Постанова № 74118789, 16.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2621/18

Номер справи місцевого суду: 522/19586/16-ц

Головуючий у першій інстанції Тарасов А. В.

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Ліснік Н.П.

імена (найменування сторін)

позивач - ОСОБА_2

представник позивача - адвокат ОСОБА_3

відповідач - ОСОБА_4

представник відповідача - адвокат ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про примусове повернення дитини та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2017 року, ухваленого суддею Тарасовим А.В.

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про примусове повернення дитини та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у нього з ОСОБА_4 народилась донька - ОСОБА_6

За домовленістю між батьками місце проживання дитини було визначено з матір'ю, ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1.

У 2015 році ОСОБА_4 виїхала разом з малолітньою донькою, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до м. Москва, Російської Федерації

Підставою для виїзду була нотаріально посвідчена письмова згода, яку 02.07.2015 року позивач надав на прохання ОСОБА_4 для тимчасового виїзду малолітньої ОСОБА_6 за кордон з метою відпочинку та оздоровлення строком з 02.07.2015 року по 02.07.2016 року.

ОСОБА_4 постійно, без його згоди і законних підстав утримує малолітню доньку ОСОБА_6 на території Російської Федерації.

Посилаючись на порушення його прав та прав їх малолітньої дитини ОСОБА_6, просив задовольнити позов.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про слухання справи були повідомлені належним чином.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про примусове повернення дитини та відшкодування моральної шкоди частково задоволений. Відібрано ОСОБА_6 у ОСОБА_4 та повернуто малолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до держави постійного місця проживання - Україну за попереднім місцем проживання батька ОСОБА_2: АДРЕСА_2. В задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5, представник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що суд першої інстанції не дослідив та не встановив будь-яких мотивів, які б дали підстави прийняти оскаржуване завідомо незаконне рішення.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_5, представник ОСОБА_4 зазначає, що суд ухваливши рішення фактично поставив дитину під загрозу заподіяння фізичної та психічної шкоди, що свідчить про упередженість суду під час розгляду справи, а тому рішення підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3, представник ОСОБА_2, посилається на те, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки зміст скарги не підтверджується доказами, мотиви оскарження є необґрунтованими, підстави для скасування рішення суду не визначені, апеляційна скарга є безпідставною, також вважає, що рішення суду ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому повинно бути залишено без змін.

В порядку п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась - ОСОБА_6, про що 10.09.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління був зроблений актовий запис № 8352 та видано свідоцтво про народження ОСОБА_6 Серія НОМЕР_1 від 10.09. 2013 р. У свідоцтві про народження батьками дитини записані мати: ОСОБА_4, батько: ОСОБА_2 Шлюб між батьками зареєстрований не був.

За домовленістю між батьками місце проживання дитини було визначено з матір'ю, ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1, інших відомостей суду не надано.

05.09.2015 ОСОБА_4 виїхала разом з малолітньою донькою, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до м. Москви Російської Федерації, на підставі нотаріально посвідченої письмової згоди ОСОБА_2, яку позивач надав відповідачці для тимчасового виїзду малолітньої дитини ОСОБА_6 за кордон з метою відпочинку та оздоровлення строком з 02.07.2015 р. по 02.07.2016 р. Дозвіл було оформлено у вигляді Заяви, посвідчено Приватним нотаріусом ОМНО Машкіною Н.О. від 02.07.2015 р., реєстровий № 772.

Після вивезення 05.09.15, ОСОБА_4 не повернула на територію України дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відповіддю на запит суду Державної прикордонної служби України вих. № 064-30332/15-17 від 22.09.2017 щодо перетинання державного кордону України, згідно якої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 виїхали рейсом Одеса-Внуково 05.09.2015, ОСОБА_4 в'їжджала в Україну без дитини 12.08.2016 та виїжджала 21.08.2016 рейсами Мінськ – Одеса, Одеса-Мінськ.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2, не надавав згоди на зміну місця проживання доньки та постійне проживання малолітньої доньки ОСОБА_6 за кордоном.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині примусового повернення дитини, суд виходив того, що 05.09.2015 року ОСОБА_4 вивезла з території України малолітню доньку ОСОБА_6 за згодою батька ОСОБА_2 на тимчасове вивезення для відпочинку, але відповідачка незаконно, без згоди батька ОСОБА_2, утримує дитину ОСОБА_6 на території Російської Федерації у місті Москві і не повертає більше двох років в Україну за місцем постійного проживання, чим порушує права дитини ОСОБА_6 і батька дитини ОСОБА_2

Відповідно до ст. 52 Конституції України «діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним».

У свою чергу відповідно до ст. 141 СК України «1. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини».

Статтями 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Це означає, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Батьки, інші члени сім'ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов'язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.

Статтями 151, 153, 157-159 Сімейного кодексу України передбачено, що мати та батько мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, із ким проживає дитина, не має права перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Ст. 11 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 р. покладає на держави зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція), яка набула чинності для України з 1 вересня 2006 року, а у відносинах між Україною та Російською Федерацією - з 01.06.2012 р. «Переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування».

Відповідно до п. 4 Витягу Узагальнення Пленуму ВСС України «Про практику розгляду судами цивільних справ із застосуванням Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (Гаазька Конвенція)» від 17.10.2014 р. «У Гаазькій Конвенції визначено поняття «незаконне переміщення» або «утримування дитини». На практиці у таких справах дитину вивозить або відмовляється повернути до держави постійного проживання один із батьків. У Гаазькій Конвенції вживаються поняття «право піклування» і «право доступу», тлумачення яких обмежено виключно цілями Конвенції. Так, право піклування означає сукупність прав, які стосуються турботи про дитину, зокрема, право опікуна визначати місце проживання дитини. Право доступу включає право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати її на обмежений час у інше місце, ніж місце постійного проживання (ст. 5 Конвенції»). Відповідно до цілей Гаазької Конвенції, її суть полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання».

Відповідно до ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Конвенції, судові й адміністративні органи Договірних держав без затримок здійснюють усі процедури для повернення дітей.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 про те, що суд ухваливши рішення фактично поставив дитину під загрозу заподіяння фізичної та психічної шкоди, що свідчить про упередженість суду під час розгляду справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, так як суд приймаючи рішення встановив всі фактичні обставини справи та перш за все керувався Сімейним Кодексом України та Конвенцією «Про права дитини», а також виходив з того, що діями ОСОБА_4 були порушені права та інтереси дитини та батька.

Інші доводи апеляційної скарги також колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду надано не було.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційної скарги доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий ________ О.С. Комлева

Судді ________ О.Г. Журавльов

________ Ю.І. Кравець

Повний текст судового рішення складено 21 травня 2018 року