Рішення № 74123832, 24.04.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

24 квітня 2018 року м. Чернігівсправа №927/73/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О.М.

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

код ЄДРПОУ 40075815, вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680

в особі: Регіональної філії «Південно - Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»

код ЄДРПОУ 40081221, вул. Лисенка, 6, м. Київ, 01601

Відповідач: Фізична особа - підприємець Рудик Євген Олександрович,

ідент. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1

Предмет спору: про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Чемерис А.О., довіреність №532 від 26.10.2017, юрисконсульт;

від відповідача: не з'явився,

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно - Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» подано позов до Фізичної особи - підприємця Рудика Євгена Олександровича, у якому позивач просить суд:

- зобов'язати Фізичну особу - підприємця Рудика Євгена Олександровича усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном загальною площею 135,3 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Чернігів, проспект Перемоги, 4, шляхом виселення та передачі зазначеного нерухомого майна Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно - західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Рудиком Євгеном Олександровичем (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна від 20.10.2009 №240-09. У подальшому, додатковим договором від 10.02.2016 до Договору оренди нерухомого майна від 20.10.2009 №240-09 встановлено, що Орендодавцем за договором оренди від 20.10.2009 №240-09 є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», а балансоутримувачем майна - Виробничий підрозділ Київська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Південно-західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». У зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди від 20.10.2009 №240-09 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення орендованого майна, проте відповідачем зазначена вимога виконана не була.

Ухвалою суду від 31.01.2018 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.02.2018 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 06.03.2018 та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву і доданих до нього документів.

У підготовче засідання 06.03.2018 відповідач не з'явився.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 09.02.2018, направлена на адресу відповідача, повернулась неврученою з відміткою поштового зв'язку "за незапитом".

Судом зроблено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), відповідно до якого місце проживання відповідача - Фізичної особи-підприємця Рудика Євгена Олександровича: 14005, АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктами 110, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, передбачено, що у разі коли адресат не з'явився за одержанням реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу протягом трьох робочих днів після доставки першого повідомлення про надходження зазначеного поштового відправлення, поштового переказу, йому під розписку вручається повторне повідомлення (крім повторних повідомлень про надходження рекомендованих поштових відправлень). У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.

Оскільки ухвала суду від 09.02.2018 направлялась відповідачу на адресу, вказану в позовній заяві та ЄДР, і повернулась на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «за незапитом», суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, дату, час та місце проведення підготовчого засідання, встановлення йому строку для подання відзиву і, лише у силу нехтування своїми правами на одержання поштового відправлення (фактично відмовившись від одержання поштового відправлення), відповідач не отримав ухвали суду, а отже не скористався своїми процесуальним правами.

Відзиву на позов у встановлений строк суду не надходило.

У підготовчому засіданні 06.03.2018 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду на 29.03.2018.

Ухвалою суду від 06.03.2018 викликано у судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 29.03.2018, позивача та відповідача.

Відповідач у судове засідання 29.03.2018 не з'явився.

Ухвала суду від 06.03.2018 про виклик, направлена на адресу відповідача, повернулась неврученою з відміткою поштового зв'язку "за незапитом".

Відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні 29.03.2018 представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи копій листів про повідомлення Рудика Є.О. щодо закінчення терміну дії договору оренди №240-09 від 20.10.2009 та необхідність повернення майна, а саме від 05.12.2016 №297/26, від 23.02.2017 №316/21 з фіскальним чеком від 23.02.2017 про направлення рекомендованого листа відповідачу, від 12.12.2016 №316/158 з фіскальним чеком від 12.12.2016 про направлення рекомендованого листа відповідачу, від 06.03.2017 №1-452-283.

За приписами ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 цієї статті).

Згідно з ч. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 цієї статті).

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Доказів направлення відповідачу вказаної заяви разом з доданими до неї документами позивачем суду не надано.

У судовому засіданні 29.03.2018 представник позивача пояснив, що ці докази не були подані ним разом з позовною заявою, оскільки вказані листи на момент подання позову були у нього відсутні у зв'язку з тим, що вони виготовлялись та направлялись іншими підрозділами товариства.

Суд вважає, що знаходження цих листів у іншому підрозділі товариства не є поважними причинами пропуску встановленого строку для подання доказів, оскільки позивач зобов'язаний подати усі наявні у нього докази разом з позовною заявою, а представник позивача не був позбавлений можливості отримати їх у іншому підрозділі ще до подання позовної заяви.

У даному випадку суд вбачає лише неналежне відношення сторони до підготовки свого позову.

Крім того, у позовній заяві позивачем взагалі не зазначено про наявність обставин щодо направлення цих листів відповідачу, як того вимагають приписи ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, або ж письмових пояснень у призмі ч. 4 ст. 80 ГПК України щодо таких доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено не лише процесуальні права, але й процесуальні обов'язки сторін справи. Так, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 цієї статті).

Системний аналіз наведених правових норм у поєднанні із наведеними у ст. 13, 14 ГПК України принципах диспозитивності і змагальності сторін свідчить про обов'язковість настання для учасника справи таких негативних наслідків, як неврахування судом при вирішенні спору поданих доказів у разі недотримання останнім без поважних на те причин встановленого законом порядку їх подання.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом визначено наслідки неподання у встановлений строк доказів, ризик настання відповідних негативних наслідків покладається саме на сторін.

У свою чергу, прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони до судового розгляду справи, порушує наведені імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

За наведених обставин, у їх сукупності, у підготовчому засіданні 29.03.2018 суд відмовив позивачу у прийнятті до розгляду поданих ним доказів. Таким чином, суд долучив вказані документи до матеріалів справи, але спір вирішується без їх урахування.

У судовому засіданні 29.03.2018 суд оголосив перерву до 24.04.2018.

Ухвалою суду від 29.03.2018 викликано у судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 24.04.2018, відповідача.

Ухвала суду від 29.03.2018 про виклик, направлена на адресу відповідача, повернулась неврученою з відміткою поштового зв'язку "за незапитом".

Відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання.

Згідно з нормами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

За наведених обставин, судове засідання 24.04.2018 проводиться за відсутності відповідача (його представника).

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не подано відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом, 20.10.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (далі - Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Рудиком Євгеном Олександровичем (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №240-09 (далі - Договір оренди) (а.с. 23-27).

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування без права передачі у суборенду, приватизації та переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - будівлю магазину павільйонного типу площею 135,30 кв.м, що знаходиться на балансі станції Чернігів Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - Балансоутримувач), і розташоване за адресою: м. Чернігів, проспект Перемоги, 4, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 15.06.2009 і становить за незалежною оцінкою 207171,37 грн.

Майно передається в оренду для здійснення торгівлі непродовольчими товарами (п. 1.2 Договору оренди).

Згідно з п. 2.1 Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 з урахуванням змін і доповнень до неї, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2009 року 3138,65 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень, вересень, жовтень 2009 року (п. 3.1 Договору оренди).

Відповідно до п. 10.1 Договору оренди цей Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 20.10.2009 до 18.10.2012 включно.

Пунктом 10.3 Договору оренди передбачено, що зміни до умов договору або його розірвання допускається за умови взаємної згоди Сторін та з погодженням Балансоутримувача. Відповідні зміни розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою Стороною.

Згідно з п. 10.4 Договору оренди після закінчення строку дії Договору питання про продовження даного договору на новий термін вирішується у відповідності до вимог чинного законодавства діючого на момент закінчення Договору за умови належного виконання Орендарем умов Договору та при обов'язковій наявності письмової згоди Балансоутримувача та дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди

Пунктом 10.6 Договору оренди передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 10.9 Договору оренди у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендаря (п. 10.10 Договору оренди).

На підставі акту приймання-передавання від 20.10.2009 №240-09 Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування без права передачі у суборенду, приватизації та переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - будівлю магазину павільйонного типу площею 135,30 кв.м, що знаходиться на балансі станції Чернігів Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - Балансоутримувач), і розташоване за адресою: м. Чернігів, проспект Перемоги, 4, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 15.06.2009 і становить за незалежною оцінкою 207171,37 грн (а.с. 29).

У 2013 році заступник прокурора м. Чернігова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Рудика Євгена Олександровича про витребування у відповідача майна, яке йому було передано відповідно до договору оренди №240-09 від 20.10.2009, та стягнення неустойки у розмірі 32424,73 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.09.2013 у справі №927/792/13 відмовлено у задоволенні вказаного позову.

Зазначене рішення суду від 11.09.2013 у справі №927/792/13 набрало законної сили 24.09.2013.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту, які реорганізовуються шляхом злиття, 21.10.2015 відбулася державна реєстрація ПАТ "Українська залізниця".

Відповідно до зведеного переліку майна Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», що вноситься до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця», затвердженого міністром інфраструктури України 18.08.2015, до статутного капіталу Укрзалізниці передано, зокрема, будівлю магазину, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, проспект Перемоги, 4 (а.с. 38-42).

27.11.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та Фізичною особою-підприємцем Рудиком Євгеном Олександровичем укладено угоду до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 17.09.2013 №142-13, відповідно до п. 1 якої продовжено Договір оренди терміном до 31.12.2015, на умовах, визначених Договором (а.с. 30).

Ця угода набирає чинності з моменту підписання її уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною Договору оренди (п. 2 Угоди).

Додатковим договором від 10.02.2016 до Договору оренди нерухомого (або іншого) майна від 20.10.2009 №240-09 встановлено, що Орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 20.10.2009 №240-09, є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (а.с. 31-32).

Цим додатковим договором від 10.02.2016 замінено найменування Балансоутримувача на Виробничий підрозділ Київська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (скорочена назва - Київська дирекція залізничних перевезень); змінено розмір орендної плати.

Пунктом 4 Додаткового договору від 10.02.2016 розділ «Строк чинності, умови зміни та припинення Договору»: відповідний пункт викладено у такій редакції: «Цей Договір діє з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2016 року включно».

Цей додатковий договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та у відносинах щодо терміну дії та розрахунків діє з 01.12.2015 (п. 6 Додаткового договору від 10.02.2016).

Даний додатковий договір є невід'ємною і складовою частиною Договору оренди від 20.10.2009 (п. 6 Додаткового договору від 10.02.2016).

10.02.2016 Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Рудиком Євгеном Олександровичем (далі - Орендар) підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого (або іншого) майна, який є Додатком №2 до Додаткового договору від 10.02.2016 (а.с. 34).

Відповідно до вказаного акту приймання-передачі від 10.02.2016 Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - будівлю магазину павільйонного типу, що знаходиться за адресою: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 4, площею 135,3 кв.м, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 28.02.2014 і становить за незалежною оцінкою 258269,61 грн. Об'єкт оренди обліковуються на балансі Київської дирекції залізничних перевезень.

25.07.2016 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» та Фізичною особою-підприємцем Рудиком Євгеном Олександровичем укладено Додатковий договір до Договору оренди нерухомого (або іншого) майна від 20.11.2009 №240-09, яким внесено зміни у розділ 10 Договору, а саме п. 10.1 викладено у такій редакції «Цей Договір діє з 01 квітня по 31 липня 2016 року включно» (а.с. 35).

20.09.2016 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» та Фізичною особою-підприємцем Рудиком Євгеном Олександровичем укладено Додатковий договір до Договору оренди нерухомого (або іншого) майна від 20.11.2009 №240-09, яким внесено зміни у розділ 10 Договору, а саме п. 10.1 викладено у такій редакції «Цей Договір діє з 01 серпня по 31 жовтня 2016 року включно» (а.с. 36).

У листі від 24.11.2016 №НЗ-1-4/2472 Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» повідомляє Фізичну особу-підприємця Рудика Євгена Олександровича про те, що договір оренди від 20.11.2009 №240-09 після закінчення терміну дії, а саме з 01.11.2016, продовжуватись не буде. Також Укрзалізниця вимагає відповідача повернути майно з оренди, сплативши належні кошти за оренду (а.с. 43).

Доказів направлення цього листа на адресу відповідача, а також доказів отримання ним листа позивачем суду не надано.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положенням статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається зі змісту заявлених позивачем вимог, позовна вимога про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення та передачі зазначеного нерухомого майна позивачу містить у собі ознаки двох видів позовів: негаторного (позов володіючого власника про усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом виселення) та зобов'язального (про повернення майна згідно з умовами договору).

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною 1 якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас за змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). До останніх належать як суб'єкти речових прав (наприклад, підприємство, організація, установа, що не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості користуватися чи розпоряджатися майном), так і суб'єкти зобов'язальних прав, які пов'язані з володінням (наприклад, орендар).

Характерною ознакою негаторного позову є те, що власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні.

Володіння як самостійне речове право становить фактичне володіння речами, поєднане з наміром володіти цими речами для себе.

Право власності становить вид прав на речі, виражає стан присвоєння майна, а володіння - відображає фактичний стан речей, а не право на речі.

Підкреслюючи ці відмінності, ще римські юристи виробили короткі, але точні формули для характеристики цих понять: право власності - "я маю право на річ", володіння - "я маю річ". Відповідно відрізняється і їх зміст, а також підстави виникнення.

Таким чином, володіння - це фактична наявність речі у майні володільця, яку він вважає своєю.

Отже, негаторний позов - це позов володіючого власника про захист права користування і (або) розпорядження майном. Тобто, предметом негаторного позову виступає сама вимога позивача про усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні майном.

Негаторний позов як засіб захисту права власності застосовується, якщо сторони не перебувають у договірних відносинах. За наявності договору порушення права власності захищається нормами зобов'язального права.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Як встановлено судом, спірне майно, яке знаходиться у статутному капіталі ПАТ «Українська залізниця», було передано відповідачу відповідно до укладеного між сторонами Договору оренди та на момент ухвалення рішення позивачу не повернуто.

Таким чином, між сторонами існують договірні відносини, а позивач не є володіючим власником, оскільки спірне майно фактично у нього відсутнє, а отже він не має права звертатись до суду саме з негаторним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що, заявивши позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом виселення, тобто звернувшись до суду із негаторним позовом, позивач обрав невірний спосіб захисту.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою відповідними нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.

Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках - і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову.

Отже, предмет позову має дві такі складові: матеріальну вимогу, що стосується матеріального предмета позову, у тому числі, його кількісного показника, та правову вимогу, яка регулюється відповідною нормою права.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Господарський суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, суд може самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, але не самостійно змінювати сам предмет позову.

За наведених обставин, вимога позивача про усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом виселення задоволенню не підлягає.

Стосовно іншої позовної вимоги позивача про повернення майна згідно з умовами договору суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, ця вимога містить у собі ознаки зобов'язального позову.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

За приписами ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України).

Частиною 2 ст. 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

За приписами ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Умовами п. 10.1, 10.6, 10.9, 10.10 Договору погоджено, що строк дії цього Договору складає з 20.10.2009 по 18.10.2012 включно. Підставою припинення дії Договору є закінчення строку дії, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання.

Зі змісту статей 759, 763, 764 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України вбачається, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору, то такий договір припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Отже, припинення договору (як правової підстави для користування майном) є підставою для припинення прав та обов'язків сторін, їх взаємних зобов'язань за цим договором, а в даному випадку - для повернення майна відповідачем.

Як вже зазначалось судом, Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 20.10.2009 до 18.10.2012 включно, про що вказано у п. 10.1 Договору.

Як встановлено судом, у 2013 році заступник прокурора м. Чернігова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Рудика Євгена Олександровича про витребування у відповідача майна, яке йому було передано відповідно до договору оренди №240-09 від 20.10.2009, та стягнення неустойки у розмірі 32424,73 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.09.2013 у справі №927/792/13 відмовлено у задоволенні вказаного позову.

Відмовляючи у позові, суд встановив, що укладений між сторонами договір оренди від 20.10.2009 року № 240-09 нерухомого майна що належить до державної власності, не припинив свою дію, в силу положень ст.764 Цивільного кодексу України та відповідно до пункту 10.4 згаданого договору, він вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Зазначене рішення суду від 11.09.2013 у справі №927/792/13 набрало законної сили 24.09.2013.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що у справі №927/792/13 та у даній справі бере участь особа, щодо якої встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням від 11.09.2013 у справі №927/792/13 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

У подальшому, угодою до Договору, укладеною 27.11.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та Фізичною особою-підприємцем Рудиком Євгеном Олександровичем, продовжено Договір терміном до 31.12.2015 на умовах, визначених Договором.

У зв'язку з реорганізацією Державної адміністрації залізничного транспорту, орендоване майно увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця".

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди.

Аналогічні положення щодо правонаступництва у разі зміни власника речі, переданої у найм, містяться у статті 770 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що між новим Орендодавцем - ПАТ «Українська залізниця» та Орендарем - Фізичною особою-підприємцем Рудиком Євгеном Олександровичем укладено додаткові договори до Договору оренди, а саме:

- від 10.02.2016, яким розділ «Строк чинності, умови зміни та припинення Договору»: відповідний пункт викладено у такій редакції: «Цей Договір діє з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2016 року включно»;

- від 25.07.2016, яким внесено зміни у розділ 10 Договору, а саме п. 10.1 викладено у такій редакції «Цей Договір діє з 01 квітня по 31 липня 2016 року включно»;

- від 20.09.2016, яким внесено зміни у розділ 10 Договору, а саме п. 10.1 викладено у такій редакції «Цей Договір діє з 01 серпня по 31 жовтня 2016 року включно».

Отже, вказані додаткові договори в частині терміну дії Договору оренди по суті є новими окремими договорами, оскільки термін дії Договору оренди не продовжувався, а змінювалась редакція Договору оренди, у якому сторонами встановлювався інший (новий) термін орендних відносин.

Тобто, з додаткової угоди від 20.09.2016 вбачається, що Договір оренди був укладений строком на 92 дні, терміном дії з 01.08.2016 по 31.10.2016.

Позивач зазначає, що він листом від 24.11.2016 №НЗ-1-4/2472 звернувся до відповідача із вимогою повернути спірне майно, оскільки термін дії Договору оренди закінчився.

Отже, позивач вважає, що він у встановлений законом строк звернувся до відповідача із листом про повернення майна, тобто заперечив проти продовження договору оренди.

Проте, суд вважає, що саме лише виготовлення такого листа орендодавцем з подальшим зберіганням його у себе без передачі орендарю, не є належною підставою для припинення орендних відносин у розумінні ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що у судовому засіданні визнав сам представник позивача, і не відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, як це унормовується статтею 3 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивачем не надано жодних доказів ані отримання цього листа відповідачем, ані навіть направлення його належним чином останньому.

Зазначаючи, що цей лист направлявся відповідачу поштою, представник позивача у судовому засіданні повідомив про відсутність у сторони будь-яких доказів такого направлення.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що 31.10.2016 Договір не припинив своєї дії і вважався продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені його останньою редакцією.

За таких обставин у відповідача відсутні підстави для повернення майна.

При цьому, взаємовідносини сторін щодо продовження або припинення орендних відносин у подальшому, не стосуються підстав цього позову, оскільки відповідні обставини не були наведені у позовній заяві та не підтверджувались поданими доказами, а тому не підлягають дослідженню судом у цій справі.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ч. 1, 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення позивача судом не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв'язку з тимчасовою відсутністю судді Шморгуна В.В. на робочому місці (за наказами про відрядження та про надання відпустки), повне рішення складено 21.05.2018.

Суддя В.В. Шморгун