Рішення № 74133844, 21.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 травня 2018 року письмове провадження № 826/1264/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовомФізичної особи ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Деснянському Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 та/або позивач) до Державної податкової інспекції у Деснянському Головного управління ДФС у м. Києві (надалі ДПІ та/або відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2016 № 694104-1305.

Позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що в розумінні п.287.1 Податкового кодексу України позивач не є власником або землекористувачем земельної ділянки. Просив суд розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент проведення судового засідання), суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

08 квітня 2016 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №694104-1305, яким позивачу відповідно до п.286.5 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 64 031,99 грн.

Не погоджуючись з правомірністю та обґрунтованістю вказаного ППР, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позиція позивача полягає в тому, що на час прийняття даного ППР, право власності/постійного користування на земельну ділянку в установленому порядку оформлено не було, внаслідок чого підстави для нарахування земельного податку відсутні.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору дарування нежитлових приміщень № 442 від 04.04.2014, ОСОБА_2, діє від імені ОСОБА_3 (дарувальник) подарувала (тобто безоплатно передала), а ОСОБА_1 (обдарований) прийняв у дарунок належні дарувальнику нежитлові приміщення під магазин загальною площею 348,9 кв.м., що розташоване за адресою : місто Київ, вул.Бальзака Оноре де, буд.63-б, що розміщений на земельній ділянці розміром 0,0512, кадастровий номер 8000000000:62:077:0105.

Нежитлові приміщення під магазин, належать дарувальнику на підставі : свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м.Києві від 27.02.2014, індексний номер : 18355213, право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м.Києві 24.02.2014 за № 4813974, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна : 302480880000, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер : 18355313.

Згідно пояснень позивача, які не були спростовані відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази, за позивачем право власності на земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул.Бальзака Оноре де, буд.63-б, не зареєстровано.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У частинах першій та другій ст.120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно із ст.270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п.п.271.1.1 п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.5.6 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23 червня 2011 року № 242/5629 із змінами та доповненнями, плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі визначеному пунктами 5.3-5.5 цього Положення.

Згідно з п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України).

Правовий аналіз зазначених вище норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що позивач є суб'єктом сплати земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, як то чітко визначено п.287.6 Податкового кодексу України.

Разом з тим, контролюючим органом в порушення принципу обов'язковості доказування правомірності прийнятого ППР, як то визначено ч.2 ст.77 КАС України, до матеріалів справи не надано, а судом не встановлено наявності доказів, що підтверджують реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Бальзака Оноре де, буд.63-б, за ОСОБА_1.

Слід зазначити, що в рамках спірних правовідносин суд позбавлений можливості застосувати норми п.5.6 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23 червня 2011 року N 242/5629 із змінами та доповненнями, враховуючи таке.

Даною нормою передбачено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі визначеному пунктами 5.3-5.5 цього Положення.

Проте, суд вважає за правильне застосувати до спірних правовідносин положення спеціального закону - Податкового кодексу України (п.287.6), що мають вищу юридичну силу, в контексті виникнення у фізичної особи обов'язку щодо сплати земельного податку виключно з дати реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

За таких обставин суд дійшов переконання про невідповідність спірного рішення вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, наслідок чого є його скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському Головного управління ДФС у м. Києві від 08.04.2016 № 694104-1305.

3. Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Деснянському Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39466328, адреса: 02217, м.Київ, вул.Закревського, 41).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій