Рішення № 74130625, 17.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 р. Справа№805/2647/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (надалі - Бердянське УПФУ, відповідач) про (пряма мова):

- визнання дій відповідача незаконними, який умисно припинив виплату мізерної пенсії з серпня 2017 року, а це грубе порушення норм прямої дії ст. 46, ст. 48 Конституції України, а також грубе порушення рішення Костянтинівського суду, яке набрало законної сили і було виконано, виплатили заборгованість і тут же припинили виплату пенсії;

- визнання дій відповідача незаконними, які виразилися в посяганні на життя позивача, а саме: припинив йому виплату мізерної пенсії згідно норм прямої дії Конституції України ст. 27 та ст. 28: кожна людина має невід'ємне право на життя, а в ст. 46 Конституції України: пенсія є основним джерелом існування позивача;

- визнання дій відповідача незаконними, які виразилися в спотворенні рішення Костянтинівського суду, яке набрало законної сили, в якому зазначено: поновити виплату пенсії з березня 2016 року;

- визнання дій відповідача незаконними, який в грубій формі порушує Конституцію України - її норми прямої дії ст. ст. 3, 8, 27, 28, 46 у відношенні позивача, а значить ст. 46 і ст. 48 Конституції України має вищу юридичну силу і обов'язкові для виконання для всіх посадових осіб в Україні;

- визнати дії відповідача незаконними, який вимагає роз'яснити рішення, але це грубе порушення ст. 170 КАСУ ч. 2 - де сказано судове рішення допускається до роз'яснення якщо рішення не виконано, а рішення вже виконано, поновили виплату пенсії, в ст. 170 ч. 1 КАСУ сказано: суд може роз'яснити рішення, але при цьому не змінюється його зміст, яке набрало законної сили і було виконано, а значить відповідач зобов'язаний виплачувати пенсію по рішенню суду, яке набрало законної сили;

- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з серпня 2017 року, а не виплатити заборгованість - це різні позовні вимоги, які пред'являються у позові, оповістити про початок поновлення виплати пенсії позивача. Позивач ніколи не писав вимоги виплатити тільки заборгованість - це вигадка відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком і перебуває на обліку в Бердянському об'єднаному управлінні Пенсійного Фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа. З березня 2016 року відповідач припинив виплату пенсії позивачу, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області. Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2017 року позовні вимоги задоволені частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Бердянського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано Управління поновити виплату пенсії за віком з березня 2016 року. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року постанова Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2017 року залишена без змін. На виконання зазначеної постанови відповідач поновив виплату пенсії, проте виплатив позивачу лише заборгованість зі сплати пенсії і з серпня 2017 року знову припинив її виплату. 31.01.2018 року та 02.02.2018 року позивач звернувся до відповідача для отримання пояснень щодо призупинення виплати пенсії, на що 14.02.2018 року відповідач повідомив, що постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2017 року зобов'язано Бердянське об'єднане управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії з 01 березня 2016 року, але не зобов'язує поновлювати виплату пенсії кожного місяця після призупинення. Відповідач звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області за роз'ясненням зазначеної постанови, але ухвалою суду провадження у справі № 233/5801/16-а зупинено до надходження справи з Вищого адміністративного суду України, тому зазначив, що поновлення виплати пенсії буде проводитись у відповідності до судового роз'яснення. Однак, позивач вважає таку бездіяльність УПФ протиправною, оскільки вона порушує його конституційні права. Виходячи з наведеного, позивач просить визнати дії щодо невиплати пенсії незаконними та зобов'язати відновити виплату належної пенсії, починаючи з серпня 2017 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.04.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

07 травня 2018 року від представника відповідача надійшла заява, в якій зазначено, що після отримання Об'єднаним Управлінням ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року пенсія позивачу нарахована та виплачена за період з 01.03.2016 року по 30.07.2017 року. 02.08.2017 року відповідач звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області із заявою про роз'яснення судового рішення від 20 березня 2017 року щодо періоду тривалості виплати пенсії, але провадження у справі зупинено до надходження справи з Вищого адміністративного суду України, у зв'язку з чим представник відповідача просив відкласти прийняття судового рішення до врегулювання спору, при цьому зазначивши, що позивачу нарахована пенсія за період з 01.08.2017 року по 30.04.2018 року.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 (а.с. 16-18).

Як слідує з наданої позивачем у якості письмового доказу ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року у справі № 233/5801/16-а (а.с. 7-13) між цими ж сторонами, позивач звертався до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом про визнання дій Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі Управління) щодо невиплати пенсії з березня 2016 року незаконними, визнання дій Управління та всіх служб, які почали незаконно збирати різну інформацію відносно позивача - щодо його місця проживання та перебування незаконними, зобов'язання Управління поновити йому виплату пенсії, починаючи з березня 2016 року та відшкодувати спричиненої йому моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн. Вказаною постановою суду позов задоволений частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Бердянського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано Управління поновити виплату пенсії за віком з березня 2016 року. З інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що постанова набрала законної сили 24.05.2017 року.

Як встановлено Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області у справі №233/5801/16-а, позивач перебуває на обліку у Бердянському об'єднаному управління Пенсійного фонду в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа. Довідкою № НОМЕР_3 від 21.01.2015 року засвідчено реєстрацію та взяття на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції ОСОБА_1.

З березня 2016 року відповідач припинив виплату пенсії позивачу, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

На виконання постанови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2017 року відповідач поновив виплату пенсії з 01.03.2016 року, проте з серпня 2017 року знову припинив її виплату.

31.01.2018 року та 02.02.2018 року позивач звернувся до відповідача для отримання пояснень щодо призупинення виплати пенсії, на що 14.02.2018 року відповідач повідомив, що у зв'язку із зняттям з обліку довідки від 21.01.2015 року № НОМЕР_2 Про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та регіонів проведення антитерористичної операції, виданій ОСОБА_1, та, відповідно, відсутністю ОСОБА_1 в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб під час обміну базами з територіальним органом соціального захисту населення встановлюється ознака «переселенець не зареєстрований» та блокується можливість подальшої виплати пенсії. Разом з тим, відповідач зазначив, що постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2017 року зобов'язано Бердянське об'єднане управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії з 01 березня 2016 року, але не зобов'язує поновлювати виплату пенсії кожного місяця після призупинення, у зв'язку з чим відповідач звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області за роз'ясненням зазначеної постанови, але ухвалою суду провадження у справі № 233/5801/16-а зупинено до надходження справи з Вищого адміністративного суду України, тому поновлення виплати пенсії буде проводитись у відповідності до судового роз'яснення (а.с. 14-15).

Однак, як вбачається з довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 07 травня 2018 року, наданої відповідачем, позивачу нарахована пенсія за період з 01.08.2017 року по 30.04.2018 року (а.с. 24).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 1 серпня 2017 року на підставі звірки з даними територіального органу соціального захисту населення.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На підставі ч.1 ст. 47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV) пенсія виплачується щомісячно організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-ІV.

Рішення Управлінням щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося, відповідачем з цього приводу доказів не надано.

Припинення пенсії на підставі даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.

Отже, діями відповідача щодо припинення виплати пенсії позивача порушені його права на отримання пенсії, оскільки відповідач на виконання вимог ст. 49 Закону № 1058-ІV не приймав рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними, а тому відповідача слід зобов'язати поновити позивачу виплату пенсії за віком з серпня 2017 року.

Також суд зазначає, що припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком з 1 серпня 2017 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що Бердянське УПФУ протиправно припинило виплату пенсії позивачу з 01.08.2017 року.

Між тим, щодо інших позовних вимог:

- про визнання дій відповідача незаконними, які виразилися в посяганні на життя позивача, а саме: припинив йому виплату мізерної пенсії згідно норм прямої дії Конституції України ст. 27 та ст. 28: кожна людина має невід'ємне право на життя, а в ст. 46 Конституції України: пенсія є основним джерелом існування позивача; визнання дій відповідача незаконними, які виразилися в спотворенні рішення Костянтинівського суду, яке набрало законної сили, в якому зазначено: поновити виплату пенсії з березня 2016 року; визнання дій відповідача незаконними, який в грубій формі порушує Конституцію України - її норми прямої дії ст. ст. 3, 8, 27, 28, 46 у відношенні позивача, а значить ст. 46 і ст. 48 Конституції України має вищу юридичну силу і обов'язкові для виконання для всіх посадових осіб в Україні та визнати дії відповідача незаконними, який вимагає роз'яснити рішення, але це грубе порушення ст. 170 КАСУ ч. 2 - де сказано судове рішення допускається до роз'яснення якщо рішення не виконано, а рішення вже виконано, поновили виплату пенсії, в ст. 170 ч. 1 КАСУ сказано: суд може роз'яснити рішення, але при цьому не змінюється його зміст, яке набрало законної сили і було виконано, а значить відповідач зобов'язаний виплачувати пенсію по рішенню суду, яке набрало законної сили,

суд зазначає, що з огляду на те, що належним способом захисту і поновлення порушеного права позивача за даних спірних правовідносин є саме зобов'язання поновити виплату пенсії, а отже суд вважає достатнім способом захисту порушеного права позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача із невиплати пенсії та зобов'язати пенсійний орган поновити виплату пенсії з 01.08.2017 року.

При цьому, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Таким чином, з урахуванням вище зазначеного, позов ОСОБА_1 до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області на користь Державного бюджету судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Бердянського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року.

3. Зобов'язати Бердянське об'єднане управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_1, Донецька область) починаючи з 01 серпня 2017 року.

4. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: вул. Консульська, 23-л, м. Бердянськ, Запорізькаа область, 71118, код ЄДРПОУ 37963785) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повне судове рішення складено 17 травня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чучко В.М.