Постанова № 74104487, 03.05.2018, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/3195/18

Провадження №3/359/1406/2018

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 травня 2018 року м. Бориспіль

Суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Вознюк С.М. розглянувши адміністративний матеріал, за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, який надійшов з Управління патрульної поліції в м. Бориспіль ДПП, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП,

по відношенню до ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи в матеріалах справи відсутній, -

в с т а н о в и в:

18.04.2018 року о 23 год. 40 хв. в м. Бориспіль Київської області вул. Запорізька, 20, водій ОСОБА_1 керувала автомобілем НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп’яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, не чітка мова. Від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння в установленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків.

В судове засідання ОСОБА_1 з’явилася, вину визнала в повному обсязі, щиро розкаялася, просила суворо не карати, також просила суд не позбавляти водійських прав, оскільки має на утриманні малолітніх дітей, яких сама виховує та автомобіль являється основним джерелом доходу.

Заслухавши особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, ознайомившись з матеріалами про адміністративне правопорушення, встановлено, що вина ОСОБА_1 крім особистого визнання, також підтверджується даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення БР № 165300 (а.с.2), актом огляду на стан сп’яніння з використання спеціальних технічних засобів (а.с.3), направлення на огляд водія (а.с.4), актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу (а.с.5), поясненнями свідків (а.с.6-7).

Зазначене свідчить про наявність в діях ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху, визначених п.2.5 ПДР України, згідно яких водієві забороняється керувати транспортним засобом, в тому числі, в стані алкогольного сп’яніння.

Таким чином, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 своїми діями скоїла адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Так, адміністративні стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Про те покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.

У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні "Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії" від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення". Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки "право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності" (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року).

Європейський суд з прав людини у справі "Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 року зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обов’язково повинне відповідати принципу пропорційності. "Справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний надмірний тягар" (рішення у справі від 02.11.2004 р. "Трегубенко проти України").

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м'якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

У КУпАП відсутня стаття, яка б передбачала можливість призначення більш м'якого стягнення, ніж передбачено законом. Проте діючий Кримінальний кодекс України має відповідну статтю про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. При розгляді даних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності слід застосувати аналогію права.

Беручи до уваги наведене, з урахуванням особи винного суддя, вмотивувавши своє рішення, може призначити основне стягнення, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 статті 130 КУпАП.

При прийнятті рішення суддя враховує указані ОСОБА_1 в судовому засіданні обставини.

Так, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності не притягувалася, вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнала повністю, щиро розкаялася, на її утриманні перебувають малолітні діти, яких сама виховує (що підтверджується свідоцтвами про народження дітей та рішенням суду від 11.11.2015 року), автомобіль використовується для роботи. Таким чином, це свідчить про те, що ОСОБА_1 фактично є єдиним годувальником в родині, оскільки автомобіль використовується нею у робочих цілях, а тому являється основним джерелом існування. Тому позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортним засобом позбавить її можливості забезпечувати нормальні умови проживання її родини, що буде сприяти лише погіршенню їх матеріального становища та може поставити під загрозу їх подальше існування.

Також, суддя враховує, що дії ОСОБА_1 не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам. Крім того, будь-яких обставин, що обтяжують відповідальність ОСОБА_1 не встановлено.

Враховуючи вищевикладені обставини, визнання ОСОБА_1 вини, особу правопорушника, у якої робота безпосередньо залежить від автомобіля і це її єдине джерело доходу, на її утриманні перебувають діти, наявність пом'якшуючих відповідальність обставин та відсутність обтяжуючих обставин, а також той факт, що тяжких наслідків від правопорушення не настало, суддя вважає, що останній слід призначити адміністративне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ч. 1 статті 130 КУпАП без позбавлення права керування.

Так, виходячи з принципу справедливості, який є одним із основних принципів правосуддя, вирішальним у визначенні як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права є пропорційність відповідальності вчиненому правопорушенню. Вважаю, що в даному випадку, застосування стягнення у виді позбавлення спеціального права є явно несправедливим.

Саме таке стягнення суддя вважає, буде необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети - виховного впливу та запобіганню вчинення ОСОБА_1 нових правопорушень та пропорційним вчиненому адміністративному правопорушенню.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» слід стягнути з ОСОБА_1 на яку накладено адміністративне стягнення судовий збір в розмірі 352 грн. 40 коп.

На підставі наведеного, керуючись ст.4 Закону України «Про судовий збір», ст. ст. 23, 33, 130 ч.1 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и в :

Визнати винною ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у скоєні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) грн. 00 коп., який слід стягнути на користь держави України (р/р № 31116149700001, МФО: 821018, код за ЄДРПОУ 37955989, одержувач коштів Київська область/м. Київ/21081300) без позбавленням права керування транспортними засобами.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь державного бюджету України (р/р №31216206700004, МФО: 821018, код за ЄДРПОУ 38007070, банк: ГУДКСУ у Київській області м. Київ, отримувач коштів Бориспільське управління Державної казначейської служби України Київської області: 22030001, призначення платежу *;101;) судовий збір в розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) грн. 40 коп.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.

Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови і може бути пред’явлена до виконання протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.

Постанова суду набрала законної сили ____.

Суддя : С.М. Вознюк