Рішення № 74124416, 10.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2018Справа № 908/2460/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовною заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжтеплоенерго"доЗапорізької обласної державної адміністраціїпровизнання додаткової угоди укладеною, визнання договору поновленим

за участю представників:

від позивача: Михайленко В.В., довіреність № 1 від 31.01.2018;

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжтеплоенерго" (далі - ТОВ "Запоріжтеплоенерго", позивач) до Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Запорізька ОДА, відповідач) про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною, визнання договору оренди землі поновленим.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", на підставі якої він звернувся до відповідача з пропозицією про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.11.2002, укладеного із Запорізькою районною державною адміністрацією (далі - Запорізька РДА), строк дії якого закінчився. Позивач вважає, що є підстави для визнання поновленим вказаного договору, оскільки орендар (позивач) продовжує користуватися земельною ділянкою, належним чином виконує визначені договором обов'язки, при цьому орендодавець (відповідач) у встановлений законом строк не надав заперечень з приводу продовження дії договору оренди.

У позові ТОВ "Запоріжтеплоенерго" просить суд визнати додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 21.11.2002 укладеною та визнати вказаний договір оренди поновленим на тих самих умовах та на той самий строк.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.12.2017 матеріали позову були направлені за виключною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Провадження у справі за вказаним позовом було відкрито ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2018, розгляд справи вирішено здійснювати у загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання, сторонам надано строк для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов'язків.

У судовому засіданні представник позивача свої вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 10.05.2018 не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі. У минулому судовому засіданні, проведеному у режимі відеоконференції, проти позову заперечив, зазначив, що поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.11.2002, укладеного із Запорізькою райдержадміністрацією, свідчитиме про перевищення нею своїх повноважень, оскільки право на надання земельних ділянок для усіх потреб надано лише обласній державній адміністрації в силу набуття чинності 01.01.2013 законодавчих змін, внесених до ст. 122 Земельного кодексу України. Також вказав, що позивач пропустив строк на переважне право укладення на новий строк договору оренди земельної ділянки з підстав, визначених ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", крім того, відсутні підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.11.2002 за ч. 6 ст. 33 вказаного Закону. Просив відмовити у задоволенні позову.

У відповідь на вказаний відзив позивач зазначив, що саме частина 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" регламентує можливість автоматичного поновлення договору оренди землі на тих самих умовах та на той самий строк і саме ця норма має бути застосована до спірних правовідносин.

Заперечень до вказаної відповіді на відзив Запорізька ОДА не надала, направила до суду відповідні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, які були судом частково задоволені.

Отже, розглянувши заяви сторін по суті спору, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.11.2002 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжтеплоенерго" (орендар) та Запорізькою районною державною адміністрацією (орендодавець) був укладений договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди). За умовами цього договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,79 га, яка знаходиться на території Лисогірської сільської ради Запорізької області, з метою функціонування бази відпочинку "Факел" (розділ 1, п. 2.1 договору оренди).

Договір оренди укладений терміном на 2 роки, строк його закінчення 11.10.2004 та набуває чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п. 2.2, розділ 8).

У подальшому, на підставі розпорядження Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області № 2/126 від 26.07.2004, сторони уклали додаткову угоду від 11.08.2004, якою продовжили строк дії договору на 12 років, зі строком його закінчення - 11.10.2016.

З матеріалів позову вбачається, що до закінчення строку договору оренди позивач в усному порядку повідомив Запорізьку РДА про свій намір скористатись переважним правом на продовження договору оренди землі на новий строк, проти чого остання не заперечувала, але надала роз'яснення, що відповідні повноваження належать тепер обласній держадміністрації.

Після закінчення строку цього договору - 24.10.2016 р. ТОВ "Запоріжтеплоенерго" листом № 46 звернулося вже до відповідача - Запорізької ОДА, у якому просило поновити дію договору оренди землі на 20 років. Вказаний лист був залишений відповідачем без відповіді.

На повторний лист позивача № 5 від 09.02.2017 Запорізька ОДА листом № 01023/08-32 від 15.06.2017 повідомила ТОВ "Запоріжтеплоенерго" про неможливість поновлення строку дії цього договору, оскільки внаслідок набуття чинності з 01.01.2013 змін до ст. 122 Земельного кодексу України договір оренди є укладеним Запорізькою РДА з перевищенням повноважень. Цим же листом було запропоновано позивачу звернутись до Запорізької ОДА для отримання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для подальшого надання її у користування та укладення нового договору.

Не погоджуючись із таким рішенням Запорізької ОДА, посилаючись на дотримання порядку, передбаченого ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" для автоматичного поновлення дії договору та направлення відповідної додаткової угоди до цього договору, ТОВ "Запоріжтеплоенерго" просить визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 21.11.2002 та визнати вказаний договір оренди поновленим на тих самих умовах і на той самий строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на час укладення договору оренди) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору оренди землі від 21.11.2002 (з урахуванням внесених до нього змін додатковими угодами від 11.08.2004 та від 15.09.2008) ТОВ "Запоріжтеплоенерго" набуло у користування земельну ділянку загальною площею 0,79 га, у тому числі, під забудовою для функціонування бази відпочинку "Факел", яка знаходиться на території Лисогірської сільської ради Запорізької області до 11.10.2016.

Також судом встановлено, що орендодавцем за договором оренди землі від 21.11.2002 станом на дату його укладення була Запорізька районна державна адміністрація, що узгоджувалось з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення договору.

У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 р., з 1 січня 2013 року було розмежовано землі державної та комунальної власності.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, повноваження щодо передачі у власність або в користування земельної ділянки, що визначена у договорі оренди землі від 21.11.2002, станом на час розгляду спору віднесено до повноважень Запорізької обласної державної адміністрації, яка є належним відповідачем у даній справі.

Порядок, умови і правові конструкції поновлення договору оренди землі унормовані приписами ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Також згідно з п. 2.17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 р. у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше, ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Як вже встановлено судом, позивач своїм переважним правом на укладення договору не скористався, пропустив строк на поновлення договору оренди землі у порядку, передбаченому ч.ч. 1-5 ст. 33 вказаного Закону, звернувшись до відповідача лише 24.10.2016 р., чого не заперечував у судовому засіданні представник ТОВ "Запоріжтеплоенерго", а тому підстав для укладення договору на новий строк у позивача не виникло.

Отже, у якості правової підстави для звернення до суду з позовом товариством визначені положення ч. 6 Закону України "Про оренду землі", якими врегульовано поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до такого договору на тих самих умовах та на той самий строк.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином, можна зробити висновок, що наведена норма у ч. 1 регламентує переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, а в ч. 6 цієї статті - підстави поновлення договору оренди у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди.

Відтак, ст. 33 Закону України "Про оренду землі" містить дві різні правові конструкції, відповідно - зміст права, підстави та обставини для захисту переважного права орендаря, яке виникає відповідно до частин першої-п'ятої зазначеної статті, не є тотожними змісту та підставам захисту його права, яке виникає за частиною шостою наведеної вище статті.

Так, для застосування ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договору оренди.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 та у справі № 6-10цс15, у постановах від 18.03.2015 у справі № 6-3цс15 та у справі № 6-4цс15, постанові від 25.05.2016 у справі № 3-312гс16, постанові від 23.03.2016 у справі № 6-146цс16).

При цьому пролонгація договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, відбувається автоматично, проте, в силу приписів частин 7 - 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у місячний строк обов'язково має бути укладена додаткова угода, яка засвідчує юридичний факт поновлення договору.

Так, відповідно до ч. ч. 8, 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Наведене є підставою для висновку про застосування до обох правових конструкцій поновлення договору оренди землі частини 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", якою встановлено, що орендар має надіслати проект додаткової угоди орендодавцеві, і, оскільки про пролонгацію може бути остаточно відомо лише через місяць після закінчення строку дії договору, то надіслати проект про продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах орендар має після спливу цього місячного строку. Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України (постанова від 13.04.2016 по справі № 911/3378/15).

Таким чином, оскільки про пролонгацію договору може бути остаточно відомо лише через місяць після закінчення строку дії договору, то в даному випадку після спливу цього строку - 11.11.2016 саме на орендаря покладений обов'язок направити орендодавцю (Запорізькій ОДА) проект додаткової угоди до договору, якою би продовжувалась його дія на той самий строк і на тих самих умовах.

Щодо даної справи, то судом встановлено, що така додаткова угода про поновлення договору оренди між сторонами укладена не була. Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Запоріжтеплоенерго" продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення договору оренди та сплачувати орендну плату за користування землею. Проте, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували звернення позивача до відповідача у місячний термін після закінчення строку дії договору, тобто після 11.11.2016, з пропозицією поновити дію договору з наданням проекту відповідної додаткової угоди внаслідок продовження користування земельною ділянкою.

Відсутній у справі і сам проект додаткової угоди, умови якої ТОВ "Запоріжтеплоенерго" просить визнати укладеними. Також у справі немає доказів направлення позивачем такого проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на адресу Запорізької ОДА.

Наявний у матеріалах справи лист ТОВ "Запоріжтеплоенерго" № 46 від 24.10.2016 р., яким позивач просить поновити договір оренди земельної ділянки на 20 років, не свідчить про направлення відповідачу проекту додаткової угоди про поновлення строку, а містить лише вказівку про направлення у додатках до цього листа додаткової угоди, якою є додаткова угода від 11.08.2004 (стосовно строків дії договору, про яку зазначалось вище). Про вказане також зазначав представник Запорізької ОДА та наголошував на тому, що будь-яких проектів додаткових угод до відповідача не надходило.

З указаного суд робить висновок, що сторонами не було дотримано визначеної ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" процедури, що виключає можливість поновлення договору оренди землі в судовому порядку.

Отже, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача після 11.11.2016 з пропозицією про поновлення договору оренди та доказів направлення позивачем в указаний місячний строк після закінчення строку дії договору на адресу відповідача проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, суд вважає, що відсутні підстави для визнання договору оренди земельної ділянки автоматично продовженим (поновленим) на тих самих умовах, та на той самий строк.

З указаних вище підстав не підлягають задоволенню і вимоги про визнання укладеною додаткової угоди в редакції, наведеній ТОВ "Запоріжтеплоенерго" у позові.

З огляду на викладене позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 202, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжтеплоенерго" до Запорізької обласної державної адміністрації про визнання додаткової угоди укладеною, визнання договору поновленим.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 10 травня 2018 року.

Повний текст рішення складений 21 травня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.