Рішення № 74127367, 21.05.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/5579/16-ц

Номер провадження 2/489/63/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання - Сироватка Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору поруки припиненим, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання кредитного договору та додаткових договорів недійсними,

представник позивача - Орел А.В.,

представник відповідачів - ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, яким просив стягнути з них заборгованість за кредитом в сумі 38 390,64 доларів США та пеню в розмірі 17 160,30 грн. Свої вимоги мотивували тим, що Банком було надано ОСОБА_1 кредит в розмірі 59 000,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення 15.03.2028 р. Відповідно до умов договору відповідач зобов'язувалась погашати кредит, сплачувати проценти за користування ним та інші платежі встановлені цим Договором. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній зобов'язався солідарно відповідати за зобов'язаннями позичальника перед Банком по вищевказаному кредитному договору. Проте, позичальник свої зобов'язання перед Банком належним чином не виконувала, в зв'язку з чим станом на 01.11.2016 р. утворилась заборгованість за кредитом.

14.04.2017 року та 14.11.2017 року позивач збільшував позовні вимоги у зв'язку з невиконанням відповідачами умов кредитного договору, та остаточно просив суд стягнути з них заборгованість за кредитом в сумі 42 409,53 доларів США та пеню в розмірі 300 149,45 грн.

07.07.2017 р. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору поруки припиненим. Вказував, що оскаржуваний договір є недійсним через те, що після його укладення була збільшена відповідальність ОСОБА_2 як поручителя за кредитним договором без його згоди та повідомлення.

12.12.2017 р. ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання кредитного договору та додаткових договорів недійсними.

Позов обґрунтовувала тим, що:

-Загальна вартість кредиту, визначена в договорі є значно більшою за реальну вартість кредиту, отриманого позивачем;

-Відповідачем перед укладанням кредитного договору не було надано позивачу детального розпису кредиту, що виключає повну освідомлюваність позивача про його умови та ціну;

-Відповідач не надав позивачу повної інформації щодо наданого кредиту перед укладанням договору між сторонами, що по суті є введенням в оману, а відповідно підставою недійсності правочину;

-при укладенні договору відповідачем застосовано нечесну підприємницьку практику, що призвело до обману позивача як споживача кредитних послуг;

-відповідачем встановлено плату за управління кредитом, зміну умов договору за ініціативою позичальника, комісію за дострокове погашення кредиту, що є порушенням прав споживача та є неправомірним;

-додаткові договори укладені між сторонами також не відповідають вимогам законодавства.

Згідно наданих заперечень та відзиву проти зустрічних позовів Банк вважав вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безпідставними через те, що:

-Внаслідок зміни умов договору в частині розміру процентної ставки за кредитним договором на певний період часу не збільшували обсяг відповідальності ОСОБА_2 як поручителя;

-Відповідач ОСОБА_1 перед укладанням Договору була ознайомлена з усіма його умовами та розуміла їх значення;

-Пункти договору, на які посилається ОСОБА_1 щодо плати управління кредитом, зміну умов договору за ініціативою позичальника, комісію за дострокове погашення кредиту - були виключені з договору;

-ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б свідчили про застосування банком нечесної підприємницької практики, що призвело до обману позивача як споживача кредитних послуг;

-Додаткові договори укладались ОСОБА_1 після укладення Кредитного договору декілька разів протягом шести років, що свідчить про згоду останньої з їх умовами та розуміння цих умов.

01.03.2018 року Банк звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності до зустрічного позову ОСОБА_1, оскільки про порушення її прав їй стало відомо при укладенні договору в 2007 році, а звернулась вона з позовом до суду лише в 2017 році, тобто приблизно через 10 років.

02.03.2018 року згідно Ухвали за клопотанням представника ОСОБА_1 судом призначено по справі економічну експертизу.

15.03.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування вказаної Ухвали, через що експертом повернено справу до суду без виконання експертизи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин , відповідно до наданих сторонами доказів.

26.03.2007 р. між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний Договір №62307С8, відповідно до умов якого Банком Позичальнику було надано кредит в розмірі 59 000,00 доларів США, з кінцевим строком його повернення до 15.03.2028 р.

Відповідно до п.2.4 позичальник зобов'язаний погасити Кредит на рахунок, вказаний в договорі в строк, зазначений у п.2.1 цього Договору. Погашення кредиту відбувається у валюті кредиту щомісяця рівними частинами починаючи з наступного місця після одержання кредиту в сумах, визначених графіком погашення кредиту. Строки, передбачені графіком погашення кредиту за договором є обов'язковими.

Згідно п.2.2.1 Кредитного Договору позичальник щомісячно сплачуватиме Банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі процентної ставки, яка визначається шляхом ставка LIBOR +5,67% річних, але не нижче 11,00% річних. При цьому, ставка LIBOR означає для кожного періоду нарахування процентів ставку пропозиції депозитів на міжбанківському ринку для дванадцятимісячних депозитів у доларах США (заокруглену у більшу сторону, якщо необхідно до найближчої 1/100%), дійсну ( з датою валютування) на 15 січня кожного року дії Договору, або в найближчий попередній день, коли визначалась така ставка. Визначена таким чином ставка LIBOR для доларів США встановлюється відповідно на період з 1 лютого по 31 січня кожного року дії Договору. На дату укладання договору ставка LIBOR для доларів становить 5,32 проценти річних.

Згідно п. 2.5.1 Кредитного Договору позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі зазначеному в п.п.2.2.1 цього Договору, у валюті кредиту.

Згідно п. 2.4.2 Договору у разі порушення строків погашення кредиту, вказаних у Графіку погашення кредиту, процентів та платежів за цим Договором, позичальник сплачує Банку за кожний день прострочки, включаючи день проплати, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно Графіку погашення кредиту за договором вбачається, що ОСОБА_1 мала сплачувати Банку у період з 01.04.2007 р. по 15.02.2027 р. кредитні платежі в розмірі 234,13 доларів США щомісячно та в період з 01.03.2028 р. по 15.03.2028 р. 233,37 доларів США.

30.01.2009 р. між Банком та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Додатковий Договір №62307С8-1 до вищевказаного Кредитного Договору від 26.03.2007 р., відповідно до умов якого до кредитного договору внесено зміни, а саме доповнити третім абзацом наступним змісту «з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 7,25% річних (фіксована). Сторони домовились про те, що позичальник не сплачує плату за управління Кредитом, передбачену п.2.2.3 Договору.

15.01.2010 року, 03.03.2010 року, 01.02.2011 року, між Банком та позичальником були укладені Додаткові договори до кредитного договору №62307С8 від 26.03.2007 року, згідно яких сторони змінювали процентну ставку за договором та встановили її на максимальному рівні 8,10 % річних. При цьому, при зміні ставки її значення не перевищувало максимального розміру. За домовленістю сторін виключено п.2.2.2 та п.2.2.3 Кредитного договору та узгоджено п.2.2.4 вважати п.2.2.2.

Згідно Додаткового договору №62307С8-7 від 14.11.2012 р. сторони виключили з умов Договору п.2.2.2 та скасували комісію за дострокове погашення кредиту.

29.04.2011 року, 12.09.2013 року, 21.11.2014 року між сторонами вищевказаного кредитного договору були укладені Додаткові договори, згідно яких сторони змінювали число місяця, до якого має бути здійснено щомісячне погашення платежу та відповідно Графік погашення платежів. Проте, при їх укладанні розмір щомісячного платежу залишився незмінним - 234,13 доларів США.

08.06.2015 року між Банком та ОСОБА_1 укладений Додатковий договір №62307С8-11 до зазначеного кредитного договору від 26.03.2007 р., відповідно до умов якого сторони уточнили умови щодо сплати відсоткової ставки за користування кредитом визначили всі зміни, які раніше були визначені в договорах, укладених між сторонами, та встановили, що з 08.06.2015 р. процентна ставка складає 11,00% річних.

З вказаними договорами відповідач ОСОБА_1 була ознайомлена, нею договори підписані.

26.03.2007 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» був укладений Договір поруки №62307Р3 з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань по кредитному договору від 26.03.2007 р. №62307С8.

Відповідно до п.3.1 Договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання, а також відшкодовувати витрати, що будуть визначатися на момент фактичного задоволення, в т.ч. суму кредитів, проценти, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань, відшкодування збитків, завданих про строчкою виконання основного зобов'язання, інші понесені витрати внаслідок невиконання або несвоєчасного виконання (неповного виконання основного зобов'язання.

За п. 3.2. Договору поруки у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання, передбаченого відповідними положеннями кредитного договору, кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника як солідарних боржників.

08.06.2015 р. між ОСОБА_2 та Банком укладений Додатковий Договір №62307Р3 до Договору поруки від 26.03.2007 р., відповідно до якого поручитель підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з усіма змінами, що були внесені до умов кредитного договору, починаючи з додаткового договору №62307С8-1 від 30.01.2009 р. до додаткового договору №62307С8-11 від 08.06.2015 р. Також поручитель підтвердив, що зміни, які були внесені до кредитного договору після дати укладення договору, вносилися за його попередньою згодою та після внесення кредитором та позичальником змін та/або доповнень до кредитного договору порука, надана згідно з цим Договором залишатиметься чинною.

З умовами Договору поруки ОСОБА_2 ознайомлений, ним та відповідачем ОСОБА_1 цей Договір підписаний.

16.06.2016 р. та 12.07.2016 р. позивач надсилав поручителю претензію, в якій зазначав про прострочення необхідність погашення боргу за кредитом.

16.08.2016 р. ОСОБА_2 отримав від Банку вимогу про дострокове погашення заборгованості по кредиту, на якій містить його власний підпис (а.с.66).

В порушення умов, передбачених кредитним договором та договором поруки, у встановлений строк відповідачі грошові зобов'язання перед кредитодавцем не виконали, внаслідок чого виникла заборгованість.

Згідно із положеннями статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, з дотриманням строку (терміну) його виконання, якщо такий встановлено зобов'язанням.

Відповідно до наданого уточненого позивачем Розрахунку, станом на 01.11.2017 р., заборгованість відповідачів складає 42 409,53 долари США та 300 149 грн. 45 коп., а саме: 36 034,38 долари США - прострочена заборгованість за основним боргом, 341,33 долари США - заборгованість за нарахованими процентами, 6 033,82 долари США - прострочена заборгованість за процентами, 300 149 грн. 45 коп. - пеня за несвоєчасну сплату платежів по Договору.

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що відносини за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, яким врегульовано відносини позики. Згідно ч. 2 ст. 1050 вказаного Кодексу, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до положень ст. 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти у розмірі, встановленому договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Статтею 553 цього Кодексу визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).

У статті 559 ЦК України передбачені спеціальні підстави та умови припинення поруки.

Так, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.

Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Суд дійшов висновку, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання Договору поруки припиненим не підлягають задоволенню через їх необгрунтованість, а доводи ОСОБА_2 спростовуються з огляду на таке.

ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог вказує, що Договір поруки є припиненим, оскільки він не надавав згоди на зміну процентної ставки за кредитним договором, що в свою чергу спричинило підвищення сукупної вартості кредиту та його відповідальності як солідарного боржника.

Проте, матеріали справи містять Додатковий договір до договору поруки №62307Р3, укладений між ним та Банком 08.06.2015 р., згідно умов якого ОСОБА_2 повідомлений та згоден з усіма додатковими договорами, які укладались між позичальником ОСОБА_1 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України»).

Крім того, при внесенні змін до основного договору процентна ставка не перевищувала значення, визначене в кредитному договорі, щомісячний платіж не збільшувався, сукупна вартість кредиту не подорожчала, а відтак відповідальність поручителя не збільшилась.

Додатковими угодами до кредитних договорів внесено зміни за згодою поручителя, більш того такі зміни не призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що було встановлено під час судового розгляду.

ОСОБА_1 відповідно до вимог за зустрічним позовом вказувала, що Банком при укладанні кредитного договору порушено законодавство щодо захисту прав споживачів, а саме: ОСОБА_1 не було надано всю необхідну інформацію про умови кредитного договору, в укладеному кредитному договорі немає детального розпису загальної вартості кредиту, кредитний договір містить цілу низку несправедливих умов, наприклад, що позичальник має сплачувати щомісячно Банку плату за управління кредитом, комісію за безготівкове зарахування коштів тощо. Також зазначала, що договір з нею був укладений на вкрай невигідних умовах, банк ввів її в оману та застосував нечесну підприємницьку практику, оскільки при ознайомленні з договором неможливо зрозуміти всіх його умов, що приводить до затягування споживача до «кредитного ярма».

Ці доводи суд вважає необгрунтованими та вимоги за зустрічним позовом такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Положеннями статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частинами першою, третьою та четвертою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За положеннями статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, є нечесною підприємницькою практикою, а тому встановлено заборону на таку діяльність. Пунктом 2 частини 1 статті 19 вказаного Закону визначено, що практикою, яка вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема, таких, як її наявність, переваги, очікувані результати споживання, є підприємницька практика, що спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Також згідно частини 2 вказаної статті Закону підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону (у редакції, чинній на час укладення договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Пунктом 2 статті 11 вказаного Закону передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Недотримання зазначених вимог відповідно до частини 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно з частинами 1, 2, 5, 6, 7 статті 18 вказаного Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні; або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнано недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Аналізуючи положення статті 18 цього Закону, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Згідно з п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 2.5 зазначених Правил банки зобов`язані розробити форму (бюлетень, довідка, повідомлення, тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту перед укладенням кредитного договору.

Із матеріалів справи вбачається, що перед підписанням кредитного договору ОСОБА_1 надано повну інформацію щодо умов кредитування у відповідності з частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.

На виконання вимог, встановлених пунктами 3.1, 3.3 Постанови Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, сторонами укладено додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення крдиту за договором», який є таблицею з визначенням у доларах США сум основного боргу та процентів за користування кредитом, які ОСОБА_1 повинна щомісячно сплачувати впродовж усього часу користування кредитом.

В кредитному договорі, який підписала ОСОБА_1, зазначено необхідні дані про умови кредитування, передбачені як частиною 4 Закону України «Про захист прав споживачів», так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в тому числі і щодо валюти кредитування.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що банк надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування в іноземній валюті, а також надав розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та процентної ставки, що вбачається із підписаних позивачем договору та графіку погашення, додаткових угод.

При цьому, суд вважає, що при укладанні договору було волевиявлення позивача на укладення кредитного договору (з урахуванням отриманої від банку інформації, передбаченої частиною 2 статті 11 Закону), та отримання згідно з умовами договору саме доларів США, її згода з визначеним договором розміром річної відсоткової ставки за кредитом та іншими умовами договору підтверджується наявними в матеріалах справи фінансовими документами, систематичною сплатою періодичних платежів згідно умов договору. Виконанням протягом тривалого часу умов кредитного договору та підписанням додаткових угод позивач фактично вчиняла дії на схвалення укладеного правочину, чим фактично підтверджувала намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення її законних прав та інтересів при укладенні договору. Своїми підписами на кожній сторінці договору, додатків до нього, позичальник фактично підтверджувала своє ознайомлення з умовами кредитування, зокрема і з умовами взаєморозрахунків.

Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; у графіку погашення заборгованості, який підписано позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Таким чином, доводи зустрічного позову щодо ненадання повної інформації про умови кредитного договору до його укладення, ведення банком нечесної підприємницької практики, та введення ОСОБА_1 в оману, спростовуються встановленими у справі обставинами.

Щодо вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними пунктів 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4, кредитного договору від 26.03.2007 р. суд вважає, що в їх задоволенні необхідно також відмовити, оскільки Додатковими договорами за домовленістю сторін їх було виключено.

Крім того, у зустрічному позові ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними Додаткові договори, які були укладені після укладення кредитного договору, мотивуючи вимоги тим, що вона їх не підписувала, в договорах стоїть підпис зовсім іншої особи.

Проте такі твердження ОСОБА_1 також не заслуговують на увагу, оскільки на підтвердження своїх доводів вона не надала жодних належних доказів, які б свідчили про те, що оспорювані договори підписала інша особа, клопотань про призначення почеркознавчої експертизи, яка б могла бути належним та достовірним доказом доводів ОСОБА_1, нею не заявлено, що позбавляє суд можливості прийняти їх до уваги.

Таким чином судом встановлено, що між сторонами були укладені Кредитний договір, додаткові Договори до кредитного Договору та Договір поруки, умови яких при укладанні були обумовлені сторонами, однак в подальшому відповідачі перестали виконувати умови договорів та здійснювати погашення заборгованості, в зв'язку з чим у них виник борг перед банком у розмірі, зазначеному у розрахунку. Отже, заявлені вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір 14 977 грн. 54 коп., по 7 488 грн. 77 коп. з кожного.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м. Київ, вул. Горького,127 код ЄДРПОУ 00032112, код Банку 380333) заборгованість за Кредитним договором №62307С8 від 26.03.2007 р. в розмірі 42 409,53 долари США та 300 149 грн. 45 коп., а саме: 36 034,38 долари США - прострочена заборгованість за основним боргом, 341,33 долари США - заборгованість за нарахованими процентами, 6 033,82 долари США - прострочена заборгованість за процентами, 300 149 грн. 45 коп. - пеня за несвоєчасну сплату платежів по Договору.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» судовий збір в розмірі 18 142 грн. 90 коп., по 9 071 грн. 45 коп. з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору поруки припиненим - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання кредитного договору та додаткових договорів недійсними - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.05.2018.

Суддя Н.С. Тихонова