Постанова № 74106636, 15.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/3783/17 Головуючий у І інстанції Болобан В. Г.Провадження № 22-ц/780/2164/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 26 15.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2018 року м. Київ

Справа № 372/3783/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Олійника В.І.,

секретар судового засідання Топольський В.О.

позивач - ОСОБА_4 (апелянт),

відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4, на ухвалу Обухівського районного суду Київської області, у складі судді Болобана В.Г., від 16 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

7 грудня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики. Провадження по справі відкрито ухвалою суду від 12 січня 2018 року.

15 березня 2018 року позивачем до суду подана заява про забезпечення позову, в якій він просить забезпечити його позов шляхом заборони для відповідача (з обов'язковою вказівкою його ідентифікаційного коду) перетинати кордон України до виконання у повному обсязі відповідачем своїх боргових зобов'язань перед ним.

Заяву обґрунтував тим, що неприйняття заходів забезпечення позову у випадку його задоволення може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року ОСОБА_4 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

30 березня 2018 року на ухвалу суду позивач подав апеляційну скаргу. Просив скасувати вказану ухвалу через порушення судом норм процесуального права та винести судове рішення яким його заяву задовольнити та тимчасово обмежити ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, районний суд обґрунтував тим, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували яким чином перетин кордону може завадити виконанню можливого судового рішення, а застосуванням наведених заходів забезпечення позову можуть бути порушені гарантовані Конституцією України права відповідача щодо свободи пересування.

Колегія суддів, не зважаючи на заперечення апеляційної скарги, з наведеними доводами суду першої інстанції погодилася, оскільки такі висновки суду першої інстанції є правильними й такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Не зважаючи на доводи апелянта, ним в порушення вимог ст. ст. 12, 80 ЦПК України не доведено перед судом обставин, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Всупереч твердженням апелянта, районний суд під час постановлення ухвали обґрунтовано врахував позовні вимоги, співмірність заходів на яких наполягав позивач з вимогами та вид забезпечення позову про застосування якого просив ОСОБА_4 (пункт 3 і 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Правильним, попри заперечень апелянта, являється і висновок місцевого суду, що застосуванням заходів забезпечення позову, на яких наполягав позивач, можуть бути порушені гарантовані Конституцією України права відповідача щодо свободи пересування.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового тлумачення норм права і також не спростовують висновки суду першої інстанції та не доводять порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, що тягнуть за собою скасування або зміну судового рішення.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді: С.В. Лівінський

Р.В. Березовенко,

В.І. Олійник