Ухвала суду № 74134501, 15.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/487/18 Справа № 199/5298/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Кондаков Г.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

судді - доповідача Кондакова Г.В.

суддів: Кононенко О.М.,

ОСОБА_2

при секретарі Письменної К.В.,

ОСОБА_3

за участю прокурора Манукяна Г.Г.

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

потерпілої ОСОБА_6

представників потерпілої ОСОБА_7,

ОСОБА_8,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі матеріали за апеляційними скаргами прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 та потерпілої ОСОБА_6 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2017 року щодо

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, інваліда 2-ої групи, працюючого головним бухгалтером в ПрАТ «Об’єднана інжирінгова компанія», який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, буд. 53, не судимого

визнаного винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040000000854, -

встановила:

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська 11 грудня 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 27 червня 2017 року близько 17 год. 10 хв., маючи дозвіл на керування транспортними засобами виключно з ручним керуванням, керуючи автомобілем марки «Nissan Maxima» з реєстраційним номерним знаком «АЕ 0516 ЕК», не переобладнаним під ручне керування, рухався зі швидкістю близько 80 км/год. по проїзній частині Центрального мосту («Новий міст»), на якій швидкість руху обмежена в 40 км/год. дорожнім знаком 3.29, зі сторони вул. Глинки в напрямку пр. Слобожанського м. Дніпро.

Під час руху по проїзній частині Центрального мосту поблизу електричної опори № 34, ОСОБА_4, маючи об’єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_10, яка рухалася з ліва на право відносно напрямку руху автомобіля «Nissan Maxima», не вжив своєчасно заходів щодо зменшення швидкості та застосування своєчасного екстреного гальмування, у результаті чого скоїв наїзд передньою правою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_10

Своїми діями водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.3, 12.9 (б) та дорожнього знаку 3.29 «Правил дорожнього руху України».

Порушення п. 12.3 «Правил Дорожнього руху України» водієм ОСОБА_4 знаходиться в причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Внаслідок зазначеної дорожньої пригоди потерпілій ОСОБА_10 були спричинені тілесні ушкодження, які у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент спричинення.

Спричинена останній сумісна тупа травма тіла у вигляді переломів кісток склепіння черепу, тазу та нижніх кінцівок, клінічний перебіг якої ускладнився розвитком шоку, потягла за собою смерть останньої, яка настала 28 червня 2017 року о 16 год. у Відділені анестезіології та інтенсивної терапії КЗ «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня» ДОР».

Судом дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, та за даним законом призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» № 1810-VIII від 22 грудня 2016 року ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного за цим вироком основного та додаткового покарання.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експерта у розмірі 2 372 грн. 88 коп.

Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково та стягнуто на її користь:

- із ОСОБА_4 відшкодування витрат на лікування у розмірі 176 грн. 75 коп., витрат на виготовлення та встановлення пам’ятника у розмірі 13 200 грн. та моральної шкоди у розмірі 180 800 грн., всього ухвалено стягнути 194 176 грн. 75 коп.;

- із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО Донбас Північний» відшкодування витрат на лікування у розмірі 6 667 грн. 53 коп., витрат на виготовлення та встановлення пам’ятника у розмірі 38 400 грн. та моральної шкоди у розмірі 19 200 грн., всього ухвалено стягнути 64 267 грн. 53 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в іншій частині – відмолено.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду від 27 грудня 2017 року, виправлено описки та арифметичні помилки, допущені у вироку цього ж суду від 11 грудня 2016 року:

У вступній частині вироку «ОСОБА_11В.» виправлено на «ОСОБА_7О.».

У мотивувальній частині вироку «Ліпало» виправлено на «Лупало».

У мотивувальній частині вироку (одинадцятий аркуш вироку) одинадцятий абзац викладено замість:

«Позовні вимоги до ОСОБА_4 на підставі вимог п. 1 ч. 2 ст. 1167, ч. 1 ст. 1187, ч. 1 ст. 1195, ч. 1 ст. 1201 ЦК України підлягають задоволенню в частині стягнення відшкодування витрат на лікування у розмірі 176,75 грн. (6 844,28 – 6667,53), витрат на виготовлення та встановлення пам’ятника у розмірі 13 200 грн. (46 000 + 5 600 – 38 400) та відшкодування моральної шкоди у розмірі 180 800 грн. (200 000 – 19 200).»

в наступній редакції з виправленою арифметичною помилкою:

«Позовні вимоги до ОСОБА_4 на підставі вимог п. 1 ч. 2 ст. 1167, ч. 1 ст. 1187, ч. 1 ст. 1195, ч. 1 ст. 1201 ЦК України підлягають задоволенню в частині стягнення відшкодування витрат на лікування у розмірі 176,75 грн. (6844,28 - 6667,53), витрат на поховання та на виготовлення та встановлення пам’ятника у розмірі 46147,01 грн. (46000 + 5600 + 32947,01 – 38400) та відшкодування моральної шкоди у розмірі 180800 грн. (200000 - 19200).».

Абзац п’ятий резолютивної частини вироку викладено в наступній редакції:

«- із ОСОБА_4 відшкодування витрат на лікування у розмірі 176,75 грн., витрат на поховання та на виготовлення та встановлення пам’ятника у розмірі 46 147,01 грн. та моральної шкоди у розмірі 180 800 грн., а усього стягнути 227 123 (двісті двадцять сім тисяч сто двадцять три) гривні 76 (сімдесят шість) копійок;».

Прокурор не згоден з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить вирок скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_4 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами за строк 3 роки.

На підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 року» звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання.

В іншій частині вирок залишити без зміни.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції звільняючи ОСОБА_4 від призначеного покарання, відповідно до п. «г» ст. 1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» безпідставно звільнив його від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Потерпіла просить вирок скасувати частково та ухвалити новий, яким стягнути з ОСОБА_4 на її користь матеріальні витрати на лікування у розмірі 176 грн. 75 коп., витрати на поховання у розмірі 32 947 грн. 01 коп., витрати пов’язані з поминальними обідами на похорони, помини на 9 днів та 40 днів, загальним розміром у 22 511 грн. 77 коп., витрати на виготовлення та встановлення пам’ятника у розмірі 79 750 грн. (13 200+66 550), а усього стягнути суму у розмірі 135 385 грн. 53 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що суд безпідставно відмовив у відшкодуванні з боку ОСОБА_4 витрат пов’язаних з поминальним обідом на похорони у розмірі 12 592 грн. 08 коп., та витрат пов’язаних з поминальними обідами на 9 днів та 40 днів загальною сумою у розмірі 9 919 грн. 69 коп.

На її думку, суд необґрунтовано відмовив у відшкодуванні майбутніх витрат, пов’язаних з виготовленням та установкою пам’ятника у розмірі 66 550 грн., задовольнивши відшкодування фактично понесених витрат у розмірі 46 000 грн. На даний період вона повністю розрахувалась за виготовлення і встановлення пам’ятника у розмірі 112 550 грн., і тому має право на відшкодування цих витрат.

На погоджується з розміром призначеного відшкодування моральної шкоди, оскільки втратила дитину, її здоров’я похитнулося, неповоротність даної втрати спричиняє душевні страждання.

Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційні скарги сторони обвинувачення та потерпілої, просив їх задовольнити.

Потерпіла та її представники підтримали свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора, просили їх задовольнити. Пояснили, що вони не згодні з розрахунками сум спричиненої шкоди, викладених в ухвалі суду від 27 грудня 2017 року про виправлення описки у вироку.

Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення поданих апеляційних скарг, вважали вирок суду законним та обґрунтованим.

Обвинувачений ОСОБА_4 суду пояснив, що під час досудового розслідування та судового розгляду неодноразово намагався відшкодувати потерпілій завдану матеріальну шкоду, перераховував на її рахунок кошти в розмірі 10 000 грн., однак вони поверталися. Зазначив, що він сам являється інвалідом другої групи, його дружина інвалід третьої групи, син – інвалід другої групи, у нього на утриманні перебуває мати ІНФОРМАЦІЯ_5, яка страждає на серцеві захворювання. У зв’язку з його станом здоров’я і станом здоров’я його членів сім»ї просить не позбавляти права керування транспортним засобами

В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали такі ж позиції.

Заслухавши суддю–доповідача, думки учасників судового засідання, дослідивши та перевіривши надані матеріали, співставивши їх з доводами апеляції, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до вимог ч. 1 ст. 337 КПК, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Судом чітко дотримано ст. 17 ЗУ від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», де передбачено, що при розгляді справ суду застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Судом першої інстанції повністю враховано і п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Дослідивши з дотриманням вимог закону та детально проаналізувавши вищезазначені докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, який колегія суддів вважає правильним та з ним погоджується, оскільки він ґрунтується на дійсному змісті вказаних доказів та їх належній оцінці, як кожного окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, так і їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття рішення про доведеність вини ОСОБА_4 в обсязі пред'явленого обвинувачення.

При призначенні покарання судом першої інстанції враховано тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, вчинених з необережності, обставини його вчинення, характер допущеного ОСОБА_4 порушення Правил дорожнього руху, характер та ступінь тяжкості непоправних наслідків у виді смерті особи, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, офіційно працевлаштований, має стійкі соціальні зв’язки, позитивні характеристики, стан його здоров’я, наявність інвалідності, склад сім'ї, перебування на його утриманні сина інваліда та матері похилого віку, відсутності перебування на обліку у лікарів нарколога та психіатра.

Врахувавши зазначене, відсутність обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, суд прийшов до висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає, що зазначений висновок є обґрунтованим та відповідає вимогам ст. ст. 65–67 КК України, а призначене судом першої покарання у відповідності до ст. 50 КК України є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4В, та для запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Даний висновок суду узгоджується з правовими позиціями Конституційного Суду України про те, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Враховуючи, що наявними в матеріалах справи підтверджено дані щодо інвалідності обвинуваченого, суд задовольнив його клопотання та звільнив від відбування основного і додаткового покарання на підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Обговорюючи доводи прокурора про безпідставність звільнення ОСОБА_4 від призначеного додаткового покарання, відповідно до п. «г» ст.1 ЗУ «Про амністію у 2016 році», колегія суддів не вважає їх обґрунтованими.

Згідно ст. 15 Закону України «Про амністію у 2016 році», особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

Як вбачається із суті зазначеної норми закону, суд, приймаючи рішення про застосування до особи амністії, звільняє останнього як від основного, так і від додаткового покарання призначеного судом.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги потерпілої, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно вимог абз. 7 п. 2 ч. 3 ст. 372 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в п. 9 постанови № 4 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, що визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції, не привів розрахунків сум стягнутої матеріальної та моральної шкоди, а виклав їх в ухвалі про виправлення описки від 27 грудня 2017 року, що є недопустимим, оскільки останнє рішення фактично є розрахунком, розміру шкоди, заподіяної потерпілій, а не рішенням про виправлення арифметичної помилки, яка не впливає на суть рішення.

За таких підстав, для забезпечення принципу верховенства права та законності, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги потерпілої із скасуванням вироку в частині цивільного позову та призначення нового судового розгляду в порядку цивільного провадження, оскільки вирок не містить в собі розрахунків і мотивування висновків суду про можливість чи неможливість задоволення позовних вимог потерпілої.

Під час нового розгляду справи в порядку цивільного провадження суду першої інстанції необхідно з дотриманням процесуального закону повно і всебічно дослідити зібрані докази щодо цивільного позову, дати їм належну оцінку, перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі потерпілої ОСОБА_6 та ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Керуючись ст. ст. 407, 419 КПК України, п. 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -

постановила:

Апеляційні скарги прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 та потерпілої ОСОБА_6 – задовольнити частково.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2017 року щодо ОСОБА_4 – в частині цивільного позову, а також ухвалу цього ж суду від 27 грудня 2017 року про виправлення описок - скасувати.

Повернути справу до суду першої інстанції для розгляду її в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок залишити без змін.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_2