Постанова № 74120472, 16.05.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 736/1013/17 Провадження № 22-ц/795/404/2018 Головуючий у I інстанції – ОСОБА_1 Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія – цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Мамонової О.Є.,

із секретарями – Зіньковець О.О., Шкарупою Ю.В.,

позивач ОСОБА_2 акціонерне товариство комерційний банк

"ПРИВАТБАНК",

відповідач ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження (з повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Корюківського районного суду від 15 січня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

місце ухвалення рішення суду – місто Корюківка,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції – 15 січня 2018 року.

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_3, в якому, уточнивши в подальшому свої вимоги, просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 42286,15 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 липня 2010 року між банківською установою та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір на суму 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31 липня 2017 року виникла заборгованість у сумі 42286,15 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 1548,96 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 34343,80 грн, заборгованість по пені та комісії – 3903,57 грн, штрафи – 500 грн (фіксована частина) та 1989,82 грн (процентна складова).

Рішенням від 15 січня 2018 року Корюківський районний суд у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовив.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції невірно дійшов висновку щодо пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки не правильно визначився з початком її перебігу. На думку представника позивача, перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Заявник вказує, що за договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору. Вказана правова позиція викладена в постанові ВСУ № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року.

Зазначає, що ОСОБА_3 була видана картка зі строком дії до червня 2014 року, яка згодом була перевипущена з новим терміном дії до 31 жовтня 2016 року. Банком подано позов 17 серпня 2017 року, тобто в межах строку позовної давності. Крім того, отримання кредиту відповідачем та визнання ним заборгованості підтверджується частковим погашенням боргу, що, в свою чергу, є наслідком переривання строку позовної давності.

Також стверджує, що Умовами та Правилами надання банківських послуг передбачено договірне списання з усіх відкритих у банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості, і своїм підписом у договорі відповідач засвідчила, що ознайомлена з істотними умовами договору та погоджується з ними, а кредитний договір від 14 липня 2010 року в установленому законом порядку не розірваний та не визнаний недійсним, отже станом на теперішній час діє.

Заслухавши суддю–доповідача, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, який минув 28 жовтня 2011 року, а відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у спорах споживчого кредитування кредитодавцю заборонено вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Районний суд констатував, що оскільки сплинув строк позовної давності до основної вимоги, слід вважати, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги про стягнення неустойки.

З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з такого.

У справі встановлено, що 14 липня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений договір, згідно якого остання отримала кредит в сумі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписання вказаного договору підтверджується анкетою-заявою ОСОБА_4 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 6, 8-22).

Відповідач засвідчила своїм підписом, що вказана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими вона ознайомлена і погодилась (а.с. 6 зворот). ОСОБА_4, відповідно до умов даного договору, зобов’язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг.

05 серпня 2010 року відповідач своїм підписом засвідчила, що ознайомлена з довідкою про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду (а.с. 7). На звороті цієї довідки вказаний референс договору SAMDN50ОТС003589848.

Як свідчить довідка ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», скерована до суду першої інстанції, ОСОБА_3 у межах укладеного кредитного договору б/н від 14 липня 2010 року 05 серпня 2010 року було видано кредитну картку з терміном дії до червня 2014 року з номером 5577212915875002. В подальшому 06 березня 2913 року відповідач отримала іншу кредитну картку за номером 5211537446127438 з терміном дії до жовтня 2016 року (а.с. 77).

Випискою по рахунку (а.с. 78) підтверджується факт користування ОСОБА_3 (ОСОБА_4М.) кредитними коштами та часткове погашення кредиту. Остання дата внесення коштів – 14 вересня 2014 року (а.с. 78-81).

Матеріали справи (а.с. 82 та зворот) містять два фото відповідача з продуктом (кредитними картками) банку.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг позичальник зобов’язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, також оплачувати комісії на умовах, передбачених укладеним договором. При порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5 % від суми позову (п. 2.1.1.7.6).

В ході розгляду справи сторонами не оспорювалось, що ОСОБА_3 до банківської установи з заявою про закриття карткового рахунку не зверталась.

Відповідачем умови укладеного договору щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків не виконувались, у зв’язку з чим станом на 31 липня 2017 року утворилась заборгованість в сумі 42286,15 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 1548,96 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом – 34343,80 грн, заборгованість по пені та комісії – 3903,57 грн, штраф (фіксована частина) – 500 грн, штраф (процентна складова) – 1989,82 грн, що підтверджується наданим банком розрахунком (а.с. 3-5).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

В своїй постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, предметом якої був спір за позовом банківської установи про стягнення заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналізуючи наведені норми та обставини справи, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог за пропуском строку позовної давності не в повній мірі ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону.

З наданого банком розрахунку заборгованості за договором б/н від 14 липня 2010 року вбачається, що останній раз кошти на погашення суми заборгованості по рахунку відповідача надходили 11 серпня та 15 вересня 2014 року (а.с. 4 зворот). Пунктом 2.1.1.3.5 Умов та правил надання банківських послуг, що складає, в тому числі, умови кредитного договору, укладеного між сторонами, визначено можливість банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, що відкриті в валюті кредитного ліміту, в межах суми, що підлягає сплаті за цим договором, при настанні строків платежу. Отже, останнє таке списання банком коштів з іншого рахунку відповідача відбулось, як зазначено вище, 11 серпня та 15 вересня 2014 року у сумі відповідно 95 грн та 200 грн.

Колегія суддів вважає проведення позивачем такого списання правомірним, оскільки воно здійснювалось банком в межах укладеної угоди. Тому апеляційний суд приходить до висновку, що саме дату останнього списання коштів в рахунок погашення існуючої заборгованості слід вважати останнім платежем.

Виходячи з цього, колегія суддів вважає, що оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом 17 серпня 2017 року, трирічний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 1548,96 грн та заборгованості по відсотках за користування кредитом в межах трирічного строку позовної давності (з серпня 2014 року по серпень 2017 року) у сумі 33577,66 грн позивачем не пропущений. Отже, заявлені банком вимоги в частині стягнення з ОСОБА_3 тіла кредиту в цілому та відсотків за його користування в частині підлягають задоволенню, а загальна сума заборгованості відповідача становить 35126 грн.

Не беруться до уваги доводи відзиву ОСОБА_3 (ОСОБА_4М.), про недоведеність факту укладення між сторонами кредитного договору на умовах, що зазначені банком у позові, з огляду на наступне.

З Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 14 липня 2010 року вбачається, що відповідач з ними ознайомлена і погоджується. Оскільки укладений між сторонами кредитний договір є договором приєднання, безпосереднє підписання його стороною Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку законодавчо не передбачено, оскільки друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Разом із тим, у Довідці про умови кредитування визначено всі необхідні умови, на яких ОСОБА_3 отримала кредитні кошти: тип кредитної лінії та карти, валюта рахунку, нарахування відсотків, пені, комісії тощо. Твердження відповідача про необізнаність з вказаною довідкою є припущенням, оскільки ознайомлення з викладеною у ній інформацією ОСОБА_3 засвідчила своїм підписом.

Отже, апеляційний суд вважає, що матеріалами справи підтверджено як факт виникнення між сторонами кредитних зобов’язань, так і обізнаність відповідача з умовами та правилами отримання і повернення кредиту.

Крім цього, у день підписання вказаної довідки була активована кредитна карта відповідача, що неможливо без її використання особою. Виписка по кредитному рахунку беззаперечно підтверджує факт користування кредитними коштами та часткове погашення ОСОБА_3 заборгованості, що також неможливо без фізичного використання картки. Картка перевипускалась вдруге і відповідач обидва рази сфотографована із кредитними продуктами.

З матеріалів справи вбачається також, що ОСОБА_3 у 2014 році зверталась до банку з приводу примусового списання коштів з її іншого рахунку у банку на погашення спірного кредиту та отримувала з цього приводу роз’яснення позивача (а.с. 62, 64, 69), у тому числі, і щодо існування заборгованості по рахунку із зазначенням всіх реквізитів договору про відкриття та обслуговування карткового рахунку: номеру карти, референсу договору і позивачем ОСОБА_3 знову направлено копію довідки про умови кредитування з її підписом (а.с. 66-67).

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що в ході судового розгляду знайшли підтвердження доводи позову про існування у відповідача заборгованості за укладеним договором про обслуговування карткового рахунку. ОСОБА_3 не довела ні відсутність заборгованості за кредитом, ні неправильність розрахунків банку, ні їх невідповідність вимогам, що вказані у довідці про умови кредитування.

Разом із тим, апеляційний суд вважає необґрунтованими вимоги позову про необхідність стягнення на користь позивача заборгованості за пенею і комісією та штрафів (фіксовану частину та процентну складову).

Вимоги про стягнення на користь позивача 3903,57 грн заборгованості за пенею та комісією не підлягають задоволенню з огляду на те, що цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до приписів ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, отже, заявлені банком в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Вказане відповідає правовій позиції, що висловлена ВСУ 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

Крім цього, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У пункті 2.1.1.7.6. Умов установлено, що у випадку порушення позичальником строків виконання обов'язку сплати будь-яких платежів за договором понад 30 днів він зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн та 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом із врахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісії.

Частиною другою статті 549 ЦК України, визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або не належно виконаного зобов’язання.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи довідки про умови кредитування, у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким із грошових зобов’язань, передбачених цим договором, більше ніж 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити штраф.

У даному випадку штрафи визначені як у твердій сумі, так і у процентному розмірі від суми не виконаного зобов’язання, при цьому їх розмір та нарахування не залежить від терміну прострочення на відміну від такого виду неустойки як пеня (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином з урахуванням вимог статей 256, 258 та 267 ЦК України ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з пропуском строку позовної давності в частині вимог про стягнення штрафів у розмірі 500 грн та 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом із врахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісії, оскільки позов до суду було подано 17 серпня 2017, а право на звернення до суду за цим видом стягнення виникло на 31 день з моменту порушення відповідачем умов кредитного договору, яке відбулось у вересні 2014 року і підтверджено наданим банком розрахунком.

Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, якщо суд не визнає поважними причини пропуску позовної давності.

Таким чином, строк позовної давності для звернення позивачем до суду із зазначеними вимогами закінчився, а отже позов у частині стягнення штрафів також не підлягає задоволенню.

Беручи до уваги невідповідність висновків районного суду обставинам справи, допущення порушень у застосуванні норм матеріального права, апеляційний суд вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача суму боргу за кредитом та відсотками в межах трирічного строку з дня звернення до суду.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і частково задовольняє позов, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених позивачем, пропорційно задоволеним вимогам, а саме стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3322,75 грн в рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» – задовольнити частково.

Рішення Корюківського районного суду від 15 січня 2018 року – скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (м. Корюківка, вул. Олега Кошового, 101, ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по кредитному договору № б/н від 14 липня 2010 року в сумі 35126 (тридцять п’ять тисяч сто двадцять шість) грн 62 коп., яка складається з: 1548,96 грн – заборгованість за кредитом; 33577,66 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом.

У задоволенні іншої частини заявлених вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» 3322 (три тисячі триста двадцять дві) грн 75 коп. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлений 21 травня 2018 року.

Головуючий:Судді: