Постанова № 74120437, 18.05.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/2874/16-ц Провадження № 22-ц/795/386/2018 Головуючий у I інстанції – ОСОБА_1 Доповідач - Боброва І. О.Категорія – цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Бобрової І.О.

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

за участю секретаря: Шкарупі Ю.В.,

учасники справи:

позивач-відповідач - ОСОБА_2,

відповідач-позивач - ОСОБА_3,

третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

третя особа - ОСОБА_4,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 24 січня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

місце ухвалення судом першої інстанції рішення – місто Чернігів,

дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення – 01.02.2018,

В С Т А Н О В И В:

21 березня 2016 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Після неодноразового уточнення позовних вимог ОСОБА_2 остаточно просила:

1) визнати спільним сумісним майном подружжя:

- 1/2 частину нежитлового приміщення «торгівельний зал по реалізації промислових товарів», загальною площею 96,3 кв.м., розташоване за адресою: вул. Московська, 22а/1, м. Ніжин Чернігівська область, вартістю 396635,5 грн;

- 741/3026 частин нежитлової будівлі по вул. Примакова, 1, м. Чернігів, вартістю 537189 грн;

- об’єкт незавершеного будівництва, склад-магазин літ.М-3, 100% готовності, площею 1164 кв.м., за адресою: пр. Миру, 233, м. Чернігів;

- 4883/17312 частин нежитлової будівлі по вул. Попудренка, 1а, м.Чернігів, вартістю 3063795,5 грн;

- нежитлову будівлю по вул. Любецькій, 5 в смт. Ріпки Чернігівської області, вартістю 279690 грн;

- легковий автомобіль GOLF V, 1.6, 2006 року випуску, днз СВ 4770 АТ, вартістю 250000 грн;

2) поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею (ОСОБА_2К.) право власності на:

- легковий автомобіль GOLF V, 1.6, 2006 року випуску, днз СВ 4770 АТ, вартістю 250000 грн;

- нежитлову будівлю, загальною площею 63,00 кв.м., розташованої за адресою: вул. Любецька, 5, смт. Ріпки Чернігівська область, вартістю 279690 грн;

- 6147/10000 частин об’єкту незавершеного будівництва, склад-магазин літ.М-3, 100% готовності, площею 1164 кв.м., за адресою: пр. Миру, 233, м. Чернігів, вартістю 9290638 грн 50 коп.. Всього на суму 9820328,5 грн;

визнавши за ОСОБА_3 право власності на:

- 1/2 частину нежитлового приміщення «торгівельний зал по реалізації промислових товарів», загальною площею 96,3 кв.м., розташованого за адресою: вул.Московська, 22а/1, м.Ніжин Чернігівська область, вартістю 396 635 грн 50 коп;

- 741/3026 частин нежитлової будівлі, загальною площею 151,3 кв.м.,по вул. Примакова, 1, м. Чернігів, вартістю 537 189 грн;

- 4883/17312 частин нежитлової будівлі, будівлі магазину непродовольчих товарів, офісу А-2, А2-2, А3-2, загальною площею 865,6 кв.м., за адресою: вул. Попудренка, 1а, м. Чернігів, вартістю 3063796,5 грн;

- 3852/10000 частин об’єкту незавершеного будівництва, склад-магазин літ.М-3, 100% готовності, площею 1164 кв.м., за адресою: пр. Миру, 233, м. Чернігів, вартістю 5823463 грн 50 коп. Всього на суму 9821084,5 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що зазначене майно було придбано під час перебування у шлюбі з відповідачем з 05 серпня 2006 року по 23 лютого 2016 року, тому є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідач відмовляється в добровільному порядку здійснити поділ майна або визначитись із грошовою компенсацією за належну позивачу частку у спільному майні.

25 травня 2016 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов, в якому після уточнення позовних вимог (т.4 а.с.23-24), просив поділити зобов’язання подружжя - борг за договором позики, що посвідчений 07.10.2014 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 4208, в розмірі 6210825,99 грн, визнавши за ОСОБА_2 зобов’язання на 1/2 частину боргу в розмірі 3105413,00 грн та за ОСОБА_3 – зобов’язання на 1/2 частину боргу в розмірі 3105413,00 грн. ОСОБА_3 мотивував свої вимоги тим, що під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2, між ним та ОСОБА_4, за згоди ОСОБА_2, було укладено договір позики на суму 2000000 грн. Боргові зобов’язання за даним договором позики згідно з ст. 60, 65, 69, 70 СК України є спільними зобов’язаннями подружжя і підлягають врахуванню при поділі майна.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 24 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.

В порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 63,0 кв.м., розташовану по вул. Любецькій, 5 в смт. Ріпки, Чернігівської області, вартістю 155106 грн, на 1/2 частку об’єкту незавершеного будівництва, склад-магазин літ. М – 3, площею – 1164 кв. м., що знаходиться за адресою: проспект Миру, буд. 233, м. Чернігів, Чернігівська обл., вартістю 3 966 126,00 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на легковий автомобіль ОСОБА_7 5. 1,6, 2006 року випуску д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 69000 грн, на 1/2 частку об’єкту незавершеного будівництва, склад-магазин літ. М – 3, площею – 1164 кв. м., що знаходиться за адресою: проспект Миру, буд. 233, м. Чернігів, Чернігівська обл., вартістю 3 966 126,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 43053 грн 00 коп. для врівноваження часток.

Визнано за ОСОБА_3 зобов’язання на 1/2 частину боргу за договором позики від 07.10.2014 в розмірі 3 098 576,16 грн.

Визнано за ОСОБА_2 зобов’язання на 1/2 частину боргу за договором позики від 07.10.2014 в розмірі 3 098 576,16 грн.

В іншій частині позову та зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 17532 грн 27 коп. у відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить частково скасувати вказане рішення суду в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог. В решті просить рішення суду залишити без змін, стягнути витрати на проведення судової експертизи та змінити рішення суду в частині розподілу судових витрат; посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме неправильне тлумачення судом норм ч.4 ст.65 СК України.

Зазначає, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов’язки для другого із подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім’ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім’ї. Проте ОСОБА_3 не було доведено факт витрачання коштів, отриманих за договором позики від 07.10.2014 в інтересах сім’ї, як того вимагають положення ч.4 ст. 65 СК України.

Також апелянт просить стягнути на її користь понесені витрати на проведення експертизи по справі в сумі 17210 грн. Надати допустимі докази на підтвердження факту понесення зазначених судових витрат до суду першої інстанції на момент винесення рішення по справі, апелянт не змогла через відсутність у неї завірених копій платіжних доручень, які вона отримала лише 02.02.2018, що є поважною причиною неподання цих доказів до суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що договір позики був укладений в інтересах сім’ї, чого під час розгляду справи ОСОБА_2 не оспорювала. ОСОБА_3 вказував на витрачання позичених коштів на добудову об’єкту незавершеного будівництва за адресою проспект Миру, 233 в м. Чернігові, вартість якого з 1684421 грн станом на 18.12.2012 зросла до 7932252 грн станом на 26.10.2016. До відзиву були додані нові докази щодо вартості об’єкту незавершеного будівництва та фінансово-господарської діяльності ОСОБА_3

Представник ОСОБА_2, заперечуючи проти дослідження судом нових доказів, послався на ст.367 ч.3 ЦПК України, а також на те, що додані до відзиву документи не стосуються предмета спору, оскільки стосуються діяльності ОСОБА_3 як суб’єкта підприємницької діяльності, тобто це документи про сплату податків, виплату заробітної плати, видаткові накладні, платіжні доручення по оплаті комунальних послуг, по перерахунку аліментів ОСОБА_8 тощо.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 вбачається, що нею оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3, тому рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя не переглядається.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.4 ст.65 СК України договір позики від 07.10.2014 був укладений в інтересах сім’ї, оскільки згідно з п.9 договору позики ОСОБА_2, як дружина позичальника, надала письмову згоду на укладення договору. Зобов’язання підлягало поділу лише в частині суми боргу, трьох відсотків річних, інфляційні втрати та відсотки за загальну суму 6 197 152, 31 грн.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Судом по справі встановлено наступне.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.08.2006, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб І-ЕЛ № 014165 від 05.08.2006 (т.1 а.с. 24), який розірвано рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 23.02.2016 (т.1 а.с. 25, 235).

07.10.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 4208, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав 2 000 000,00 (два мільйона) грн, що в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 07.10.2014 складало 154451,50 доларів США, які позичальник ОСОБА_3 зобов’язався повернути у строк до 15.11.2014, а в разі не повернення в строк суми основного боргу - сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України (т.1 а.с. 157, 236).

Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 09.04.2015 у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики затверджено мирову угоду, за якою визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: Чернігівська область, Ріпкинський район, смт. Ріпки, вул. Любецька, буд. 5, вартістю 27252 грн 00 коп.; об’єкт незавершеного будівництва 96 % готовності, що розташований за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, буд. 233, вартістю 1092437 грн 00 коп.; 1/2 частину нежитлової будівлі - будівлі магазину непродовольчих товарів, офісу А-2, А2-2, А3-2, що розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Попудренка, буд. 1а, вартістю 546886 грн 00 коп. в рахунок зобов’язань, що виникли за договором позики від 07 жовтня 2014 року та витрат по сплаті судового збору (а.с.129 том 1).

На підставі даного судового рішення ОСОБА_4 23.04.2015 зареєструвала своє право власності Державному реєстрі речових прав на три об’єкти нерухомого майна.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівською області від 11.05.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 квітня 2015 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.183 том 1).

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 12.08.2016 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики від 07 жовтня 2014 року 3838182 грн 95 коп. та судові витрати в сумі 3632 грн 08 коп. (т.4 а.с.25-26).

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 03.03.2017 частково задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за неналежне виконання умов договору позики. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти за неналежне виконання умов договору позики від 07.10.2014, а саме: три проценти річних у розмірі 124931,51 грн, інфляційні втрати у розмірі 1350064,13 грн (за період з 16.11.2014 по 14.12.2016) та судовий збір у розмір 2462,60 грн, а всього 1477458 грн 24 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.4 а.с. 27-28).

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 31.07.2017 зазначене вище рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03.03.2017 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення процентів за договором позики. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 проценти за договором позики від 07.10.2014 за період з 16.11.2014 по 14.12.2016 в сумі 883973,72 грн відсотків та 7579,00 грн судових витрат (т.4 а.с. 29-33).

На час розгляду даної цивільної справи встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 4 а.с.138-140) станом на 15.03.2018 право власності на три вказаних об’єкта нерухомості за адресою Чернігівська область, Ріпкинський район, смт. Ріпки, вул. Любецька, буд. 5, об’єкту незавершеного будівництва за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, буд. 233 та 1/2 частину нежитлової будівлі - будівлі магазину непродовольчих товарів, офісу А-2, А2-2, А3-2, що розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Попудренка, буд. 1а належить ОСОБА_4, оскільки передані були їй в рахунок погашення боргових зобов’язань за договором позики від 07.10.2014 за мировою угодою, яка посвідчена ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 09.04.2015.

ОСОБА_3 не притягував ОСОБА_4 як відповідача чи співвідповідача при розгляді даної справи. Остання була залучена до розгляду справи як третя особа на стороні відповідача за клопотанням представника позивача ухвалою суду від 20.04.2016 (а.с.133 том 1).

Позов про припинення права власності ОСОБА_4 на вказані об’єкти нерухомості сторони в суді не порушували.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі №6-55цс13, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №394/1155/14-ц.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї та одержане за договором використане в інтересах сім’ї, то цивільні права та обов’язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір позики був укладений ОСОБА_3 в інтересах сім’ї, оскільки згідно з п.9 договору позики ОСОБА_2 як дружина позичальника надала письмову згоду на укладення договору, та що грошові кошти за договором позики використано ОСОБА_3 на потреби сім’ї, а тому кожен із відповідачів повинен нести солідарну відповідальність за невиконання за договором зобов’язань.

В матеріалах справи на а.с.237 в томі 1 наявна заява ОСОБА_2 від 02.10.2014, в якій остання стверджувала, що договір позики укладається її чоловіком ОСОБА_3 в інтересах сім’ї.

Проте в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що отримані ОСОБА_3 грошові кошти були витрачені в інтересах сім’ї.

За договором позики від 07 жовтня 2014 року ОСОБА_3 було взято в борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 2000000 грн, що в еквіваленті станом на день взяття позики становило 154 451,50 доларів США. Термін повернення 15.11.2014. Тобто позика бралася на строк 1 місяць 8 днів.

У договорі позики цільове призначення позики не зазначено.

Позивач ОСОБА_2 зазначала, що ними в період шлюбу були придбано лише майно, перелік якого вона зазначила в своїй позовній заяві, а саме:

1. 1/2 нежитлового приміщення, загальною площею 96,3 кв.м., за адресою: вул. Московська, 22а/1, м. Ніжин Чернігівська область. (Договір купівлі-продажу від 07.11.2015. Покупці ОСОБА_3 та ОСОБА_5О.) (а.с.68, 222 том 1);

2. легковий автомобіль GOLF V, 1.6, 2006 року випуску. (Дата реєстрації 26.05.2011) (а.с.67 том 1) ;

3. нежитлову будівлю, загальною площею 63,00 кв.м., розташованої за адресою: вул. Любецька, 5, смт. Ріпки Чернігівська область. (Договір купівлі-продажу від 30.09.2008, а.с.169 том 1).

4. об’єкт незавершеного будівництва, склад-магазин літ.М-3, за адресою: пр. Миру, 233, м. Чернігів. (Початок робіт згідно з декларацією 07.12.2011(а.с.16 том 4). Відповідно до технічного паспорту від 17.02.2014 будівельна готовність становить 96% (а.с.92 том 2));

5. нежитлову будівлю по вул. Примакова, 1, м. Чернігів. (Договір купівлі продажу від 14.05.2004 (а.с.81 том 1). В подальшому 1/2 частина 22.12.2005 подарована ОСОБА_5 Дозвіл на реконструкцію 11.03.2011. Виконкомом Чернігівської міської ради 16.02.2012 видано нове свідоцтво на вказану будівлю площею 151,3 кв.м. (а.с.82 том 1));

6. 1/2 нежитлової будівлі, за адресою: вул. Попудренка, 1а у м. Чернігові (Договір купівлі продажу від 30.09.2008. В подальшому Виконкомом Чернігівської міської ради 25.06.2012 видано нове свідоцтво на вказану будівлю на ім’я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.155 том 1)).

На підтвердження придбання вказаного вище майна та збільшення окремих об’єктів нерухомості у вартості в період шлюбу були надані належні та допустимі докази, які досліджені судом. П’ять з шести вказаних вище об’єктів нерухомого та рухомого майна були придбані до отримання позики . Щодо 1/2 нежитлового приміщення за адресою: вул. Московська, 22а/1, м. Ніжин Чернігівська область, що набуто 07.11.2015 покупцями ОСОБА_3 та ОСОБА_5, то в матеріалах справи відсутні дані про набуття цього об’єкту (більш ніж через рік після договору позики) за рахунок позичених коштів.

Після отримання позики (07.10.2014) по день розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (23.02.2016) у справі відсутні докази придбання подружжям інших об’єктів нерухомого чи рухомого майна, цінних паперів або іншого майна.

Посилання ОСОБА_3 у відзиві на те, що запозичені гроші були використані на об’єкт незавершеного будівництва за адресою проспект Миру, 233 в м. Чернігові, вартість якого з 1 684 421 грн (станом на 08.12.2012) зросла до 7 932 252 грн (станом на 26.10.2016) не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

В ході розгляду справи ОСОБА_3 стверджував, що в перший місяць після укладення договору позики він витратив на об’єкт незавершеного будівництва за адресою проспект Миру, 233 в м. Чернігові десь половину позичених грошей, оскільки мав намір продати цей об’єкт нерухомості, а коли угода не відбулася, продовжував вкладати гроші в цей об’єкт незавершеного будівництва. Крім того гроші ним витрачалися на господарську діяльність як СПД, про що ним додані документи до відзиву.

Аналізуючи матеріали даної цивільної справи, слід вказати на невідповідність пояснень ОСОБА_3 наявним у справі докази.

Відповідно до технічного паспорту на об’єкт за адресою проспект Миру, 233 в м. Чернігові від 17.02.2014 готовність об’єкту незавершеного будівництва складає 96% будівельної готовності (а.с.92 том 2).

Як вказувалося вище договір позики був укладений 07.10.2014. Термін повернення позики 15.11.2014.

Об’єкт незавершеного будівництва за адресою проспект Миру, 233 в м. Чернігові разом з ще двома об’єктами нерухомості відповідно до мирової угоди, яка була затверджена ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.04.15, після державної реєстрації 23.04.2015 (а.с.159 том 1) перейшов у власність ОСОБА_4

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №36983027 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на об’єкт незавершеного будівництва за адресою проспект Миру, 233 в м. Чернігові (а.с.159 том 1) вбачається, що готовність об’єкту незавершеного будівництва на час державної реєстрації – 23.04.2015 - становить 96%. Тобто, з 17.02.2014 по 23.04.2015 процент готовності об’єкту незавершеного будівництва за адресою проспект Миру, 233 в м. Чернігові не змінився, що спростовує твердження ОСОБА_3 щодо вкладення в цей період позичених коштів в даний об’єкт. Зростання вартості об’єкту незавершеного будівництва (який зареєстрований на третю особу ОСОБА_4М.) в період з 23.04.2015 по 26.10.2016 до суми 7 932 252 грн не свідчить про зростання вартості цього об’єкту за рахунок позичених 07.10.2014 коштів.

Крім того, звертає увагу на себе той факт, що за умовами мирової угоди від 09.04.2015, яка була затверджена ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.04.2015 об’єкт незавершеного будівництва за адресою проспект Миру, 233 в м. Чернігові був оцінений сторонами в 1 092 437 грн (а.с.129 т.1). Якщо, як стверджував ОСОБА_3, вартість об’єкту незавершеного будівництва станом на 08.12.2012 становила 1 684 421 грн, а станом на 09.04.2015 була 1 092 437 грн, то вартість цієї будівлі зменшилася, а не збільшилася.

Таким чином, позивачем – відповідачем доведений той факт, що отримані за договором позики від 07.10.2014 були використані ОСОБА_3 не в інтересах сім’ї, а відповідачем – позивачем вказані докази не спростовані. Той факт, що договір позики укладений ОСОБА_3 під час шлюбу з ОСОБА_2, не свідчить про те, що отримані за цим договором кошти було використано в інтересах сім'ї.

Договір, укладений одним із подружжя, за яким одержане майно використане не на задоволення потреб сім’ї, а на інші потреби, не створює обов‘язків для іншого з подружжя.

Враховуючи зазначене, висновок суду про стягнення з ОСОБА_2 половини суми боргових зобов’язань за договором позики від 07.10.2014 є таким, що не ґрунтується на вимогах закону. У суду першої інстанції не було підстав для застосування ч.5 ст. 65 СК України і задовольняти позов ОСОБА_3 на цій підставі.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає ґрунтовними доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині неправильного застосування судом норм ст.65 СК України.

Проте, не можуть бути задоволенні вимоги апеляційної скарги щодо зміни рішення в частині розподілу судових витрат, зокрема, щодо стягнення вартості проведення експертизи в сумі 17210 грн, за результати якої наданий висновок № 03-13/16 від 26.10.2016 (т.3 а.с.2-82).

Цивільна справа розглядалася судом першої інстанції за правилами ЦПК України в редакції 2004 року. Остаточне рішення ухвалено за правилами ЦПК України в редакції 2017 року.

Апеляційним судом справа переглядається на підставі п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції 2017 року.

Відповідно до ст.133 ч.1,ч.2 та ст.139 ч.6 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Приписами ст.139 ч.6 ЦПК України визначено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Оскільки розгляд справи розпочинався за дії ЦПК України в редакції 2004 року, попередній розрахунок судових витрат сторони не подавали.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат – в даному випадку витрат на проведення експертизи - є рахунок щодо вартості експертизи та платіжні документи, які підтверджують сплату проведення експертизи, тобто відповідні докази на підтвердження таких витрат. Дані документи повинні бути надані суду до закінчення судових дебатів. За відсутністю таких доказів, сторона має право подати їх до суду протягом п’яти днів після ухвалення рішення, за умови наявності відповідної заяви, яка зроблена стороною до закінчення судових дебатів.

З матеріалів справи вбачається, що оригінали рахунку щодо вартості експертизи та платіжні документи на підтвердження оплати вартості проведення експертизи ОСОБА_2 суду не подавала. Заява про наявність таких судових витрат стороною до закінчення судових дебатів в суді першої інстанції не подавалась. Оскаржуваним судовим рішенням від 24 січня 2018 року питання відшкодування ОСОБА_2 судових витрат на проведення експертизи не вирішувалось. Апеляційний суд наділений повноваженнями переглядати законність рішення суду в частині задоволення або відмови у стягненні судових витрат. Оскільки питання судових витрат ОСОБА_2 судом першої інстанції не вирішувалося, з огляду на положення ст.367 ЦПК України, в задоволенні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування витрат понесених за проведення експертизи слід відмовити.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо вирішення зустрічного позову, судові витрати, відповідно до ст. 141 ЦПК України, що понесені ОСОБА_2 в апеляційній інстанції в сумі 12000 грн підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача - відповідача.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч.1 п.3, 381-384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 24 січня 2018 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя скасувати.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_2, місце реєстрації – 14005, АДРЕСА_1, місце проживання – 14013, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_3, місце реєстрації – 14034, АДРЕСА_3) судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції в сумі 12000 (дванадцять тисяч) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду, як касаційної інстанції, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення .

Повний текст складений 21.05.2018

Головуючий:Судді: