Постанова № 74142954, 16.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 225/4794/17 Номер провадження 22-ц/775/476/2018

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Соломахи Л.І., Космачевської Т.В.

за участю секретаря Марченко Я.О.

представника відповідача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області у залі судового засідання № 4 цивільну справу номер 225/4794/17 за позовом ОСОБА_2 до Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, сум належних працівникові при звільненні та індексації належних до сплати сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 07 грудня 2017 року (суддя Геря О.Г.), -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплати належних працівникові при звільненні та індексації цих сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, в якому зазначила, що з грудня 1990 року працювала в Державному підприємстві «Донецька залізниця», яка наразі є Регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 03 липня 2017 року наказом № 2587/ДН-ОС її було звільнено за ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату. Посилаючись на те, що у день звільнення з нею не було проведено остаточний розрахунок, просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за березень-червень 2016 року, а також березень-червень 2017 року в сумі 40 256 грн. 26 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період березень-червень 2016 року у розмірі 51 482 грн. 46 коп., за період березень-червень 2017 року у розмірі 14 062 грн. 06 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 318 грн. 73 коп., а також 2 350 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення, що надається разом із відпусткою, вихідну допомогу при звільненні у сумі 6 694 грн. 69 коп., компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати за період квітень-червень 2016 року, а також березень-червень 2017 року у розмірі 1960 грн. та грошову компенсацію у відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 7 грудня 2017 року частково задоволено позов ОСОБА_2, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень-травень 2016 року в сумі 14 106 грн. 57 коп., вихідну допомогу при звільненні у сумі 6 694 грн. 97 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3 160 грн. 80 коп., компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати в сумі 2 172 грн. 42 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 35 706 грн. 72 коп. та грошову компенсацію у відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. Стягнуто з Регіональної філії «Донецька залізниця» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» ПАТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ПАТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 7 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивна тим, що судом помилково при встановленні суми заборгованості прийнято до уваги інформацію, що міститься лише в персональній картці застрахованої особи ОСОБА_2 стосовно суми нарахованої заробітної плати, з якої сплачено відповідні страхові внески, яку визнано належним доказом. На думку відповідача наявна в матеріалах справи довідка про стан заборгованості по заробітній платі за період з 01.02.2016 року працівникам, що переведені з ДП «Донецька залізниця» до Донецької (Луганської) дирекції залізничних перевезень, ПАТ «Українська залізниця» депонувало заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2, яка складає 16 189 грн. 58 коп. та виплачено 10 377 грн. 00 коп. Залишок заборгованості складає 5 812 грн. 58 коп. і саме ця сума на думку відповідача повинна бути врахована судом при винесенні рішення.

Також відповідач зазначає, що судом неправомірно було розраховано суму вихідної допомоги при звільненні та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, оскільки рішення винесено без урахування довідки про стан заборгованості по заробітній платі за період з 01.02.2016 року працівникам, що переведені з ДП «Донецька залізниця» до Донецької (Луганської) дирекції залізничних перевезень.

Філією забезпечено розрахунок зі звільненими працівниками (у тому числі і з позивачем) згідно норм законодавства України на підконтрольній території України за місцем розташування Структурних підрозділів (Донецька область м. Лиман), але ОСОБА_2 своїм правом на остаточний розрахунок не скористалася.

З інших підстав судове рішення відповідачем не оскаржувалося, заперечень щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції, в апеляційній скарзі ним не наведено.

Позивач судове рішення в апеляційному порядку не оскаржив.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» без задоволення. Зазначила, що судом правомірно були враховані дані з її персоніфікованої картки застрахованої особи, з якої вбачається, що протягом березня-травня 2016 року їй було нарахована заробітна плата на сукупну суму 14 106 грн. 57 коп., однак відмітки про сплату страхових внесків відсутні, що в свою чергу підтверджує факт, що відповідачем не було здійснено виплату заробітної плати у строк, що встановлений законодавством. Суми, що містяться у персоніфікованій картці подавалися саме роботодавцем, яким на момент подання відомостей суми визнавалися у повному обсязі.

Також зазначила, що вважає хибними твердження скаржника щодо неправомірності розрахунку судом суми вихідної допомоги при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, оскільки роботодавцем не були виконані вимоги ст. 116 КЗпП України. Позивач наголосила, що протягом усього строку її перебування у трудових відносинах з відповідачем, усі розрахунки по заробітній платі здійснювались шляхом перерахування зазначених коштів на її картковий рахунок в уповноваженому банку. Про отримання остаточного розрахунку у касі її не було повідомлено належним чином, а зворотне не було доведено відповідачем у суді, що в свою чергу, на думку позивача, спростовує посилання відповідача на неправильність розрахунку судом суми вихідної допомоги при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати.

Сторони та їх представники були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Від позивача надійшло клопотання про слухання справи у її відсутність, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю - доповідача, представника ПАТ «Українська залізниця» - ОСОБА_1, який наполягав на доводах апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ПАТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що Регіональна філія «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» є належним відповідачем по справі і позивач правомірно звернулася до нього з цим позовом. Розмір заборгованості підтверджується інформацією, що міститься в персональній картці застрахованої особи ОСОБА_2 про суму нарахованої заробітної плати та сплату страхових внесків. Заборгованість по заробітній платі у ОСОБА_2 складає 14 106 грн. 57 коп. за березень - травень 2016 року. Непроведення розрахунку з позивачем у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 03.07.2017 року по 07.12.2017 року в сумі 35 706 грн. 72 коп., виходячи із 112 робочих днів затримки при середньоденному заробітку 318 грн. 81 коп.

Крім того, судом першої інстанції на підставі ст. 44 КЗпП стягнуто з відповідача на користь позивача суму вихідної допомоги у розмірі 6 694 грн. 97 коп.

Також, враховуючи положення Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача по справі на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати за період з березня 2016 року по жовтень 2017 року в сумі 2 172 грн. 42 коп., виходячи із заборгованості по заробітній платі за березень-травень 2016 року в сумі 14 106 грн. 57 коп. відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Стягуючи з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму 3 160 грн. 80 коп. судом враховано, що залишок невикористаної відпустки становить 18 календарних днів. При обрахуванні суми компенсації суд виходив із заробітної плати за рік з 01.02.2016 року по 01.02.2017 року в сумі 59 001 грн. 64 коп. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 97 КЗпП України та умови п. 3.19 колективного договору, укладеного між керівництвом та Дорожнім комітетом профспілки Донецької залізниці «Про тарифи, трудові та соціальні гарантії», дослідивши наказ (розпорядження) № 76/6 від 22.02.2017 року про надання ОСОБА_2 частини відпустки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 була надана частина щорічної відпустки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, тому вона повністю реалізувала своє право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення і вимоги в цій частині є недоведеними і задоволенню не підлягають.

Також відповідно до ст. 237-1 КЗпП України суд прийняв до уваги доводи позивача про завдання їй моральної шкоди внаслідок порушення її законних прав. З врахуванням ступеня та глибини моральних страждань позивача, керуючись принципом розумності та справедливості, суд першої інстанції стягнув на користь позивача 2 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Проте повністю погодитися з рішенням суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Із позовної заяви вбачається, що вимоги заявлено до Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами та наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

За таких обставин Регіональна філія «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» не є належним відповідачем по справі. Проте, з урахуванням тієї обставини, що участь у справі у суді першої та апеляційної інстанцій брав повноважний представник Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яке подало апеляційну скаргу на рішення суду, апеляційний суд ухвалює рішення про стягнення належних позивачу сум з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» як належного відповідача у цих спірних правовідносинах з тих підстав, що його представник брав участь у розгляді справи.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються КЗпП України, Законом України «Про відпустки», Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами щодо трудових відносин.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З матеріалів справи, а саме, трудової книжки позивача, встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 1990 року перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Донецька залізниця» (а.с. 10 зворот). 08.07.2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізоване шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». В цей же день 08.07.2016 року станція «Донецьк» Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізована у виробничий підрозділ «Станція Донецьк» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 11).

03 липня 2017 року наказом № 2587/ДН-ос від 03.07.2017 року позивач звільнена у зв’язку зі скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Запис про звільнення виконано в трудовій книжці позивача начальником відділу кадрів регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с. 12).

Довідкою про стан депонованої заборгованості по заробітній платі за період з 01.02.2016 року працівникам, що переведені з ДП «Донецька залізниця» до Донецької (Луганської) дирекції залізничних переведень підтверджується, що відповідач при реорганізації прийняв заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 у сумі 16 189 грн. 58 коп., яку частково у сумі 10 377,00 грн. їй уже виплачено, залишок заборгованості складає 5 812 грн. 58 коп. (а.с. 83)

В апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що саме ця сума повинна бути врахована при винесенні рішення.

Станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції заборгованість позивачу відповідачем не виплачена.

Судом першої інстанції також встановлено, що згідно інформації, що міститься в персональній картці застрахованої особи ОСОБА_2 форми ОК-5, сума нарахованої їй заробітної плати за березень - травень 2016 року, з якої сплачено відповідні страхові внески, складає 14 106 грн. 57 коп. (а.с. 103)

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за березень - травень 2016 року у сумі 14 106 грн. 57 коп., суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що ПАТ «Українська залізниця» визнало факт існування заборгованості перед ОСОБА_2 за період з 01.02.2016 року до реорганізації підприємства шляхом злиття, що відбулося 08.07.2016 року, у сумі 16 189 грн. 58 коп., з якої 10 377 грн. були виплачені позивачу, залишок заборгованості на час ухвалення судового рішення складає 5812 грн. 58 коп. (а.с. 83).

Отже, оскільки відповідач у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції, з відповідача на користь позивача має бути стягнута заборгованість по заробітній платі за березень - травень 2016 року у сумі 5812 грн. 58 коп. та застосована до відповідача відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

В апеляційній скарзі відповідач вказав на те, що не погоджується з розміром грошових виплат, стягнутих на користь позивача, які були визначені судом першої інстанції, виходячи з інформації, що міститься в персональній картці ОСОБА_2 як застрахованої особи форми ОК-5.

Ухвалою апеляційного суду від 25 квітня 2018 року в порядку ч. 7 ст. 81 ЦПК України у ПАТ «Українська залізниця» було витребувано данні про заробітну плату позивача, нараховану їй після реорганізації підприємства за період з липня 2016 року по липень 2017 року з зазначенням у кожному місяці тривалості робочого часу та видів нарахувань.

Після реорганізації підприємства на підставі наказу ПАТ «Українська залізниця» № 303 від 15.04.2016 року, ОСОБА_2 стала співробітником ПАТ «Українська залізниця». Регіональна філія «Донецька залізниця», яка розташована у місті Лиман Донецької області, з липня 2016 року включно по березень 2017 року продовжувала надавати до Пенсійного фонду України відомості про нараховану позивачу заробітну плату, сплачуючи відповідні страхові внески.

Незважаючи на це, відповідач не виконав ухвалу апеляційного суду від 25 квітня 2018 року та даних про заробітну плату свого співробітника не надав, мотивуючи це тим, що уся первинна документацію для нарахування заробітної плати позивачу зберігається на непідконтрольній Україні території.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК)

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

До матеріалів справи залучено довідку форми ОК-5 про перерахованй заробітну плату позивачу за період 2000 - 2017 роки (а.с. 101-104). Довідка ОК-5 - це сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб (автоматизованого банку відомостей, створеного для ведення обліку фізичних осіб, які підлягають загальообов’язковому державному соціальному страхуванню, ведення якого забезпечує Пенсійний фонд України). Довідка ОК-5 формується за будь-який період, починаючи з 2000 року, та містить відомості про суми заробітку для нарахування пенсії і страховий стаж, вона, як правило, використовується органами Пенсійного фонду для призначення (перерахунку) пенсії.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні інші докази щодо розміру отриманого позивачем доходу, апеляційний суд вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції, який для обрахунку середнього заробітку ОСОБА_2 взяв до уваги інформацію з довідки форми ОК-5.

Однак, розраховуючи розмір середньої заробітної плати позивача, яка звільнилася 03.07.2017 року, суд помилково взяв до обрахунку дані про її заробітну плату за лютий та березень 2017 року у розмірі 13 389 грн. 94 грн., поділивши цю суму на 42 робочих дні за два місяці перед звільненням.

Відповідно до абзацу третього, четвертого п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі Прядок), який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Із довідки форми ОК-5 вбачається, що у червні, травні 2017 року (два останні місяці роботи) відсутні відомості про отримання доходу позивачем. Відсутні такі відомості і за квітень 2017 року. У березні 2017 року (один з двох попередніх місяців роботи) ОСОБА_2 отримала заробітну плату у розмірі 8229 грн. 38 коп., яку апеляційний суд бере для розрахунку середньої заробітної плати у відповідності до абзацу четвертого п. 2 наведеного Порядку. З урахуванням кількості робочих днів в березні 2017 року (22 робочі дні), середня заробітна плата позивачки становить 374 грн. 06 коп. (8229,38 : 22).

Відповідно до абзацу другого, третього п. 8 Порядку у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У травні, червні 2017 року (два місяці перед звільненням) було по 20 робочих днів, з огляду на що середньомісячна заробітна плата має розраховуватися з 20 робочих днів (20 + 20): 2.

Згідно зі ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача у зв’язку з її звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню у розмірі 7481 грн. 20 коп. (374,06 х 20).

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Такі ж саме положення містяться і в ст. 24 Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР.

Компенсація за 18 календарних днів невикористаної відпустки судом розрахована у відповідності до Порядку, виходячи з заробітної плати за 12 місяців, з огляду на що підстави для зміни рішення в цій частині відсутні.

Щодо вимог про стягнення з відповідача суми компенсації за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, в судовому засіданні судом було встановлено, що відповідачем порушено строк виплати заробітної плати за період з березня 2016 року по липень 2017 року.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно ст. 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться)

Розраховуючи розмір цієї компенсації, апеляційний суд згідно відповідного довідника бере до обрахунку індекс споживчих цін для визначення суми компенсації втрати частини зарплати за період з березня по червень 2016 року станом на грудень 2017 року (день ухвалення оскаржуваного рішення), який становить 0,205, з огляду на що компенсація за втрату заробітку на користь позивача має бути стягнута у розмірі 1191 грн. 57 коп. (5812 грн. 58 коп. х 0,205).

В апеляційній скарзі відповідач також посилається на те, що філією забезпечено процедуру розрахунку зі звільненими працівниками згідно норм законодавства України на підконтрольній території України (Донецька область м. Лиман), але позивач своїм правом не скористалася. Проте будь-яких доказів щодо вказаного порядку розрахунку зі звільненими працівниками, який забезпечено відповідачем, ним до суду не надано.

Відповідачем, який знаходиться на території, на якій органи державної влади України здійснюють свої повноваження, як і Регіональна філія «Донецька залізниця», з липня 2016 року не надано суду належних та допустимих доказів відсутності його вини у невиплаті позивачу сум при звільненні.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що затримка розрахунку сталася з вини відповідача та обгрунтовано стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, проте, оскільки середньо денна заробітна плата була розрахована не у відповідності до Порядку, визначений судом першої інстанції її розмір має бути змінений, та стягнуто на користь позивача 41 894 грн. 72 коп. (112 дн. х 374,06).

Крім того, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правомірно прийняті до уваги доводи позивача про завдання їй моральної шкоди внаслідок порушення її законних прав на своєчасне отримання розрахунку при звільненні, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України. З урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачу ОСОБА_2 заподіяні моральні страждання та у відшкодування моральної шкоди стягнув 2 000 грн. виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до п. 3 п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду від сплати судового збору був звільнений відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Позовні вимоги майнового характеру задоволені у розмір 59 540 грн. 87 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною 2 вказаної статті ставка судового збору для фізичної особи становить 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на розмір задоволених майнових вимог позивача, з відповідача на користь держави має бути стягнуто судовий збір у розмірі 0,4 від прожиткового мінімуму, установленого для працездатних осіб на 1 січня 2017 року у сумі 640 грн.(0,4 х 1600)

Керуючись ст.ст. 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 7 грудня 2017 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, сум належних працівникові при звільненні та індексації належних до сплати сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП- НОМЕР_1; місце проживання: 21007, АДРЕСА_1) заборгованість по заробітній платі з березня по червень 2016 року у сумі 5 812 (п’ять тисяч вісімсот дванадцять) грн. 58 коп.; вихідну допомогу при звільненні у сумі 7481 (сім тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 20 коп.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3160 (три тисячі сто шістдесят) грн. 80 коп.; компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати у сумі 1191 (одна тисяча сто дев’яносто одна) грн. 57 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 41 894 (сорок одна тисяча вісімсот дев’яносто чотири) грн. 72 коп.; грошову компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць в розмірі 7481 грн. (сім тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 20 коп. допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосереднього до Верховного Суду.

Головуючий: Ю.М. Мальований

Судді: Л.І. Соломаха

ОСОБА_3

Повний текст постанови складено 22 травня 2018 року.

Головуючий: Ю.М. Мальований