Рішення № 74130614, 16.05.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 травня 2018 р. Справа № 129/3299/17

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області

про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

07.12.2017 до Гайсинського районного суду Вінницької області звернулася ОСОБА_1 із позовом до Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області з наступними позовними вимогами:

- Визнати протиправними дії Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області по відмові їй у наданні державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім'ї, права на допомогу одиноким матерям;

- Зобов'язати Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 державну соціальну допомогу як малозабезпеченій сім'ї та допомогу одиноким матерям;

- Стягнути з Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є матір'ю - одиначкою двох дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 До народження дітей працювала з 05.05.2006р. працювала секретарем судового засідання Ленінського районного суду м. Донецьк. З липня місяця 2014 року позивач через проведення антитерористичної операції та фактичними бойовими діями була вимушена залишити місце свого постійного проживання у м.Донецьку та переміститися до села Гранів Гайсинського району Вінницької області та взята на облік як внутрішньо переміщена особа.

З 07.04.2014 по 02.02.2017 включно перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років на підставі наказу №19-В від 07.04.2014.

Враховуючи важкий матеріальний стан та відсутність близьких родичі позивач звернулася до управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області із заявою та відповідним пакетом документів для призначення допомоги як одинокій матері двох дітей, яка була призначена та виплачувалася. З березня 2016 року призначена та виплачувалася допомога малозабезпеченій сім'ї.

Однак, починаючи з березня 2017 року виплату соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї та з вересня 2017 року виплату допомоги одинокій матері - припинено. Згідно повідомлення управління від 07.04.2017, державна соціальна допомога ОСОБА_1 припинена з причин: у разі невикористання сім'єю можливостей знаходження додаткових джерел для існування. Позивач вказує, що на її звернення до відповідача щодо пояснення причин припинення виплат працівником пояснено, що їй необхідно надати копію наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення 6 років.

ОСОБА_1 не погоджується із такими діями відповідача та вказує, що неодноразово зверталась та пояснювала відповідача, що довідка з медичної установи за формою №08-1/5, що дає право на відповідну відпустку в неї є, однак вияснити де знаходяться кадрові документи не може через проведення АТО.

Ухвалою Гайсинського районного суду від 14.12.2017 задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та відкрито провадження у справі за загальними правилами КАС України.

Ухвалою Гайсинського районного суду від 15.02.2018 справу передано за підсудністю до Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2018 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Крім того, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня отримання ухвали суду подати відзив.

У строк встановлений судом відповідач подав до суду відзив (вх. №14934 від 16.04.2018) згідно якого проти позову заперечує та просить у його задоволенні відмовити. Зазначено, що при черговому зверненні ОСОБА_1 із заявою від 09.03.2017 про нарахування допомоги малозабезпеченим сім'ям заяву було розглянуто на засіданні комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та прийнято рішення від 05.04.2017 про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги через відсутність повного пакету документів, а саме наказу про надання відпустки по догляду за дитиною до 6-ти річного віку.

Чергову заяву ОСОБА_1 про призначення допомоги одиноким матерям розглянуто комісією та прийнято рішення від 23.08.2018, яким також відмовлено в призначенні допомоги через відсутність довідки про надання відпустки з місця роботи заявниці.

Враховуючи викладене, відповідач вказує, що ОСОБА_1, як працевлаштованій особі згідно записів в трудовій книжці, необхідно було надати довідку про заробітну плату за попередні 6 місяців або витяг з наказу про надання відпустки по догляду за дитиною до 6-ти річного віку.

Ухвалою суду від 18.04.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.05.2018.

У судове засідання позивач не з'явилася, однак подала заяву про розгляд справи без її участі у письмовому провадженні. Додатково зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи, до суду не прибув із невідомих для суду причин.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Враховуючи вимоги частини 9 зазначеної статті суд постановив провести розгляд справи у письмовому провадженні без участі сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є матір'ю двох дітей ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3.

У відповідності до ст. 18-1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" є матір'ю одиначкою, що підтверджується Витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1. ст. 135 Сімейного кодексу України.

До народження дітей з 05.05.2006 працювала секретарем судового засідання Ленінського районного суду м. Донецьк.

З 07.04.2014 по 02.02.2017 включно перебувала у відпустці до догляду за дитиною віком до трьох років на підставі наказу №19-В від 07.04.2014 Ленінського районного суду м. Донецьк.

ОСОБА_1 з липня 2014 року є внутрішньо переміщеною особи із зони проведення АТО та проживає у АДРЕСА_1

У зв'язку з набранням 13.01.2016 чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", ОСОБА_1 видана довідка від 10.11.2016 №100 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка є безстроковою.

Починаючи з листопада місяця 2014 року, у відповідності до Постанови КМУ №505 від 01.10.2014р. «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», позивачу нараховується та виплачується щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з розрахунку: на дитину по 884 грн., на ОСОБА_5 - 442 грн., а всього - 2210 грн. щомісячно.

Крім вищезазначеної адресної допомоги, щомісячно отримує по 1075 грн., як частина допомоги при народженні дитини включно до 02.02.2018р., тобто до виповнення ОСОБА_4 4-ох років.

ОСОБА_1 зверталася до Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації з заявою та відповідним пакетом документів для вирішення питання про призначення державної допомоги як одинокій матері 2-ох дітей. Дана допомога призначена і виплачувалася в розмірі близько 400 грн. на кожну дитину.

Крім того, починаючи з березня 2016 року була призначена та виплачувалась державна допомога як малозабезпеченій сім'ї.

Однак, починаючи з березня 2017 року припинено виплачувати державну соціальну допомогу як малозабезпеченій сім'ї, а з вересня 2017 року припинено виплачувати допомогу як одинокій матері.

Так, згідно повідомлення Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області від 07.04.2017р. позивача повідомлено, що державна соціальна допомога її сім'ї не призначена з причини: у разі невикористання сім'єю можливостей знаходження додаткових джерел для існування.

Відповідно до повідомлення про відмову у наданні державної допомоги сім'ям з дітьми, ОСОБА_1 не має права на допомогу одиноким матерям (з урахуванням доходів).

На звернення до відповідача щодо причин припинення виплати соціальних допомог, спеціалістом Управління надано відповідь, що ОСОБА_1 необхідно надати копію наказу про надання відпусти по догляду за дитиною до 6 років.

ОСОБА_1 вказала суду, щ з 26.04.2015 її малолітній син ОСОБА_4 потребує домашнього догляду у зв'язку із наявним у нього захворюванням по коду за МКХ-10 j00-j06 "Гострі респіраторні захворювання верхніх дихальних шляхів". У зв'язку із зазначеним видано довідку за формою №080-1/о №93 від 02.08.2017 термін дії до 03.02.2018.

Враховуючи вимоги ч.6 ст.179 КЗпП України та п. 3 ст. 25 ЗУ «Про відпустки», з метою вияснення місця знаходження кадрових документів (оригіналу трудової книжки, заяв про надання відпусток, наказів про надання відпусток та ін.) та відповідно направлення заяв та оригіналів довідок за формою №080-1/о, були направлені листи на адреси Територіального управління державної судової адміністрації України в Донецькій області та Дзержинського міського суду Донецької області.

Так, за вих.№01-07/3/2017 від 14.03.2017р. Дзержинський міський суд Донецької області направив на адресу позивача повідомлення, що відповідним Розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України розподіл з розгляду цивільних і кримінальних справ за даним судом визначено тільки розгляд судових прав, а працівники Ленінського районного суду м. Донецька не були переведені, і інформацію про місце знаходження моїх кадрових документів не можуть надати .

Листом від 18.04.2017р. №05-479/17 за підписом начальника Територіального управління державної судової адміністрації України в Донецькій області було зазначено, що саме до компетенції керівника апарату відповідного суду віднесено надання відпустки працівнику апарату суду і винесення відповідного наказу, а тому ними не можуть вирішуватись порушене ОСОБА_1 питання.

Беручи до уваги вищезазначене, відповідних наказів про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку позивач надати не може у зв'язку із неможливістю вияснити де знаходяться кадрові документи.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не погоджується із діями відповідача щодо відмови у виплаті соціальних допомог, а тому звернулася до суду із позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи спірні правовідносини суд зазначає, що з 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII, (Далі - Закон № 1706) яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, виходячи з приписів наведених норм, реалізація права на отримання соціальної допомоги пов'язана з фактом реєстрації особи як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та взята на облік Управлінням соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області згідно довідок від 22.10.2014 та від 10.11.2016.

Стосовно вимоги позивача щодо виплати допомоги на дітей одиноким матерям, суд виходить з наступного.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №8475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб і юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було і вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно статті 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Згідно статті 18-2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ), або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.

Статтею 18-4 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлені умови, за яких виплата допомоги на дітей одиноким матерям припиняється або призупиняється.

Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) припиняється у разі:

- позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

- позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду;

- скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним;

- реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку;

- надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом;

- смерті дитини;

- смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) призупиняється у разі:

- тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;

- відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;

- тимчасового працевлаштування дитини.

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України №00014157229 від 11.07.2014 року вбачається, що ОСОБА_1 є одинокою матір'ю.

Підставою для припинення з вересня 2017 року позивачу допомоги як одинокій матері Управлінням зазначено "немає права на допомогу з урахуванням доходів".

Оцінюючи дії відповідача щодо припинення та в подальшому відмови позивачу у виплаті допомоги одинокій матері, суд зазначає, що статтею 18-4 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено вичерпний перелік підстав для припинення виплати допомоги. Зазначеною нормою не передбачено такої підстави для припинення виплати як "немає права на допомогу з урахуванням доходів". Таким чином, позивачу припинено виплату допомоги з підстав, що не передбачені Законом.

У відзиві відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні допомоги одинокій матері через відсутність довідки про надання відпустки по догляду за дитиною з місця роботи заявниці.

Суд критично оцінює такі посилання відповідача з огляду на те, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з зони проведення АТО. Місцем роботи позивача є Ленінський районний суду місті Донецьк, який знаходиться на непідконтрольній території України. Крім того, в матеріалах справи містяться докази того, що справи з Ленінського районного суду м. Донецьк передано до Дзержинського міського суду Донецької області, а місце перебування кадрової служби Ленінського районного суду м. Донецьк позивачу не відомо.

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений такого права, в той час коли це право їй гарантоване Державою.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №8475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб і юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було і вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У своєму рішенні від 16.09.2015 р. у справі №21-1465а15 Верховний суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 державну допомогу на дітей одиноким матерям.

Стосовно вимоги позивача щодо виплати допомоги малозабезпеченим сім'ям, суд виходить з наступного.

Згідно з абз. 2 ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, який залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» для призначення вказаної допомоги подається заява про надання державної соціальної допомоги. У заяві дається згода сім'ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону. До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються: документ, що посвідчує особу; довідка про склад сім'ї, декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім'ї , довідка про наявність та розмір земельної частки (паю); довідка встановленої форми про безпосередню участь особи в антитерористичній операції.

Так, відповідно до п. 1 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям (далі Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 №250, цей Порядок визначає умови призначення і виплати малозабезпеченим сім'ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям".

Згідно із п. 2 Порядку, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Відповідно до п. 4 Порядку, соціальна допомога також може бути призначена і виплачена за місцем фактичного проживання уповноваженого представника сім'ї за умови подання довідок про склад сім'ї і про неотримання такої допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 15.11.2001 № 486/202/524/455/3370 (далі Методика) на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги.

Згідно пункту 9 Порядку № 250 рішення про призначення соціальної допомоги або про відмову в її наданні приймається органом соціального захисту населення протягом десяти календарних днів. У разі прийняття рішення про відмову в наданні соціальної допомоги орган соціального захисту населення письмово повідомляє про це уповноваженого представника сім'ї із зазначенням підстав відмови та порядку оскарження рішення.

Пунктом 12 Порядку № 250, у разі коли особами, які входять до складу сім'ї, навмисно подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на соціальну допомогу та визначення її розміру, виплата соціальної допомоги припиняється з місяця, в якому виявлено порушення. На наступний строк допомога може бути призначена не раніше ніж через шість місяців починаючи з першого числа місяця виявлення порушення.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд також застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Одержання соціальної державної допомоги і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання такої допомоги.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до частин 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства перш за все є справедливе вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.

Окрім вказаного вище, судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю двох малолітніх дітей та внутрішньо переміщеною особою із зони проведення АТО.

Таким чином, позивач позбавлена можливості подати до органів соціального захисту документи, що посвідчують продовження декретної відпустки або ж докази виходу на роботу до Ленінського районного суду м. Донецьк. В матеріалах справи міститься акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї з якого видно, що ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у АДРЕСА_1 Згідно проведеного обстеження зроблено заключення про необхідність надання позивачці соціальної допомоги.

Судом також встановлено, що згідно з Розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 №27/0/38-14 розгляд справ, підсудних Ленінському районному суду м.Донецька, здійснюється Дзержинським міським судом Донецької області.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 31.01.2018 зупинено діяльність усіх судів на непідконтрольній території України.

Вказані обставини є об'єктивно непереборними для позивача та ставлять її у складне становище.

Суд погоджується з запереченнями відповідача, які наведені у відзиві в частині того, що в діях позивача є порушення наведених вище норм Закону №1768, однак такі порушення на думку суду є неспівмірними з фактом позбавлення права на соціальну допомогу позивача.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача, що відповідно до пункту 28 Порядку №250 передбачено якщо сім'єю приховано або навмисно подано недостовірні дані про її доходи та майновий стан, що вплинуло на встановлення права на призначення соціальної допомоги та визначення її розміру, внаслідок чого були надміру виплачені кошти, органи соціального захисту населення:

визначають обсяг надміру виплачених коштів та встановлюють строки їх повернення залежно від матеріального стану сім'ї;

повідомляють уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї про обсяг надміру виплачених коштів та строки їх повернення;

у разі врахування надміру виплачених коштів при виплаті соціальної допомоги у наступні періоди провадять щомісячні відрахування на підставі своїх рішень у розмірі не більш як 20 відсотків суми, що підлягає виплаті;

у разі неповернення надміру виплачених коштів добровільно в установлені строки вирішують питання про їх стягнення у судовому порядку.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача щодо виплати допомоги малозабезпеченим сім'ям, а саме шляхом зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 допомогу з дня звернення до органів соціального захисту.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно положень ст. 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.ст.21, 22 Конституції України - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejevav. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст.14 Закону № 1788-XII, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди за вчинення неправомірних дій суд дійшов висновку про те, що вони не підлягають задоволенню зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно п. 5 зазначеної Постанови ПВСУ, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не доведено обставини, що підтверджують розмір заподіяної моральної шкоди. Більш того, позивач не довела причинно-наслідковий зв'язок між моральною шкодою, її настанням та діями відповідача.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, відтак розподіл судових витрат у даній справі не проводиться.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов'язати Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу одинокій матері двох малолітніх дітей починаючи з 12.07.2017.

Зобов'язати Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу малозабезпеченій сім'ї з 09.03.2017.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 АДРЕСА_2); Управління соціальної та молодіжної політики Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області (вул. 1 Травня, 40, м. Гайсин, Вінницька обл., 23700, код ЄДРПОУ 03191934)

Суддя Комар Павло Анатолійович