Постанова № 74127895, 21.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/755/17 21.05.2018

Провадження №22-ц/784/553/18

Справа № 477/755/17 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 22-ц/784/553/18

Категорія 23

ПОСТАНОВА

іменем України

21 травня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання – Лівшенком О.С.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_2– ОСОБА_3,

представника відповідача ПП «БАЯ» – ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області, яке ухвалене об 11 годині 49 хвилин 23 січня 2018 року у приміщенні Жовтневого районного суду Миколаївської області під головуванням судді Козаченка Р.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства “БАЯ”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товариство з обмеженою відповідальністю «БАЯ-АГРО», про розірвання договору оренди землі,

в с т а н о в и л а:

27 квітня 2017 року ОСОБА_2 пред'явив до Приватного підприємства “БАЯ” (далі – ПП «БАЯ») зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІІ-МК № 037403 від 26 листопада 2002 року, він є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,50 га, що розташована в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

20 січня 2009 року позивач уклав з ПП «БАЯ» договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований 12 лютого 2009 року у МЦ ДП «Центр ДЗК» за № 040901501316. За умовами цього договору, ОСОБА_2 передав її в користування останньому на 49 років, зі сплатою щорічної орендної плати у розмірі 3 % від оціночної вартості земельної ділянки у гривнях або натуральною формою за згодою, щорічно.

Орендна плата повинна була вноситися у грошовій формі до 01 листопада щорічно, а її розмір, відповідно до п. 13 Договору, підлягав перегляду один раз у три роки.

За весь час дії договору, названі умови сторонами не переглядались і не доповнювалися.

Позивач повністю виконав взяті на себе за договором обов’язки, в той час як відповідач свого слова не дотримався, взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати за 2015-2016 роки не виконав.

У зв’язку з цим, ОСОБА_2 просив вказаний договір оренди землі розірвати і покласти на відповідача обов’язок з повернення земельної ділянки.

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 березня 2017 року залучено до участі у справі, в якості третьої особи - товариство з обмеженою відповідальністю «БАЯ-АГРО».

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 січня 2018 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволені позову.

ОСОБА_2 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу слід задовольнити у повному обсязі, оскаржене рішення суду І інстанції скасувати і прийняти постанову про задоволення позову з наступних підстав.

Так, відмовляючи ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог, суд 1 інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами того, що відповідач ухиляється від сплати орендної плати, оскільки з претензію до ПП «БАЯ» щодо не сплати орендної плати за 2015-2016 роки не звертався.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, не погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, вважає їх, та висновок суду щодо результату вирішення справи не вірними, не обґрунтованими й не законними.

Так, за Конституцією України, ст. 43 ЦПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній фізичній особі гарантовано судовий захист їх інтересів, який здійснюється в порядку цивільного судочинства.

Кожна особа, має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 2 ст. 16 ЦК України) і обраний позивачем.

При цьому такий захист стосується обох сторін, що беруть участь у справі.

Для цього, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3,4 ст. ст. 61, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

В силу ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 названої статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, зміст яких не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; за умови їх вчинення у формі, встановленій законом; особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; за їх вільного волевиявлення, відповідно до їх внутрішньої волі і спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (статті 203-204, 215, 626 ЦК України).

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним (презумпція правомірності) і підлягає виконанню сторонами, відповідно до встановлених в ньому умов (стаття 204 ЦК України).

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За загальним правилом він є укладеним з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими вважаються умови визначені в законі, або умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

За своєю характеристикою, істотні умови відображають природу договору, а тому відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом, необхідні для даного виду або на погоджені яких наполягає хоча б одна сторона, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Статтею 526 ЦК України встановлені загальні умови виконання зобов'язань та закріплено основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За її змістом належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами.

Виконання зобов'язання, проведене належним чином - припиняє його.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

Відповідно до ст.ст. 651, 654 ЦК України, Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі порушення сторонами цих умов, вони можуть слугувати розірванню договору у добровільному або судовому порядку.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

При цьому, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зазначені вище положення у повній мірі стосуються і договорів оренди землі.

Так, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» - оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

В силу статті 15 та ч. 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату встановлюються за згодою сторін і відображається у договорі оренди, та є істотною умовою договору оренди.

Згідно із пунктом ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою, а, відповідно і для розірвання договору оренди землі, є систематична (два та більше випадків) несплата орендної плати.

Судом встановлено, і це підтверджується наявними у справі доказами, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 037403 від 26 листопада 2002 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,50 га, що розташована в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 5).

20 січня 2009 року він уклав з ПП «БАЯ» договір оренди вказаної земельної ділянки, який 12 лютого зареєстрований 2009 року у МЦ ДП «Центр ДЗК» за № 040901501316.

За умовами цього договору, ОСОБА_2 передав в користування останньому на 49 років, зі сплатою щорічної орендної плати у розмірі 3 % від оціночної вартості земельної ділянки у гривнях або натуральною формою за згодою.

Орендна плата повинна була вноситися у грошовій формі до 01 листопада кожного наступного року дії договору, а її розмір, відповідно до п. 13 Договору, підлягав перегляду один раз у три роки (а.с. 6-7) і цей обов’язок покладався на орендаря.

Згідно з видатковим касовими ордерами, від 20 лютого, 04 березня, 12 березня, 25 березня 2009 року, ОСОБА_2 отримав від ПП «БАЯ» грошові кошти у загальному розмірі 12 000 гривень за продаж землі (мовою оригіналу), що вже саме по собі, з врахуванням призначення землі, робить таку угоду нікчемною (а.с. 38-41).

08 червня 2012 року між ПП «БАЯ» та ТОВ «БАЯ-АГРО» укладено договір суборенди вищезазначеної земельної ділянки строком на 7 років. У п.2.4 вказаного договору сторонами зазначено, що нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки становить 86 661 гривень 81 копійка (а.с.26-27).

Відповідно до довідки відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.02.2018 р. нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки складала: у 2008 р. – 102 612,97 грн., у 2009 р. – 118 210,14 грн., у 2010 – 2014 р.р. – 125 184,54 грн., у 2015 р. – 156 355,49 грн., у 2016 р. – 187 626,59 грн (а.с. - 79).

У зв’язку з цим, у 2009 році розмір орендної плати повинен був складати 3 546,30 грн. за рік, з 2010 по 2014 роки – 3 755,54 грн., у 2015 році – 4 690,66 грн., у 2016 році – 5 628,80 грн.

Між тим, згідно з довідкою ПП «БАЯ» №9 від 17.01.2017 р. за весь час дії договору оренди позивачу нараховувалась орендна плата у розмірі 2 139 грн. і, за відсутності, на той час, заперечень збоку орендодавця, це відповідало принципу цивільного законодавства про свободу договору, це було законним. Проте через три роки дії договору, згідно його умов, орендар повинен був змінити розмір орендної плати відповідно до грошової оцінки землі. Проте той цього не зробив, і більше того, взагалі, у 2015-2016 роках орендну плату лише нараховував, не виплачуючи її (а.с.9).

Таким чином, виплачена грошова сума в 12 000 гривень не покриває суму орендної плати у 2009-2016 роках, а тому є явно недостатньою для спростування тверджень ОСОБА_2

З огляду на встановлені фактичні обставини, та з урахуванням положень законодавства стосовно врегулювання відносин, пов’язаних з орендою землі, суд першої інстанції прийшов до не правильного висновку, що несплата орендарем орендної плати за два роки не є систематичною та не порушує умови договору між ПП «БАЯ» та позивачем, що тягне за собою розірвання договору оренди землі.

Іншого відповідач належними та допустимими доказами не довів, хоча за ст. 81 ЦПК України, то є його обов'язком.

Більше того, дану обставину приватне підприємство підтвердило довідками, в яких зазначило, що в 2015-2016 роках орендну плату позивачеві нараховувало, але не сплачувало і має заборгованість перед ним за названі роки.

Що ж до видаткових касових ордерів, наданих відповідачем, то вони не є належним доказом, оскільки підставою в них зазначено «продаж землі», що заборонено українським законодавством для зазначеного виду земельних ділянок, а посилання на те, що це оплата орендної плати за 49 років, фактично змінює природу цивільно-правової угоди.

Крім того, як доказ виплати коштів, відповідачем надано розписку, яка теж не заслуговує на увагу, оскільки вона містить дані щодо сплати грошових коштів за період з 25 березня 2009 року по 25 березня 2058 року згідно договору оренди землі від 12 травня 2008 року.

Оскільки, суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку та відмовив у задоволені позовних вимог, то його слід виправити постановою суду апеляційної інстанції.

На підставі ст.ст. 24, 32 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 526, 651 ЦК України, договір оренди земельної ділянки, загальною площею 4,50 га, з кадастровим номером 4823380700:04:001:0196, що на праві власності належить ОСОБА_2, укладений 20 січня 2009 року між ним та ПП «БАЯ» - розірвати.

Щодо посилання особи, яка подає апеляційну скаргу в якій просить застосувати позовну давність, то воно не може братись до уваги, оскільки є наслідком невірного усвідомлення названою особою положень про застосування позовної давності у правовідношеннях, які є продовжуваними і містять як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання».

Відповідно до статті 15 та ч. 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату встановлюються за згодою сторін і відображається у договорі оренди, та є істотною умовою договору оренди.

Визначення поняття «зобов’язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої цієї статті за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з п. 8 спірного договору оренди строк його дії, а відповідно і день повернення орендованої земельної ділянки, 49 років від дня укладення.

В той же час, за п. 11 орендар бере на себе обов’язок сплачувати орендну плату у грошовій формі до 01 листопада щорічно.

Таким чином, сторони орендних правовідносин передбачили загальний строк договору і, всередині нього, періодичні зобов’язання по сплаті орендної плати.

За змістом статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності у три роки може бути відмовлено у стягненні простроченого платежу з орендної плати та, можливо, і щодо розірвання договору оренди за час, що знаходиться за межами позовної давності.

Проте, у разі, якщо позивач обґрунтовує свої вимоги, обставинами, що знаходяться в межах позовної давності, як у даному випадку, то позовна давність за попередній період не може бути застосована, до обставин, що мають місце натепер.

За такого, колегія суддів вважає, що є підстави для розірвання договору оренди землі та покладення на відповідача обов’язку з повернення орендованої земельної ділянки ОСОБА_2, а тому рішення районного суду на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 141 ЦПК України з ПП «БАЯ» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1 600 гривень на відшкодування судового збору, сплаченого тим в обох судових інстанціях.

Керуючись ст.ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 січня 2018 року скасувати та прийняти у справі постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

Розірвати договір оренди земельної ділянки від 20 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та приватним підприємством «БАЯ», зареєстрований у МЦ ДП «Центр ДЗК» за № 040901501316 від 12 лютого 2009 року, загальною площею 4,50 га, з кадастровим номером 4823380700:04:001:0196, що розташована в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та на праві власності належить ОСОБА_2

Зобов’язати приватне підприємство «БАЯ» передати ОСОБА_2 спірну земельну ділянку загальною площею 4,50 га, з кадастровим номером 4823380700:04:001:0196, що розташована в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнути з приватного підприємства «БАЯ» на користь ОСОБА_2 1 600 гривень на відшкодування судового збору в обох судових інстанціях.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_5

______________

Повний текст постанови складено 21 травня 2018 року