Постанова № 74122865, 21.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/3677/17 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/783/5182/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, звернулось в суд із заявою про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області, щодо не направлення на адресу ПАТ «Львівгаз» постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 24.12.2014 року; визнання дій державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 24.12.2014 року неправомірними; скасування постанови державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 24.12.2014 року; зобов'язання державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області відновити виконавче провадження на підставі судового наказу № 464/4714/13.

Оскаржуваною ухвалою у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» про визнання дій державного виконавця Сихівського відділ державної виконавчої служби м. Львова неправомірними та скасування постанови про повернення виконавчого документу від 24.12.2014 року відмовлено.

Ухвалу суду оскаржило Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», в апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву задовольнити. Вважає ухвалу суду незаконною, необгрунтованою та постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відповідно до ст.ст. 1, 11 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 1999 року), чинного на момент вчинення оскаржуваних дій, державний виконавець зобов`язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Вважає, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваної ухвали не звернув уваги на бездіяльність державного виконавця щодо не направлення на адресу ПАТ «Львівгаз» постанови від 24.12.2014 року. Також вказує, що державний виконавець не мав підстав стверджувати про відсутність майна у боржника, державний виконавець не здійснив перевірки кожні два тижні щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в ході виконавчого провадження державним виконавцем вжито всіх необхідних заходів з метою належного виконання судового наказу про стягнення заборгованості за спожитий газ, виконавчий документ повернуто з дотриманням вимог чинного законодавства, про що внесено відомості до Єдиного реєстру виконавчих проваджень, доступ до якого має кожна зі сторін, що свідчить про відсутність порушень прав чи інтересів стягувача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Нормами Конституції України (ст.ст. 124, 129) і ЦПК України (ст. 14) визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів(посадових осіб), це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 383 ЦПК України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із Законом України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби,суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК.

Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи, а якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львів перебувало виконавче провадження №39641047 з примусового виконання судового наказу Сихівського районного суду м. Львова від 23.05.2013 року про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» 607.48 грн. заборгованості за спожитий газ та 114.70 грн. судового збору.

24.12.2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції 1999р.).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 згаданого Закону, чинного на момент вчинення оскаржуваних дій, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження,за якими виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом положень розділу УІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» саме та сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду із скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, має довести суду те, що державний виконавець не вчинив всіх дій, які передбачені чинним законодавством, для примусового виконання судового рішення.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Всі дії державного виконавця по виконанню судового рішення документуються у матеріалах виконавчого провадження, яке є належним та допустимим доказом на підтвердження вчинення чи невчинення державним виконавцем дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», з метою виконання судових рішень.

Однак, як стверджується матеріалами справи, виконавче провадження №39641047 з примусового виконання судового наказу Сихівського районного суду м.Львова про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 607.48 грн. заборгованості за спожитий природний газ та 114.70 грн. судового збору, у відповідності до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року № 2274/5, у зв'язку із закінченням трьохрічного терміну зберігання було знищене.

Суд першої інстанції, проаналізувавши Порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затверджений наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008 року, дійшов до вірного висновку про дотримання строків і порядку знищення виконавчого провадження.

В доводах апеляційної скарги правомірність знищення матеріалів виконавчого провадження апелянтом не оспорюється та під сумнів не ставиться.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність матеріалів виконавчого провадження унеможливлює перевірку доводів ПАТ «Львівгаз» про неправомірність постанови державного виконавця від 24.12.2014 року про повернення стягувачу (ПАТ «Львівгаз») судового наказу з підстав, що передбачені пунктом 2 частини 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що ПАТ «Львівгаз», як стягувач, не виявив належної зацікавленості у виконанні судового наказу Сихівського районного суду м.Львова про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 607.48 грн. заборгованості за спожитий природний газ та 114.70 грн. судового збору, оскільки більше трьох років взагалі не цікавився виконанням судового наказу, виконавчим провадженням, як завершальною стадією судового провадження, що у відповідності до згаданої в оскаржуваній ухвалі практики Європейського суду з прав людини, є підставою для відмови у задоволенні його скарги на постанову державного виконавця від 24.12.2014 року про повернення ПАТ «Львівгаз» судового наказу.

Апелянтом, всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не надано беззаперечних доказів на підтвердження неправомірності дій державного виконавця, на порушення чи недотримання ним Закону України «Про виконавче провадження» при виконанні ним судового наказу Сихівського районного суду м.Львова від 23.05.2013 року про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 607.48 грн. заборгованості за спожитий природний газ та 114.70 грн. судового збору.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» - залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 21.05.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.