Рішення № 74123683, 15.05.2018, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/1423/17

провадження № 2/570/189/2018

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю представників позивача ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

його представника адвоката ОСОБА_4,

представника третьої особи ОСОБА_5,

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.П.Могили, 24/ цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до ОСОБА_3, третя особа: Рівненська районна державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

покликаючись на належність позивачу земельної ділянки, на якій знаходиться майно відповідача, представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у поданій до суду 10 квітня 2017 року позовній заяві просять усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по вул.Привокзальна, 2 в с.Нова Любомирка Рівненської області шляхом зобов"язання відповідача демонтувати гараж, металевий гараж та два сараї.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали повністю і по аналогічних мотивах. Показали, що відповідач спорудив самочинні будівлі на земельній ділянці позивача, але правовстановлюючі документи на неї у позивача відсутні.

Відповідач позов не визнав, оскільки є співвласником даних приміщень, а позивач не є ні власником, ні володільцем вказаної земельної ділянки.

Представник відповідача позов не визнав, оскільки вважає, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами земельної ділянки позивача як землі стороннього землекористувача. Відповідач є співвласником 1/3 квартири з 2006 року, до якої відносяться і приватизовані підсобні приміщення, які просить демонтувати.

Позивач не є землекористувачем спірної земельної ділянки в розумінні ст.152 ЗК України, тому не може вимагати усунення перешкод в користуванні майном, яке йому не належить. Поведінка відповідача є добросовісною і розумною.

Представник третьої особи повідомила, що судове рішення не вплине на її права, оскільки на даний час розпорядження такою земельною ділянкою відноситься до повноважень Рівненської обласної державної адміністрації. Вважає, що позивач повинен оформити своє право на спірну земельну ділянку, а потім вирішувати вказаний спір.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини та дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявленного позову на підставі представлених доказів,визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.

Як встановлено, рішенням виконкому Ровенської районної Ради депутатів трудящих № 82 від 26 лютого 1970 року у постійне користування управління Львівської залізниці Міністерства шляхів сполучення СРСР по лініях Ровно-Сарни, Ровно-Ковель, Ровно-Здолбунів затверджено землі на території землекористувань згідно додатку № 1 та видано Акт на право користування землею, згідно з яким у постійне користування Львівської залізниці Міністерства шляхів сполучення СРСР в Ровенському районі відведено 679,2 га землі.

В подальшому Управлінням Львівської Державної залізниці на адресу Олександрійської сільської ради Рівненського району направлено лист № НЗН-10/4003 від 18 листопада 2005 року, в якому Управління не заперечує щодо вилучення із земель Львівської залізниці земельної ділянки площею 0,31 га в межах смуги відведення ст.Любомирськ дільниці Рівне-Сарни на км. 20+880 – 20+970 з правої сторони по ходу кілометрів на відстані 25 м та 45 м відповідно від осі головної колії для потреб Олександрійської сільської ради. У відповідь рішенням Олександрійської сільської ради № 290 від 20 грудня 2005 року надано згоду на передачу Львівської залізницею вказаної земельної ділянки в землі запасу сільської ради (землі житлової та громадської забудови).

З Державного акту на право постійного користування земельною ділянкоют вбачається, що на підставі розпорядження голови Рівненської районної державної адміністрації № 352 від 17 травня 2007 року Державне територіально-галузеве об’єднання «Львівська залізниця» є постійним користувачем земельної ділянки площею 95,2839 га, що розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Однак, 26 грудня 2013 року постановою Рівненського окружного адміністративного суду, яке залишене без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року, вказане рішення Олександрійської сільської ради № 290 від 20 грудня 2005 року визнано протиправним та скасовано.

Земельна ділянка орієнтовною площею 0,31 га перебуває на обліку земель за ДТГО «Львівська залізниця», що підтверджується довідкою Управління Держземагентства у Рівненському районі Рівненської області.

Відповідач є співвласником квартири № 4 /у розмірі 1/3 частки/ у житловому будинку № 2 по вул.Привокзальна в с.Нова Любомирка Рівненського району на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно /серія ЯЯЯ № 160188/, виданого органом приватизації-виконавчим комітетом Олександрійської сільської ради 14 лютого 2006 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9852674 від 15 лютого 2006 року. Вказана квартира складається із двох жилих кімнат, жилою площею 29,5 кв.м., загальною площею 50,2 кв.м. та прилеглих до неї будівель і споруд: ј Б – сарай (шлак); ј В – вбиральня (цегла); ј Г – погріб (цегла), "д" - літня кухня, "Ж" - сарай.

Зі змісту ЦК вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом. Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (постанова ВСУ від 15.04.15р. у цивільній справі № 6-55цс15, № в реєстрі 43675421).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Згідно змісту ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно її позбавлений, право приватної власності є непорушним. Аналогічний висновок викладений і в ч.1 ст.321 ЦК України та ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Предметом позову є захист порушеного права користування належною позивачу земельною ділянкою шляхом усунення будь-яких порушень її прав, яке в силу вимог п.б ч.3 ст.152 ЗК України підлягає захисту в судовому порядку. Вимоги позивача про зобов'язання не чинити перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном ґрунтуються на положеннях ст.391 ЦК України, згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Відповідно до ст.126 ЗК України державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Згідно ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю і визначено способи захисту прав на земельні ділянки і ч.2 цієї статті передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень ст.ст.391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Виникнення права власності на землю або права користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Заборонено приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів про те, що він є користувачем вказаної земельної ділянки, бо юридично не набув відповідного статусу. Об'єктивних і переконливих доказів, які спростовували би заперечення відповідача, позивач не надав, а судом їх здобуто не було, що вказує на необґрунтованість позову.

Крім того, звертаючись до суду, як на правову підставу позову, позивач посилався на ст.376 ЦК України, яка визначає сукупність ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч.1 ст.376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Видами самочинного будівництва може бути як здійснення нового будівництва (житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно), так і перебудова об'єкта, а також будівництво із суттєвим відхиленням від проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно із ч.4 ст.376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Дія цієї статті не поширюється на випадки розміщення на земельній ділянці об'єктів, які не пов'язуються із землею фундаментом і не визнаються у законодавстві нерухомістю. Тому металевий гараж не є об'єктом нерухомості, оскільки норми ст.376 ЦК України не регулюють правовідносини, які виникли між сторонами.

Щодо іншого майна, то згідно із ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями ст.ст.16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Суд вважає, що задоволення позову не забезпечує справедливу рівновагу між інтересами сторін на мирне володіння своїм майном. Визначений позивачем спосіб по суті спір не вирішує та буде призводити до нових конфліктів сторін. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу. Принцип "пропорційності" передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання."

На підставі ст.141 ЦПК України у зв"язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати залишаються на ньому.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.259, 263-265ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у цивільному позові Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до ОСОБА_3, третя особа: Рівненська районна державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. .

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Кушнір Н.В.

Повне судове рішення виготовлено 21 травня 2018 року.