Рішення № 74123147, 07.05.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/8177/17

2/310/443/18

РІШЕННЯ

Іменем України

07 травня 2018 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Дубровської Н.М.

за участю секретаря судового засідання – Гоноболіної О.І.,

представника позивача – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бердянськ цивільну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області до ОСОБА_2 про стягнення надміру виплаченої допомоги,-

ВСТАНОВИВ

21 листопада 2017 до суду надійшла позовна заява Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області до ОСОБА_2 про стягнення коштів, надміру виплачених за призначеною адресною допомогою внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_2 03 березня 2016 року зверталася до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг і їй була призначена допомога з 03 березня 2016 року по 02 вересня 2016 року. З відповідною заявою зверталася 06 березня 2017 року та їй було призначено допомогу з 06 березня 2017 року по 05 вересня 2017 року.

Відповідно Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року за №505 (далі Порядок), грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважений орган), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону. Згідно ст. 12 Закону однією з підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є повернення до покинутого місця постійного проживання. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з Законом рішення про скасування дії довідки приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщено особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Зі службової від 17 липня 2017 року була отримана інформація щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 04 липня 2017 р. №0.64-21138/0/15-17. За цією інформацією відповідач ОСОБА_2 виїхала на тимчасово окуповану територію через Бугас 27 грудня 2016 року та повернулася тільки 02 березня 2017 року. Тобто була відсутня у м. Бердянськ понад 60 днів. Крім того, виїхала на тимчасово окуповану територію через Бугас 12 березня 2016 року та повернулась тільки 14 травня 2017 року, та відповідно була відсутня понад 60 днів. Довідка внутрішньо переміщеної особи за № НОМЕР_1 скасована рішенням № 332 від 08 серпня 2017 року і відповідач знята з обліку позивача. Таким чином, у результаті неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги (інформації про тимчасову відсутність понад 60 днів за місцем проживання), відповідач незаконно отримала держані кошти з 01 квітня 2016 року по 02 вересня 2016 року та з 01 січня 2017 року по 04 березня 2017 року. У добровільному порядку належні до повернення кошти відповідачем не сплачені, тому просять стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму надміру виплаченої допомоги переміщеним особам на проживання в розмірі 6 360, 99 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, уточнивши описку допущену при складанні позову в частині періоду, а саме те, що відповідач за отриманою інформацією щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 04 липня 2017 р. №0.64-21138/0/15-17 виїхала на тимчасово окуповану територію через Бугас 12 березня 2016 року та повернулася тільки 14 травня 2016 року, а не у 2017 році, як це зазначено у позові. Встановлено, що ОСОБА_2 була відсутня у м. Бердянськ понад 60 днів, довідка внутрішньо переміщеної особи за № НОМЕР_1 скасована рішенням № 332 від 08 серпня 2017 р., відповідач знята з обліку позивача, тому кошти надміру виплаченої допомоги, як переміщеній особі на проживання у розмірі 6360, 99 грн. підлягають стягненню, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просила задовольнити вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, заявила про те, що дійсно перетинала кордон з тих підстав, що виникла необхідність в отриманні медичних консультацій, а у подальшому планового оперативного лікування в медичних закладах на непідконтрольній Україні території. Лікування у ДНР було пов’язано з тим, що на тій території медичні послуги є значно дешевші ніж в Україні, крім того у операційний і після операційний період вона потребувала догляду та отримання сторонньої допомоги, а забезпечити це можливо тільки там, оскільки близькі та знайомі залишилися жити у ДНР. Перетинання державного кордону та порушення встановлених строків для повернення (понад 60 днів) пов’язано із тим, що значний час був витрачений на отримання консультацій у медичних закладах, обрання закладу для проведення необхідної операції та ін. Більше того, 26 жовтня 2017 року вона зверталася із заявою до начальника УПтСЗН з метою отримання роз’яснень, з приводу підстав для повернення надмірно сплачених коштів, зазначаючи причини тривалої відсутності у м. Бердянську, але письмової відповіді не отримала. Вказала на те, що за цільовим призначення надані кошти використані, оскільки заборгованості по сплаті комунальних послуг не має. Просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3, заявила, про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог, вимоги не визнала, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов. Просила суд звернути увагу на наступне: - період відсутності на території України та перетинання кордону; - посилається на інформацію Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 04 липня 2017 року, але наявний доказ суду не наданий; - відповідачеві надійшло повідомлення про повернення надміру виплаченої допомоги переміщеним особам на проживання від 09 серпня 2017 року, що містить вимогу про повернення надміру отриманих коштів в сумі 2 824,99 грн. Пізніше відповідачу надіслане уточнене повідомлення з зазначенням суми, що підлягає поверненню у розмірі 6 360, 99грн. при цьому, обидва повідомлення не містять обґрунтування нарахованих сум; - є незрозумілим чому позивачем не взято до уваги поважності причин своєчасного повернення; - щомісячна адресна допомога для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово – комунальних послуг використана за цільовим призначенням, оскільки заборгованість за надані послуги перед ОК «Парус» за місцем фактичного проживання не має, але наявне не враховане позивачем та ін.

Дані спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 № 505 (далі - Порядок).

У ст. 89 ЦПК України, зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вислухавши доводи та пояснення представника позивача, відповідача та її представника та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 2015 року має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідками від 21 серпня 2015року та 04 жовтня 2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, які видані управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Бердянської міської ради ( а.с.6). Згідно з цією довідкою зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1. Дані про зареєстроване місце проживання також підтверджуються паспортом громадянина України ( а.с.7).

У статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб" зазначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону № 1706. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина 1,2 статті 4 Закону № 1706).

Відповідно пункту 2 Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Судом встановлено, що 03 березня 2016 р. та 05 вересня 2016 р. відповідач ОСОБА_2 зверталася до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області з заявами для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичних операцій, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Дані заяви мають форму, та пункти щодо інформації стосовно членів сім’ї. (а.с.2,3).

Адресна допомога була призначена відповідачу з 05 вересня 2016 р. по 04 березня 2017 р., що підтверджується копією рішення Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від 29 грудня 2016 р. (зворотна частина а.с.5).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, спрямованих на відновлення порушеного майнового стану потерпілої особи та на усунення негативних майнових наслідків, що настали.

Посилаючись на ст. 1166 ЦК України (загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду), позивач порушив перед судом питання про стягнення із відповідача грошових коштів, що були призначені та виплачені відповідачу, як тимчасово переміщеній особі, в якості адресної допомоги. Свою вимогу мотивував тим, що відповідач ОСОБА_2 виїхала на тимчасово окуповану територію через Бугас 27 грудня 2016 року та повернулася тільки 02 березня 2017 року, тобто була відсутня у м. Бердянськ понад 60 днів. Крім того, виїхала на тимчасово окуповану територію через Бугас 12 березня 2016 року та повернулась тільки 14 травня 2016 року, та відповідно була відсутня понад 60 днів. Довідка внутрішньо переміщеної особи за № НОМЕР_1 скасована рішенням № 332 від 08 серпня 2017 р. і відповідач знята з обліку позивача.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що вимога до відповідача про стягнення надміру виплаченої допомоги на проживання, у зв'язку із скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з підстав відсутності на підконтрольній України території понад 60 днів суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід’ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 починаючи з серпня 2015 року мала розлади здоров’я, у зв’язку з чим перебувала на лікуванні у КУ БМР «Бердянське територіальне медичне об’єднання», що вбачається з виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 941 від 05 грудня 2016р.; 20 жовтня 2016р. пройшла обстеження у кабінеті ультразвукового діагностування № 26 у дитячій поліклініці м. Бердянськ (а.с.58). Із висновку лікаря при ультразвуків діагностиці від 23 травня 2017 року рекомендоване планове оперативне втручання (а.с.59)

Згідно до Конституції України, Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" та Цивільного кодексу України людина (пацієнт) мають такі права:

-право на медичні профілактичні заходи;

-право на свободу вибору в галузі охорони здоров'я ( право на вільний вибір лікаря, право на вибір закладу охорони здоров'я, право на заміну лікаря, право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров'я України).

Як вбачається з епікризу виписаного ОСОБА_2, яка перебувала у медичному закладі КУ «Міська лікарні № 2» м. Енакієво ДНР, останній 28 червня 2017 року була проведена операція, 10 липня 2017 року відповідач була виписана. (а.с.60).

Оцінюючи медичні документи ДНР, як докази, суд виходить з практики Міжнародного суду ООН , яким сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Виходячи з наведеного, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про перебування відповідача на лікуванні, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення факту перебування особи на лікуванні у медичних закладах на території ДНР має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, а саме право на подання доказів, право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Крім наведеного, суд ставиться критично на посилання відповідача стосовно інформації щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 04 липня 2017 р. за № 0.64-21138/0/15-17 на підставі якої з`ясовано, що відповідач виїхала на тимчасово окуповану територію через Гнутове, що свідчить про відсутність ОСОБА_2 у м. Бердянську Запорізької області понад 60 днів, тому довідка внутрішньо переміщеної особи за № НОМЕР_1 скасована рішенням № 332 від 08 серпня 2017 р., а відповідач знята з обліку позивача (а.с. 4).

Дійсно, з довідки вбачається, що відповідач виїхала на тимчасово окуповану територію та була відсутня у м. Бердянськ понад 60 днів, однак, як встановлено судом і наведена вбачається з копії паспорту громадянина України ОСОБА_4 з 04 серпня 2004р. перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, при цьому, останній постійно мешкає з відповідачем, веде спільне господарство і проживає разом із дружиною в ОК «Парус» м. Бердянськ Запорізької області, куди були вселені у 2015 році, як внутрішньо переміщенні особи з зони АТО.

У п. 3 Порядку, зазначено, що грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім’ю.

Таким чином, у разі припинення виплат для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг і скасування довідки внутрішньо переміщеної особи на підставі відсутності відповідача у м. Бердянську Запорізької області понад 60 днів грубо порушує права та законні інтереси інших членів родини, оскільки відсутня інформація, стосовно перебування або відсутність останніх на підконтрольній Україні території, а перетинання кордону відповідачем та відсутність останньої не свідчить про те, що члени її родини не потребували гарантованої державою допомоги. Більше того, відповідно до довідки ОК «Парус» за № 079 від 03 жовтня 2017 року, з серпня 2015 року ОСОБА_2 надане житлове приміщення, заборгованість по сплаті за проживання відсутні, щомісячний платіж складає 1500 грн. (а.с.66). Наведене свідчить про те, що щомісячна адресна допомога для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово – комунальних послуг використана за цільовим призначенням.

Таким чином, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову має бути відмовлено.

Згідно з вимогами ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку що позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області до ОСОБА_2 про стягнення надміру виплаченої допомоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, 316, 317, 319, 334, 346, 347 ЦК України, п. п.3, 6, 10, 11 "Порядок надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505, ст.ст.1, 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст.ст. 10, 76, 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області до ОСОБА_2 про стягнення надміру виплаченої допомоги – відмовити повністю.

Повний текст рішення складений 17 травня 2018 року

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_6