Рішення № 74131819, 16.05.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/619/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Довгопол М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Гнітько О.О.,

представника відповідача - Стасівої Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

23 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов'язання призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 20 вересня 2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 позовну заяву прийнято до провадження, відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач до жовтня 1996 року проживала в м. Полтава, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. При цьому, ОСОБА_2 при віці 67 років і страховому стажі понад 29 років досягла усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Разом з тим, відповідач відмовив ОСОБА_2 в призначенні пенсії, безпідставно посилаючись на не дотримання останньою вимоги особистого звернення про призначення пенсії та не надання позивачем належним чином завірених копій документів. Позивач зазначала, що особиста заява позивача повністю відповідає формі, яка встановлена додатком 2 до Порядку 22-1, подана від її імені представником за довіреністю, яка нотаріально посвідчена та апостильована, при цьому із заявою подано усі необхідні оригінали документів, що були надані відповідачу для огляду та засвідчення, що підтверджується штампом відповідача на відповідному листі, а також копії документів, засвідчених нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого підтверджені печаткою апостиль відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23.12.2003.

У судове засідання 16.05.2018 представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив до суду заяву про розгляд даної справи без участі позивача та його представника /том 2 а.с. 10-11/.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.05.2018 проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на адміністративний позов від 06.04.2018 (том 1 а.с. 237-239), а саме про те, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (поновлення) пенсії за віком є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи. Подані від імені позивача документи не відповідали вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому не могли бути розглянуті управлінням для призначення пенсії ОСОБА_2 Зазначала, що заявницею не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки вона особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, не зверталася до управління із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком відповідно до вимог статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та необхідним пакетом документів, що призначає право на даний вид пенсії, а відтак управлінням не виносилося рішення про відмову в призначенні пенсії. При цьому, довідки про заробітну плату від 22.10.2013 №403, видана ВО "Знамя", та від 25.05.2006 №15, видана Кінотеатром "Колос", не відповідають вимогам оформлення згідно Додатку 1 до Порядку. Зокрема, у них не зазначено адресу підприємств, за якими можливо провести перевірку первинних документів за період, зазначений у довідках, а також нарахування на всі виплати страхових внесків (єдиного внеску). Поряд з цим, представник зауважувала, що оскільки питання у сфері соціального забезпечення між Урядом України та Урядом держави Ізраїль на законодавчому рівні не врегульоване, немає законної підстави на призначення пенсії позивачу згідно вимог законодавства України.

Згідно з частиною 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або повідомлення причин неявки.

З урахуванням наведеного, суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності позивача (його представника).

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази та встановивши обставини по справі, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до відмітки зробленої в паспорті громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 (виданий замість НОМЕР_3) ОСОБА_2 постійно проживає в державі Ізраїль /том 1 а.с. 129/.

За змістом позовної заяви до виїзду до держави Ізраїлю позивач була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2.

20.09.2017 у Полтавському ОУПФУ Полтавської області зареєстровано лист-заяву представника за доручення позивача ОСОБА_3 Юридичний офіс (Ізраїль-Україна) ОСОБА_4 про призначення пенсії за віком ОСОБА_2 /том 1 а.с. 192-194/.

До заяви додано: нотаріально засвідчені та апостильовані копії довіреності, паспорту для виїзду за кордон ОСОБА_2, копії ідентифікаційного коду, трудової книжки, довідки про заробітну плату, довідки про місце проживання, листа Пенсійного фонду України від 13.07.2017 №9659/Е-11, особисту заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії /том 1 а.с. 195-236/.

В особистій заяві ОСОБА_2 останньою вказано, що пенсія на іншій підставі їй не призначалася, утриманців у неї немає, вона не працює /том 1 а.с. 236/.

Листом від 06.10.2017 вих.№525/Е-14/2 /том 1 а.с. 171-172/ Полтавське ОУПФУ Полтавської області повідомило представників заявниці ОСОБА_2 про те, що надані документи не відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1, а тому не можуть бути розглянуті управлінням для призначення пенсії ОСОБА_2 Крім того, заявницею не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки вона особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, не зверталася до управління із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком відповідно до вимог статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та необхідним пакетом документів, що призначає право на даний вид пенсії, а відтак управлінням не виносилося рішення про відмову в призначенні пенсії. Додатково повідомлено, що довідки про заробітну плату №403 від 22.10.2013, виданої ВО "Знамя", та №15 від 25.05.2006, виданої кінотеатром "Колос", не відповідають вимогам оформлення згідно Додатку 1 до Порядку. Зокрема, у них не зазначено адресу підприємств, за якими можливо провести перевірку первинних документів за період, зазначений у довідках, а також нарахування на всі виплати страхових внесків (єдиного внеску). Проводити призначення пенсії згідно вказаних довідок немає правових підстав.

Не погодившись із вищевказаною відповіддю, позивач в особі представника звернулася до суду з даним позовом.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (частина 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, у якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україні. Тому, Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації з пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пунктах 52-54 зазначеного рішення Європейського Суду з прав людини зазначено, що органи влади не надали ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном. Дійсно, ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У цьому контексті Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. Наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу поєднанні зі статтею 1 Першого Протоколу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

В своєму рішенні від 07.10.2009 року №25-рп/2009 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року вказано, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення України з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином право позивача як громадянина України на призначення пенсії за віком не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" визначено, що документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

За змістом частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно частини 5 статті 45 зазначеного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Постановою Правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25.11.2005 року за №22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Порядком №22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника (п.1.1 Порядку№22-1).

У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка зверталася за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

В листі-відмові та письмовому відзиві відповідач посилається на те, що позивачем була порушена процедура звернення за призначенням її пенсії, а саме, не була дотримана вимога особистого звернення, а представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності, не мають законних повноважень передати до УПФУ її особисту заяву про призначення пенсії.

Разом з тим, вказані посилання суд оцінює критично, оскільки надані до управління документи містили особисту заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком /том 1 а.с. 236/, яка повністю відповідає формі, що встановлена Порядком №22-1. Вказана заява підписана особисто ОСОБА_2, особа останньої посвідчена українським паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2, виданим 17.03.2015.

При наданні документів для призначення пенсії, відповідачу була подана також довіреність від імені ОСОБА_2 на представництво її інтересів ОСОБА_3 Юридичний офіс (Ізраїль-Україна), яка посвідчена нотаріально та апостильована.

Щодо посилань відповідача на невідповідність довідок про заробітну плату ОСОБА_2 вимогам Порядку №22-1, то суд вважає за доцільне зауважити наступне.

Відповідно до пункту 2.10 Порядку №22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Довідка про заробітну плату для обчислення пенсії повинна бути заповнена за всіма реквізитами: в лівому верхньому кутку повинен бути штамп органу, що видав довідку із зазначенням номера та дати видачі; прізвище, ім'я, по батькові особи, на яку видана довідка; сума заробітку прописом, із зазначенням грошової одиниці; суми заробітку з розшифровкою помісячно; довідка повинна бути видана на підставі особистих рахунків за відповідні періоди; довідка в обов'язковому порядку повинна бути підписана керівником і головним бухгалтером підприємства, організації з розкриттям прізвищ; підписи завіряються печаткою підприємства, установи, організації (додаток №1 до Порядку №22-1).

Дослідивши довідки від 22.10.2013 №403 та від 25.05.2006 №15, надані управлінню представником ОСОБА_2, суд не вбачає підстав для висновків про їх невідповідність вимогам законодавства.

Поряд з цим, суд зазначає, що в спірному випадку управлінням у відповідь на заяву про призначення пенсії не було прийнято ані рішення про призначення пенсії, ані рішення про відмову в призначенні пенсії, а лише мало місце оформлення листа від 06.10.2018 №525/У-14/2, що суперечить приписам частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку про безпідставність не здійснення відповідачем фактичного розгляду заяви про призначення ОСОБА_2 пенсії за віком.

Слід зазначити, що представником позивача в прохальній частині позову обрано такий спосіб захисту порушеного права позивача як зобов'язання призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 20.09.2017 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Вирішуючи питання про обрання способу захисту порушеного права позивача, суд виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Призначення та виплата пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу на те, що права позивача в частині нарахування та виплати пенсії у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, на час розгляду даної справи не порушені, оскільки нарахування пенсії не проведено, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 до Полтавського ОУПФУ Полтавської області про зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання Полтавське ОУПФУ Полтавської області розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення/перерахунок пенсії від 08.05.2017, подану 20.09.2017, вхідний № 525/Е-14/2, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позивачем ОСОБА_2 при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. і суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського ОУПФУ Полтавської області на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 352,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6-9, 139, 205, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області ( вул. вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 40383769) про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 40383769) розглянути заяву ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) про призначення/перерахунок пенсії від 08 травня 2017 року, подану 20 вересня 2017 року, вхідний № 525/Е-14/2, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовної вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 40383769) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 352 грн 40 коп (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне рішення складено 21 травня 2018 року.

Суддя М.В. Довгопол