Постанова № 74127721, 21.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/753/17 21.05.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 469/753/17

Номер провадження 22-ц/784/653/18

Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Постанова

Іменем України

21 травня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ухвалу, яка постановлена Березанським районним судом Миколаївської області під головуванням судді Гапоненко Н.О., в приміщенні того ж суду 27 лютого 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 сільської ради Березанського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_6, про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_6 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 16 грудня 2010 року помер його дідусь ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшли житловий будинок та земельні ділянки, площею 0.0907 га та 0.2500 га, надані для ведення особистого селянського господарства та для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані по вулиці Прикордонна, №19 в селі Рибаківка Березанського району Миколаївської області, а також земельна ділянка загальною площею 3.31 га, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Березанський район, Лиманівська сільська рада.

ОСОБА_2 у передбачений законом строк не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті діда, оскільки вважав, що не має права на її отримання за наявності спадкоємця першої черги, якою є дочка спадкодавця та мати позивача ОСОБА_6

Проте, у травні 2017 року позивач дізнався, що його мати до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталася та свідоцтва про право на спадщину не отримувала.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив визнати поважними причини пропуску ним строку для прийняття спадщини та визначити додатковий строк – два місяці для подання ним заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, померлого 16 грудня 2010 року.

Ухвалою судді Березанського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2017 року відкрито провадження у справі (а.с.15).

Наступною ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2017 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_6 на належного відповідача ОСОБА_5 сільську раду Березанського району Миколаївської області (а.с.26).

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України (а.с.71).

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд, постановляючи ухвалу, не врахував поважності причин неявки позивача та представника позивача в судові засідання.

Апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином повідомлений про час і місце судових засідань, призначених на 24 січня 2018 року та 27 лютого 2018 року, але в судові засідання не з’явився, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Такий висновок суду першої інстанції щодо процесуальної долі позовної заяви ОСОБА_2 є вірним і обґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тяганина при вирішенні цивільних справ вважається грубим порушенням цивільно-процесуального законодавства, а, відповідно, є неприпустимою.

При цьому, обов’язок своєчасного здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналогічне правило містить і ч.5 ст.223 ЦПК України.

Отже, підставою для застосування зазначених норм є сукупність двох умов: повторна неявка належним чином повідомленого позивача або не повідомлення ним про причини неявки, та відсутність його заяви про розгляд справи у його відсутність.

З матеріалів справи убачається, що після постановлення ухвали про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 дана справа призначалася до розгляду неодноразово (а.с.15,25,31,38,44,59,63).

Так, ухвалою судді Березанського районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2017 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_2 та оголошено перерву у судовому засіданні до 24 січня 2018 року (а.с.59).

22 січня 2018 року позивач подав до районного суду заяву, в якій просив відкласти розгляд справи у зв’язку із хворобою. При цьому, жодних доказів на підтвердження зазначеного клопотання до суду не надано (а.с.62).

24 січня 2018 року позивач та його представник не з’явились в судове засіданні та розгляд справи відкладено на 27 лютого 2018 року (а.с.63).

При цьому, відповідно до ч.13 ст.128 ЦПК України позивач належним чином був повідомлений у встановленому порядку про час і місце судового розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку sms - повідомлення (а.с.13,65).

27 лютого 2018 року представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надав до суду заяву в якій просив перенести розгляд справи на інший час у зв’язку із його участю в слідчих діях у кримінальному проваджені в місті Миколаєві. Будь-яких документів на підтвердження клопотання додано не було (а.с.69).

Згідно довідки, складеної секретарем судового засідання, в судове засідання, призначене на 27 лютого 2018 року, позивач та його представник не з’явились (а.с.70).

Враховуючи повторну неявку позивача до суду, районний суд своєю ухвалою від 27 лютого 2018 року залишив позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України (а.с.71).

За правилами ч.1 ст.44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

Отже, на підставі вкладеного, колегія суддів вважає, що належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання і не повідомив про причини своєї неявки та не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, а тому суд на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України обґрунтовано залишив його позовну заяву без розгляду.

Щодо посилань представника позивача на його заяву від 27 лютого 2018 року, в якій він просив відкласти розгляд справи у зв’язку із його участю у слідчих діях, то до цієї заяви представником позивача не додано жодних документів в обґрунтування клопотання, а додані вони лише до суду апеляційної інстанції, вже після постановлення оскаржуваної ухвали.

Більше того, поважність неявки у судове засідання представника позивача жодним чином не свідчить про поважність неявки у судове засідання самого позивача.

Не можна погодитись і з твердженням представника позивача про порушення судом процесуальних прав позивача.

Так, з матеріалів даної справи слідує, що районним судом було вжиті всі передбачені законом заходи для забезпечення можливості повного та всебічного розгляду справи, в тому числі і щодо безпосередньої участі позивача та його представника у судових засіданнях. При цьому, неодноразово відкладаючи розгляд справи у зв’язку з неявкою позивача та за його заявами про відкладення розгляду справи, районний суд вийшов за межі строків розгляду справи (стаття 210 ЦПК України), навіть не розпочавши розгляд спору по суті.

За такого доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ЦПК України, є необґрунтованими.

Відповідно до положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_8

Повний текст судового рішення

складено 22 травня 2018 року