Постанова № 74102181, 16.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/394/2018(м)

265/8820/17

Головуючий у 1 інстанції Щербіна А.В.

Доповідач Принцевська В.П.

Категорія 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року місто Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Принцевської В.П.,

суддів Биліни Т.І., Лопатіної М.Ю

секретаря Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послугза апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполь Донецької області від 05 квітня 2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2017 року Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради (далі за текстом - УСЗН) звернулось до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. В обґрунтування позову, зокрема зазначили, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в УСЗН, як одержувач щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Щомісячна адресна допомога внутрішньо перемішеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до вимог чинного законодавства відповідачу була призначена та сплачувалась з 10.06.2015 року по 09.12.2015 рік, з 25.01.2016 року по 23.05.2016 рік, з 24.05.2016 року по 18.11.2016 рік, з 21.11.2016 року по 20.05.2017 рік, з 22.05.2017 року по 21.11.2017 рік. Зазначали, що п.6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг передбачає, що грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

22.11.2017 року Відповідач звернулася до УСЗН з питань призначення допомоги на наступний термін та надала свідоцтво про право власності на житло від 04.03.1998 року, згідно якого ОСОБА_1 належить житло розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 №33/6/а визначено райони та терміни проведення антитерористичної операції Донецька і Луганська області з 07 квітня 2014 року. Відповідно до розділу 1 пункту 20 розпорядження Кабінету Міністрів України від №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» м.Маріуполь визначено як населений пункт, де здійснювалася антитерористична операція. Проте, відповідними розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085р та від 02.12.2015 №1276-р були затверджені переліки населених пунктів на території яких органи державної влади не виконують свою зобов'язання та населених пунктів розташованих на лінії зіткнення, в яких м.Маріуполь, не зазначено. Таким чином, за період з 10.06.2015 по 21.11.2017 рік, коли відповідачу виплачувалась щомісячна адресна допомога, м.Маріуполь Донецької області, де розташоване нерухоме майно, що належить відповідачу на праві власності, не входило до переліку населених пунктів на території якого органи державної влади не здійснюють свої повноваження та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, бо на такій території органи державної влади України здійснювали та продовжують здійснювати свої повноваження в повному обсязі, що є причиною виникнення переплати раніше виплачених сум допомоги. Відповідачка добровільно не повернула надмірно сплачені кошти на рахунок УСЗН, тому просили суд стягнути з ОСОБА_1 надміру виплачені кошти щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 24590,41 грн.

Ухвалою суду від 20.03.2018 року первісного позивача - Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради було замінено його правонаступником - Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполь Донецької області від 05 квітня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради грошові кошти в сумі 5038 гривень 80 копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

З даним рішенням не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд не повно з'ясував обставини справи та ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині не задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В судове засіданні представник позивача не з'явився, повідомлений про час і місце судового засідання судовою повісткою та телефонограмою, яка зареєстрована в журналі телефонограм за № 868.

Відповідач в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним відмовити в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 з 15 листопада 2014 року має статус особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, тобто з с.Сопино Новоазовського району Донецької області.

Судом також правильно встановлено, що за рішеннями УСЗН від 18.06.2015 року, 10.02.2016 року, 26.05.2016 року, 05.12.2016 року, 30.05.2017 року ОСОБА_1 була призначена щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на такі періоди: з 10.06.2015 р. по 09.12.2015 р., з 25.01.2016 р. по 23.05.2016 р., з 24.05.2016 р. по 18.11.2016 р., з 21.11.2016 р. по 20.05.2017 р., з 22.05.2017 р. по 21.11.2017 р. відповідно.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до УСЗН із заявами про призначення наданої їй допомоги, відповідачка вказувала, що у будь-кого з членів її сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції немає.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 04.03.1998 року, ОСОБА_1 належить квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшова висновку, що вони є безпідставними.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014.

При цьому, ч.1 ст.1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачає, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

14 квітня 2014 року відповідно до указу в. о. Президента України, Голови Верховної Ради України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території України було розпочато проведення антитерористичної операції.

Згідно із наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року №33/6/а Донецька та Луганська області визначені районами проведення антитерористичної операції з 7 квітня 2014 року.

Відповідно до п.5 ст.11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

30 жовтня 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, м.Маріуполь включено до вказаного переліку.

02 грудня 2015 року вже розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р знову було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, м.Маріуполь також включено до такого переліку.

Відповідно до абз.2 п. 6 «Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 р. №505 (далі за текстом - Порядок № 505), в редакції, що діяла до 3 червня 2017 року, передбачалось, що грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у володінні (з 23 квітня 2015 року - у власності) житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Доказів того, що м.Маріуполь було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, а також те, що м.Маріуполь не відноситься до району проведення антитерористичної операції, суду представниками позивача не було надано, тому нарахування та виплату відповідачу у період з 10.06.2015 р. по 09.12.2015 р., з 25.01.2016 р. по 23.05.2016 р., з 24.05.2016 р. по 18.11.2016 р., з 21.11.2016 р. по 20.05.2017 р., з 22.05.2017 р. по 02.06.2017 року щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відбулось на підставі надання ОСОБА_1 достовірних відомостей та відповідно до встановленого законодавством порядку.

Таким чином суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Посилання позивача на перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. №1085-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. №1276-р) є безпідставними тому, що п.6 Порядку №505 передбачав на момент виникнення спірних правовідносин, що житлове приміщення, повинно бути розташоване саме в регіонах, інших ніж райони проведення антитерористичної операції, а не в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради необхідно залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполь Донецької області від 05 квітня 2018 року залишити без змін.

При відкритті апеляційного провадження за даною апеляційною скаргою ухвалою апеляційного суду Донецької області від 7 травня 2018 року задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору при зверненні до апеляційного суду зі скаргою на вказане рішення суду до ухвалення рішення по даній справі апеляційним судом на підставі вимог ч. 1 ст. 136 ЦПК України.

Апеляційний суд вважає необхідним стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради судовий збір в дохід держави в сумі 2400 грн. за подання апеляційної скарги на підставі вимог ст. 4 ч.2 п.6 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполь Донецької області від 05 квітня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради судовий збір в дохід держави в сумі 2400 грн. (дві тисячі чотириста грн.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді