Постанова № 74125442, 21.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2018 р. Справа№ 910/22923/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Власова Ю.Л.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду м. Києва від 12.02.2018 р.

у справі № 910/22923/17 (суддя - Щербаков С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик"

про стягнення заборгованості у розмірі 91766,63 грн

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" про стягнення заборгованості з несвоєчасної оплати основного боргу за договором купівлі-продажу природного газу у загальному розмірі 91766,63 грн, з яких: 23327,03 грн - пені, 14941,77 грн - 3% річних та 53497,83 грн - інфляційних втрат.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач свої обов'язки за укладеним договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, оскільки порушив погоджені сторонами строки виконання відповідного зобов'язання.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.02.2018 р. у справі № 910/22923/17 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" на користь позивача пеню у розмірі 23327,03 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 07.03.2018 р. подало апеляційну скаргу, у якій просить: скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат; стягнути з відповідача 14941,77 грн 3% річних та 53497,83 грн інфляційних втрат; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для справи, та порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що спільні протокольні рішення не містять умов щодо поширення їх дії на умови договору № 16-224-Н від 30.12.2015 р. з моменту укладення до моменту підписання спільних протокольних рішень. Крім того, до дати проведення відповідного фінансування спільні протокольні рішення не були дійсними та не створювали будь-яких юридичних наслідків, в тому числі будь-яким чином не могли впливати на порядок проведення розрахунків за укладеним договором.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2018 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; зупинено дію рішення Господарського суду м. Києва від 12.02.2018 р. у справі № 910/22923/17; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи у зв'язку з тим, що дана справа відноситься до категорії малозначних.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

30.12.2015 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газовик" (далі - покупець) укладено договір № 16-224-Н на купівлю-продаж природного газу, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації побутовим споживачам.

Як передбачено п. 2.1 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 31.01.2016 р. до договору, продавець передає покупцеві з 01.01.2016 р. по 31.03.2016 р. включно газ обсягом до 4294,955 тис.куб, у тому числі по місяцях (тис.куб.м): січень - 1594,955 тис.куб, лютий - 1500,000 тис.куб, березень - 1200,000 тис.куб., І кВ. - 4294,955 тис.куб.

Згідно з п. 5.1 договору ціни (граничні роздрібні ціни) на природний газ установлюються Кабінетом Міністрів України на період до 31.03.2016 р. включно.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день простроченого платежу (п. 7.2 договору).

Згідно з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

02.03.2016 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору № 16-224-Н на купівлю-продаж природного газу від 30.12.2015 р., відповідно до якої сторони доповнили пункт 6.1 договору та вирішили, що з урахуванням п. 10.2 цього договору укладення договору(ів) про організацію взаєморозрахунків, крім того, підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків, термінів та умов розрахунків за цим договором, не звільняє покупця від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, включаючи, але не обмежуючись обов'язком покупця сплатити на користь продавця неустойку (штраф, пеню), платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, вказаною додатковою угодою сторони погодили, що з урахуванням п. 10.2 цього договору укладення договорів(ів) про організацію взаєморозрахунків, крім того, підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє покупця від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, включаючи, але не обмежуючись обов'язком покупця сплатити на користь продавця неустойку (штраф, пеню), платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості, в тому числі на суму заборгованості, яка є предметом регулювання договором(ами) про організацію взаєморозрахунків та спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ, за весь час прострочення до повного погашення заборгованості за цим договором.

В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 від 31.03.2016 р. до договору № 16-224-Н на купівлю-продаж природного газу від 30.12.2015 р., відповідно до якої сторони вирішили доповнити п. 2.1 договору наступним змістом: "Продавець додатково передає покупцю з 01.04.2016 р. по 30.04.2016 р. (включно) газ обсягом до 800,000 тис.куб.м.".

Також, сторони виклали п. 6.1 договору в наступній редакції: "Оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу".

30.04.2016 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до договору, відповідно до якої п. 2.1 договору викладено у такій редакції: «Продавець передає покупцю з 01.01.2016 р. по 30.09.2016 р. (включно) газ обсягом до 5 610,490 тис.куб.м, у тому числі по місяцях (тис.куб.м.) за період з січня по вересень».

Крім того, з 01.05.2016 р. сторони вирішили викласти п. 5.1, 5.2 та 5.4 договору, в наступній редакції: «Ціни (граничні роздрібні ціни) на природний газ установлюються Кабінетом Міністрів України та на період з 01.05.2016 р. ціна становить 6879,00 грн за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20%. Ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором з 01.05.2016 р. без урахування податку на додану вартість, тарифів на транспортування і розподіл природного газу, торгової націнки постачальник газу із спеціальними обов'язками становить 4948,90 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 20%. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу і становить 10279346,83 грн без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 12335216,19 грн.

Також, сторони виклали п. 11.1 договору в такій редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 30.09.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".

22.08.2016 р. сторони уклали додаткову угоду № 5 до договору про визнання додаткової угоди від 02.03.2016 р. № 2 до договору такою, що втратила чинність з 01.08.2016 р.

До того ж, вказаною додатковою угодою сторони доповнили п. 6.1 договору абзацами три і чотири у наступній редакції: "Оплата вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій може проводитися за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20. Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".

Пункт 7.2 договору викладено в наступній редакції: "У разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім сум заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України суми простроченого платежу за кожний день його прострочення. Нарахування пені не здійснюється продавцем на суми оплат, проведені покупцем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20".

На виконання умов укладеного договору позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 16 676391,30 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, зокрема:

- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 р. на суму 4259 385,61 грн;

- акт приймання-передачі природного газу від 29.02.2016 р. на суму 3109 571,69 грн;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2016 р. на суму 2854 268,15 грн;

- акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 р. на суму 2111 990,74 грн,

- акт приймання-передачі природного газу від 31.05.2016 р. на суму 930 074,50 грн;

- акт приймання-передачі природного газу від 30.06.2016 р. на суму 754 337,08 грн;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.07.2016 р. на суму 900553,31 грн;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.08.2016 р. на суму 767823,82 грн;

- акт приймання-передачі природного газу від 30.09.2016 р. на суму 988386,38 грн.

Вказані акти приймання-передачі підписані представниками сторін та скріплені їх печатками без зауважень.

З письмових пояснень представника позивача вбачається, що відповідач виконав грошові зобов'язання щодо оплати природного газу з порушенням строків, встановлених договором.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов'язання за укладеним договором щодо оплати поставленого природного газу виконував з простроченням строку, внаслідок чого позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як передбачено ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.1 договору, з урахуванням додаткової угоди № 3 від 31.03.2016 та додаткової угоди № 5 від 22.08.2016, оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовим коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 23327,03 грн пені, місцевий суд виходив з того, що позивачем здійснено правильний розрахунок пені, який відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення.

Однак суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20, визначена процедура оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до п. 7.2 договору, в редакції додаткової угоди № 5 від 22.08.2016 р., у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім сум заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України суми простроченого платежу за кожний день його прострочення. Нарахування пені не здійснюється продавцем на суми оплат, проведені покупцем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20.

Як передбачено ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як передбачено п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 р. "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій між Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві (сторона-1), Департаментом фінансів в Вінницькій області (сторона-2), Товариством з обмеженою відповідальністю "Газовик" (сторона-3) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (сторона остання) було підписано спільні протокольні рішення № 741 від 22.02.2016 р. та № 781 від 29.02.2016 р. про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України.

За наслідками спільних протокольних рішень сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором у загальному розмірі 4075583,00 грн.

Вказаними спільними протокольними рішеннями сторони погодили перелік підприємств (установ, організацій), що беруть участь у проведенні взаєморозрахунку, та послідовність виконання сторонами спільних протокольних рішень.

Таким чином, усього за рахунок коштів субвенції з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій заборгованість відповідача перед позивачем була погашена на загальну суму 4075583,00 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 р., яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, було затверджено механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату теплової енергії, який визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій.

Відповідно до п. 1.2 Порядку № 55/57/43 від 03.02.2009 р. розрахунки, передбачені в п. 1.1 цього Порядку, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1, спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2.

Як вбачається з матеріалів справи, оплата частини вартості природного газу спожитого відповідачем у 2016 році була здійснена відповідачем позивачу на виконання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету № 741 від 22.02.2016 р. та № 781 від 29.02.2016 р., укладених між учасниками розрахунків, а саме:

- сторони 1 - Головного управління Державної казначейської служби України в Вінницькій області,

- сторони 2 - Департаменту фінансів в Вінницькій області

- сторони 3 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик"

- сторони останньої - Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Таким чином, уклавши спільні протокольні рішення сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за спожитий природний газ, поставлений відповідно до договору № 16-224-Н на купівлю-продаж природного газу від 30.12.2015 р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, та Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03.08.2015 р. № 493/688, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.08.2015 р. за № 1007/27452, не передбачено додаткової відповідальності крім відповідальності визначеної у п. п. 3, 4 названих вище спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків.

Тобто відповідальність встановлена лише за недотримання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 та Порядку проведення розрахунків і невиконання своїх зобов'язань за спільними рішеннями.

Отже для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, та пені необхідно, щоб оплата заборгованості була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених сторонами спільними протокольними рішеннями.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 р. у справі № 5011-35/1272-2012-42/527-2012, від 16.09.2014 р. у справі № 5011-42/1230-2012-69/542-2012, від 23.09.2014 р. у справі № 5011-35/1271-2012, від 30.09.2014 р. від 5011-35/1534-2012-42/553-2012, від 30.09.2014 р. у справі № 922/2339/13 та постановах Вищого господарського суду України від 26.03.2015 р. у справі № 924/1808/14, від 12.05.2015 р. у справі № 908/3435/14, від 16.07.2015 р. у справі № 922/2340/13, від 28.07.2015 р. у справі № 914/165/15.

За змістом Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це - документ, який містить відомості про здійснення господарської операції та є підставою для розрахунків за отриманий товар.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (платіжні доручення, банківські виписки, тощо).

Так, в матеріалах справи відсутні належні письмові докази (первинні документи) для встановлення данних про те, які саме оплати було здійснено відповідачем поза межами проведених взаєморозрахунків, за прострочення яких мало бути нараховано 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

До того ж, позивачем не надано належних доказів на підтвердження дати оплати відповідачем заборгованості за поставлений природний газ, зокрема, виписок з банківських рахунків, платіжних доручень, а тому судова колегія не вбачає можливим встановити кінцевий строк виконання забов'язання за укладеним договором (строк остаточного розрахунку).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 14941,77 грн 3 % річних, 53497,83 грн інфляційних втрат та 23327,03 пені, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини справи, а тому рішення суду першої інстанції від 12.02.2018 р. у справі № 910/22923/17 підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з прийняттям нового рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Згідно з ч. 5 ст 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.02.2018 р. у справі № 910/22923/17 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення.

3. У задоволенні позову відмовити повністю.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.05.2018 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

Ю.Л. Власов