Постанова № 74130551, 16.05.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/12992/17 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Провадження № 22-ц/773/473/18 Категорія: 48 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів Русинчука М.М., Осіпука В.В.,

з участю:

секретаря судового засідання - Лимаря Р.С.,

учасників справи:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2018 року,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, обгрунтовуючи вимоги тим, що з 19.10.2012 року по 16.03.2017 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначає, що після розірвання шлюбу в березні 2017 року їх неповнолітній син був зареєстрований та проживав разом з нею, відповідачу вона не забороняла спілкуватися з дитиною. Проте, в грудні 2016 року відповідач, взявши їхнього сина на прогулянку, не повернув його, тобто самовільно змінив місце проживання дитини. Крім того, вказує, що ОСОБА_3 перешкоджає їй бачитись із сином, позбавляє її права спілкуватись з дитиною.

Просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2018 року позов задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_2.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги полягають, зокрема, в тому, що судом першої інстанції не було враховано інтереси дитини, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік, і прихильність до кожного з батьків, особистої якості батьків, можливість створення належних умов для проживання та виховання дитини. При цьому суд не віднісся критично до висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з матір'ю, який не повинен бути абсолютним для суду, й не проаналізував, чи не порушує такий висновок положення законодавства й міжнародних договорів України, Відповідач вважає такий висновок необгрунтованим, так як служба у справах дітей не в повному обсязі врахувала всі обставини даного питання.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п.8 ст.1 Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Як визначено ст.3 ЦПК України (в новій редакції) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Від ОСОБА_1 суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, так як рішення ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства та враховуючи фактичні обставини справи, що були повно і всебічно з'ясовані судом.

Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія судів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених у ній, і просив задовольнити апеляційну скаргу.

Позивач ОСОБА_1 проти вимог апеляційної скарги заперечила і просила залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Представник органу опіки та піклування - Служби в справах дітей Луцької міської ради відзив на апеляційну скаргу не подавав, у судове засідання не з'явився,будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи судом .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із найкращих інтересів дитини, рівності прав та обов'язків обох батьків щодо своїх дітей, віку дитини, та доведеності позовних вимог ОСОБА_1, взявши до уваги письмовий висновок органу опіки і піклування.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Частиною третьою статті 51 Конституції України встановлено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.6 ст.7 СК України рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги. Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Частина 2, 3 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно зі ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

При цьому під забороною розлучення дитини з своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією.

Судом встановлено, що з 19.10.2012 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.03.2017 року було розірвано (а.с. 6).

Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4, 19.11.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22.11.2012 року (а.с. 5).

Згідно з довідкою про склад сім'ї від 31.01.2017 року ОСОБА_4 зареєстрований за місцем реєстрації матері за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 10).

З пояснень сторін вбачається, що до розірвання шлюбу сторони тривалий час проживали окремо, на той час дитина проживала разом з матір'ю та старшим сином позивачки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

В грудні 2016 року відповідач самовільно змінив місце проживання сина та не погоджується з тим, щоб дитина проживала з позивачкою. На даний час дитина проживає з батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4.

Матеріалами справи встановлено, що позивач працевлаштована та отримує заробітну плату, що свідчить про її можливість забезпечити дитину усім необхідним (а.с. 38-41).

Як вбачається з характеристики на громадянку ОСОБА_1, за місцем реєстрації вона характеризується з позитивної сторони, громадський порядок не порушує та спиртними напоями не зловживає. Скарги та заяви на її поведінку від сусідів та родичів не надходили (а.с. 59).

Згідно із ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

Працівниками служби у справах дітей було здійснено вихід за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5, та встановлено, що остання дану трикімнатну квартиру винаймає, в помешкані зроблено ремонт, санітарний стан житла відповідає нормі, всі кімнати вмебльовані, є побутова техніка, для дитини облаштована окрема кімната, де дитина має місце для ігор та відпочинку, малолітній забезпечений всім необхідним відповідно до вікових потреб. Дані факти підтверджені актом обстеження умов проживання від 18.01.2018 року.

Згідно з висновком служби у справах дітей Луцької міської ради № 14 від 19.01.2018 року «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4», затвердженого рішенням виконавчого комітету від 24.01.2018 року № 62-1, Служба у справах дітей, враховуючи інтереси дитини та керуючись ч. 4 ст. 29 ЦК України, ст. 161 СК України, п. 71 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 року № 866, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його матері ОСОБА_1 (а.с. 76, 77).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Принцип «найкращих інтересів дитини», що випливає також і з Декларації, є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, взявши до уваги висновок органу опіки і піклування, обґрунтовано вирішив, що проживання ОСОБА_4 разом із матір'ю та старшим братом в сім'ї, де він зростав та виховувався від народження, буде відповідати принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи, і не позбавляє батька дитини права на спілкування та участь у її вихованні.

Відповідач у разі визначення місця проживання дитини з матір'ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, може виявляти турботу про неї та брати участь у вихованні дитини, реалізувати свої права шляхом домовленості з позивачем щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому не можуть братися до уваги судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді