Постанова № 74114494, 10.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/509/18Головуючий по першій інстанції Категорія: 54 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.І.

суддів: Карпенко О.В., Нерушак Л.В.

секретаря Анкудінова О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 січня 2018 року (ухваленого 11 січня 2018 року о 14 годині 03 хвилині під головуванням судді Фролова О.Л. в приміщенні Тальнівського районного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Панда», директора Товариство з обмеженою відповідальністю «Панда» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу,:

в с т а н о в и в :

19 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Панда», директора ТОВ «Панда», технічного директора ТОВ «Панда» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з березня 2017 року позивач працював на посаді газоелектрозварювальника в ТОВ «Панда».

З 18 квітня 2017 по 20 квітня 2017 року між ним та майстром виник конфлікт, так як він відмовився виконувати роботу не передбачену робочою інструкцією та наголосив, що згідно ст. 31 КЗпП України заборонено виконання роботи не обумовленої трудовим договором.

Після вказаного конфлікту його відсторонили від роботи. ОСОБА_3 неодноразово звертався до адміністрації ТОВ «Панда» із заявами про визначення його статусу як працівника або звільненого, але відповіді йому не було надано.

Зазначає, що 31 травня 2017 року на його адресу від ТОВ «Панда» за підписом технічного директора з повідомленням надійшов лист про те, що з 15 травня 2017 року з ним розірвано трудовий договір на підставі п.4 ст.40 КЗпП України та повідомлено про необхідність отримання трудової книжки.

З 21 квітня по 15 травня 2017 року позивач намагався попасти на своє робоче місце без успіху. 30 червня 2017 року він надіслав заяву ТОВ «Панда» Тальнівський цукровий завод в якій дав згоду на отримання його трудової книжки засобами пошти та просив разом з трудовою книжкою надіслати йому копію наказу про звільнення.

Просив суд, поновити його на посаді газоелектрозаврювальника в ТОВ «Панда» Тальнівський цукровий завод та стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 квітня 2017 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ТОВ «Панда», директора ТОВ «Панда»; технічного директора ТОВ «Панда» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу залишені без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт прогулу ОСОБА_3 без поважних причин, під час виконання своїх службових обов’язків, є доведеним, вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, у зв’язку з чим відсутні підстави для поновлення його на роботі. У зв’язку з цим суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні позову саме у зв’язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

Суд встановивши, що ОСОБА_3 перебував на лікарняному з 06.06.2017 року по 25.06.2017 року та з 06.07.2017 року по 21.07.2017 року, критично віднісся до пояснень позивача про те, що він не міг подати позовну заяву до суду в строк визначений трудовим законодавством, так як перебував на лікарняному.

Крім того, суд врахувавши положення ст. 233 КЗпП України, те що позов про поновлення на роботі було подано позивачем до суду 19 вересня 2017 року, тобто більше ніж через чотири місяці після звільнення, дійшов висновку, що це є підставою для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та, відповідно, підставою для відмови в задоволенні позову, про що в судовому засіданні було заявлено представником відповідача.

В апеляційній скарзі, поданій 20 лютого 2018 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права, неправильне застосування норм процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 мотивована тими ж підставами, що наведені в позовній заяві.

Зазначає, що залишаючи вимоги без задоволення суд послався на те, що відповідно до наказу № 190-0 від 14 березня 2017 року ОСОБА_3 прийнято на роботу в ТОВ «Панда» на посаду електрозварювальника, що підтверджується копією наказу. Дане твердження вважає хибним, так як позивач ще 04 березня 2017 року був зарахований на посаду газоелектрозварювальника ТОВ «Панда» і це підтверджує сам представник відповідача ТОВ «Панда» ОСОБА_4 у запереченні на позовну заяву від 17.10.2017 року.

Звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявний трудовий договір (контракт) № 87 від 15.03.2017 року, нібито укладений з позивачем і ТОВ «Панда». Вказаний трудовий договір був підписаний чомусь начальником відділу кадрів ОСОБА_5, а не керівником ТОВ «Панда». В даному трудовому договорі значиться підпис не позивача.

Фактично відбулася фальсифікація документів ОСОБА_3 про прийняття на роботу та незаконного звільнення з метою перекручування фактів.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 з посадовою інструкцією електрозварювальника від 03.03.2017 року, яку було надано представником відповідача до суду, ніхто не ознайомлював.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні позивач підтвердив факт отримання наказу про звільнення 31 травня 2017 року, що також підтверджується листом ТОВ «Панда» від 31.05.2017 року.

З приведеними висновками не погоджується, так як зі змісту листа вбачається лише повідомлення нібито про розірвання договору з позивачем і про необхідність прибути до Товариства для отримання трудової книжки. До теперішнього часу позивачеві трудову книжку не віддали.

Судом не було прийнято відповідного рішення по клопотанням, які були заявлені позивачем. При цьому, зі сторони відповідача були прийняті та задоволено ряд клопотань.

Вважає, що ним не пропущено строк звернення до суду з позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ТОВ «Панда» зазначено, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Суд ухвали рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Стверджуючи про те, що рішення першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 не зазначає, які саме норми права були порушені судом та в чому полягає незаконність судового рішення.

Крім того, у справі відсутні докази, які б доводили твердження ОСОБА_3 про невідповідність дат прийняття його на роботу, про те, що він не був ознайомлений з накакзом про прийняття його на роботі, про фальсифікацію документів, про не надання йому наказу про звільнення, трудової книжки, довідки про виплати.

А також, судом у порядку, встановленому ст. 241 ЦПК України, ставилось сторонам у справі питання про можливість закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами та надано сторонам, іншим учасникам справи можливість надати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. Позивач не заперечив проти закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами, а отже, визнав тим самим, що ним подані у справі усі наявні у нього докази та інших доказів у нього не має.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та представника ТОВ «Панда» - ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.

Судом встановлено, що згідно до наказу ТОВ «Панда» № 19-0 від 14.03.2017 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу електрогазозварником в ВГМ з оплатою праці по 3 розряду з 15.03.2017 року (а.с.52).

Даний факт стверджується і копією трудової книжки ОСОБА_3, про що свідчить запис під № 28.

ОСОБА_3 у підтвердження факту прийняття його на роботу з 04 березня 2017 року, про що він зазначає в апеляційній скарзі, відповідних доказів суду надано не було.

У відповідності до посадової інструкції електрозварювальника у його обов’язки входить, зокрема, не залишати робоче місце без відома начальника цеху, дотримуватись вимог трудової дисципліни – п. п. 9, 12 ІІ розділу (а.с.49 – 51)

Суд встановив, що 20 квітня 2017 року робоча бригада, в складі якої перебував і позивач, знаходилась на Цибульському цукровому заводі в смт. Цибулів Монастирищенського району Черкаської області з метою демонтажу складового обладнання, що стверджується відповідними нарядами.

Під час проведення робіт, між заступником головного механіка ОСОБА_6 та ОСОБА_3, в наслідок невиконання останнім посадової інструкції та самовільного залишення робочого місця з 10 години, виник конфлікт, що визнавалось позивачем та стверджувалось ОСОБА_6, який був допитаний в суді в якості свідка.

Згідно до доповідної записки заступника головного механіка ОСОБА_6 від 21.04.2017 року, адресованої технічному директору ТОВ «Панда» Тальнівського цукрового заводу, 20.04.2017 року робітник ОСОБА_3, знаходячись у відрядженні на Цибулівському цукровому заводі, не виконував його розпоряджень щодо проведення демонтажу обладнання. На його зауваження відреагував брутально. З 10 год. ранку залишив робоче місце і більше на роботу не з’являвся. Вважає наведене грубим порушенням трудової дисципліни, у зв’язку з чим просить вжити відповідні заходи щодо запобігання подібних явищ в подальшій роботі всього колективу (а.с. 53).

Службовими записками заступника головного інженера Тальнівського цукрового заводу ТОВ «Панда» ОСОБА_7 на ім’я технічного директора ТОВ «Панда» Тальнівського цукрового заводу від 25.04.2017 року та 28.04.2017 року доведено посадову особу про відсутність ОСОБА_3 на роботі без поважних причин з 21.04.2017 року. Зазначено про те, що ОСОБА_3 на телефонні дзвінки не відповідає (а.с.54, 55).

28.04.2017 року ОСОБА_3 технічному директору ТОВ «Панда» Тальнівського цукрового заводу, через секретаря, намагався подати заяву, згідно до якої він, зокрема, просить визначити його статус, як працівника Тальнівського ЦЗ, і або видати наказ про його вихід на роботу з вимушеного прогулу, або видати трудову книжку і копію наказу про звільнення (а.с. 9).

З приводу відмови секретаря ТОВ «Панда» в реєстрації його заяви ОСОБА_3 звернувся до Тальнівського відділення поліції Звенигородського ВПГУНП в Черкаській області.

В подальшому поштовими відправленнями ОСОБА_3 направляв листи аналогічного змісту.

У відповідності до доповідної записки начальника зміни охорони від 05.05.2017 року, адресованої директору ТОВ «Панда» Тальнівського цукрового заводу, працівник ОСОБА_3 з 21.04.2017 року по 05.05.2017 року через прохідну не проходив на робочому місці був відсутній (а.с. 78).

Згідно до довідки ТОВ «Панда» ОСОБА_3 не був членом первинної профспілкової організації за її відсутності на підприємстві.

Наказом ТОВ «Панда» № 37-0 від 15.05.2017 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України. В якості підстави звільнення вказано доповідну записку заступника головного механіка (а.с.78).

15.05.2017 року позивачу простою кореспонденцією було направлено повідомлення за № 01/24/т про розірвання трудового договору з зазначенням підстави розірвання та про необхідність отримання трудової книжки (а.с. 80).

Згідно до рекомендованого повідомлення від 31.05.2017 року № 01/29, адресованого ОСОБА_3, ТОВ «Панда» повідомило останнього про те, що у зв’язку з розірванням 15.05.2017 року укладеного з ним трудового договору відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України йому необхідно прибути до Товариства (м. Тальне вул. Графська, 2) за трудовою книжкою. Зазначено про те, що він може надати згоду на відправлення його трудової книжки поштою (а.с. 30, 81, 82).

За твердження представника Товариства, зокрема наведеним у запереченні на позовну заяву від 17.10.2017 року, на адресу відповідача від позивача листів з погодженням на відправку трудової книжки поштою не надходило(а.с. 46 – 48).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул є порушенням трудової дисципліни, за що ст. 147 КЗпП України передбачено притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності накладанням такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення. Процедура звільнення за прогул має враховувати не лише загальні правила і порядок звільнення працівників (ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП), але й правила і порядок звільнення працівників з ініціативи роботодавця (ст. 43 КЗпП), а також строки застосування, правила та порядок накладання, оголошення дисциплінарних стягнень (ст. 147, ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП), а саме: звільнити працівника за прогул має право тільки орган (посадова особа), якому надано право приймати цього працівника на роботу; звільнити працівника за прогул можна лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, за його наявності; звільнити працівника за прогул можна безпосередньо після здійснення прогулу, але: не пізніше місяця після виявлення цього прогулу; не пізніше шести місяців з дати здійснення прогулу; не пізніше одного місяця з дня отримання згоди профспілкового органу на звільнення.

Із змісту зазначених норм чинного законодавства випливає, що звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише за наявності вини працівника.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши факти відсутності ОСОБА_3 на робочому місці після 10 год. 20 квітня 2017 року, те що в подальшому позивач на роботу без поважних причин не з’являвся, що стверджується, як приведеними доповідними записками так і, долученою до позовної заяви, заявою ОСОБА_3 у якій він просить визначити свій статус працівника і видати наказ про його вихід на роботу, або наказ про звільнення, беручи до уваги, що позивачем доказів поважності причин відсутності на робочому місці, які б виключали його вину, до суду не було надано, перевіривши додержання відповідачем правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких вчинено проступок, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, так як позивачем було допущено грубе порушення трудової дисципліни і звільнення було проведено на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача.

Проте, дійшовши такого висновку, суд першої інстанції водночас послався і на те, що позов позивачем до суду було подано 19.09.2017 року більше ніж через чотири місяці після звільнення, що, відповідно, є підставою для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та відповідно підставою для відмови в задоволенні позову.

При цьому при вирішенні спору судом першої інстанції були враховані роз’яснення викладені у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» про те, що якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав, про що зазначено в мотивувальній частині.

Отже суд правомірно встановив, що при необґрунтованості вимог слід відмовляти в позові саме з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права.

Враховуючи те, що суд правильно застосував норми права, проте одночасно послався на застосування наслідків пропуску строку, колегія суду вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини посилання, як на одну з підстав у відмові у задоволенні позову, на пропуск строку звернення позивача з даним позовом до суду.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 1 ст. 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За положеннями ст. ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Статтею 57 КЗпП України передбачено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни тощо.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Панда» регламентовано робочий час працівників на підприємстві, у тому числі і під час виконання роботи поза межами підприємства (службове відрядження тощо) (а.с. 105 – 114).

Позивачем визнається факт залишення робочого місця 20 квітня 2017 року після 10 години та те, що в подальші робочі дні він не перебував на робочому місці у продовж робочого дня. У разі ж не допуску на робоче місце, як стверджує позивач, ним не надано суду доказів, які б підтверджували знаходження його протягом робочого дня на доступній території підприємства (в адміністративному корпусі). Водночас позивачем не надано і доказів того, що у робочі дні щоденно він на початок роботи приходив на прохідну Товариства, проте з якихось причин йому перешкоджали в доступі на територію. Натомість, як зазначалось, з доповідної начальника зміни охорони вбачається те, що з 21.04.2017 року по 05.05.2017 року ОСОБА_3 через прохідну не проходив.

Таким чином суд встановивши, що позивач після 10 години 20.04.2017 року був відсутній на робочому місці без поважних причин, не цікавився наслідками невиходу його на робоче місце, що свідчить про його безвідповідальне ставлення до виконання дорученої роботи дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність факту прогулу без поважних причин, у зв’язку з чим вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог саме у зв’язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання ОСОБА_3, приведені в апеляційній скарзі, на те, що 20.04.2017 року ним робоче місце було залишено внаслідок психологічного тиску зі сторони працівників охорони заводу, оскільки це не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо посилання на не ознайомлення з посадовою інструкцією, то, за викладеного, це не може слугувати підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

Посилаючись на те, що суд першої інстанції не вирішив ряд клопотань заявлених ОСОБА_3, чим порушив норми процесуального законодавства, останній їй не конкретизує, в наслідок чого суд апеляційної інстанції не може з’ясувати наявність чи відсутність порушених прав позивача.

Стосовно неотримання трудової книжки, то ОСОБА_3 підтвердив той факт, що під час розгляду справи у суді першої інстанції він відмовився від її отримання. Такі дії позивача вказують на те, що він, з певних відомих лише йому обставин, немає реального наміру на її отримування.

Таким чином доводи ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України Апеляційний суд Черкаської області в складі колегія суддів,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 січня 2018 року залишити без змін, виключивши з мотивувальної частини посилання, як на одну з підстав у відмові у задоволенні позову, на пропуск строку звернення ОСОБА_3 з даним позовом до суду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови суду виготовлено 18 травня 2018 року.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді О.В. Карпенко

ОСОБА_8