Ухвала суду № 74116433, 19.04.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №4-с/760/161/18

Справа №760/8548/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

за участю секретаря Ковальської К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякон Н.М., стягувач: ОСОБА_3, -

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2018 року до Солом'янського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та протиправні рішення державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Н.М., та просив задовольнити скаргу шляхом визнання неправомірними дії державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Н.М. із самоправного безпідставного розпорядження власністю гр. ОСОБА_1 - грошовими коштами у розмірі 535 610, 78 грн.; визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, яка полягає в ухиленні від закриття виконавчого провадження ВП № 51556125; зобов'язання державного виконавця усунути допущене ним порушення і закінчити виконавче провадження ВП № 51556125; визнання неправомірними дії державного виконавця по стягненню виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 51556125; скасування постанови державного виконавця від 22.07.2016 р. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 51556125, у зв'язку із самостійним виконанням в повному обсязі ОСОБА_1 вимог виконавчого листа № 760/27471/14-ц до початку примусового виконання вказаного виконавчого листа; скасування вимоги державного виконавця від 07.04.2017 р. № 106/6 про сплату ОСОБА_1 залишку заборгованості ОСОБА_3 (486918,88 грн.) та залишку виконавчого збору (48691,89 грн); скасування вимоги державного виконавця від 09.11.2017 р. № 106/6 про сплату ОСОБА_1 залишку заборгованості ОСОБА_3 (486918,88 грн.) та залишку виконавчого збору (48691,89 грн), заінтересовані особи стягувач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (нотаріус).

Свої вимоги скаржник обгрунтував тим, що ним добровільно виконано вимоги виконавчого листа № 760/27471/14-ц до початку його примусового виконання, однак, державний виконавець самоуправно спрямував на оплату виконавчого збору частину коштів, сплачених скаржником з цільовим призначенням на виконання рішення суду, державний виконавець не закрив виконавче провадження після фактичного виконання скаржником рішення суду у повному обсязі і неправомірно стягує зі скаржника виконавчий збір у цьому виконавчому провадженні, чим була заподіяна значна шкода інтересам скаржника.

Також представником скаржника подано заяву про поновлення пропущеного строку для подання скарги до суду. Заява вмотивована тим, що про факт порушення своїх прав скаржник дізнався 12.04.2017, і керуючись вказівкою постанови Пленуму ВАСУ «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 р. № 3, з урахуванням предмету оскарження (виконавчий збір) та з додержанням строків, встановлених законодавством, за захистом своїх порушених прав та інтересів 14.04.2017 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва, який визнав скаргу достатньою для відкриття провадження у адміністративній справі, прийняв скаргу до розгляду і 03.05.2017 відкрив провадження у справі. Справа за скаргою скаржника не була розглянута адміністративним судом у встановлені КАС України строки і була закрита Окружним адміністративним судом м. Києва тільки 15.03.2018 через те, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, інформацію про що було оприлюднено 21.03.2018 і скаржнику було роз'яснено його право звернутись для вирішення цього спору до Солом'янського районного суду м. Києва. Згідно пункту 3 частини 1 статті 186 ЦПК України у період з 14.04.2017 по 21.03.2018. Скаржник був позбавлений права на вирішення спору у цій справі Солом'янським районним судом м. Києва через розгляд цієї справи Окружним адміністративним судом м. Києва. Скаржник звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва протягом встановленого ст. 449 ЦПК України строку, обрахованого з дати, коли скаржник мав дізнатись про закриття Окружним адміністративним судом м. Києва провадження у справі за його скаргою.

Скарга із усіма доданими матеріалами належно направлена на адресу державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Н.М. та усіх заінтересованих сторін.

Ухвалою судді від 03.04.2018 у справі відкрито провадження.

У судове засідання скаржник не з'явився, представник скаржника надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Належним чином повідомлений про час і місце судового засідання державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякон Н.М. у судове засідання повторно не прибув, через канцелярію суду надав копію матеріалів виконавчого провадження ВП № 51556125, письмове пояснення на скаргу, у якому проти скарги заперечував, також подав клопотання про відкладання розгляду справи по суті.

Стягувач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про розгляд справи.

Керуючись ч.ч. 1,2 статті 450 ЦПК України суд встановив, що відсутні причини, які перешкоджають розгляду справи по суті, і ухвалив вирішити справу по суті на підставі наявних у ній даних та доказів, наданих сторонами.

З'ясувавши фактичні обставини даної справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності та співставленні, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до положення п.а ч. 1, ч. 2 ст. 449 ЦПК України у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Суд встановив, що про факт порушення своїх прав скаржник дізнався 12.04.2017, за захистом своїх порушених прав та інтересів 14.04.2017 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва, останній прийняв скаргу до розгляду і 03.05.2017 відкрив провадження у справі. Окружним адміністративним судом м. Києва 15.03.2018 провадження у вказаній справі було закрито у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, інформацію про що було оприлюднено 21.03.2018 і скаржнику було роз'яснено його право звернутись для вирішення цього спору до Солом'янського районного суду м. Києва. Таким чином, у період з 14.04.2017 по 21.03.2018, скаржник був позбавлений права на вирішення спору у цій справі Солом'янським районним судом м. Києва через розгляд цієї справи Окружним адміністративним судом м. Києва. Скаржник звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва протягом встановленого ст. 449 ЦПК України строку, обрахованого з дати, коли скаржник мав дізнатись про закриття Окружним адміністративним судом м. Києва провадження у справі за його скаргою.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає причини пропущення строку поважними та дійшов висновку про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Судом встановлено, що державним виконавцем Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дяконом Н.М. на підставі виконавчого листа № 760/27471/14-ц, виданого 17.05.2016 Солом'янським районним судом м. Києва за рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016, було 06.07.2016 відкрито виконавче провадження № 51556125 по стягненню з скаржника ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 5 341 847, 08 грн.

30.05.2016 ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Євтушенко О.І. до закінчення касаційного провадження було зупинено виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016.

22.07.2016 державним виконавцем Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дяконом Н.М. було винесено постанову про стягнення з скаржника ОСОБА_1 виконавчого збору, до якої через помилки у подальшому вносилися зміни, та постанову про арешт майна скаржника.

02.08.2016 державним виконавцем було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження № 51556125 з підстав зупинення виконання рішення суду.

28.10.2016 державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякон Н.М. поновив виконавче провадження № 51556125.

31.10.2016 державний виконавець направив скаржнику ОСОБА_1 вимогу у десятиденний строк, тобто до 11.11.2016 , виконати рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016.

Встановлено, що 11.11.2016 ОСОБА_1 на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 р. із цільовим призначенням «виконання вимог виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2016 р. у справі № 760/27471/14-ц» сплатив 500 000 грн. за реквізитами депозитного рахунку, вказаними державним виконавцем.

Того ж дня, 11.11.2016, скаржник ОСОБА_1 вручив, нарочним, державному виконавцю Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякону Н.М. листа, в якому повідомив, що виконає рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 самостійно, повідомив про часткове фактичне самостійне виконання рішення суду, а саме: про перерахування на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 грошової суми у розмірі 500 000 грн. та просив у зв'язку із самостійним виконанням рішення суду виконавчий збір з нього не стягувати. До свого листа ОСОБА_1 додав документальне підтвердження фактичного самостійного часткового виконання ним рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016, а саме: платіжне доручення з оригінальною відміткою банку про перерахування ним на виконання вимог виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2016 у справі № 760/27471/14-ц грошової суми у розмірі 500 000 грн.

Встановлено, що в період з 24.11.2016 по 29.12.2016 ОСОБА_1 на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 із цільовим призначенням «виконання вимог виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2016 у справі № 760/27471/14-ц» сплатив 4 841 847,08 грн. за реквізитами депозитного рахунку, вказаними державним виконавцем, а саме: 24.11.2016 кошти у розмірі 660 000 грн., 01.12.2016 кошти у розмірі 740 000 грн., 12.12.2016 кошти у розмірі 800 000 грн., 21.12.2016 кошти у розмірі 1 020 000 грн., 29.12.2016 кошти у розмірі 1 621 847 грн. 08 коп.

У день здійснення кожного з вказаних платежів ОСОБА_1 вручав нарочним державному виконавцю Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякону Н.М. листа, в якому повідомляв про фактичне самостійне перерахування на виконання рішення Адміністративного суду м. Києва грошової суми у відповідному розмірі. До кожного з вказаних листів скаржник ОСОБА_1 додавав документальне підтвердження фактичного самостійного часткового виконання ним рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016, а саме: платіжні доручення з оригінальною відміткою банку про самостійне перерахування ним на виконання вимог виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2016 у справі № 760/27471/14-ц грошової суми у відповідному розмірі.

Матеріалами виконавчого провадження № 51556125, наданими сторонами, підтверджується, що скаржник ОСОБА_1 станом на 29.12.2016 самостійно виконав рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 та вимоги виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2016 у справі № 760/27471/14-ц і фактично сплатив на їх виконання 5 341 847 грн. 08 коп., а державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякон Н.М. своєчасно отримував документальне підтвердження про виконання скаржником ОСОБА_1 рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № 51556125, ОСОБА_1 не перешкоджав державному виконавцю у вчиненні дій з виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016, виконував вимоги державного виконавця. У своїх проясненнях, наданих суду, державний виконавець не посилається на створення скаржником ОСОБА_1 перешкод у виконавчому провадженні № 51556125, вчинення ним дій які унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення суду.

Матеріали виконавчого провадження № 51556125 не містять даних про те, що державним виконавцем Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дяконом Н.М. у виконавчому провадженні № 51556125 було розпочато примусове виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 та вчинено дії з примусового виконання цього рішення у виконавчому провадженні № 51556125. Державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякон Н.М. у своїх поясненнях на скаргу не вказує, що ним було розпочато примусове виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 і не вказує на вжиті ним заходи з примусового стягнення у виконавчому провадженні № 51556125.

Матеріалами виконавчого провадження № 51556125, наданими сторонами, підтверджується і у своїх поясненнях, наданих до суду державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякон Н.М. підтверджує, що частину коштів у розмірі 10% від сплачених скаржником ОСОБА_1 на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 із цільовим призначенням «виконання вимог виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2016 у справі № 760/27471/14-ц», він за власним рішенням спрямовував на сплату виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51556125. Матеріали виконавчого провадження № 51556125 і пояснення державного виконавця не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 погодив спрямування частини коштів, сплачених ним на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 та вимоги виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2016 у справі № 760/27471/14-ц, на сплату виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51556125.

На момент розгляду спору у цій справі виконавче провадження № 51556125 не закінчене.

Державний виконавець у своїх поясненнях, наданих до суду, не спростував стверджень скарги і не надав обгрунтованих пояснень щодо правових підстав здійсненого ним самовільного розпорядження грошовими коштами, сплаченими скаржником ОСОБА_1, не у відповідності до цільового призначення цих коштів, встановленого скаржником ОСОБА_1 при сплаті цих коштів. Також державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякон Н.М. не визначив, нормами якого закону він керувався при здійсненні дій в межах виконавчого провадження, оскільки, пояснення містять посилання як на норми Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016, так і на норми Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 21.04.1999 зі змінами і доповненнями, який припинив дію з набуттям чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016.

За результатами дослідження пояснень сторін, письмових доказів у їх сукупності та співставленні, суд встановив наступні факти та обставини справи. Скаржник ОСОБА_1 самостійно фактично у повному обсязі виконав рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 до початку його примусового виконання, а державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякон Н.М. своєчасно отримав документальне підтвердження про самостійне фактичне виконання скаржником ОСОБА_1 рішення суду. Частину коштів у розмірі 10% від сплачених скаржником ОСОБА_1 на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 , державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякон Н.М. самовільно спрямував на сплату виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51556125 без погодження, поза волею і в супереч розпорядження скаржника ОСОБА_1 та всупереч установленому законом порядку вчинення дій у межах виконавчого провадження. Такими самовільними діями державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Н.М. була заподіяна значна шкода інтересам скаржника ОСОБА_1

Спірні правовідносини розпочалися з дати винесення державним виконавцем оскаржуваного рішення (22.07.2016) і тривають до цього часу. Отже, протягом періоду існування правовідносин, з яких виник спір, діяли різні нормативні акти - Закон України «Про виконавче провадження» в редакції 21.04.1999 зі змінами і доповненнями та Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016 р.

До спірних правовідносин мають бути застосовані норми Закону України "Про виконавче провадження" в редакції 21.04.1999 зі змінами і доповненнями, враховуючи наведене.

Постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2016 та оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 22.07.2016 було винесено державним виконавцем відповідно до ст. ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції в редакції 21.04.1999 зі змінами і доповненнями, яка діяла на момент винесення цих постанов.

Здійснення спірних виконавчих дій зі стягнення зі скаржника ОСОБА_1 виконавчого збору розпочато 22.07.2016, тобто, до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016.

Згідно п.п. 6) п. 5 ст. 27 Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. «виконавчий збір не стягується згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом».

Згідно п. 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, «виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом», тобто у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» в редакції 21.04.1999 зі змінами і доповненнями.

Отже, до спірних правовідносин із стягнення виконавчого збору не підлягають застосуванню норми Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 і виконавчий збір не підлягає стягненню згідно положень вказаного закону. Спірні правовідносини підлягають врегулюванню у порядку та відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 21.04.1999 зі змінами і доповненнями.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 21.04.99 р. зі змінами і доповненнями (надалі - Закон «Про виконавче провадження») визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі частиною 7 статті 12 Закону «Про виконавче провадження» особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року N 6 передбачено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.

Частина 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

З точки зору Закону «Про виконавче провадження» закінчення виконавчого провадження є завершальною стадією виконавчого провадження.

Пунктом 3 Постанови N 6 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" від 07.02.2014 роз'яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні врахувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби та усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно ст. 317 ЦК України виключно власнику належить право розпоряджатись своїм майном, у тому числі і грошовими коштами.

Згідно ст. 319 ЦК України власник розпоряджається своїм майном на власний розсуд, держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Відповідно до п.п. 1.7, 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, право визначати призначення платежу належить виключно власнику.

Законодавством не надано державному виконавцю право розпоряджатись на власний розсуд коштами, які особа спрямовує на виконання рішення суду і виплату стягувачу. Отже, дії державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Н.М. із самовільної зміни цільового призначення грошових коштів, сплачених скаржником ОСОБА_1 на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 і самовільного спрямування поза волею і в супереч розпорядження платника цих коштів ОСОБА_1 частини цих коштів у розмірі 10% на сплату виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51556125 вчинені не на підставах, поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, здійснені державним виконавцем із зловживанням своїми процесуальними правами, порушують права скаржника ОСОБА_1, гарантовані Конституцією та законами України і такими діями заподіяно значної шкоди інтересам скаржника. За таких обставин, суд дійшов до висновку, що дії державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Н.М. із самовільного спрямування поза волею і в супереч розпорядження платника цих коштів ОСОБА_1 частини цих коштів у розмірі 10% (535 610, 78 грн.) на сплату виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51556125 є неправомірними.

Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, проаналізувавши вимоги чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що доводи скаржника, наведені у його скарзі є обгрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду. Суд встановив, що на момент вирішення цього спору скаржником самостійно фактично виконано рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 та вимоги виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2016 у справі № 760/27471/14-ц, а тому виконавче провадження № 51556125 є завершеним і підлягає закінченню із наслідками, передбаченими законом. За таких обставин, бездіяльність державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Н.М., яка полягає в ухиленні від закриття виконавчого провадження ВП № 51556125, є неправомірною.

Постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2016 та оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 22.07.2016 було винесено державним виконавцем відповідно до ст. ст. 17,19,20,25 Закону України «Про виконавче провадження» який діяв на момент винесення цих постанов. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника.

У відповідності до припису законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця за наявності сукупності таких обставин: якщо боржником рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися. Крім того, згідно частини 3 статті 27 Закону «Про виконавче провадження» у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом, а виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

В Постанові Верховного Суду України колегії суддів Судової палати у господарських справах від 28 січня 2015 року N 3-217гс14 викладена наступна правова позиція. «Положеннями ст. 1 Закону «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 25 закону «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець протягом 3 робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій указує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до 7 днів з моменту винесення постанови та зазначає, що в разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника.

Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися. Крім того, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного Закону передбачено, що в разі отримання документального підтвердження повного виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.»

Такий саме правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України колегії суддів Судової палати у цивільних справах від 06.07.2015 у справі N 6-785цс15, та у постанові Верховного Суду України колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.11.2016 року у справі N 2а-2171/11/1370. Аналогічний правовий висновок вбачається також у постанові Верховного Суду України колегії суддів Судової палати в господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.05.2016 року.

Отже, колегіями усіх Судових палат Верховного Суду України, у тому числі і при спільному вирішені справ, сформовано єдину правову позицію для спірних правовідносин, відповідно до якої виконавчий збір з боржника не підлягає стягненню, якщо рішення суду боржником самостійно фактично виконано після закінчення строку, наданого державним виконавцем для добровільного виконання цього рішення суду, у разі отримання державним виконавцем документального підтвердження повного виконання рішення боржником до початку його примусового виконання.

Висновки Верховного Суду України про застосування норм права у подібних правовідносинах повинні враховуватись судами, оскільки, якщо суд у своєму рішенні застосує норму іншим чином, ніж передбачено висновком Верховного Суду України і справа дійде до суду касаційної інстанції, Верховний Суд, виходячи з положення підпункту 7 пункту 1 розділі XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у разі, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Верховного Суду України, зобов'язаний буде згідно ст. 403 ЦПК України передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, або, в іншому випадку - скасувати таке рішення, як таке, в якому неправильно застосовано норму матеріального права і привести застосування судами норм права у відповідність до застосування цих норм, яке встановлено у постанові Верховного Суду України.

Суд встановив, що 29.12.2016 ОСОБА_1 у повному обсязі самостійно фактично виконано рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016.

Судом встановлено, що 29.12.2016 державним виконавцем Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дяконом Н.М. було отримано документальне підтвердження повного самостійного фактичного виконання скаржником ОСОБА_1 рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016.

Суд встановив, що на момент отримання державним виконавцем Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дяконом Н.М. документального підтвердження повного виконання скаржником ОСОБА_1 рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 до початку його примусового виконання, державний виконавець ще не розпочав примусове виконання цього рішення і не вчиняв ніяких дій з примусового виконання, ані у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження» в редакції 1999 року зі змінами, ані у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» в редакції 2016 року.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належній якомога послідовний спосіб (рішення у справі «Беєлер проти Італії», «Москаль проти Польщі»).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що виконавчий збір зі скаржника ОСОБА_1 у спірних правовідносинах стягненню не підлягає. Дії державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дяконом Н.М. по стягненню виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51556125 є неправомірними, а постанова державного виконавця від 22.07.2016 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51556125 підлягає скасуванню у зв'язку із самостійним виконанням скаржником ОСОБА_1 29.12.2016 в повному обсязі рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 та вимог виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2016 у справі № 760/27471/14-ц до початку примусового виконання рішення суду.

Вимоги скарги в частині скасування вимоги державного виконавця від 07.04.2017 р. № 106/6 про сплату ОСОБА_1 залишку заборгованості ОСОБА_3 (486918,88 грн.) та залишку виконавчого збору (48691,89 грн) та в частині скасування вимоги державного виконавця від 09.11.2017 р. № 106/6 про сплату ОСОБА_1 залишку заборгованості ОСОБА_3 (486918,88 грн.) та залишку виконавчого збору (48691,89 грн.) задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно статті 447 ЦПК України підлягають оскарженню рішення державного виконавця. Законом України «Про виконавче провадження» в редакції 1999 року зі змінами та Законом України «Про виконавче провадження» в редакції 2016 року вимоги державного виконавця не належать до рішень державного виконавця і за своїм правовим змістом є засобом, який спрямований на забезпечення виконання рішень державного виконавця у виконавчому провадженні. Отже, в розумінні статті 447 ЦПК України вимоги державного виконавця оскарженню не підлягають.

Таким чином, скарга підлягає частковому задоволенню.

Крім того, представник ОСОБА_1 через канцелярію суду 19.04.2018 подав клопотання про відшкодування судових витрат, пов'язаних із наданням доказів, на що суд зазначає наступне.

Ухвалою від 03 квітня 2018 р. судом було відкрито провадження у справі і зобов'язано державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Н.М. надати суду засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження№ 51556125. Державний виконавець належним чином у встановлені строки був повідомлений про час і місце судового засідання із розгляду скарги та ознайомлений із вимогою ухвали Солом'янського районного суду м. Києва щодо витребування матеріалів виконавчого провадження № 51556125, що підтверджується матеріалами справи. В супереч вимогам ст. 43 ЦПК України у судове засідання 13.04.2018 р. державний виконавець не з'явився, витребувані судом копії матеріалів виконавчого провадження № 51556125 не надав. Про причини неявки у судове засідання і невиконання вимог ухвали суду щодо надання копії матеріалів виконавчого провадження № 51556125 суду не повідомив.

Ст. 450 ЦПК України встановлено, що скарга на дії, бездіяльність та рішення державного виконавця розглядається судом у 10-ти денний строк.

З огляду на наведене, суд вважає обгрунтованим і викликаними неналежним виконанням державним виконавцем своїх процесуальних обов'язків дії скаржника ОСОБА_1, спрямовані на одержання у порядку, встановленому законодавством, витребуваної судом копії матеріалів виконавчого провадження № 51556125 для надання їх суду.

Витребувана судом копія матеріалів виконавчого провадження № 51556125 була отримана скаржником ОСОБА_1 із матеріалів справи, що розглядалась Окружним адміністративним судом м. Києва, посвідчена печаткою цього суду і надана скаржником суду до початку розгляду справи по суті разом із клопотанням про відшкодування судових витрат, пов'язаних із наданням цієї копії. Також скаржником ОСОБА_1 було надано належним документи, які підтверджують розмір та обгрунтованість витрат, пов'язаних із наданням цієї копії.

Згідно ч. 1 ст. 140 ЦПК України особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право виплати грошової компенсації своїх витрат, пов'язаних із наданням такого доказу.

Згідно п.п. 6) п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за виготовлення копій документів, долучених до справи, стягується оплата у розмірі 0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш копії.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р. складає 1762 грн.

Для одержання і надання на вимогу суду доказу - засвідченої копії матеріалів виконавчого провадження № 51556125, скаржник ОСОБА_1 витратив 900 гривень, розмір яких розраховано згідно п.п. 6) п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» і фактична сплата яких до державного бюджету України належно підтверджена скаржником.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, клопотання представника скаржника ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, пов'язаних із наданням доказів підлягає задоволенню шляхом стягнення з держави на його користь судових витрат, пов'язаних із наданням доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1,2, ч. 1 ст. 15, ч. 6 ст.ст. 19, 25; 27, 40, 42, 49 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 447 - 451 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати причини пропущення строку для подання скарги поважними і поновити ОСОБА_1 строк для подання скарги.

Скаргу - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Назарія Миколайовича із самостійного зарахування коштів в сумі 535 610, 78 грн, належних ОСОБА_1, на сплату виконавчого збору замість зарахування даних коштів на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 р. на користь cтягувача ОСОБА_3.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Назарія Миколайовича, яка полягає в ухиленні від закриття виконавчого провадження № 51556125, відкритого на підставі виконавчого листа № 760/27471/14-ц, виданого 17.05.2016 р. Солом'янським районним судом м. Києва по стягненню грошових коштів з ОСОБА_1 після повного самостійного виконання ним рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016.

Зобов'язати державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Назарія Миколайовича вирішити питання щодо закриття виконавчого провадження № 51556125, відкритого на підставі виконавчого листа № 760/27471/14-ц, виданого 17.05.2016 Солом'янським районним судом м. Києва по стягненню грошових коштів з ОСОБА_1 у зв'язку із його фактичним виконанням в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Назарія Миколайовича по стягненню з ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51556125 на підставі виконавчого листа № 760/27471/14-ц, виданого 17.05.2016 Солом'янським районним судом м. Києва Д.Г.

Скасувати постанову державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дякона Назарія Миколайовича від 22.12.2016 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51556125, відкритому на підставі виконавчого листа № 760/27471/14-ц, виданого 17.05.2016 Солом'янським районним судом м. Києва, у зв'язку із самостійним виконанням в повному обсязі ОСОБА_1 рішення Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 до початку його примусового виконання.

В іншій частині - відмовити.

Стягнути з держави на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1., судові витрати, пов'язані із наданням доказів, у розмірі 900 грн.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: