Рішення № 74124313, 08.05.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/21/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2018 Справа № 908/376/18

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Осоцький Д.І.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 454 від 09.11.2017

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 22.03.2018, ОСОБА_3, довіреність № б/н від 06.11.2017, ОСОБА_4 – директор, наказ № 1 від 12.11.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Дочірнього підприємства Державної компанія «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма «ПРОГРЕС», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАСТАЛЬ-СЕРВІС», м. Запоріжжя

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 233010,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

06.03.2018р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Дочірнього підприємства Державної компанія «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «ПРОГРЕС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАСТАЛЬ-СЕРВІС» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 233010,42 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним: 17.05.2012 між ДП Державної компанія «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» ДП «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «ПРОГРЕС» (позивач) та ТОВ «АВІАСТАЛЬ-СЕРВІС» (відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу № Д-23-01/2012/П за умовами якого відповідач зобов’язався передати у власність позивача майно зазначене у додатку № 1 до Договору купівлі-продажу, а позивач зобов’язався сплатити за майно ціну, визначено в п. 2.1 Договору.

На виконання п. 3.1 Договору позивач перерахував відповідачу суму грошових коштів у розмірі 233010,43 грн.

05.08.2012 дія Договору купівлі-продажу була припинення згідно укладеної ОСОБА_5 угоди № 2 від 05.08.2012.

Пунктом 1.2 додаткової угоди передбачено авансовий платіж у сумі 233 010,43 грн. врахувати при виконання інших договорів.

Між сторонами 01.08.2012 був укладений договір купівлі-продажу № Д-33-01/2012/П на загальну суму 1562 000,00 грн. проте сторони не приступили до виконання умов зазначеного договору.

29.01.2015 позивачем була надіслана претензія-вимога за вих. № 28/182 про повернення сплачених грошових коштів за договором купівлі-продажу. У відповіді на претензію відповідач надіслав заперечення на претензію від 11.02.2015 вих. № 03/02 чим запропонував прийняти позивачу обладнання на суму передплати здійсненої за договором купівлі-продажу.

З врегулювання фінансових питань відповідач надіслав позивачу лист від 28.04.2015 вих. № 07/04 з пропозицією відновити дію договору купівлі-продажу або укласти новий договір.

Правовідносини сторін з цього питання залишились неврегульованими.

З огляду на зазначене позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 233 010,43 грн. набуті та збережені без достатніх правових підстав.

Разом з позовною заявою позивачем подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого вказав, що позивач очікує понести такі витрати: 3495,16 грн. – судовий збір за розгляд позовної заяви, 5242,74 грн. – судовий збір за розгляд апеляційної скарги, 6990,32 грн. – судовий збір за розгляд касаційної скарги, 120000,00 – на професійну правничу допомогу.

06.03.2018 року автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Топчій О.А.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/376/18 за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження 35/21/18, підготовче засідання призначено на 29.03.2018 об 11 год. 00 хв.

28.03.2018 через канцелярію господарського суду Запорізької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач зазначив, що виконуючи умови договору купівлі-продажу відповідач уклав відповідний договір поставки на закупівлю обладнання з третьою особою - ТОВ «Алес Груп».

На виконання умов Договору поставки відповідача перерахував ТОВ «Алес Груп» попередню оплату за обладнання у розмірі 134750,00 грн.

Відповідач зазначає, що у Договорі купівлі-продажу № Д-23-01/2012/П не визначено з якої дати слід відраховувати строк для поставки обладнання.

Крім того умовами Договору купівлі-продажу не визначено місце поставки обладнання.

Враховуючи укладений з ТОВ «Алес Груп» договір поставки на закупівлю обладнання відповідач здійснив його повну оплату та отримання.

В зв’язку із тим, що позивач у подальшому не здійснив будь-яких замовлень на поставку іншого товару відповідач зазначені кошти в розмірі 233 010,43 грн. зарахував в якості компенсації вартості придбаного у ТОВ «Алес Груп» за Договором поставки товару.

З огляду на зазначене відповідач вважає, що грошові кошти у сумі 233 010,43 грн. не можуть бути розцінені як таки, що отримані відповідачем безпідставно.

Також у даному відзиві відповідач керуючись ст. 165 ГПК України зазначив попередній орієнтований розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс та очікував понести в зв’язку з розглядом справи, який складає 30000,00 грн.

Крім того, відповідач вказує на пропуск строку позивач для звернення з відповідним позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

29.03.2018р. судом проведено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 29.03.2018 продовжено підготовче провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 08.05.2018.

24.04.2018 до суду від позивача надійшли пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що граничним строком виконання відповідачем свого обов’язку з поставки майна є 06.07.2012, як дата на яку припадає тридцятий день після 21.05.2012, тобто з дня здійснення позивачем попередньої оплати майна. Також зазначено, що під час дії договору у відповідача було відсутнє право власності на майно і він не міг передавати у власність позивача. Посилання відповідача на утримання суму передплати в розмірі 233010,42 грн. в якості компенсації його витрат на придбання раніш замовленого майна суперечать нормам діючого законодавства та порушують права позивача, через відсутність у відповідача законних прав на вчинення таких дій в односторонньому порядку. При укладанні між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 договору № 2 про припинення дії договору, у відповідача відпала правова підстава, на якій він набув суму грошових коштів в розмірі 233010,43 грн., тому є безпідставним твердження відповідача про неможливість застосування норм ст.ст. 1212, 1213 ЦК України через регулювання у цьому спорі нормами договірного характеру. Відсутність у відповідача права власності на майно, яке мало бути передано у власність позивача за Договором та факт припинення дії Договору з 05.08.2012 є підтвердженням збагачення відповідача на суму грошових коштів в розмірі 233010,43 грн. отриманих від позивача, як сума передплати за Договором. Позивач зазначає, що посилання відповідача про відсутність будь-яких дій з боку позивача протягом трьох років з дати припинення договірних відносин між сторонами Договору не відповідають дійсності, оскільки позивач направив відповідачу претензію від 29.01.2015 № 28/182, відповідачем був надісланий позивачу лист від 28.04.2015 за № 07/04, яким запропонував підписати новий Договір або додаткову угоду, в п.1.3 проекту якої запропоновано сплатити різницю між вартістю продукції та сумою авансового платежу за повний обсяг поставки в розмірі 23899,56 грн. на думку позивача, відповідач такою пропозицією підтвердив наявність у нього суми авансу, що була сплачена за Договором в розмірі 233010,43 грн. і це є дією відповідача щодо підтвердженням суми заборгованості позивачем.

04.05.2018 від відповідача до суду надійшли заперечення, відповідно до яких зазначено, що відповідач не порушував умови Договору щодо зобов’язання передати товар у власність позивачу у строк встановлений договором купівлі-продажу. Вказує на те, що п. 1.2 ОСОБА_5 угоди № 2 від 05.08.2012 встановлено, що авансовий платіж у сумі 233010,43 грн., який здійснив покупець Продавцю, врахувати при виконанні інших договорів, укладених Покупцем з Продавцем. Також відповідач заявляє, що позивач з часу укладання додаткової угоди № 2 і вирішення питання щодо використання раніш отриманих коштів не пред’являв відповідачу у встановленому порядку позову про повернення йому суми авансу, що свідчить про сплив строку позовної давності.

Частиною 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд під час судового розгляду справи здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Судові засідання здійснювались із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК «Оберіг».

Представники сторін в судовому засіданні 08.05.2018 надали заяву про закриття підготовчого провадження та переходу розгляду справи по суті, яка судом задоволена. Судом закрито підготовче засідання та розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 08.05.2018 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні 08.05.2018 заперечили проти задоволення позовних вимог, просили суд в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні 08.05.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, документи, надані сторонами додатково, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

17.05.2012 між Державною компанією спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «ПРОГРЕС» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІАСТАЛЬ-СЕРВІС» (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу № Д-23-01/2012/П (Договір).

За умовами п. 1.1 Договору, Продавець зобов’язався передати у власність Покупця майно, зазначене у Додатку № 1 до Договору, а Покупець зобов’язався сплатити за нього грошову суму, визначено п. 2.1 Договору.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що загальна сума договору за майно, що передається за цим договором наведена у додатку № 1 та складає 466020,85 грн., в тому числі ПДВ 77670,14 грн.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору встановлено, що Покупець перераховує Продавцю в якості передплати 50 % суми вартості майна, згідно рахунку Продавця. Покупець перераховує продавцю решту 50 % вартості поставленого майна протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі на поставлене майно.

На виконання п. 3.1 Договору позивач перерахував відповідачу суму грошових коштів у розмірі 233010,43 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 331 від 21.05.2012, належним чином завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що майно передається однією партією у термін 30 робочих днів при умові перерахування коштів покупцем згідно п. 3.1 Договору.

Пунктом 12.7 Договору передбачено, що цей Договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов’язання за даним Договором.

05.08.2012 між сторонами Договору було укладено Додаткову угоду № 2, пунктом 1.1 якої припинено дію Договору № Д-23-01/2012/П від 17.05.2012, пунктом 1.2 якої обумовлено, що авансовий платіж у сумі 233010,43 грн., який здійснив Покупець Продавцю, врахувати при виконанні інших договорів, укладених Покупцем з Продавцем.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було надіслано лист № 28/631 від 01.08.2012, відповідно до якого ДП СЗТФ «Прогрес» доводило до відома, що в зв’язку з обставинами, що склались, умови Договору купівлі-продажу від 17.05.2012 виконати неможливо. Здійснений авансовий платіж в розмірі 233010,43 грн. прохали врахувати при виконанні інших договорів, укладених з підприємством відповідача.

Позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія-вимога за вих. № 28/182 від 29.01.2015 про повернення сплачених грошових коштів за Договором купівлі-продажу № Д-23-01/2012/П від 17.05.2012 в розмірі 233010,43 грн.

У відповідь на претензію відповідач надіслав позивачу заперечення на претензію від 11.02.2015 вих. № 03/02, відповідно до якого запропонував позивачу прийняти обладнання на суму передплати здійсненої за Договором купівлі-продажу, зазначивши, що обладнання є у наявності і може бути поставлене негайно.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано лист № 28/683 від 30.03.2015 з проханням зазначити перелік та строк передачі обладнання(із зазначенням вартості), яке ТОВ «АВІАСТАЛЬ-СЕРВІС» готово передати на користь ДП СЗТФ «ПРОГРЕС» на виконання Договору купівлі-продажу.

Відповідачем на адресу позивача було надіслано лист № 07/04 від 28.04.2015 з проектом Специфікації та ОСОБА_5 угоди № 3, якою відмінити дію ОСОБА_5 угоди № 2, тим самим відновити дію Договору № Д-23-01/2012/П від 17.05.2012.

Матеріали справи не містять доказів підписання ОСОБА_5 угоди № 3 та відповіді на вказаний вище лист.

Позивач посилається на те, що відповідач набув та зберіг грошові кошти в розмірі 233010,43 грн. за рахунок позивача без достатньо правової підстави, оскільки умовами Договору не передбачено положення при якому, авансом сплачена сума грошових коштів залишається у відповідача при невиконанні умов Договору або закінченні строку його дії.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Позивач посилаючись на норми ст.ст. 1212, 1213 ЦК України вказує на те, що відповідачем безпідставно набуто грошові кошти в розмірі 233010,43 грн., оскільки договір було припинено, а грошові кошти не повернуто.

Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

У постанові Верховного суду України від 03.06.2015р. у справі № 6-100цс15 викладена правова позиція, щодо застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка полягає у наступному:

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов’язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Норма ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних засобів захисту.

Таким чином, вбачається, що грошові кошти в розмірі 233010,42 грн., як попередня оплата, були сплачені позивачем на підставі умовам діючого на той час Договору купівлі-продажу № Д-23-01/2012/П від 17.05.2012, отже їх було набуто за наявності правової підстави, в зв’язку з чим до даних правовідносин не може бути застосовано положення ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 20 Господарського кодексу України закріплює, що захист прав суб’єктів господарювання має здійснюватися у спосіб, передбачений у законі.

Статтею 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом вбачається, що дані правовідносини регулюються нормами зобов’язального права.

Згідно зі ст. ст. 11, 509 ЦК України договір є однією із підстав виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань)

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено вище, позивачем на підставі п. 3.1 Договору перераховано на адресу відповідача на підставі Договору 233010,43 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 331 від 21.05.2012, належним чином завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідачем, в свою чергу, не виконано п. 4.2 Договору та не передано майно позивачу. Доказів повернення грошових коштів позивачу в розмірі 233010,43 грн. матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія-вимога за вих. № 28/182 від 29.01.2015 про повернення сплачених грошових коштів за Договором купівлі-продажу № Д-23-01/2012/П від 17.05.2012 в розмірі 233010,43 грн.

У відповідь на претензію відповідач надіслав позивачу заперечення на претензію від 11.02.2015 вих. № 03/02, відповідно до якого запропонував позивачу прийняти обладнання на суму передплати здійсненої за Договором купівлі-продажу, зазначивши, що обладнання є у наявності і може бути поставлене негайно.

Доказів поставки обладнання або повернення грошових коштів позивачу в розмірі 233010,43 грн. матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 4. ст. 631 ЦК України встановлено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статі 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд вважає, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем своїх обов’язків щодо поставки товару або повернення грошових коштів в сумі 233010,42 грн.

Проте, відповідач у відзиві на позовну заяву, у письмових запереченнях та у судовому засіданні клопотав про застосування строків позовної давності, оскільки позивач протягом трьох років з дати припинення договірних відносин не заявляв позовних вимог до відповідача з вимогою стягнення спірної суми.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічна правова позиція викладена у «Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України, за І півріччя 2016 року».

Суд, розглянувши матеріали справи дійшов висновку про наявність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки позивач перерахував спірну суму 21.05.2012, сторони 05.08.2012 дійшли згоди припинити дію Договору купівлі-продажу, позовна заява щодо вимог про стягнення спірної суми у розмірі 233010,43 грн. надіслана до суду 02.03.2018.

Клопотання про відновлення строку позовної давності позивачем до суду не надавалось.

Також слід зазначити, що посилання відповідача на лист від 28.04.2015 № 07/04 щодо переривання строку позовної давності, в зв’язку з визнанням боргу є безпідставним, в зв’язку з наступним.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності по іншим частинам (платежам).

Зміст листа відповідача від 28.04.2015 № 07/04 не вбачає визнання відповідачем боргу або погодження повернення позивачу грошових коштів, а лише вказаним листом було запропоновано укласти новий Договір або поновити дію відповідного Договору.

Крім того, відповідач жодними діями не визнавав борг перед позивачем в частині повернення отриманих без достатньої правової підстави грошових коштів у сумі 233010,43 грн., а лише пропонував позивачу забрати обладнання.

В зв’язку з чим, правові підстави для застосування до спірних відносин ст. 264 ЦК України, яка регламентує питання переривання перебігу позовної давності відсутні.

Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ти обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 21.05.2018.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Топчій