Постанова № 74105202, 07.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 460/82/17 Головуючий у 1 інстанції: Карпин І.М.

Провадження № 22-ц/783/6524/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цапа П.М.,

за участю: апелянта ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3 та її представника (адвоката) ОСОБА_4.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2017 року,-

в с т а н о в и л а:

в січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 09.10.2015 року померла його мати ОСОБА_2 ОСОБА_7. Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді 1/4 частини квартири №АДРЕСА_1. Ще за життя матері 03.03.2010 року нею було складено заповіт, згідно якого частину належної їй квартири вона заповіла дочці ОСОБА_3 Вважає, що вказаний заповіт посвідчений з порушенням норм Цивільного кодексу України та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. У тексті оспорюваного заповіту не зазначені дати народження свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Свідок ОСОБА_8 є племінницею ОСОБА_3, яка не могла бути свідком при посвідченні спірного заповіту. Крім того, заповіт було посвідчено під час перебування ОСОБА_10- М.В. на лікуванні у Львівській клінічній лікарні на залізничному транспорті з діагнозом: ішемічна хвороба серця, хронічний цистопієлнефрит, стадія загострення, перманентна фібриляція передсердь, тахісистолічна форма, неповна блокада правої ніжки пучка Гісса, хронічне обструктивне захворювання легень ІІ ст. емфізема, пневмосклероз, легенева недостатність, атеросклероз аорти, жовчо-кам’яна хвороба. Зазначені захворювання (зокрема цистопієлонефрит, жовчо-кам’яна хвороба) характеризуються дуже гострими больовими відчуттями, а відтак пацієнти з подібними діагнозами постійно отримують сильнодіючу знеболювальну терапію, в тому числі психотропними, снодійними, седативними препаратами, які, окрім болю, викликають запаморочення , пригнічують й розумову діяльність та спотворюють сприйняття людиною навколишньої обстановки, подій. Заповідачка не страждала на хвороби опорно-рухового апарату та не хворіла жодними іншими захворюваннями, які б суттєво обмежували її рухливість та інші фізичні можливості. У заповіті не наведено жодних об’єктивних причин підписання заповіту не особисто заповідачкою, а іншою особою. Оскільки заповіт посвідчено з порушенням вимог чинного законодавства, заповідачка в момент посвідчення заповіту не розуміла значення своїх дій, відтак її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі, тому просив визнати заповіт недійсним.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2017 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Дане рішення оскаржив представник ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необгрунтованим та таким, що не відображає дійсних обставин справи, досліджених в ході судового розгляду. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги тієї обставини, що у заповіті відсутні відомості про особи свідків, у присутності яких посвідчений заповіт, зокрема, дати їх народження. Також зазначає, що суд погодився з недотриманням форми заповіту у вказаній частині, але разом цим не взяв до уваги цієї обставини, вказавши, що не зазначення дати народження свідків, всупереч вимогам п.158 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не може бути єдиною підставою для визнання заповіту недійсним у зв'язку із порушенням вимог щодо форми та посвідчення такого. Крім того, судом першої інстанції жодним чином не вмотивовано підстав відхилення доводів позивача в цій частині, а також необґрунтовано чому порушення вимог щодо форми заповіту не може бути єдиною підставою для визнання такого заповіту недійсним. Зазначає і те, що судом першої інстанції було спотворено покази свідка ОСОБА_12, в тому числі і щодо принципових у справі обставин, що призвело до ухвалення необгрунтованого та незаконного рішення. Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_10-М.В. не могла власноручно підписати заповіт, так як в неї сильно тремтіли руки, і ця обставина підтверджується наданою суду копією довіреності на отримання пенсії від 20.01.2010 року, згідно якої ОСОБА_10-М.В. уповноважувала ОСОБА_3 отримувати належну їй пенсію. Разом з цим слід зауважити, що вказана довіреність на отримання пенсії (яка складена практично за місяць до посвідчення оспорюваного заповіту), підписана ОСОБА_10- М.В. особисто, а не через повірену особу. Ця обставина вказує на те, заповідачка мала здатність підписувати документи самостійно і жодної потреби посвідчувати заповіт при свідках та підписувати його іншою особою станом на 03.03.2010 року не існувало. Також, суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які одноголосно стверджували, що будучи у ясному розумі та при повній свідомості, ОСОБА_10-М.В. за декілька тижнів до своєї смерті (тобто у 2015 році) висловлювала бажання скласти заповіт на належну їй частину квартири по вул. Низинній у м. Львові на користь відповідачки. Очевидним є те, що у разі усвідомлення ОСОБА_10-М.В. факту складання у 2010 році заповіту, вона б не висловлювала перед смертю бажання цей заповіт продублювати. Враховуючи наведене просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення відповідача ОСОБА_3 та її представника (адвоката) ОСОБА_4 на їх заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІП від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, суд виходив з тих обставин, що позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що волевиявлення ОСОБА_10-М.В. при складенні заповіту не було вільним, як і доказів щодо порушення вимог посвідчення такого.

З таким висновком колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1,2, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ч.1 ст.1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Згідно з нормами ст. 1247 ЦК України загальними вимогами до форми заповіту є : складання заповіту у письмовій формі із зазначенням місяця і часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251- 1252 ЦК. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст. 207 цього Кодексу.

Статтею 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253цього Кодексу).

Відповідно до ст.1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.

У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Згідно з п.158 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена 03.03.2004 року наказом Міністерства юстиції України №20/5, текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Згідно з ч. 4 ст. 207 ЦК України якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Згідно ч.3 ст. 45 Закону України «Про нотаріат», якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 03.03.2010 року ОСОБА_10 склала заповіт, згідно якого на випадок своєї смерті зробила розпорядження яким належну їй частину квартири №50 в будинку №60 на вулиці Низинній у місті Львові заповіла ОСОБА_3. Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстровано в реєстрі за № 131.

Із змісту оспорюваного заповіту вбачається, що такий було посвідчено у присутності двох свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Заповіт на прохання ОСОБА_10-М.П. складено та записано з використанням технічних засобів та зачитано уголос їй свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 У зв’язку з хворобою ОСОБА_10-М.П. та на її прохання заповіт підписано ОСОБА_12 У зв’язку з похилим віком та хворобою заповідачки, заповіт посвідчено у приміщенні лікарні за адресою м. Львів вул. Огієнка, будинок №3.

Як вбачається із повідомлення Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті №978 від 20.07.2016 року та медичної карти стаціонарного хворого №2055 ОСОБА_10 перебувала на стаціонарному лікуванні у медичному закладі з 22.02.2010року по 09.03.2010 року з діагнозом: ішемічна хвороба серця: дифузний кардіосклероз та постінфарктний ( по ЕКГ та ЕХО-КГ); хронічний цистопієлонефрит, стадія загострення; перманентна фібриляція передсердь, тахісистолічна форма. Неповна блокада правої ніжки пучка Гісса. Серцева недостатність ІІІ-ІІА, функціональний клас IV, симптоматична артеріальна гіпертензія ІІІ ст. ст. 3, гіпертрофія лівого шлуночка, дуже високий кардіоваскулярний ризик асцит; Cancer лівої грудної залози st ІІІ, клінічна група ІІ. Хронічне обструктивне захворювання легень ІІ ст.. Емфізема. Пневмосклероз. Легенева недостатність ІІ, ревматична хвороба серця, активна фаза, недостатність мітрального клапана. Атеросклероз аорти, церебральних судин. Жовчно-кам’яна хвороба.

ОСОБА_10 померла 09.10.2015 року, що підтверджується свідоцтвом про її смерть, виданим 05.11.2015 року виконавчим комітетом Бердихівської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Відповідно до роз'яснень п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Апелянт зазначає, що оскаржуваний заповіт ОСОБА_10 склала в момент, коли не усвідомлювала значення своїх дій, оскільки була особою похилого віку, лікувалась, а пацієнти з подібними діагнозами постійно отримують сильнодіючу знеболювальну терапію, в тому числі психотропними, снодійними, седативними препаратами, які, окрім болю, викликають запаморочення, пригнічують й розумову діяльність та спотворюють сприйняття людиною навколишньої обстановки, подій, тобто ставить під сумнів вільне волевиявлення заповідачки і вчинення заповіту всупереч волі заповідача.

Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ст. 79 цього Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Допустимість доказів, у розумінні вимог ст. 78 ЦПК України, означає, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що складений ОСОБА_17 заповіт не відповідав її волевиявленню, і таке волевиявлення не було вільним.

Як вбачається з оспорюваного заповіту у ньому зазначено відомості про місце проживання та реквізити паспортів, на підставі яких було встановлено особу свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а відтак на думку колегії суддів суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що не зазначення дати народження свідків, всупереч вимогам п.158 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не може бути єдиною підставою для визнання заповіту недійсним у зв’язку із порушенням вимог щодо форми та посвідчення такого.

Крім того, абзацом 1 п.13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь - які сумніви щодо особи громадянина.

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги та мотиви позовної заяви.

Таким чином, всі висновки суду першої інстанції щодо заявленого позову повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону тому, підстави для його визнання недійсним відсутні.

З таким висновок суду погоджується і колегія суддів.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду позивач також не навів таких обставин.

За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1.ч.1 ст.374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_17 ОСОБА_5 ОСОБА_6 – залишити без задоволення, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 16.05.2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_18