Рішення № 74132854, 16.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року Чернігів Справа № 825/1521/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.

за участі секретаря Вершняк Л.Л.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Мірошниченка О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А1815, в якому просить визнати протиправними дії Військової частини А1815 з неприйняття рішення про розірвання контракту з позивачем та зобов'язати Військову частину А1815 прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби у Збройних Силах України, згідно поданих ним рапортів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було повідомлено з посиланням на будь-які вимоги закону, чому так і не було проведено звільнення позивача згідно поданих 27.10.2017 та 23.02.2018 рапортів, оскільки, навіть виходячи з логіки відповідача в цей період часу позивач мав право на звільнення з лав Збройних Сил України. Крім того, є виключно суб'єктивним трактування, що не ґрунтується на вимогах Розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" твердження про наявність у військовослужбовців лише певного обмеженого періоду часу на звільнення зі Збройних Сил України.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.03.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами і встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 задоволено клопотання представника позивача та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав та вказав, що станом на 07.01.2018 ОСОБА_1 права на звільнення не набув, а згідно Прикінцевих положень Закону України від 06.12.2016 № 1769 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" та роз'яснень вищого штабу звільнення відповідних категорій військовослужбовців, до яких належить і позивач, призупинено, а тому посадовими особами Військової частини А1815 дотримані вимоги передбачені ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України в якості старшого сержанта, командира танку 8 танкової роти 3 танкового батальйону в Військовій частині А1815, на підставі укладеного 28.01.2016 контракту (а.с.17-18).

Згідно п.3 контракту, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Крім цього, п.4 контракту Сторони зобов'язуються не пізніше як за три місяці до закінчення строку контракту укласти новий контракт або повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами (п.4 Контракту).

27.10.2017 ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту. В судовому засіданні встановлено, та сторонами не заперечується, що після подання вказаного рапорту позивачу було роз'яснено, що його рапорт буде вирішено, однак останньому слід почекати. Проте, за вказаним рапортом жодного рішення так і не було прийнято (а.с.11).

В подальшому, 23.02.2018 позивачем було повторно подано командиру батальйону рапорт на звільнення відповідно до ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" з військової служби у запас за пп."і" п.1 ч.8 вказаної статті (а.с.12).

Також, 23.02.2018 ОСОБА_1 було подано до військової частини А18І5 заяву, в якій позивач так само просив розірвати контракт зі Збройними Силами України (а.с.13).

07.03.2018 за №831 позивачу було надано відповідь, яку мотивовано тим, що право на звільнення позивач набуває лише 28.01.2018, а відповідно до Закону України від 06.12.2016 №1769 "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" лише протягом одного року з 07.01.2017 по 07.01.2018 надається право на звільнення з військової служби (а.с.16).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232 "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. В свою чергу, строки військової служби визначаються у ст.23 цього ж Закону, відповідно до ч.2 якої, для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

При цьому згідно ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт а). Водночас, відповідно до ч.9 ст.23 вказаного Закону (в редакції, що діяла на час закінчення дії контракту позивача) у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених ч.8 ст.26 цього Закону.

Так, ст.1 Закону України від 21.10.1993 №3543 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначає особливий період як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

В свою чергу, демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Отже, особливий період настає з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мбілізації, який закінчується виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу. Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 "Про часткову мобілізацію" оголошено рішення про проведення часткової мобілізації, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період з 18.03.2014.

Відповідно в даних правовідносинах судом враховано, що порядок звільнення з військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.

Так, за приписами ч.8 п.1 пп. "і" ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Згідно ч.2 Прикінцевих положень Закону України від 06.12.2016 №1769 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" право на звільнення з військової служби набувають військовослужбовці:

які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, крім випадків, визначених абз.2 ч.3 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";

які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом.

Такі особи можуть продовжувати військову службу за новим контрактом, що укладається на умовах, передбачених ч.4 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якщо вони виявили таке бажання.

Звільнення таких військовослужбовців з військової служби здійснюється (за бажанням військовослужбовця) у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, не пізніше одного року з дня набрання чинності цим Законом. Вказаний закон опубліковано в газеті Голос України 06.01.2017 №3.

Тобто, на момент подання рапорту 27.10.2017 позивач ще не набув права на звільнення у відповідності до наведених положень, проте цим фактично виявив бажання розірвати укладений контракт та заздалегідь повідомив про це командування на виконання п.4 контракту.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до Закону України від 06.12.1991 №1932 "Про оборону України" органи військового управління - це Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Стаття 10 цього Закону визначає, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

З метою виконання норм Закону України від 06.12.2016 №1769 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" щодо звільнення військовослужбовців з військової служби, які цим Законом отримали право на звільнення у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, до військової частини А1815 надійшло роз'яснення тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування "Північ" від 02.01.2018 №502/2/4/1/8, відповідно до якого звільнення військовослужбовців з 07.01.2018 тимчасово призупиняється.

Відмова, надана позивачу, мотивована посиланням на те, що право на звільнення мали військовослужбовці в період часу з 07.01.2017 по 07.01.2018, та у зв'язку з цим право позивача призупинене. Таке твердження аргументоване посиланням на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" та пп. "і" п.1 ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".

З цього приводу суд зазначає, що розділ II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" стосується звільнення військовослужбовців з підстав, визначених Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" та вказує на час не пізніше якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний провести звільнення військовослужбовців, які вже це право набули. При цьому, розділ II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" жодним чином не обмежує право військовослужбовців на звільнення з військової служби, в тому числі з підстав, визначених пп. "і" п.1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", оскільки вказана норма є чинною, а до компетенції тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування "Північ" не входить зупинення чи тимчасове призупинення дії норм законодавства. Крім того, без виконання імперативного обов'язку Кабінету Міністрів України, визначеного п.3 розділ II Прикінцевих положень цього Закону щодо приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, в частині визначення строків та обсягів, такі дії не відповідають ст.19 Конституції України.

Як встановлено судом, 23.02.2018 позивачем було повторно подано командиру батальйону рапорт на звільнення відповідно до ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" з військової служби у запас за пп."і" п.1 ч.8 вказаної статті (а.с.12). Зазначений рапорт був адресований командиру Військової частини А1815, завізований командиром 3 танкового батальйону майором Стрихою С.П., проте командуванням Військової частини А1815 не розглядався. Так, представником відповідача надано копію журналу реєстрації вхідної кореспонденції з якої вбачається, що вказаний рапорт до керівництва частини не надходив. Причини позивачу не відомі, а представник відповідача надати пояснення з цього приводу не зміг. При цьому суд зазначає, що не виконання командиром 3 танкового батальйону майором Стрихою С.П. своїх обов'язків щодо направлення рапорту за належність не може бути підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що військовослужбовці звертаються до старших начальників відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).

Так, у відповідності до ст.14 Закону України від 24.03.1999 №548 "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Письмове звернення військовослужбовця до старшого начальника складається у формі рапорту, який є службовим документом і складається власноруч. Загальний строк розгляду рапортів усіма посадовими особами становить до 30 календарних днів (з дати отримання). Рапорт вважається вирішеним, якщо розглянуто всі порушені в ньому клопотання і з приводу їх вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Рішення (у вигляді резолюції на рапорті) щодо викладених у рапорті клопотань доводиться до відома військовослужбовця, який його подав.

Тобто, передумовою для розірвання контракту має бути мотивоване письмове звернення військовослужбовця, оформлене у формі рапорту, яке повинно бути розглянуто командуванням протягом 30 днів з моменту його отримання.

У свою чергу, предметом адміністративного позову є визнання протиправними дій Військової частини А1815 що полягають у неприйнятті рішення про розірвання контракту з позивачем на підставі поданих ним рапортів та заяв.

Однак, вищевказані позовні вимоги не відповідають матеріально-правовому способу захисту порушеного права виходячи із загальних засад права, згідно яких, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. У свою чергу, бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Судом встановлено, що Військова частина А1815 жодних дій спрямованих на розгляд порушених в рапорті питань не вчиняла, оскільки, поданий 27.10.2017 рапорт до керівництва Військової частини А1815 взагалі не доводився, що в свою чергу вказує на допущену бездіяльність, якою порушується право позивача на розгляд зазначених в рапорті питань.

А тому у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини А1815 з неприйняття рішення про розірвання контракту з позивачем та зобов'язання Військову частину А1815 прийняти рішення щодо звільнення позивача зі служби у Збройних Силах України, згідно поданих ним рапортів - слід відмовити.

Разом з тим, відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Суд зауважує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченими ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), критеріям, суд не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

З урахуванням змісту позовних вимог та огляду на положення КАСУ щодо компетенції адміністративного суду, суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується та приймати замість цього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, а також давати вказівки, які б свідчили про вирішення питання, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень (прийняття рішення по суті рапорту), оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Правова позиція щодо неможливості підміняти собою органи владних повноважень, також узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму від 24.10.2008 № 13.

Також суд враховує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАСУ). Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

А тому, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.02.2018, зобов'язавши Військову частину А1815 розглянути його рапорт від 23.02.2018, таким чином, задовольнивши адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.02.2018.

Зобов'язати Військову частину А1815 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23.02.2018

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини А1815 (вул.Танкістів, смт.Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, код ЄДРПОУ 07880688) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 73009, ід. номер НОМЕР_1) 352,40 грн (триста п'ятдесят дві гривні 40 коп.) судових витрат, відповідно до частини задоволених вимог.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне рішення суду складено 22 травня 2018 року.

Суддя Л.О. Житняк