Постанова № 74106722, 15.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/930/17 Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В.Провадження № 22-ц/780/1630/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 46 15.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2018 року м. Київ

Справа № 372/930/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Олійника В.І.,

секретар судового засідання Топольський В.О.

позивач - Київська місцева прокуратура №10 в інтересах держави в особі Національної академії наук України (апелянт),

відповідач - ОСОБА_5, ОСОБА_6, Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аллора консалт»,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва на рішення Обухівського районного суду Київської області, у складі судді Потабенко Л.В., від 17 січня 2018 року

У Х В А Л И Л А:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів у апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року прокурор в інтересах держави в особі Національної академії наук (далі також НАН) України звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також ТОВ) «Аллора консалт» про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів та витребування земельної ділянки .

Позов обґрунтував тим, що Київською місцевою прокуратурою № 10 виявлені порушення вимог чинного законодаства при розпорядженні майном та земельними ділянками Національної академії наук України.

Відповідно до розпорядження Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної республіки (далі також УРСР) від 17.07.1985 № 422-р Академії наук (далі також АН) УРСР (в подальшому перейменована на Національну академію наук України) надано в постійне користування земельну ділянку площею 6,5 га для розширення піонерського табору «ІНФОРМАЦІЯ_1», на виконання якого здійснено відвід земельної ділянки в натурі у постійне користування та виконкомом Обухівської районної Ради народних депутатів у 1985 році видано Державний акт серії Б ¹ 086094 на право користування вищезазначеною земельною ділянкою, яким за Академією наук УРСР закріплено безстрокове і безоплатне користування земельною ділянкою площею 6,5 га для розширення та реконструкції піонерського табору в межах згідно з планом землекористування що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 67.

В подальшому розпорядженням Президії АН УРСР від 28.03.1990 № 368 «Про створення Лікувально-профілактичного комплексу» піонерський табір «ІНФОРМАЦІЯ_1» АН УРСР реорганізовано і передано з балансу Житлово- комунальної контори № 2 АН УРСР на баланс Лікувально-профілактичного об'єднання «Феофанія» АН УРСР та перейменовано його у піонерський табір «ІНФОРМАЦІЯ_1» Лікувально-профілактичного комплексу (далі також ЛПК) «Феофанія» АН УРСР.

Пояснив, що внаслідок незаконного заволодіння у 1994 році Акціонерним товариством закритого типу (далі також АТЗТ) «ЛК Феофанія» цілісним майновим комплексом ЛПК «Феофанія», НАН України звернулася до суду за захистом своїх порушених прав та Арбітражним судом м. Києва 29.11.2000 прийнято рішення про виселення АТЗТ «ЛК Феофанія» з приміщень Державного підприємства (далі також ДП) ЛПК «Феофанія» України та зобов'язано повернути державне майно Національній академії України.

Пояснив також, що під час здійснення заходів щодо державної реєстрації права власності на нерухомість цілісного майнового комплексу ЛПК «Феофанія» та всіх будівель і споруд з'ясувалося, що нерухоме майно піонерського табору «ІНФОРМАЦІЯ_1» та земельна ділянка площею 6,5 га державної форми власності, користувачем якої є якої є НАН України, на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 27.12.2001 № 5/3 «Про надання земельної ділянки дитячому оздоровчо-лікувальному комплексу санаторного типу «ІНФОРМАЦІЯ_1» перебуває у користуванні останнього, а тому рішенням господарського суду Київської області зазначене рішення Козинської селищної ради було визнано незаконним та скасовано, а також визнано недійсним відповідний Державний акт.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.03.2008, яке було в подальшому 22.12.2009 скасоване апеляційним судом міста Києва, право власності на будівлі та споруди дитячого оздоровчого табору «ІНФОРМАЦІЯ_1» було визнано за відповідачем ОСОБА_5, а та, не маючи небхідного обсягу прав та повноважень, 09.11.2009 відчужила вказане майно за договором купівлі-продажу ОСОБА_6

Оскільки, за твердженням позивача, на момент прийняття рішень Козинської селищної ради вищезазначена земельна ділянка належала до земель державної власності, переданих НАН України у безстрокове використання та не могла передаватись ні в комунальну ні в приватну власність, ОСОБА_6, протиправно набуто право власності на земельну ділянку, на якій розташоване придбане нерухоме майно, зазначений договір підлягає визнанню недійсним, а рішення селищної ради, що стали підставою для набуття ним зазначеної земельної ділянки у власність: від 16.12.2009 № 12 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками АТЗТ «Феофанія» та надання дозволу ОСОБА_6 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою на правах оренди», від 31.08.2010 № 22/68 «Про надання дозволу ОСОБА_6 на викуп земельної ділянки та виготовлення звіту по експертній грошовій оцінці земельної ділянки з метою її подальшого викупу», від 26.10.2010 № 10/25 «Про викуп земельної ділянки ОСОБА_6», від 01.08.2012 № 5 «Про розгляд заяви ОСОБА_6», від 27.09.2012 №17/17 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_6 із земель для розміщення та обслуговування існуючого дитячого оздоровчо-лікувального комплексу на землі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1», прийняті Козинською селищною радою з перевищенням повноважень і компетенції та у відсутність права на розпорядження спірною земельною ділянкою, тому є незаконними та підлягають скасуванню в судовому порядку.

Стверджував, що ОСОБА_6, крім того, на підставі рішення селищної ради від 27.09.2012 № 17/17 цільове призначення земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_1 змінено та розділено її на декілька земельних ділянок, які згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, перебувають у власності: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, та ТОВ «Аллора консалт». Тому, право держави, в особі Національної академії наук, підлягає захисту шляхом визнання недісними договору купівлі-продажу будівель та споруд оздоровчого табору для дітей та молоді «ІНФОРМАЦІЯ_1», договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання незаконними та скасування рішень Кизинської селищної ради, та витребування від відповідачів земельних ділянок на користь НАН України.

Окрім того, прокурор зазначив, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущено, оскільки про порушення своїх інтересів НАН України та органам прокуратури стало відомо з листа СБУ від 25.02.2016 № 8/2/5-3075, що надійшов до НАН України. Цей строк щодо визнання незаконними та скасування рішень Козинської селищної ради, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу будівель та споруд оздоровчого табору для дітей та молоді «ІНФОРМАЦІЯ_1», договору купівлі-продажу земельної ділянки пропущено з поважних причин і він підлягає відновленню.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Заступник прокурора міста Києва з судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважав, що рішення постановлено судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування усіх обставин справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідачі судове рішення не оскаржили.

ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ТОВ «Аллора консалт» належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

21 березня 2018 року відповідач ОСОБА_14 в особі представника ОСОБА_18 подав відзив на апеляційну скаргу та просив її залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Зазначав що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, оскільки її доводи не ґрунтуються на матеріалах справи та не відповідають вимогам цивільного і процесуального законодавства.

27 березня 2018 року відповідач ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_19 подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначив, що твердження апелянта є необґрунтовані, а суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та недоведеність позивних вимог. Просив рішення суду залишити без змін.

10 квітня 2018 року Козинська селищна рада подала відзив на апеляційну скаргу. Вважала рішення суду законним і обґрунтованим, та таким що підлягає залишенню без змін.

14 травня 2018 року подав свій відзив на апеляційну скаргу також ОСОБА_17 Вважав її не обґрунтованої, а рішення суду - законним і обґрунтованим, тому просив залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено перед судом обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Колегія суддів з цим висновком районного суду погодилася, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.

Частиною 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до положень ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Крім того, частиною 6 ст. 81 ЦПК України, визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи спір, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази щодо їх належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тим, на які посилається апелянт і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано відмовивши у задоволенні позову.

В порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, позивачем не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу до задоволення позову.

Всупереч доводам апеляційної скарги, районний суд зробив правильний висновок щодо безпідставності посилань позивача на преюдиційність фактів встановлених рішенням господарського суду Київської області від 05 березня 2014 року, оскільки жоден із 15 відповідачів, окрім Козинської селищної ради участі у вищезазначеній справі не приймали, а тому преюдиційний характер рішення втрачається.

Відповідно до положень ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, зазначається, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до положень ст. 20 ЗК Української РСР (1970 року), Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Праводовгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до ст. 23 ЗК України [(18.12.1990) ( в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин)], право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, форми яких затверджуються КМУ.

Тому, не зважаючи на доводи апелянта, обґрунтованим є висновок районного суду про те, що речове право НАН України на земельну ділянку площею 6,5 га виділену розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 17 липня 1985 року № 422-р для розширення піонерського табору «ІНФОРМАЦІЯ_1» мало бути посвідчене позивачем державним актом встановленої законодавство України форми та надано суду на підтвердження позовних виог, що ним зроблено не було.

Вказівка районного суду на те, що на підтвердження позовних вимог прокурором, всупереч його твердженням в апеляційній скарзі, надано суду не посвідчені належним чином ксерокопії з фотокопій документів поганої якості, в тому числі і державний акт на право користування землею за яким за Академією наук УРСР закріплено безстрокове і безоплатне користування земельною ділянкою, підтверджується матеріалами справи.

Судом, за клопотанням відповідачів, що оспорювали даний факт, неодноразово витребовувався у позивача оригінал державного акту на право користування спірною землею, але ані позивачем, ані прокурором в судове засідання цей доказ наданий не був.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження порушення прав держави в особі НАН України, а також даних щодо розміру, площі та меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на якій виникло це порушення (провністю або частково) позивачем по справі не надано.

Не зважаючи на доводи апеляційної скарги, окрім того, заперечення Козинської селищної ради, про те, що рішень щодо спірної земельної ділянки радою не приймалося і ця ділянка має інші площу, конфігурацію і розміри та межує з іншими землевласниками, знаходить своє підтвердження в матеріалах справи.

Так, рішенням № 5/3 від 27.12.2001 «Про надання земельної ділянки Дитячому оздоровчо-лікувальному комплексу санаторного типу «ІНФОРМАЦІЯ_1» виконавчого комітету Козинської селищної ради, надано в постійне користування ДОЛК «ІНФОРМАЦІЯ_1» земельну ділянку загальною площею 6,40 га, в тому числі під існуючим дитячим оздоровчо-лікувальним комплексом - 6,15 га, та під розміщення існуючого пляжу - 0,25 га..

08 лютого 2002 року Козинською селищною радою на підставі вказаного рішення Дитячому оздоровчо-лікувальному комплексу санаторного типу «ІНФОРМАЦІЯ_1» було видано Державний акт серії НОМЕР_2 на право постійного користування землею площею 6,40 га для розміщення існуючого дитячого оздоровчо-лікувального комплексу та пляжу в смт. Козин Обухівського району Київської області, що в подальшому було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 416.

Як видно з ксерокопії з цього державного акту і плану зовнішніх меж землекористування Дитячого оздоровчо-лікувального комплексу санаторного типу «ІНФОРМАЦІЯ_1» (т.1 а.с. а.с. 60-63) земельна ділянка загальною площею 6,15 га (кадастровий номер НОМЕР_3), являє собою багатокутник не правильної форми зі сторонами, що межують з: від А до Б -166,3 м. (землі Козинської селищної ради); від Б до В - 44,9м.+64,1м.+2,4м.+2,8м.+7,3м.+3,2м. +2,6м.+92,7м.+91,1м.+4,1м.+12,9м. (АДРЕСА_1); від В до Г - 41,6м.+ 67,2м.+63,5м.+34,3м.+38,6м.(землі ЗАТ «Турбота»); від Г до А - 2,8м.+6,1м.+66,9м. +94,3м.+59,3м.+24,2м. (землі загального користування - проїзд).

Щодо земельної ділянки полщею 0,25 га, то вона знаходится окремо і представляє собою багатокутник не правильної форми зі сторонами, що межують з: від А до Б - 43,4м. (землі Козинської селищної ради); від Б до В - 3,5м.+10,0м.+7,2м.+6,4м.+12,2м.+14,5м.(річка Козинка); від В до Г - 13,2м.+42,1м. (землі в/б «Медик); від Г до А - 24,0м.+9,6м.+7,1м.+10,3м.+3,5м.(землі загального користування - проїзд).

Згідно з ксерокопією державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4, виданого на ім'я ОСОБА_6 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 6,1497 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, межує з земельними ділянками: від А до Б - ОСОБА_21; від Б до В - ОСОБА_22; від В до Г - ОСОБА_20; від Г до Д - землі загального користування; від Д до Е і від Е до Є - ЗАТ «Турбота»;від Є до Ж - землі загального користування; від Ж до А - ОСОБА_23

Відповідно ж до ксорокопії розпорядження Ради Міністрів УРСР від 17.07.1985 № 422-р, списку підприємств і організацій, яким надаються землі АН УРСР надано в постійне користування з правом вирубування дерев під габарити забудови земельну ділянку площею 6,5 га з них вкритих лісом 6,0 га (ліси 1 групи) Київського лісгоспзагу Мінлісгоспу для розширення піонерського табору «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Згідн з копією Державного акту серії Б ¹ 086094 на право користування землею за Академією наук УРСР закріплено безстрокове та безоплатне користування земельною ділянкою площею 6,5 га.

Як вбачається з ксерокопії схеми(абрису) вказана земельна ділянка має форму багатокутника неправильної форми зі сторонами: від 1до Х - 52,8м; від Х до 2 - 248,0 м; від 2 до 3 - 147,6 м; від 3 до У - 22,6 м; від У до 4 - 343,6 м(т.1 а.с.25).

Згідно зі схемою суміжних землекористувачів (т.1 а.с. 26) ця земельна ділянка межувала по стороні від А до Б (269,9м) з піонерським лагерем «Дружний» заводу ім. Петровського, з протилежної боку (сторона 147,6 м.) через проміжок 12 м. - з дачами артистів оперного театру, а по стороні 361,9 м. - через певний проміжок з пгт Козин.

Як вбачається з рішення Арбітражного суду м. Києва 29.11.2000, ухвали від 29.11.2000 у справі № 6/130 та наказу суду № 6/130 від 29.01.2001 про виселення та повернення нерухомого майна, АТЗТ «ЛК Феофанія» виселено з приміщень державного підприємства АПК «Феофанія» НАН України та передано спірне майно НАН України, в тому числі оздоровчий табір «ІНФОРМАЦІЯ_1» з земельною ділянкою площею 6, 2 га з усіма забудовами на ній.

Оскільки, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі землеустрою, топографії, картографії і геодезії, а виконавцем робіт, згідно з Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 N 376, має бути юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням, судом сторонам роз'яснено їхні права та обов'язки, а також попереджено про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій.

Однак клопотань щодо призначення експертизи по справі заявлено не було.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового тлумачення норм права, рішень Конституційного суду України і правових висновків Верховного суду України та висновків суду першої інстанції також не спростовують та не доводять порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів, крім того, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За наведеного, оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1) ч. 1 ст. 374, ст. ст. 268, 375, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді: С. В. Лівінський

Р. В. Березовенко,

В.І. Олійник