Постанова № 74147941, 17.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 337/1964/17 Головуючий у 1 інстанції Нещеретна Л.М.

Номер провадження 22-ц/778/1147/18 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М.,

за участю секретаря Семенчук О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської Ради на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської Ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності у порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської Ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності у порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що з травня 2008 року позивач почала проживати однією сім'єю з ОСОБА_5, вела з ним спільне господарство, мала спільний побут. У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 постійно хворів укладення шлюбу відкладалося.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується актовим записом про смерть № 5730 від 13.08.2015 року, складеним Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Згідно вимог ст. 1220 ЦК України, в день смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 28.07.2008 року виданого Хортицькою районною адміністрацією Запорізької міської ради та свідоцтва про право на спадщину № 1-1247 від 25.09.2012 року виданого Восьмою Запорізькою державною нотаріальною конторою.

Також позивач зазначала, що у відповідності до вимог ст. 1264 ЦК України, вона є спадкоємцем за законом четвертої черги, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, крім неї інших спадкоємців за заповітом та спадкоємців за законом, передбачених ст.ст. 1261-1266 ЦК України, не існує.

22.12.2015 року ОСОБА_3 звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Капшурової Ю.В.

Відповідно до вищезазначеної заяви була заведена спадкова справа № 22 за 2015 рік, але на момент подачі позову свідоцтво про право на спадкове майно позивачеві видано не було.

На підставі викладеного, позивач просила суд, встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_3. Визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру №АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Хортицького районного суду М.Запоріжжя від 11 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ОСОБА_5 з 2008 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Запорізька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Частина третя статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства засадами судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин другої-четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Враховуючи наведене, до спадкоємців четвертої черги можуть належати не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу і не перебували у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, а і інші особи, які не перебували зі спадкодавцем у безпосередніх родинних зв'язках.

Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом ст. 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5, про що міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції складений відповідний актовий запис №5730 та підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, видане Хортицьким районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 07 червня 2016 року (а.с. 179).

Після його смерті залишилась спадщина у вигляді нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6).

22.12.2015 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Капшурової Л.П. на підставі ст. 1264 ЦК України, та нотаріусом була заведена спадкова справа (а.с. 177-197), яку 16.06.2016 року було вилучено з метою проведення досудового розслідування по матеріалам кримінального провадження за №12016080070001514 від 18.05.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (на даний час ч. 4 ст. 190 КК України) (а.с. 52).

Згідно повідомлення Хортицького відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 17.07.2017 року по вказаному кримінальному провадженні про підозру нікому не повідомлялось (а.с. 55).

Так, задовольняючи позов суд першої інстанції обґрунтував своє рішення фактично лише на показах свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які давали протилежні свідчення та фактично ніколи не були в квартирі де проживав ОСОБА_5, про те, що позивач проживала разом з ОСОБА_5, свідок ОСОБА_16 знає, оскільки пила чай з позивачем, проте в якій квартирі вони пили час, ОСОБА_16 не вказала.

Водночас, із показань зазначених свідків не вбачається, що позивач з померлим були пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Суд першої інстанції в обґрунтування рішення також взяв до уваги порівняння зображень на фото таблицях: фото № 8 та фото № 58, з яких вбачається, що деякі речі поміняли місце розташування, проте в відповідно вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення суду), зазначені фото не можуть вважатись допустимим доказами.

Як на підтвердження доказу про фактичне проживання ОСОБА_3 в спірній квартирі, остання посилається на акт від 26.10.2015 року складений працівниками МКП «Основаніє» та вважає його підтвердженням факту проживання більше п'яти років. Даний акт був також покладений в основу судового рішення.

Проте, даний акт було складено вже після смерті ОСОБА_5, зі змісту якого вбачається, що інформація в ньому відображається зі слів мешканців будинку (сусідів), ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_17 Проте, в акті не зазначено, чому саме вищезазначені мешканці будинку ( сусіди) зробили такий висновок, з чого при цьому вони виходили. Отже, зміст цього акту грунтується на припущеннях, а відповідно до положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується відміткою про реєстрацію в паспорті позивача (а.с. 17).

За життя ОСОБА_5 ніколи не звертався у відповідні органи з метою зареєструвати ОСОБА_3 у спірній квартирі або із зазначенням її як членом своєї сім'ї. Квартирна плата нараховувалась, як за проживання в спірній квартирі однієї особи ОСОБА_5.

Згідно довідки СКП «Запорізька ритуальна служба» ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_5 похований 10.09.2015 року, за рахунок місцевого бюджету, як одинокий громадянин, тіло якого тривалий час не було затребуване на Кушугумському кладовищі м. Запоріжжя (а.с. 198).

Отже, ОСОБА_5 після смерті був похований через 1 місяць і 8 днів, що свідчить про те, що через його смерть ніхто не переймався, в тому й числі, ОСОБА_3, оскільки він був одинокою людиною.

В суді першої інстанції було також встановлено, що позивач на похоронах ОСОБА_5 присутня не була. З її пояснень вбачається, що вона поїхала до своєї матері бо та захворіла, тому не знала про смерть ОСОБА_5

Водночас, ОСОБА_3 в суді першої інстанції зазначала, що ОСОБА_5 постійно хворів, проте, остання на тривалий час покинула хворого ОСОБА_5 не залишивши ніякої можливості зв'язку, не попередивши сусідів про його хворобливий стан або з проханням догляду за ним, що свідчить про те, що між позивачем та померлим не існувало взаємних прав та обов'язки, як то притаманно ознакам сім'ї.

Проте, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 212 ЦПК України ( в редакції, чинній на час розгляду справи) взагалі не надав належної оцінки цим обставинам.

Крім пояснень свідків, на обґрунтування позову позивач не надала ніяких довідок відповідних житлових органів, які б свідчили про те, що позивач ОСОБА_3 за період з 2008 року по день смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала за місцем проживання спадкодавця, нарахування комунальних платежів на дві особи.

Матеріали справи не містять ніяких письмових доказів про сплату платежів і т.ін., ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Факт знаходження у ОСОБА_3 оригіналів документів колишніх членів сім'ї ОСОБА_5 також не є належним та беззаперечним доказом про проживання ОСОБА_3 з померлим ОСОБА_5 однією сім'єю.

Таким чином, позивачем не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що померлийІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, що підтверджують сукупність фактів, необхідних для встановлення факту проживання однією сім'єю.

Судом першої інстанції не враховано, що покази свідків щодо проживання позивача у спірній квартирі не є достатніми доказами, що підтверджують сукупність фактів, необхідних для встановлення факту проживання однією сім'єю та не можуть свідчити про факт проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов'язків між померлою не менше як п'ять років.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що позивач не довела позовних вимог, заявлених у порядку статті 1264 ЦК України, про її проживання зі спадкодавцем до дня його смерті не менше п'яти років.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, суд першої інстанції не врахував фактичних обставин справи, вимог закону, не надав оцінку всім доказам у справі і прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.

Ураховуючи фактичні обставини справи, вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Із матеріалів апеляційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є обґрунтованою і наведені в ній доводи дають підстави для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської Ради задовольнити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_3 до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської Ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності у порядку спадкування за законом залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22.05. 2018 року.

Головуючий

Судді: