Рішення № 74117380, 15.05.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 15.05.2018

Справа № 334/2055/18

Провадження № 2/334/2419/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Козлової Н.Ю.,

при секретарі Манюхіні О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради, треті особи: територіальна громада в м.Запоріжжя, ОСОБА_2 про визнання незаконною відмови в приватизації житлового приміщення

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до відповідача - районної адміністрації Запорізької міської ради, треті особи: територіальна громада в м.Запоріжжя, ОСОБА_2 про визнання незаконною відмови в приватизації житлового приміщення вказавши у позові, що двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить до житлового фонду м. Запоріжжя та перебуває у власності територіальної громади м. Запоріжжя. Квартира має жилу площу 23,92 м2 та загальну площу 39,06 м2. Вказана квартира була отримана у 1987 році в порядку обміну. Наймачем квартири був зазначений чоловік позивача - ОСОБА_3, який 02.08.2017 року помер та у зв’язку зі смертю був знятий з реєстраційного обліку в квартирі.

Після смерті чоловіка наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 визнано позивачку ОСОБА_1. На теперішній час в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 мешкають та зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 - наймач квартири та ОСОБА_2 — дочка наймача. В лютому 2018 р. позивачка та ОСОБА_2 вирішили приватизувати займану квартиру. Серед запитуваних документів значиться ордер на жиле приміщення, який вона не знайшла в сімейному архіві. З цих підстав, позивачка звернулась до районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району з заявою про приватизацію займаної квартири за адресою: АДРЕСА_1 та надала необхідні документи, окрім ордера на жиле приміщення. Проте, їй було відмовлено в приватизації квартири через відсутність ордера на жиле приміщення і рекомендовано вирішувати питання приватизації квартири у судовому порядку.

Позивачка вважає, що вона має законне право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1, але вона та члени її сім’ї позбавлені можливості реалізувати це право через те, що ордер на жиле приміщення не зберігся, а міська влада не зберегла корінець ордеру на вказане жиле приміщення.

Вважає, що не може бути перешкодою для приватизації нами квартири втрата ордеру на жиле приміщення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за умови, що міська влада не оспорює право на займане жиле приміщення і визнає його отримання нашою сім’єю на законних підставах, тому звернулася до суду з відповідним позовом.

У судовому засіданні позивачка, наполягаючи на фактах, викладених у позовній заяві, просила суд задовольнити її вимоги у повному обсязі, з підстав, викладених у ньому. При цьому свої усні пояснення вона підтвердила письмовими доказами, а саме: свідоцтвом про смерть чоловіка серія І-ЖС № 395119 від 04.08.2017р.; витягом з паспорту громадянина України ОСОБА_1, витягом з паспорту громадянина України ОСОБА_2, свідоцтво про смерть ОСОБА_3; листом районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району № Ж-0141 від 19.02.2018р.

Представник відповідача районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району у судовому засіданні проти позову заперечувала та пояснила, що приватизація житлових приміщень здійснюється у відповідності з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 (надалі - Положення).

Вказаним Положенням передбачений вичерпаний обов’язковий перелік документів, які додаються до заяви на приватизацію квартири, в тому числі і копія ордеру про надання житлової площі.

Наведені приписи чинного законодавства, а саме надання до органу приватизації копії ордера про надання житлової площі, у цій справі дотриманий не був, що призвело до ситуації, коли орган приватизації правомірно змушений був відмовити в оформлені права власності на кватиру 35 у будинку 6 по вул. Добролюбова у м. Запоріжжя.

З аналізу згаданих нормативно-правових актів вбачається, що як орган приватизації, районна адміністрація змушена була відмовити позивачам в приватизації житлового приміщення та такі дії не є протиправними.

Однак, враховуючи, що держава забезпечує стабільність правовідносин власності та, в відповідності з чинним законодавством України, позивачі мають право на безоплатну передачу житлового приміщення у власність, єдиний спосіб вирішення даного спору – є винесення судового рішення про зобов’язання органу приватизації оформити приватизацію квартири АДРЕСА_2 на ім’я усіх зареєстрованих в спірному житловому приміщенні м. Запоріжжя на ім’я усіх зареєстрованих в спірному житловому приміщенні без копії ордеру. На підставі викладеного, представник відповідача просила суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представник територіальної громади м.Запоріжжя в особі ЗМР у судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений завчасно. Своїх заперечень на позов не надав.

ОСОБА_2 у судовому засіданні просила суд задовольнити вимоги позивача з підстав, викладених у позові.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши та дослідивши у сукупності усі надані сторонами докази суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У відповідності до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Вирішуючи спір, з наданих позивачем документів суд встановив, що позивач по справі ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_2 згідно з довідками Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначене також підтверджується відмітками у паспортах позивача та третьої особи.

Згідно з особовим рахунком позивачка ОСОБА_1 є основним квартиронаймачем квартири за вище вказаною адресою.

У лютому 2018 року позивачка виявила бажання приватизувати вищезазначену квартиру, в зв’язку з чим звернулася до районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району з відповідною заявою, але листом відповідача № Ж-0141 від 19.02.2018 року їй було відмовлено в приватизації, оскільки позивачем до заяви про приватизацію не було надано копію ордера про надання жилої площі.

За змістом відмови, відповідач не оспорюючи законність проживання позивачки та її доньки у вказаній вище квартирі, вказує на неможливість її приватизації з тих підстав, що ордер на квартиру відсутній, а його надання є обов'язковим і заміна ордеру іншим документом неможлива.

Відповідно до п. 10 ч. 1ст. 15 ЖК України, до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За змістомст. 58 ЖК України, ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.

Відповідно до п. п. 69, 70, 72Постанови ради Міністрів Української РСР від 11 грудня 1984 року № 470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР»(розділ IV), ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.

Ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5статті 2 цього Закону.

Згіно п. 11ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»об'єктом приватизації є квартири, які перебувають в віданні місцевих Рад, державних підприємств, установ, організацій, незалежно від їх відомчої належності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», - приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

З аналізу вказаних правових норм випливає, що ордер це документ, що має тимчасову дію та є законною підставою вселення особи до житлового приміщення.

Тому, суд приходить до висновку, що позивачі мають право на приватизацію квартири, в якій вони зареєстровані і мешкають, а відмова відповідача в реалізації їх права на приватизацію порушує правапозивачів.

Таким чином, позовповністю знайшов своє обґрунтування у судовому засіданні і тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 15,16 ЦК України, та у відповідності до ст. 4,5,12,13,76-81,89,258,263-265,274-279 ЦПК України, ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст..15, 58 ЖК України суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради, треті особи: територіальна громада в м.Запоріжжя, ОСОБА_2 про визнання незаконною відмови в приватизації житлового приміщення задовольнити.

Визнати незаконною відмову районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району в приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 за відсутності ордеру на вказане житлове приміщення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Ленінський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 15 травня 2018 року.

Суддя: Козлова Н. Ю.