Ухвала суду № 74132136, 17.05.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

17.05.2018 № 820/1908/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

за участю секретаря судового засідання - Кікояна Г.О.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши в загальному порядку у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі по адміністративній справі № 820/1908/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, треті особи: ОСОБА_3, Відділ Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог просить суд:

- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 280-СГ від 11.02.2015 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність";

- скасувати державну реєстрацію права власності земельної ділянки кадастровий номер 6322083001000003244 за ОСОБА_3.

Представником Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 04.04.2018 через канцелярію суду надано клопотання про закриття провадження у справі № 820/1908/18 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що оскаржуваним наказом разом з прийняттям рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки також передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, що розташована за межами с. Черкаська Лозова Черкасько-Лозівської сільської ради на території Дергачівського району Харківської області з кадастровим номером 6322083001:00:000:3244 площею 0,1200 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для індивідуального садівництва. З урахуванням наведених обставин, в даному випадку виник спір не з суб’єктом владних повноважень, а спір стосовно законності набуття права власності на земельну ділянку, який не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, а відповідно до приписів ст. 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача в судове засідання прибув, просив задовольнити клопотання про закриття провадження у справі.

Треті особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та вказане клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до ч. 1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, крім іншого, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України).

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно – правовий спір – спір в якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник в зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник в зв’язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої сторони.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт – акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що позивач в даній справі оскаржує акт індивідуальної дії – наказ відповідача про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність. При цьому, у вказаному акті втілено повноваження відповідача, як суб’єкта владних повноважень, стосовно передачі земельної ділянки у власність, а також і затвердження документації із землеустрою земельної ділянки, що означає перевірку відповідності його складання, погодження, тощо.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Відтак, оскаржуваний в даній справі наказ є не лише підставою для виникнення права власності, а також являє собою управлінське рішення щодо затвердження технічної документації щодо земельної ділянки, якому передують дії суб’єкта владних повноважень щодо її затвердження згідно встановленого Земельним кодексом порядку.

З урахуванням викладеного, неможливо стверджувати, що оскаржуваний наказ є суто актом, на підставі якого виникає право власності, оскільки функції суб’єкта владних повноважень щодо затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність в даному випадку не можуть бути відокремлені.

Позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності земельної ділянки є похідними від первісної позовної вимоги.

У зв’язку з наведеним, суд відхиляє доводи відповідача, викладені ним в клопотанні про закриття провадження у справі, згідно яких відповідач, розглядаючи питання стосовно надання земельних ділянок державної власності у власність громадян не є суб’єктом владних повноважень, оскільки не реалізує при цьому владних управлінських функцій.

При цьому суд зауважує, що право власності позивача в даному випадку є гіпотетичним та його виникнення можливе в разі виконання ним процедури, передбаченої статтями 117, 118 Земельного кодексу України. Наразі, за обставинами даної справи, позивач перебував у стані погодження відповідної документації, необхідної для затвердження проекту землеустрою, зокрема, намагався зареєструвати відомості щодо земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, що є необхідною передумовою для подальшого затвердження проекту землеустрою. У зв’язку з неможливістю це зробити, він вважає наявним порушення своїх прав.

Таким чином, в разі коли судом буде прийнято рішення про скасування спірного наказу, дана обставина сама по особі не спричинить виникнення права власності позивача на земельну ділянку.

Отже, клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі є необґрунтованою та суд не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 9, 205, 229, 238, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено 21 травня 2018 року.

Суддя А.С. Мороко