Рішення № 74110606, 13.03.2018, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/1695/17

Провадження №2/548/72/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.03.2018 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Миркушіної Н.С.,

за участю секретаря судового засідання – Комаренко В.М,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю« Єврокар Україна» про захист прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позоовм до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю« Єврокар Україна» про захист прав споживачів, мотивуючи його тим, що 11 серпня 2017 року між позивачем , ОСОБА_1, і ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна було укладено договір Фінансового лізингу № 3541 , згідно якого предметом Лізингу по даному договору є: Skoda Rapid.

Спірний договір укладався позивачем з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, тому на правовідносини між сторонами поширюються вимоги Закону України "Про захист правспоживачів".

Позивач ОСОБА_1 не з»явився, але в заяві прохав суд провести розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю « Єврокар Україна» в судове засідання не з»явився з невідомих суду причин, хоча належним чином був повідомлений відповідно до ч. 5 ст.128 ЦПК України про дату, час і місце розгляду справи, відзиву не подав, а тому на підставі ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, проти чого заперечень від позивача не надходило.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді цієї справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, врахувавши позицію позивача, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до умов Договору лізингодавець (Відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (Позивачу) на умовах, передбачених договором.

В мережі інтернет, позивач знайшов оголошення про продаж авто Skoda Rapid вартістю 250, 000 грн. зателефонував за телефоном вказаним в оголошенні, йому роз’яснили, що дійсно там транспортний засіб є в наявності за ціною вказаною в оголошенні. Позивас приїхав до офісу компанії в м. Кропивницький і менеджер компанії пояснила, що позивач повинен спочатку сплати передплату (аванс) за транспортний засіб в сумі 34 700 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого із позивачем буде укладено договір лізингу протягом двох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. В той же день позивачем було сплачено рахунок на суму 34 700 грн.

Повернувшись додому та уважно прочитавши Договір, позивач зрозумів, що його обманули: вартість транспорту в договорі значно вища, ніж та, на яку він розраховував, авто так і прибуло.

Позивач зазначає, що представником не було роз'яснено призначення платежу в сумі 34 665, 50 грн. (10% від вартості предмета лізингу вказаного в договорі), який виявився Комісією за організацію Договору,тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою , перевіркою, розглядом та укладенням договору. Позивач вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу (зі слів представника компанії та призначення платежу в рахунку на оплату). В договорі це передбачено, але у позивача не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надав достовірної інформації, завірив в тому, що всі істотні умови договору він пояснив та спонукав позивача підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на нього чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий. Позивач неодноразово дзвонив до компанії, але вирішити питання так і не вдалося.

Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено позивача в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача.

Законом від 22 вересня 2011 p. № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» указана норма доповнена частиною другою, за якою у договорах за участю фізичної особи — споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

При цьому слід зазначити, що Згідно Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.1996 року при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону "Про захист прав споживачів", прийнятого 12 травня 1991 р. і введеного в дію з 1 жовтня 1991р.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно ч.5 п.1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що ЗУ «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору. А умови договору фінансового лізингу в свою чергу не можуть суперечити положенням цього Закону.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.2 ст.627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів");

З надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до умов, викладених у п.12.1 Договору фінансового лізингу № 3541 від 11.08.2017 року Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в 1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Отже, Лізингоодержувач сплатив 34 700 грн. за договором, з яких: 34 665,50 грн. - комісія за організацію Договору - поверненню не підлягає, а з залишку: 34 700 грн.- 34 665,50 грн. = 34,50 грн. утримується 20% = 27,60 грн.- підлягає поверненню.

Отже, відповідач отримує в якості штрафу 34 672,40 грн. без виконання жодних дій.

Вказана умова Договору суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п.4 ч.З ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 11 серпня 2017 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Отже, несправедливими є сплата Комісії за організацію Договору, так як в графі «Визначення термінів» договору визначено, що комісії за організацію договору - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Отже, відповідачем отримано 34 665, 50 грн., тобто кошти лише за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору та при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов'язання відповідачем, цей платіж не повертається (п. 12.1 ст.12 Договору).

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача, підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п. 17 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити.

Частиною 2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Однак, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частини першої статті 1 названого вище Закону, фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону У країни «Про фінансовий лізинг»).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 799, 806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першої статті 220 ЦК України.

Аналогічної правової позиції притримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 26 грудня 2012 року в справі № 6- 42357св12, від 07 березня 2014 року в справі №6-4086ск14, від 06 квітня 2016 року в справі № 6-37315ск15.

За таких обставин, у зв'язку із недотриманням нотаріальної форми при укладенні Договору фінансового лізингу № 3541 від 11.08.2017 року такий договір слід вважати нікчемним.

Правові позиції щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі №6-65 цс 16, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18 січня 2017 року у справі №6-648 цс 16.

Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

На виконання договору при його підписанні позивач сплатив на користь відповідача 34 700 гривень. Отримання відповідачем коштів за договором, який є нікчемним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст.26, ч.І ст.27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.10 ЦК України таст.З Закону України «Про захист прав споживачів» Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, враховуючи несправедливі умови спірногоДоговору фінансового лізингу № 3541 від 11.08.2017 року, відсутність нотаріальногопосвідчення спірного договору, можна прийти до висновку, що даний договір слід визнатинедійсним.

Враховуючи вищевикладене, встановлено факт того, що невідповідність обставин дійсності виникла через умисні дії відповідача, щодо бажання ввести позивача в оману, а факти (обставини), що не відповідають дійсності, є істотними для вчиненню ними правочину.

Після детального ознайомлення з даним договором, зрозумівши що позивач підписав його собі на шкоду, він вважав за необхідним розірвати його. Однак, згідно умов даного договору, при його розірванні позивач не може повернути вкладені кошти, що є порушенням законодавства та прав споживача.

Згідно з положеннями ст. ст. 526,527,530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про захист прав споживачів" за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів »передбачено визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до ч. 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно п. 4, 6, 7 ч. 3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів несправедливими є, зокрема, умови договору про: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника). Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним, відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів.

Згідно з приписами ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Відповідно до ч. 2 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Пунктом 4 ч. 3 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів", визначено, що забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема, недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Згідно до ч. 6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому суд виходить з вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач в судове засідання не зявився, не скористався своїми процесуальними правами сторони в процесі і не надав належних доказів, які спростовують доводи позивача.

Таким чином, суд приходить висновку, що позовні вимоги повністю підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню .

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ « Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Також, у відповідності до ч. 1 ст. 144 підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1409,60 грн.. оскільки позивач від сплати судового збору за подання цього позову звільнено, з урахуванням правової позиції Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України у справі № 405/7915/15-ц від 18 травня 2016 року.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 203, 216, 220, 509, 628, 799, 806 ЦК України, ст. ст. 18, 22 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 1-18, 76-81, 141, 209-241, 259, 263-265, 268, 280-283,354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю« Єврокар Україна» про захист прав споживачів,- задовольнити повністю.

Визнати договір Фінансового лізингу № 3541 від 11.08.2017 року - недійсним.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» ( ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_3 Аваль», МФО 380805) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) сплачені кошти в розмірі 34 700 (тридцять чотири тисячі сімсот) грн.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» ( ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_3 Аваль», МФО 380805) на користь держави судовий збір у розмірі 1409,60 гривень.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Хорольський районний суд Полтавської області.

Повний текст судового рішення складено 23.03.2018 року.

Суддя : Н.С. Миркушіна