Постанова № 74110727, 23.04.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/1041/17 Номер провадження 22-ц/786/889/18Головуючий у 1-й інстанції Крикливий В. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Бондаревської С.М.

суддів: Кривчун Т.О., Кузнєцової О.Ю.

при секрераті: ОСОБА_2

за участі представника відповідача – ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Коста"

на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Коста" про встановлення факту трудових відносин, внесення запису до трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, ─

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до директора ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Коста" ─ ОСОБА_6 про встановлення факту трудових відносин, внесення запису до трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що в період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року перебував із ТОВ «Коста» у фактичних трудових відносинах.

Посилаючись на те, що офіційно трудові відносини відповідачем оформлено не було, обговореної заробітної плати не виплачено, позивач просив встановити факт трудових відносин між ним та ТОВ «Коста» в період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року включно; зобов’язати ТОВ «Коста» внести записи до трудової книжки про його прийняття та звільнення у зв’язку з порушенням умов праці з 27 квітня 2017 року; стягнути з ТОВ «Коста» неотриману заробітну плату в розмірі 21 834 грн. 05 коп. та 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди; зобов’язати ТОВ «Коста» повернути військовий квиток.

Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 08 вересня 2017 року замінено неналежного відповідача в особі директора ТОВ «Коста» ─ ОСОБА_6 належним відповідачем ─ ОСОБА_4 з обмеженою відповідаль-ністю «Коста» /а. с. 67/.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 ─ задоволено частково.

Встановлено факт перебування ОСОБА_5 у трудових відносинах з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Коста» в період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року.

Стягнуто з ТОВ «Коста» на користь ОСОБА_5 не отриману заробітну плату в розмірі 10 871 грн. 58 коп., компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 160 грн. В задоволенні позову в частині зобов’язання ТОВ «Коста» повернути ОСОБА_5 військовий квиток ─ відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Коста» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідач вказував, що рішення районного суду ґрунтується лише на відеоматеріалах з мережі інтернет, які є недопустимими доказами по даній справі, в той же час не надано належної оцінки відсутності належних та допустимих доказів існування між сторонами трудових правовідносин.

На апеляційну скаргу свій відзив надав позивач ОСОБА_5, в якому, спростовуючи доводи апелянта, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення ─ без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що відпо-відно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 26 червня 1995 року проведено державну реєстрацію ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Коста», видами діяльності якого є: код КВЕД 13.92 ─ вироб-ництво готових текстильних виробів, крім одягу; код КВЕД 14.14 ─ виробництво спіднього одягу (основний) тощо, засновником та керівником підприємства є ОСОБА_6

Також судом встановлено, підтверджено свідченнями свідків, що позивач ОСОБА_5 запрошувався на підприємство директором ТОВ «Коста» ОСОБА_6 для надання послуг у сфері інформаційних технологій, неодноразово був присутній на виробничих нарадах, які проводилися в кабінеті директора, з дозволу керівництва позивач користувався на підприємстві вільним комп’ютером.

Разом з тим, відомості про перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ "Коста" ─ відсутні. Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа за вих. №96 від 13 жовтня 2017 ро- ку, надісланого ТОВ «Коста» на запит суду, – відеозаписи з камер відеоспостереження, на дослідженні яких наполягав позивач, як на доказі дотримання ним розпорядку робочого дня на ТОВ «Коста», ─ не збереглися /а. с. 86/. Окрім того, в листі №144 від 23 січня 2018 року, направленому до місцевого суду за підписом директора ТОВ «Коста» ОСОБА_6, зазначено, що електронна перепустка до приміщення до ТОВ «Коста» ОСОБА_5 ─ не видавалася /а. с. 109/. В свою чергу, позивачем, в обгрунтування позовних вимог, надано оптичний диск із відеозаписами, зробленими ним особисто за допомогою камери мобільного телефону з метою використання в суді для встановлення факту перебування у трудових відносинах з підприємством.

Проаналізувавши надані позивачем відеозаписи, зокрема зміст зафіксованих діалогів між позивачем та директором ТОВ «Коста», суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту перебування у фактичних трудових відносинах з ТОВ «Коста», в особі його єдиного засновника та директора ОСОБА_6, у період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням місця роботи та узгодженням розміру заробітної плати, хоча доказів на підтвердження її виплати сторонами не надано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували існування між сторонами відносин за цивільно-правовою угодою.

За викладених обставин, суд вважав до-веденим перебування сторін у фактичних трудових відносинах у період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року та дійшов висновку про те, що відповідно до ст. 116 КЗпП України, з відповідача підлягає стягненню заробітна плата, яка, згідно ч. 1ст. 95 КЗпП України, не може бути меншою мінімально встановленого розміру оплати праці за виконану працівни-ком місячну (годинну) норму праці, яку, згідно ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", встановлено у розмірі 3 200 грн.

Враховуючи, що судом встановлено факт перебування ОСОБА_5, у трудових відносинах з ТОВ «Коста», а останнім не надано суду доказів про виплату позивачу належної йому заробітної плати, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі з 19 січня 2017 року по 27 квіт-ня 2017 року в сумі заборгованості, яка має бути розрахована з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, так як доказів на підтвердження розміру заробітної плати в сумі 6 500 грн. позивачем суду не надано.

Окрім того, районний суд вважав доведеним і факт заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки є наслідком порушення його трудових прав з боку працедавця, визначивши, що розмір суми, достатньої для компенсації заподіяної моральної шкоди, для позивача має становити 5 000 грн.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором – є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами ч. ч. 1, 3 та 4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту ст. 21 КЗпП України трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника. Згідно зі ст. 626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто предметом трудового договору є праця людини, а предметом цивільно-правових відносин – результат такої праці.

Допитані в суді першої інстанції за клопотанням позивача в якості свідків працівники ТОВ «Коста» ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9 показали, що у відповідача та позивача існував намір укласти цивільно-правову угоду щодо виконання певного обсягу робіт. В зв’язку з цим позивачу була надана можливість у необхідних випадках, оскільки суть запропонованих ним послуг – послуги у сфері комп’ютерних технологій, – користуватися спеціально облаштованим комп’ютером на підприємстві відпо-відача для сторонніх відвідувачів, при цьому позивач не мав власного робочого місця, так як не був працівником підприємства. Але така угода сторонами так і не була укладена.

В свою чергу, позивачем, на підтвердження доводів щодо існування між ним та відпо-відачем трудових відносин в період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року не надано належних доказів, а саме щодо: допущення його до роботи, виконання трудової функції та обсягу робіт, ознайомлення його з правилами внутрішнього трудового розпорядку на підпри-ємстві, виплату заробітної плати. Надані ним відеозаписи, не є належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. 77, 78, 79, 80 ЦПК України та не можуть бути взяті за єдину основу для задоволення позовних вимог про встановлення факту трудових відносин.

Так, із матеріалів справи та пояснень представника відповідача слідує, що ОСОБА_5 не допускався до будь-якої роботи адміністрацією товариства. Трудовий договір з ним не укладався і наказ про його прийом на роботу не видавався. Заробітна плата йому не нараховувалась і, відповідно, не виплачувалась. Також товариством не здійснювались грошові відрахування до податкових органів та пенсійного фонду за такого працівника, як ОСОБА_5, що могло б свідчити про наявність трудових відносин між сторонами.

Позивач не навів суду доказів того, що він здав свою трудову книжку при працевлаштуванні у відділ кадрів товариства, навпаки, вказав, що трудова книжка весь цей час знаходилася в нього вдома.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, дійшовши помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5, при цьому судом не було встановлено до яких саме трудових обов’язків приступив позивач в якості менеджера зі збуту, як ним зазначено в позові, яку саме роботу виконував, який результат цієї роботи, тривалість виконання таких робіт, в той час, як згідно приписів ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність факту існування трудових відносин між ОСОБА_5 та ТОВ «Коста» в період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 у повному обсязі.

За встановлених обставин, з урахуванням наведених вище вимог закону, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Коста" – задовольнити.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 лютого 2018 року – скасувати.

Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_5 – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_1 Судді: /підписи/ ОСОБА_10 ОСОБА_11

З оригіналом згідно:

Суддя: Бондаревська С.М.