Рішення № 74124040, 16.05.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" травня 2018 р. Cправа № 902/1120/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газовик»

(вул. Предславинська, 39, м. Київ, 03150)

до: Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)

про визнання недійсним рішення

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.,

представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 - за довіреністю №09/01-18 від 09.01.18р.;

відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю №04/18 від 15.01.18р.;

відповідача: ОСОБА_3 - за довіреністю №05/18 від 15.01.2018р.;

відповідача: ОСОБА_4 - за довіреністю №02/18 від 04.01.2018р.;

відповідача : ОСОБА_5 - голова відділення

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газовик» звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 30-рш від 28.09.2017р по справі № 03-08/41-16.

Ухвалою суду від 14.12.2017р. за вказаним позовом порушено провадження у справі 902/1120/17 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 16.01.2018р та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору.

При розгляді справи 16.01.2018р. судом прийнято рішення про розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, що відображено у протоколі судового засідання від 16.01.2018р.

Ухвалою суду від 16.01.2018р. відкладено підготовче засідання на 16.02.2018р.

При розгляді справи 16.02.2018р. та 27.02.2018р судом оголошено перерви до 27.02.2018р та 12.03.2018р. відповідно.

Ухвалою суду від 12.03.2018р продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 11.04.2018р.

При розгляді справи 11.04.2018р. судом оголошено перерву до 16.04.2018р.

При розгляді справи 16.04.2018р, за згодою представників сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 16.04.2018р, про що винесено протокольну ухвалу.

В судовому засіданні 16.04.2018р судом оголошено перерву до 16.05.2018р.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.05.2018р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним рішення від 28.09.2017 р. № 30-рш Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, позивач стверджує, що оскаржуване рішення є неправомірним, оскільки прийнято з не доведенням обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, рішення містить висновки, що не відповідають обставинам справи та з порушенням норм матеріального права і неправильним застосуванням норм процесуального права.

Відповідач у відзиві та поясненнях проти позову заперечує, просить відмовити у задоволені позовних вимог.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів вбачається, що відповідно до розпорядження адміністративної колегії Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 05.09.2016 р. № 41-рк розпочато розгляд справи № 03-08/41-16 за ознаками порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Газовик» законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.2 ст. 50, ч.1, п. 5 ч.2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Розгляд справи № 03-08/41-16 розпочато за результатами розгляду заяви громадянина ОСОБА_6 (вул. Комсомольська, 18/9, смт. Кирнасівка, Тульчинський район, Вінницька область (надалі - Заявник) щодо правомірності дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Газовик» стосовно припинення 18.05.2016р газопостачання за вказаною адресою та нарахування йому заборгованості за спожитий природний газ.

Рішенням адміністративної колегії Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.09.2017 № 30-рш ш у справі № 03-08/41-16 вирішено:

1. Визнати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Газовик» (Ідентифікаційний код – 32736800) у період з грудня 2014 року по серпень 2017 року займало монопольне становище на ринках постачання природного газу за регульованим тарифом та розподілу природного газу розподільними трубопроводами в територіальних межах Вінницької області (в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності чи користуванні ТОВ «Газовик»), з часткою 100 відсотків.

2. Визнати, що дії ТОВ «Газовик» щодо нарахування Заявнику завищеної плати за спожитий природний газ за період з грудня 2014 року по травень 2016 року шляхом не врахування наданих Заявником при оплаті за спожитий природний газ показників газового лічильника є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” - зловживання монопольним становищем на ринку постачання природного газу за регульованим тарифом, що призвело до ущемлення інтересів споживача, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

3. Визнати, що дії ТОВ «Газовик» щодо припинення 18.05.2016 Заявнику газопостачання без відсутності неодноразових відмов споживача у доступі та без складення відповідних актів-претензій, що є порушенням вимог Правил, які діяли на момент припинення газопостачання та Кодексу, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 5 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" – зловживання монопольним становищем на ринку постачання природного газу за регульованим тарифом у вигляді відмови від реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання.

4. За порушення, вказане в пункті 2 цього рішення, накласти на ТОВ «Газовик» штраф у розмірі 68 000 (шістдесят вісім тисяч) грн.

5. За порушення, вказане в пункті 3 цього рішення, накласти на ТОВ «Газовик» штраф у розмірі 68 000 (шістдесят вісім тисяч) грн.

6. Зобов'язати ТОВ «Газовик» припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначеного в пункті 2 цього рішення шляхом здійснення Заявнику перерахунку обсягу спожитого ним природного газу за період з грудня 2014 року по травень 2016 року з врахуванням показників лічильника, які були надані Заявником при оплаті за спожитий природний газ, про що повідомити територіальне відділення з наданням відповідних доказів у місячний строк з дня отримання даного рішення.

Вважаючи вказане рішення Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України таким, що не відповідає обставинам справи, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері є розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки, забезпечення дієвого регулювання діяльності природних монополій, недопущення проявів монополізму на державному та регіональному рівнях.

Частиною 1 статті 25 ГК України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Як встановлено ст.1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Статтею 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення прав інших суб'єктів господарювання чи споживачів.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності (ст. 1 України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Згідно із ч.ч.1, 6 ст.40 ГК України, державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

У відповідності зі ст. 30 ОСОБА_7 України «Про захист від недобросовісної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення, в тому числі про визнання факту недобросовісної конкуренції; накладання штрафів.

ТОВ «Газовик» в позові зазначає, що визначене п. 1 рішення адміністративної колегії Відділення від 28.09.2017р № 30-рш визнання Товариства у період з грудня 2014 року по серпень 2017 року таким, що займало монопольне становище на ринках постачання природного газу за регульованим тарифом та розподілу природного газу розподільними трубопроводами в територіальних межах Вінницької області (в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності чи користуванні ТОВ «Газовик»), з часткою 100 відсотків є недоведеним, не відповідає матеріалам справи та нормам діючого законодавства.

Відповідно до п 2.2. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за №317/6605 (далі – ОСОБА_5) етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 ОСОБА_5, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Відповідно до п. 10.2 ОСОБА_5 (домінуючим) становищем суб'єкта (суб'єктів) господарювання визнається становище, коли:

Частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не довів, що:

має конкурента(ів) на ринку;

зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин.

Відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як діяльність на ринку природного газу, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про ринок природного газу».

Відповідно до п. 35 ч. 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов’язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу;

Відповідно до п. 28 ч. 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ринок природного газу» господарська діяльність на ринку природного газу, пов’язана з його транспортуванням, розподілом, зберіганням, наданням послуг установки LNG, постачанням природного газу, провадиться за умови отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до п. 3.1 Ліцензійних умов з провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електроенергетики від 13.01.2010 № 12, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 16 січня 2010 р. за № 29/17324 при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися зокрема, таких вимог: провадження господарської діяльності з розподілу газу лише на території, затвердженій НКРЕ.

Відповідно до п. 1.3. Ліцензійних умов з провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 у цих Ліцензійних умовах терміни вживаються в таких значеннях:

газорозподільна система ліцензіата – об’єкти газорозподільної системи, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні здобувача ліцензії/ліцензіата (у тому числі на праві господарського відання, користування чи експлуатації), та які знаходяться в межах місць провадження господарської діяльності;

засіб провадження діяльності – газорозподільна система, що на законних підставах перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації здобувача ліцензії/ліцензіата, якою здійснюється розподіл природного газу;

місце провадження господарської діяльності – територія адміністративно-територіальної одиниці (область, район, місто, село тощо), де знаходиться газорозподільна система ліцензіата, до якої підключено не менше 50 000 точок приєднання суб’єктів ринку природного газу, щодо якої НКРЕКП прийнято рішення про надання права ліцензіату в її межах здійснювати господарську діяльність з розподілу природного газу.

Відповідно до п. 3.1 Ліцензійних умов з провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 12.01.2015 № 9, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 16 березня 2015 р. за № 289/26734 при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися зокрема, таких вимог: провадити ліцензовану діяльність лише на території ліцензованої діяльності, затвердженій НКРЕКП.

Територія ліцензованої діяльності визначається як територія адміністративно-територіальної одиниці, де знаходяться споживачі, які включені до абонентської бази споживачів природного газу.

У листі НКРЕКП від 09.07.2015 № 6697/16/61-15 зазначено наступне:

«Відповідно до положень пункту 3.1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕКП від 12.01.2015 № 9, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.03.2015 р. за № 289/26734, ліцензіат повинен, зокрема, провадити ліцензовану діяльність лише на території ліцензованої діяльності, затвердженій НКРЕКП.

Територія ліцензованої діяльності визначається як територія адміністративно-територіальної одиниці, де знаходяться споживачі, які включені до абонентської бази споживачів природного газу.

Відповідно до п. 16 п. 2.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності у споживача договору розподілу природного газу (якщо об'єкт споживача підключений до газорозподільної системи) або договору транспортування природного газу (якщо об'єкт споживача підключений до газотранспортної системи), укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором газорозподільної/газотранспортної системи.

У період з 12.04.2012 по 31.08.2017 ТОВ «Газовик» було єдиним постачальником природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території ОСОБА_8, Томашпільського та Чернівецького районів Вінницької області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у користуванні ТОВ «Газовик».

ТОВ «Газовик» здійснювало діяльність з розподілу природного газу (метану) вугільних родовищ на території ОСОБА_8, Томашпільського та Чернівецького районів Вінницької області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебували у користуванні ТОВ «Газовик» відповідно до ліцензії, виданої на підставі постанови НКРЕ від 05.04.2012 № 371.

Постановою НКРЕКП від 04.07.2017 № 881 ТОВ «Газовик» було видано ліцензію на постачання природного газу і постановою № 883 від 04.07.2017 ліцензію на розподіл природного газу та зазначено територіальні межі здійснення господарської діяльності ТОВ «Газовик»: смт. Кирнасівка, сіл Одая, Нестерварка, Федьківка, Дранка, Тиманівка, Клебань, Копіївка, хутора ОСОБА_8 району, сіл ОСОБА_6 – Борівські, Калинка Томашпільського району, сіл Сокіл, Моївка, Борівка, хутора Грабовець Чернівецького району Вінницької області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ТОВ «Газовик».

Відповідно до п. 4 Кодексу газорозподільних систем договір на приєднання до газорозподільної системи/договір на приєднання – письмова угода між оператором газорозподільної системи та замовником послуги з приєднання, яка укладається відповідно до вимог розділу V та за формою, наведеною в цьому Кодексі, визначає їх правовідносини під час виконання приєднання об’єкта замовника до газорозподільної системи, яка на законних підставах перебуває у власності чи користуванні (у тому числі в експлуатації) оператора газорозподільної системи; договір розподілу природного газу – правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об’єкта споживача до газорозподільної системи.

В статті 1 Закону України «Про природні монополії» визначені наступні терміни:

- природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі - товари);

- споживач товарів, що виробляються суб'єктами природних монополій, - фізична або юридична особа, яка придбаває товар, що виробляється (реалізується) суб'єктами природних монополій;

- суб'єкт природної монополії - суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності, який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії;

- газорозподільне підприємство - суб’єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу газорозподільними мережами безпосередньо споживачам, у власності чи в користуванні якого перебувають газорозподільні мережі та інші виробничі об’єкти та який здійснює щодо них функції з оперативно-технологічного управління.

Відповідно до Закону України «Про природні монополії» регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у сферах транспортування природного газу трубопроводами та розподілу природного газу трубопроводами.

Діяльність суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, а також діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

Так, здійснення діяльності з розподілу природного газу можливе лише за наявності в ліцензіата в користуванні розподільних трубопроводів.

Відповідач зазначає, що в територіальних межах Вінницької області розподіл природного газу та постачання природного газу за регульованим тарифом у період грудня 2014 року по серпень 2017 року включно здійснювалося наступними суб’єктами господарювання: ПАТ «Вінницягаз», ДП «Монтажник» ТОВ «Торговий дім «Валінор», ТОВ «Газпостачсервіс», ТОВ «Газовик».

За результатами дослідження, проведеного відповідачем відповідно до ОСОБА_5 визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р встановлено, що ТОВ «Газовик» у період з 05.07.2017 по 31.08.2017 на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України (постанова НКРЕКП від 04.07.2017 № 881) здійснював постачання природного газу споживачам в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ТОВ «Газовик» на території ОСОБА_8, Томашпільського та Чернівецького районів Вінницької області, що підтверджується постановою НКРЕКП від 04.07.2017 № 883 про видачу ліцензії на розподіл природного газу ТОВ «Газовик». У вказаній постанові зазначено: видати ТОВ «Газовик» ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території смт. Кирнасівка, сіл Одая, Нестерварка, Федьківка, Дранка, Тиманівка, Клебань, Копіївка, хутора ОСОБА_8 району, сіл Пилипи-Борівські, Калинка Томашпільського району, сіл Сокіл, Моївка, Борівка, хутора Грабовець Чернівецького району Вінницької області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ТОВ «Газовик».

Обґрунтовуючи свої доводи позивач вказує, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» та п.2 розділу 4 Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 надано право споживачу (в тому числі побутовому споживачу) вільного вибору постачальників природного газу. Тобто ринок постачання природного газу став відкритим і конкурентним.

Попри це позивач не довів наявності конкуренції на ринку розподілу природного газу розподільними трубопроводами та на ринку постачання природного газу за регульованим тарифом; не надав переліку потенційних конкурентів; не довів, обґрунтувавши відповідними доказами, наявності значної конкуренції з боку інших суб’єктів господарювання у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Суд не погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач неправомірно застосував до взаємовідносин між ТОВ «Газовик» та окремим споживачем ОСОБА_9 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки ці відносини не мають впливу на конкуренцію, а порядок вирішення цих спірних питань визначено нормами цивільного законодавства України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист економічної конкуренції» цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

ОСОБА_7 застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч.5 ст. 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій.

Порушення прав споживача виникло у зв’язку з тим, що споживач не міг отримати послуги у іншого суб’єкта господарювання без застосування невигідних (неправомірних) умов, оскільки ТОВ «Газовик» займало монопольне становище на зазначених вище ринках.

У п. 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» зазначено, що стаття 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб'єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

Правова позиція щодо застосування законодавства про захист економічної конкуренції стосовно захисту інтересів споживача - фізичної особи викладена і у постанові Вищого господарського суду України від 25.07.2017 у справі № 914/2293/16.

Позивач у позові також зазначає, що Тульчинський районний суд Вінницької області задовольнив позовні вимоги ТОВ «Газовик» до ОСОБА_9 та видав наказ від 21.06.2017 у справі № 148/969/17, яким було стягнуто з ОСОБА_9 заборгованість за спожитий природній газ, однак відповідач на даний факт уваги не звернув.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Згідно з ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 01.11.2017 у справі № 148/969/17 наказ від 21.06.2017 скасовано, зокрема, з тих підстав, що відповідно до ст.100 ЦПК України за наявності спору про право суддя повинен відмовити у видачі судового наказу. Суд дійшов висновку про наявність спору між ТОВ «Газовик» та ОСОБА_9 щодо заборгованості за природний газ.

Відповідно до ст. 28 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р № 5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06.05.1994р за № 90/299 (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.1998р № 169-р) розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції може бути зупинено з власної ініціативи відповідного органу Комітету чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Комітету, судом, господарським судом пов'язаної з цією справою іншої справи або до вирішення державним органом пов'язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення приймається розпорядження.

Отже, зупинення розгляду справи є правом, а не обов’язком органу Антимонопольного комітету. У зв'язку з тим, що наказ від 21.06.2017 № 148/969/17, виданий Тульчинським районним судом Вінницької області не встановлював ніяких преюдиціальних фактів, що мали бути враховані адміністративною колегією Відділення при прийнятті рішення, а в подальшому був скасований тим же судом, господарський суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність підстав для задоволення клопотання ТОВ «Газовик» про зупинення провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Доводи позивача щодо встановлення у п. 6 резолютивної частини рішення від 28.09.2017 № 30-рш зобов’язання припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначеного в пункті 2 цього рішення шляхом здійснення Заявнику перерахунку обсягу спожитого ним природного газу за період з грудня 2014 року по травень 2016 року з врахуванням показників лічильника, які були надані Заявником при оплаті за спожитий природний газ замало місячного строку для виконання судом відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення органів Антимонопольного комітету України є обов'язковими до виконання.

Чинним законодавством України не врегульовано як мінімального так і максимального строку для припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до рішень органів Антимонопольного комітету України.

Суд погоджується з доводами відповідача, що виконання зобов’язання встановленого п. 6 резолютивної частини рішення від 28.09.2017 № 30-рш у місячний строк з дня отримання копії рішення є цілком достатнім.

Інші доводи Позивача не підтверджують правомірність та обґрунтованість заявленого ним позову.

У відповідності зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.60 Закону України 2Про захист економічної конкуренції», заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

У п. 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або як антиконкурентних узгоджених дій, або як недобросовісної конкуренції не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.

Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції») або як антиконкурентні узгоджені дії (частина друга статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), або як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 9, 11, 13-15 і 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції») або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання (частина перша статей 6 і 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статті 4, 6, 8, 15-1, 16, 17 і 18 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Враховуючи встановлення факту вчинення позивачем антиконкурентних дій, що призвели до неправомірних переваг над учасниками ринку та підтвердження зазначених дій вище встановленим обставинами справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним рішення Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.09.2017 р. № 31-рш.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі з мотивів наведених вище.

Витрати на судовий збір в зв'язку із відмовою в позові підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 22 травня 2018 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Предславинська, 39, м. Київ, 03150)

3 - відповідачу (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)