Рішення № 74140377, 11.05.2018, Біловодський районний суд Луганської області

Справа № 408/365/17-ц

2/408/199/18

заочне

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд Луганської області у складі:

головуючого Соболєва Є.О.,

при секретареві Негоді В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якій позивач просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та стягнути з відповідачів понесені витрати на сплату судового збору,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк» в особі представника ОСОБА_3 звернулось до суду з цим позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому зазначив наступне.

27 серпня 2013 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником всіх прав та обов’язків якого був ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 499RNCA132390001 (далі за текстом Кредитний договір), згідно якого позивач надав відповідачу споживчий кредит в сумі 117675.00 грн. зі сплатою 19 % річних на строк до 27.08.2018 р.. Цей кредит ОСОБА_1 зобов’язувався повертати шляхом внесення оплат рівними частинами щомісяця до 10 числа.

В якості забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором, цього ж дня між Банком та ОСОБА_2. було укладено договір поруки № 499RNCA132390001 згідно якого поручитель ОСОБА_2 зобов’язувалась солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за невиконання усіх зобов’язань позичальником за кредитним договором.

Посилаючись на те, що відповідачі, незважаючи на неодноразові повідомлення про необхідність виконання умов договорів, не виконують взяті на себе зобов’язання, позивач просить стягнути з них в солідарному порядку борг за кредитним договором станом на 28.10.16 р. в загальній сумі 164957,40 грн., яка складається з строкового кредиту – 73373,90 грн., простроченого кредиту – 33485,68 грн., строкових процентів – 44023,46 грн. та пені – 12354,67 грн.

У зв’язку з укладенням 31 травня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі за текстом ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Правекс-Банк» (далі за текстом ПАТ КБ «Правекс-Банк») договору купівлі-продажу прав вимог за кредитними договорами №2, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

На підставі поданої суду ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» заяви, ухвалою суду від 14 грудня 2017 року замість позивача – ПАТ КБ «Правекс-Банк» було залучено до участі у справі його правонаступника – ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

До початку судового засідання від представника позивача надійшла заява, в якій він просив справу розглянути за їх відсутності, був не проти винесення заочного рішення.

Відповідачі в судове засідання не з’явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їхньої відсутності не надходило, тому суд вважав можливим розглянути справу заочно за відсутності відповідачів за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, 611 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином в строки встановлені договором або законом. У разі невиконання, або неналежного виконання зобов’язань в односторонньому порядку, сторона винна в порушенні зобов’язання, крім обов'язку виконати взяті зобов’язання, повинна нести цивільну відповідальність відповідно умов договору або закону.

Судом встановлено, що між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 27 серпня 2013 року було укладено Кредитний договір, за яким відповідач отримав, для споживчих цілей, кредит в сумі 117675,00 грн. під 19 % річних на строк до 27 серпня 2019 року включно.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимог за кредитними договорами №2 від 31.05.2017 року право грошової вимоги за Кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Відповідно до Графіку щомісячних платежів відповідач щомісяця зобов’язувався погашати отриманий кредит зі сплатою процентів щомісяця не пізніше 10 числа наступного за звітним.

Розрахунок заборгованості за договором № 499RNCA132390001 свідчить, що станом на 28.10.16 р. у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем була наявна заборгованість на загальну суму 164957,40 грн., яка складається з строкового кредиту – 73373,90 грн., простроченого кредиту – 33485,68 грн., строкових процентів – 44023,46 грн. та пені – 12354,67 грн.

Наявність простроченої заборгованості перед позивачем свідчить про неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі порушення позичальником умов кредитного договору, де встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами в разі прострочення повернення чергової частини боргу позикодавець вправі вимагати дострокового повернення позики, що залишилася зі сплатою процентів, а також вимагати розірвання цього договору.

Виходячи з наведеної норми закону та наведених умов кредитного договору, перевіривши розрахунок заборгованості за кредитом, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1. заборгованості за кредитом в сумі 106859,58 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 45743,15 грн..

Що стосується стягнення пені, суд вважає необхідним зазначити таке.

Положеннями ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідач мешкає у населеному пункті, внесеному до переліку, на території якого проводиться антитерористична операція (див. розпорядження КМУ №1053 від 30.10.14 р. та розпорядження КМУ №1275-р. від 02.12.2015р.).

Як вбачається із розрахунку заборгованості пеня була нарахована після 14 квітня 2014 року, що не відповідає наведеній вище нормі закону, отже в їх стягненні з відповідача слід відмовити.

Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на загальну суму 152602,73 грн.

Що стосується вимог про стягнення цієї заборгованості з відповідача ОСОБА_2, як солідарного боржника на підставі договору поруки, суд вважає необхідним зазначити таке.

Судом встановлено, що того ж дня, коли було укладено кредитний договір з ОСОБА_1., між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 499RNCA132390001 згідно якого поручитель ОСОБА_2 зобов’язувалась солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за невиконання усіх зобов’язань позичальником за кредитним договором. (див. п. 1.1 договору). Даним договором не встановлено строку дії поруки.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, зобов’язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов’язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З наведеного йдеться, що порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем). Даний правовий висновок був висловлений Верховним Судом України 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662 цс 15.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку заборгованості за договором кредиту, ОСОБА_1 перестав повертати кредит та проценти за його використання з вересня 2014 року, а саме з 10 вересня 2014 року – дня настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням.

В даному випадку відповідно до вимог договору поруки первісний позивач повинен був звернутись з позовом до ОСОБА_2 протягом шести місяців починаючи з 10 вересня 2014 року, тобто до 10 березня 2015 року включно. В іншому випадку порука припиняє свою дію з 11 березня 2015 року.

Позовна заява про стягнення заборгованості за кредитом солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 датована 14 листопада 2016р, що свідчить про те, що первісний позивач звернувся до суду з позовом до поручителя не у зазначений строк, тому дія договору поруки припинилась ще 11 березня 2015 року, а отже й позивач втратив суб’єктивне право вимагати повернення боргу від другого відповідача у справі, тому у задоволенні позову щодо солідарного стягнення суми боргу з ОСОБА_2 слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, який зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2, кв. ГагарінаАДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, оф.32, заборгованість за кредитним договором № 499RNCA132390001 від 27.08.2013 р. в загальній сумі 152602,73 грн., з яких:

-строковий кредит – 73373,90 грн.,

-прострочений кредит - 33485,68 грн.,

-строкові проценти – 1719,69 грн.,

-прострочені проценти – 44023,46 грн.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, який зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2, кв. ГагарінаАДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, оф.32, понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2289,04 грн..

В частині позовних вимог до ОСОБА_2 – відмовити за необґрунтованістю

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем до Біловодського районного суду Луганської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення набирає законної сили в порядку визначеному ст. 273 ЦПК України, та може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Головуючий: