Рішення № 74107939, 10.05.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

10.05.2018 Справа №607/3393/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Черніцької І.М.

за участю секретаря судового засідання Лобач І.В.

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача -

адвоката ОСОБА_2,

представників відповідача –

ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу за №158/ос від 05.02.2018, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

28 лютого 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу за №158/ос від 05 лютого 2018 року про звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку трудового договору, поновлення на посаді директора з пасажирських перевезень та сервісу ПАТ « Українська залізниця», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення 05 лютого 2018 року по день винесення рішення у справі та відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 000,00грн.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що 09 квітня 2010 року він був прийнятий на посаду начальника головного управління контролю та внутрішнього аудиту Державної адміністрації залізничного транспорту України на підставі безстрокового трудового договору з ПАТ «Укрзалізниця». 07 травня 2014 року в зв’язку з ліквідацією головного управління контролю та внутрішнього аудиту його переведено на посаду начальника управління контролю та внутрішнього аудиту з покладенням на нього виконання обов’язків начальника департаменту внутрішнього контролю.

16 січня 2016 року його переведено на посаду начальника департаменту будівель та споруд. 27 липня 2016 року на нього покладено виконання обов’язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця». 07 грудня 2016 року переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу. 06 лютого 2017 року видано наказ за №164/ос «Про переведення на іншу роботу» та одночасно укладено з ним строковий трудовий договір, яким призначено його на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу.

Наказом за №158/ос від 05 лютого 2018 року, як зазначив позивач, його звільнено з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору.

Посилаючись на наведене та те, що фактично він, ОСОБА_1, здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового трудового договору від 09.04.2010 року, вважає своє звільнення в зв’язку із закінченням трудового договору незаконним, а тому просив задовольнити його вимоги.

Крім того, вказує, що такими неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, що виразилась у моральних стражданнях у зв’язку з втратою роботи, втраті звичного ритму життя, доходів, що в сукупності вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку він оцінює у 1 000 000,00 грн.

Відповідач подав відзив на позов. Вказав, що на підставі заяви позивача 08 квітня 2010 року його прийнято на роботу з 09 квітня 2010 року на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту на умовах безстрокового трудового договору. У період з 2012 по 2017 року позивач неодноразово переводився за його ж згодою на інші посади. 31 січня 2017 року на підставі рішення Правління, позивача призначено на посаду директора пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору (контракту). На виконання даного рішення Правління, наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 06.02.2017 року, з яким позивач погодився та ознайомився, укладено строковий трудовий договір. В наказі вказано, що трудовий договір діє до 05 лютого 2018 року. Із даним наказом позивач ознайомився належним чином під особистий підпис, будь-яких зауважень до даного наказу позивач не мав. 06 лютого 2017 року з позивачем укладено трудовий договір за №16 строком з 06 лютого 2017 року по 05 лютого 2018 року включно. У п. 8.1 договору встановлено, що договір діє до 05 лютого 2018 року включно. Даний договір підписаний особисто позивачем та вручений йому. Отже, позивач погодився саме на такий строк трудового договору та умови праці. Крім того, ОСОБА_1 власноручно написав заяву про переведення його на посаду саме на умовах трудового договору.

Особливістю контракту є те, що у ньому визначається строк його чинності та може бути укладений лише за наявності згоди працівника. Переваги контракту полягають у тому, що він дає змогу максимального індивідуалізувати конкретну угоду про працю, детально регламентувати права та обов’язки, форму та розмір винагороди тощо. Відповідно до умов оплати праці згідно штатного розпису заробітну плата позивача складала 31 250,00грн., а згідно контракту 156 000,00грн.

Позивач був директором з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниці», уповноваженим представником суб’єкта господарювання державного сектора економіки, який здійснював керівництво структурним підрозділом товариства. Чинним законодавством, зокрема постановою КМУ від 19.03.1993 року за № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» передбачена можливість укладення з керівником строкового трудового договору.

Переведення ОСОБА_1 на умови трудового договору відбулось за взаємною згодою та волевиявленням сторін договору із суттєвим покращенням умов праці, а саме розміру заробітної плату. Протягом строку дії контракту та періоду роботи, позивач не оспорював контракт, у тому числі і умов щодо строку його дії.

Добровільно підписуючи контракт та виконуючи умови контракту та додаткової угоди, позивач тим самим погодився із усіма його умовами, без будь-яких застережень, у тому числі із умовами п. 8.1. щодо строку його дії. ОСОБА_1 не надано суду будь-яких доказів, що умови п. 8.1. договору погіршували його становище.

З метою належного виконання умов п. 2.3.5 контракту, відповідач 05 січня 2018 року надіслав позивачу повідомлення про закінчення строку дії договору 05.02.2018 року. Також, в приміщення ПАТ «Укрзалізниця» працівниками 05 січня 2018 року було запропоновано ОСОБА_1 ознайомитися із повідомленням від 05.01.2018 року, однак останній відмовився.

05 лютого 2018 року Правління прийняло рішення про звільнення позивача згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України. 05 лютого 2018 року видано наказ про припинення трудового договору, з яким ознайомлено позивача. У день звільнення проведено повний розрахунок та видано трудову книжку.

Вважає, що звільнення позивача проведено з дотриманням всіх вимог трудового законодавства, а наказ про звільнення є законним та обґрунтованим, таким, що відповідає характеру трудових відносин між сторонами спору. Позивача до моменту звільнення було попереджено про бажання роботодавця припинити трудові відносини по закінченню строку дії договору.

Посилаючись на наведене та те, що звільнення відбулося у погоджений сторонами строк, у зв’язку із закінченням строку трудового договору, просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач та його адвоката ОСОБА_2 позов підтримали, зіславшись на доводи викладені у ньому.

Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов заперечили, з підстав викладених у відзиві.

Судом встановлено, що 09 квітня 2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту з 09 квітня 2010 року по безстроковому трудовому договору згідно Наказу за № 231/ос від 08 квітня 2010 року Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Відповідно до Наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України за № 36/ос від 01 лютого 2012 року, на начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту ОСОБА_1 покладено обов’язки начальника Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і поїздах з 01 лютого 2012 року.

Відповідно до Наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України за № 469/ос від 07травня 2014 року, ОСОБА_1 з 08.05.2014 року переведено за його згодою з посади начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту.

11 серпня 2014 року ОСОБА_1 за його згодою переведено з посади начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту на посаду начальника Департаменту внутрішнього контролю, що стверджується Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України за № 1331/ос від 11 серпня 2014 року

Відповідно до Наказу ПАТ «Українська залізниця» № 19/ос від 11 січня 2016 року, на підставі заяви позивача та рішення Правління від 11.01.2016 року за №1, ОСОБА_1 з 16.01.2016 року за його згодою переведено з посади начальника Департаменту внутрішнього контролю на посаду начальника Департаменту будівель та споруд.

Відповідно до Наказу ПАТ «Українська залізниця» № 1530/ос від 27 липня 2016 року, на позивача з 27 липня 2016 року покладено виконання обов’язків директора з пасажирський перевезень і сервісу ПАТ «Українська залізниця» .

Із 07 грудня 2016 року ОСОБА_1 за його згодою переведено з посади начальника Департаменту будівель та споруд на посаду директора з пасажирський перевезень і сервісу ПАТ «Українська залізниця», що стверджується Наказом ПАТ «Українська залізниця» № 2352/ос від 07 грудня 2016 року.

Рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017р. вирішено призначити директора з пасажирських перевезень і сервісу ОСОБА_1 на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, що підтверджується витягом з протоколу за №Ц-57/7 засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017 року.

Наказом ПАТ «Українська залізниця» № 164/ос від 06 лютого 2017 року, ОСОБА_1 з 06 лютого 2017 року за його згодою переведено на посаду директора з пасажирський перевезень і сервісу ПАТ « Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору.

06 лютого 2017 року між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначався на посаду директора з пасажирських перевезень та сервісу ПАТ строком до 05 лютого 2018 р.

Згідно умов п. 8.1. даного договору, сторони погодили, що договір діє з 06 лютого 2017 року по 05 лютого 2018 рок включно.

06 лютого 2017 р. між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову Угоду до трудового договору від 06.02.2017 року.

05 січня 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» повідомила ОСОБА_1 про закінчення строку договору 05 лютого 2018 року та припинення трудових відносин, що стверджується повідомленням за №ЦПК-10 від 05.01.2018 року.

Відповідно до Акту від 05.01.2018 р. складеного працівниками Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись з повідомленням за № ЦПК-10 від 05.01.2018 року про припинення з ним трудового договору, однак він відмовився .

На підставі рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 05 лютого 2018 року вирішено звільнити директора з пасажирських перевезень і сервісу ОСОБА_1 05 лютого 2018 року згідно п.2 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до Наказу ПАТ «Українська залізниця» № 158/ос від 05 лютого 2018 року, ОСОБА_1 звільнено з 05 лютого 2018 року згідно п. 2 ч. 1 ст.36 КЗпП по закінченню строку трудового договору.

05 лютого 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» повідомила телеграмою за № 0-0800506156 ОСОБА_1 проте, що 05 лютого 2018 року наказом за № 158/ос його звільнено з роботи по закінченню строку трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП та з проханням з’явитись у відділ персоналу для отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом.

ПАТ «Укрзалізниця» є суб’єктом господарювання державного сектору економіки, 100% акцій якого належить державі, що стверджується Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року за №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

ПАТ «Укрзалізниця» утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» віл 23.02.2012 року за № 4442-VІ та Постанови КМУ від 25.06.2014 року за №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що стверджується листом директора Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики .

Суд, розглянувши справу, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши в сукупності наявні у справі докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену дією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до вимог ч.3 ст.21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організація праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватись угодою сторін.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до вимог п.2 ч. 1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

За змістом ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто, коли сторони самі визначають строк дії трудового договору, який укладають або переукладають між собою. Строковий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Відтак, КЗпП України не містить заборон щодо продовження строку трудового договору, і навіть у разі переукладання строкового трудового договору, якщо він переукладався на підставі ч.2 ст. 23 КЗпП України, він не стає безстроковим.

Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов'язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.01.2017 р. вирішено призначити ОСОБА_1 директором з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору.

Наказом ПАТ «Українська залізниця» № за 164/ос від 06.02.2017 року, ОСОБА_1 з 06 лютого 2017 року за його згодою переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору.

06 лютого 2017 року між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначався на посаду директора з пасажирських перевезень та сервісу ПАТ строком до 05.02.2018 р.

У п. 7.3.1. договору сторони встановили, що договір припиняється у зв’язку із закінчення строку дії договору.

Даний договір підписаний позивачем по справі, що визнається останнім.

06 лютого 2017 р. між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову Угоду до трудового договору від 06.02.2017 року.

Крім того, судом встановлено, що при укладенні строкового трудового договору, 07 лютого 2017 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій він просив продовжити йому трудові відносини на посаді директора з пасажирських перевезень та сервісу на умовах укладення трудового договору.

Більше того, в судовому засіданні ОСОБА_1, допитаний як свідок, підтвердив, що добровільно уклав контракт від 06 лютого 2017 року, оскільки трудові відносини на умовах контракту передбачали більшу оплату праці.

Дані факти свідчать про згоду позивача працювати на умовах строкового договору.

Чинним законодавством передбачена можливість укладення з керівником строкового трудового договору.

Проаналізувавши та оцінивши всі вищевикладені обставини у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що 06 лютого 2017 року між сторонами було укладено строковий трудовий договір на визначений строк – до 05 лютого 2018 року, який був встановлений за погодженням сторін. Свою згоду на укладання саме строкового трудового договору позивач надав в письмовому вигляді.

У даному договорі сторони виклали зміст своїх прав та обов'язків, а також погодили права та обов’язки сторін, строк дії трудового договору, і цей правочин відповідає чинному законодавству, яке не обмежує сторони у виборі трудового договору, визначаючи умови роботи та інтереси працівника.

Таким чином, звільнення ОСОБА_1 у зв’язку із закінченням строку трудового договору проведене з дотримання вимог чинного законодавства, оскільки строк трудового договору закінчився.

Відповідно до вимог ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

В силу вимог ст. 237-1 КЗпПУ відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та те, що в даному випадку судом не встановлено порушення роботодавцем законних прав працівника, підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди позивачу не має.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що його не було попередньо повідомлено про припинення трудового договору як безпідставні, з огляду на наступне.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до вимог п.2 ч. 1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Зі змісту ст.ст. 23, 36 КЗпП України вбачається, що працівник, що уклав строковий трудовий договір і обумовив термін його дії, після закінчення обумовленого строку підлягає звільненню в останній день роботи без заяви працівника за наказом роботодавця крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийнята на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення згідно вимог п. 2 ст. 36 КЗпП.

Крім того, судом встановлено, що 05 січня 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» повідомила ОСОБА_1 про закінчення строку договору 05 лютого 2018 року та припинення трудових відносин, що стверджується повідомленням за №ЦПК-10 від 05.01.2018 року, надісланим на адресу позивача.

Також, 05 січня 2018 року працівниками Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики ПАТ «Укрзалізниця» було запропоновано ОСОБА_1 ознайомитись із даним повідомлення, однак останній відмовився, що підтверджується актом від 05.01.2018року.

Посилання позивача на те, що переукладення договорів один чи декілька раз вважається таким, що укладені на невизначений строк, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст.23 та ч.2 ст.39-1 КЗпП України, трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, тобто за винятком строкових трудових договорів коли сторони самі визначають строк дії трудового договору, який укладають або переукладають між собою. Строковий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін. КЗпП України не містить заборон щодо продовження строку трудового договору, і навіть у разі переукладання строкового трудового договору, якщо він переукладався на підставі ч.2 ст. 23 КЗпП України, він не стає безстроковим.

Безпідставними також є твердження позивача про те, що укладення трудового контракту ( строкового договору) можливе лише при прийнятті на роботу, оскільки Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов'язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відсутні підстави для переведення позивача із безстрокового у строковий, а також Статут ПАТ «Укрзалізниця» не передбачає вимог про укладення контрактної форми трудового договору як такі, що спростовуються матеріалами справи та вимогами закону. Так, чинним законодавством, зокрема постановою КМУ від 19.03.1993 року за № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» передбачена можливість укладення з керівником строкового трудового договору. ПАТ «Укрзалізниця» є суб’єктом господарювання державного сектору економіки, 100% акцій якого належить державі, що визнається сторонами спору та стверджується постановою КМУ від 25.06.2014 року за №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ч.2 ст.22 ГК.

Суд також критично оцінює твердження позивача про те, що його не було переведено на іншу роботу в розумінні трудового законодавства, не відбулась зміна істотних умов праці, а тому наказ від 06.02.2017 року не створює жодних правових наслідків, оскільки вони не мають правового значення для вирішення даного спору, предметом якого не є законність чи наявність підстав переведень позивача.

Крім того, судом встановлено, що мотивом укладення контракту на умовах строкового договору було збільшення оплати праці, на які позивач добровільно погодився та особисто написав заяву про укладення трудового договору на строк обумовлений сторонами.

Суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_8, яка працювала на у ПАТ «Укрзалізниця» на посаді начальника управління кадрового забезпечення, оскільки вони носять загальний характер та будь-яким чином не підтверджують доводів позивача.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, судом встановлено, що будь-яких належних доказів та обґрунтувань позову, згідно пред’явлених вимог, позивачем надано суду не було.

Враховуючи вищенаведені вимог закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про скасування наказу за №158/ос від 05.02.2018 року, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12,81, 259, 262, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України ст.ст. 21, 23, 36, 39-1 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (вул.Надзбручанська,2а/19, м.Тернопіль, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ( вул.Тверська,5 м.Київ, код ЄДРПОУ 40075815) про скасування наказу за №158/ос від 05.02.2018, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 18 травня 2018 року.

Головуюча