Ухвала суду № 74102041, 16.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-кп/775/81/2018(м)

263/15014/15-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Сєдих А.В.

суддів Гришина Г.А., Гєрцика Р.В.

секретаря Меляник К.В.

за участю прокурора Гришаєва О.І.

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2

захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_3 та обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 на вирок Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2017 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого, одруженого, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5,

визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 260, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 437 КК України та призначено йому покарання: за ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 260 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна; за ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 437 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 10 років. На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого, одруженого, маючого на утриманні малолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9,

визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 260, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 437 КК України та призначено йому покарання: за ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 260 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна; за ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 437 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 10 років. На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна.

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно з вироком суду першої інстанції, 07 квітня 2014 року, на території Донецької області України, невстановленими особами для насильницького підтримання влади незаконної самопроголошеної так званої «Донецької народної республіки» було створено непередбачене законом України збройне формування, яке мало організовану структуру військового типу, а саме єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, учасники збройного формування були озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою а також мали тяжке військове озброєння та військову техніку. Крім того в зазначеному формуванні було визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставились завдання щоденної діяльності, яка полягала в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «ДНР», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Донецької області, встановлення режиму військового стану, протистояння правоохоронним органам державної виконавчої влади України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких і особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокувались в різних населених пунктах та місцевостях Донецької області та мали загальну координацію керівництва.

В середині вересня 2014 року, більш точна дата в ході досудового розслідування не встановлена ОСОБА_2 та ОСОБА_1, діючи з прямим умислом, у групі осіб, маючи намір на вступ до незаконного збройного формування самопроголошеної так званої «Донецької народної республіки», прибули до штабу «ДНР», розташованого у м. Новоазовськ Донецької області, точна адреса в ході досудового розслідування встановлена не була.

При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вступаючи до незаконного збройного формування самопроголошеної так званої «Донецької народної республіки», були достовірно обізнаним, що останнє не відноситься до збройних формувань, передбачених Законами України «Про Збройні Сили України», «Про Службу Безпеки України», «Про міліцію», «Про Державну прикордонну службу України», «Про національну гвардію України», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» та іншими законодавчими актами України, якими передбачено створення та функціонування збройних формувань України.

Діючи далі, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з метою участі у діяльності непередбаченого законами України збройного формування, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 увійшли до незаконного збройного формування, під командуванням невстановленої особи. Ознайомившись з встановленими правилами поведінки, правами та обов’язками членів вказаного збройного формування, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дали свою згоду на їх дотримання та виконання, тим самим, підтвердили свої наміри на участь у вищевказаному незаконному збройному формуванні та виконанню його цілей і завдань.

Так, починаючи з середині вересня 2014 року, більш точна дата в ході досудового розслідування не встановлена, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 неодноразово знаходились на КПП штабу НЗФ «ДНР», що розташовувався в м. Новоазовськ, Донецької області, точна адреса в ході досудового розслідування встановлена не була.

Діючи у складі незаконного збройного формування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час несення служби на КПП штабу НЗФ «ДНР», що розташовувався в м. Новоазовськ, Донецької області, точна адреса в ході досудового розслідування встановлена не була, виконував наступні обов’язки:

- організація та ведення контрольно–пропускного режиму на блокпості розташованому біля будівлі штабу яка знаходиться за адресою: м. Новоазовськ Донецької області, точна адреса в ході досудового розслідування встановлена не була;

- участь у боротьбі та протидії ЗСУ у разі їх наближення до території підконтрольній НЗФ «ДНР»;

- укріплення та охорона зайнятих НЗФ «ДНР» будівель та споруд.

В цей час, точна дата в ході досудового розслідування не встановлена, ОСОБА_1 командиром «Семенівського батальйону» за прізвіськом «Боксер» який входив у склад НЗФ «ДНР» було запропоновано пройти навчання управлінням танку Т-72а, на території Ростовської області Російської Федерації, на що останній погодився. По закінченню навчання, два тижні потому, точна дата в ході досудового розслідування встановлена не була, ОСОБА_1 був призначений командиром танку Т72-а з присвоєнням звання «сержант».

Так, ОСОБА_1П, діючи на виконання явно злочинних наказів осіб НЗФ "ДНР" та службових осіб ЗС РФ, в середині жовтня 2014 року, за попередньою змовою з іншими невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ, на невстановленій ділянці українсько–російського кордону, яка не контролюється органами державної влади України, в порушення вимог Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Лунагської областей, затвердженого Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 22.01.2015 року № 27ог, а саме: поза контрольних пунктів в’їзду-виїзду і без паспортного документу (документу, що його замінює), а також без внесення даних про нього (ОСОБА_1П.) до електронного реєстру, з метою заподіяння шкоди інтересам України – участі у терористичній організації «Донецька народна республіка» ОСОБА_1 разом з іншими невстановленими в ході досудового розслідування особами та вантажем військового призначення (боєприпасами) та військовою технікою здійснили незаконний перетин державного кордону України та потрапили на тимчасово окуповану територію України, тобто здійснив вторгнення на територію України.

Діючи у складі незаконного збройного формування ОСОБА_1, як командир танку НЗФ «ДНР» виконував наступні обов’язки:

- надавав накази екіпажу танку на виконання тих чи інших завдань;

- виконував поставлене завдання;

- безперервно спостерігав за полем бою, відшукуння цілі і знищення їх вогнем у разі їх наближення;

- стежив за точним виконанням сигналів і команд екіпажем;

- підтримував безперервний зв'язок з командиром взводу;

- вів облік витрат боєприпасів;

- забезпечував своєчасне приведення свого танка в бойову готовність.

- участь у боротьбі та протидії ЗСУ у разі їх наближення до території підконтрольній НЗФ «ДНР»;

- укріплення та охорона зайнятих НЗФ «ДНР» будівель та споруд.

В кінці жовтня 2014 року, ОСОБА_1 будучи командиром танку запропонував ОСОБА_2 стати навідником танку Т72а.

Діючи у складі незаконного збройного формування ОСОБА_2, як навідник танку Т72-а виконував наступні обов’язки:

- вести спостереження в своєму секторі, доповідаючи командиру танка про все помічене;

- маскувати танк на привалах за вказівкою командира танка;

- допомагати механіку-водію усувати несправності в матеріальній частині танка.

Перед боєм ОСОБА_2В, як навідник був зобов'язаний:

- підготувати дані для стрільби;

- перевірити справність озброєння і приладів спостереження;

- поповнити танк боєприпасами і перевірити укладку магазинів і снарядів;

- безперервно спостерігати за полем бою і за танком командира взводу; доповідати командиру танка про знову виявлених цілях і про сигнали командира взводу;

- вести облік витрати снарядів і патронів, доповідаючи командиру танка.

- участь у боротьбі та протидії ЗСУ у разі їх наближення до території підконтрольній НЗФ «ДНР»;

- укріплення та охорона зайнятих НЗФ «ДНР» будівель та споруд.

Будучи командиром танку ОСОБА_1 виконував явно злочинні накази керівництва НЗФ «ДНР» в районі с. Саханка Донецької області,с. Ленінське Донецької області, с. Октябрь Донецької області.

Таким чином, в період з середини вересня 2014 року по початок березня 2015 року, більш точна дата в ході досудового розслідування не встановлена, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснюючи свої умисні протиправні дії у складі не передбаченого законами України збройного формування, систематично виконували накази свого безпосереднього командира, а також виконували інші протиправні накази направлені проти представників влади із застосуванням вогнепальної зброї, які отримували від своїх керівників з числа незаконного збройного формування самопроголошеної так званої «Донецької народної республіки».

Дії ОСОБА_1, ОСОБА_2В та невстановлених осіб носили тривалий характер та виразились в активній участі в діяльності непередбаченого законами України збройного формування, що супроводжувались вчиненням опору представникам влади із застосуванням вогнепальної зброї.

В результаті діяльності зазначеного не передбаченого законами України збройного формування на території Донецької області було вчинено низку тяжких та особливо тяжких злочинів.

Крім того, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної ОСОБА_8 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно вказаного документу територія України є неподільною і недоторканною.

Незалежність України визнали понад 68 держав світу, серед яких і Російська Федерація.

Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 №2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що не одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов’язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено:

- агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.

Будь-яке з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої державі;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території до припинення дії угоди;

- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що носять настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим вище актам.

Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин, не можуть слугувати виправданням агресії.

Відповідно до ст. 68 Конституцій України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Як зазначено у ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія – застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій:

- вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;

- блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;

- напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;

- засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;

- дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті;

- застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Підрозділ збройних сил іншої держави – військове формування іноземної держави, що має постійну чи тимчасову організацію, належить до сухопутних (наземних), морських, повітряних або спеціальних військ (сил) цієї держави, оснащене легкою зброєю чи важкою бойовою технікою, яка підпадає під дію Договору про звичайні збройні сили в Європі, перебуває під командуванням особи, відповідальної перед своєю державою і законами України за поведінку своїх підлеглих, які зобов’язані дотримуватися внутрішньої дисципліни, законів України, норм міжнародного права.

Упродовж 2013 року у зв’язку з демократичними процесами, які відбувалися в Україні, невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади Російської Федерації на території Російської Федерації вступили у злочинну змову та домовилися про здійснення протиправних умисних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Досягти вказаної мети вказані особи вирішили шляхом ведення агресивної війни проти України, у тому числі з використанням підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, створення і фінансування терористичних організацій та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії безумовно призведуть до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і бажали їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу, невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади Російської Федерації, діючи за попередньою змовою групою осіб, упродовж 2013 року на території РФ розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних засобів, застосування засобів прихованого характеру, які полягали у використанні протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України, формуванні під інформаційним впливом внутрішньої опозиції для створення постійно діючого фронту по всій території України.

Мотивами впровадження зазначеного плану послугували Євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України.

З грудня 2013 року по лютий 2014 року, для забезпечення схвалення і підтримки громадянами РФ і жителями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та відновлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, вказаними особами організовано ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності, яка у тому числі призвела та призводить до розпалювання національної ворожнечі.

Так, за допомогою всіх видів медіа ресурсів РФ у цей період розпочато негативне викривлення подій на «Євромайдані», якими вказувалось на хибність Європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України та шляхом перекручування, хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих жителів південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувались в Україні, представників опозиційних сил зображали як прихильників націоналістичних поглядів та побудови української держави на засадах ідей національної самосвідомості та ідентичності, учасників національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) – як прибічників та послідовників фашизму, пропагуванні їх неповноцінності за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалось спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних настанов, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (Автономної ОСОБА_8 Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», котрі мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

У подальшому, невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади Російської Федерації, продовжуючи виконання вказаного злочинного плану, діючи за попередньою змовою групою осіб, усупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували, розв’язали і почали ведення агресивної війни проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України – ОСОБА_8 Крим і м. Севастополь, здійснили тимчасову окупацію вказаної території, чим змінили межі території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

У березні-квітні 2014 року під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час досудовим розслідуванням представників влади Російської Федерації на території Донецької і Луганської областей створено антиконституційні незаконні збройні формування «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка».

Одним із основних завдань учасників вказаних незаконних збройних формувань є зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Вказані організації є стійкими об’єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), що створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, та в яких її структурні підрозділи здійснюють терористичну діяльність з відома керівників (керівних органів) усієї організації, і у відповідності до п. 16 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.

З квітня 2014 року по теперішній час, з метою реалізації злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України та зміну меж її території, представниками вищевказаних незаконних збройних формувань здійснюються захоплення адміністративних будівель і ключових об’єктів військової та цивільної інфраструктури на території Донецької та Луганської областей, у тому числі збройні напади на військові частини Збройних Сил України, дислоковані в цих областях, та вчиняються інші злочини.

07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції.

13.04.2014 через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконуючий обов’язки Президента України Указом від 14.04.2014 №405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну антитерористичну операцію (далі – АТО) із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України Оперативним штабом з управління АТО на території Донецької та Луганської областей розроблено декілька замислів на застосування сил і засобів ЗС України та інших військових формувань, які передбачали проведення наступальних рейдових, штурмових, охоронних і оборонних дій.

Унаслідок планування та виконання цих замислів, упродовж травня – липня 2014 року силами АТО взято під контроль близько 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями.

Усвідомлюючи, що використання лише сил та засобів підконтрольних терористичних організацій недостатньо для реалізації злочинного плану зміни меж території та державного кордону України, невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади Російської Федерації, продовжуючи виконання вказаного злочинного плану, діючи за попередньою змовою групою осіб, усупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), продовжили ведення агресивної війни проти України. З цією метою, бажаючи нанести значних уражень військам (силам) АТО, з території РФ по позиціях сил АТО систематично здійснювалися масові ракетно-артилерійські обстріли з різноманітних гармат та реактивних систем залпового вогню.

У подальшому військовослужбовці ЗС РФ і контрольовані ними незаконні збройні формування терористичних організацій продовжили виконання злочинних наказів представників влади РФ.

Зокрема, громадяни України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в середині вересня 2014 року, перебуваючи у м. Новоазовськ, (Україна), розуміючи, що бойові дії та діяльність незаконних збройних формувань «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» на території України призводять до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків, із корисливих мотивів, за власною ініціативою вступили до незаконного збройного формування «Донецька народна республіка», яка контролюється службовими особами ЗС РФ, що веде агресивні воєнні дії проти ЗС України, де до початку березня 2015 року, за попередньою змовою групою осіб з іншими учасниками цього збройного формування приймали у ньому активну участь за наведених вище обставин.

У період часу з кінця жовтня 2014 року по початок березня 2015 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи у складі військового підрозділу НЗФ «ДНР» та «Семенівського батальйону» особисто брали активну учать у збройних протистояннях та обстрілах Збройних сил України та інших підрозділів, задіяних в проведені антитерористичної операції, в тому числі в населених пунктах: с. Саханка Донецької області, с. Ленінське Донецької області, с. Октябрь Донецької області, що призвели до загибелі людей та заподіяння інших тяжких наслідків життю й здоров’ю мирних громадян України та військовослужбовців Збройних сил України.

Дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 носили тривалий характер, а саме в період часу з кінця жовтня 2014 року по початок березня 2015 року та виразились у активній участі у зазначеному незаконному збройному формуванні. При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, усвідомлювали, що незаконне збройне формування, учасником якого вони є, діє на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також чинять збройний опір, незаконну протидію та перешкоджають виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України й військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції.

В результаті діяльності незаконного збройного формування «ДНР» на території Донецької області було спричинено масову загибель людей, а також зруйновано та пошкоджено велику кількість адміністративних та приватних будівель і споруд, викрадено майно фізичних та юридичних осіб в особливо великому розмірі, таким чином умисні дії членів терористичної організації призвели до тяжких фізичних та моральних страждань значної частини населення України.

Цими своїми умисними діями, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безпосередньо прийняли участь у діяльності незаконного збройного формування «Донецька народна республіка» та веденні агресивної війни проти України.

Кримінальна відповідальність за зазначені кримінальні правопорушення передбачена ч. 2 ст. 28, ч.2 ст. 260 КК України, а саме за участь у не передбаченому законом збройному формуванні за попередньою змовою групою осіб та за ч. 2 ст. 28, ч.2 ст. 437 КК України - веденні агресивної війни за попередньою змовою групою осіб.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині обвинувачення за ч.2 ст. 437 КК України та в цій частині кримінальне провадження закрити. В частині засудження його за ч.2 ст. 260 КК України зменшити термін покарання до 3 років. Зазначає про те, що з вироком суду першої інстанції не згоден

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок суду першої інстанції змінити, виправдати його по інкримінованому йому злочину, передбаченому ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 437 КК України, у зв’язку з недоведеністю вини. Вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3 просить вирок суду першої інстанції скасувати, постановити новий вирок, яким в частині засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 260 КК України визнати винними та призначити їм покарання у вигляді 3 років 8 місяців позбавлення волі без конфіскації майна. В частині засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 437 КК України виправдати за відсутністю в їх діях складу даного злочину. Звільнити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з-під варти в залі суду за фактичним відбуттям строку призначеного покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, промови учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_3, обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів провадження та вироку, висновки суду першої інстанції по винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їх засуджено, відповідають фактичним обставинам провадження та підтверджується наявними у матеріалах провадження доказами.

Проаналізувавши зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку у вироку, суд обґрунтовано визнав винними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 260, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 437 КК України та відповідно кваліфікував їх дії.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У зв’язку з тим, що обвинуваченні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 260 КК України визнали в повному обсязі, то у зв’язку з цим в ході апеляційного розгляду обставини вчинення вищезазначеного злочину та доведеність вини обвинувачених у його вчиненні апеляційним судом не перевіряється.

Доводи обвинувачених та захисника проте, що в діях обвинувачених не має складу злочину передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 437 КК України не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, у зв’язку з чим являються надуманими та безпідставними, з таких підстав.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вина обвинувачених у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 437 КК України підтверджується наступними доказами:

- поясненнями самих обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з яких вбачається, що ОСОБА_1 проходив навчання танкіста у Ростовській області РФ, де його навчали розвантажувати боєприпаси, керувати танком Т72. Коли він повернувся з Росії його зробили командиром танку Т72 військ «ДНР», а ОСОБА_2 було включено до екіпажу танку у якості стрілка-наводчика, перебували у с. Октябрське Новоазовського району. До їх обов’язків входило спостерігання за танком, щоб він був у бойовій готовності та у випадку наступу Українського війська бути готовим до бою. Також на танку був кулемет, техобслуговування танку проводили один раз.

- поясненнями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з яких вбачається, що вони їздили у 2014 році по роботі до міста Новоазовськ, відвозили продукти харчування для магазинів. Бачили на блокпостах з боку «ДНР» обвинувачених, які були у камуфляжній формі, у розвантажних жилетах, знаків на формі не було, що вони робили на блокпостах не знає. Бачили у обвинувачених автомати Калашникова. В полі неподалік обвинувачених бачили якусь техніку, яка схожа на танки.

- протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 04.11.2015 року на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Донецької області від 09.09.2015 року, в якому містяться розмови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо їх перебування на території Росії та обговорення наявності цьому доказів, та джерела походження про це інформації у правоохоронних органів, перемови, що вони є танкістами, як вони «наливали», тобто здійснювали постріли, що тікати їм нікуди.

- схемами, складеними ОСОБА_1, в яких зазначено позиції знаходження танку, керування яким здійснював ОСОБА_1, поблизу с. Ленінське, с. Октябрь, с.Саханка у Новоазовському районі Донецької області, позиції інших танків, лінії оборони та штабу «ДНР» у періоди з жовтня 2014 року по грудень 2015 року, з грудня 2014 року по січень 2015 року та з січня 2015 року по лютий 2015 року.

З аналізу зазначених доказів вбачається, що дії обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кваліфіковані правильно, оскільки вони діючи умисно, вчинили ведення агресивної війни за попередньою змовою групою осіб. Колегія суддів зазначає, що обвинувачені в ході судового засідання в суді першої інстанції не заперечували того, що вступили до складу незаконного збройного формування, де несли службу, були членами екіпажу танку Т-72, який підтримували у технічно справному стані, були готові до бойових дій у випадку наступу ЗС України. Дії обвинувачених направлені на зберігання танку, дотримання його у справному стані та готовності до відсічі наступу ЗС України у складі незаконного збройного формування свідчать про вчинення обвинуваченими дій ведення агресивної війни.

Колегія суддів вважає, що в апеляційних скаргах не наведено переконливих доводів які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини обвинувачених в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 437 КК України.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що невизнання своєї провини обвинуваченими є їх способом захисту від пред’явленого обвинувачення та намаганням ухилитися від кримінальної відповідальності за вчинений ними злочин.

Твердження, які зазначені в апеляційних скаргах про те, що обвинувачених примусили вступити до незаконних збройних формувань, в ході апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли, оскільки відповідно до пояснень свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачені вільно пересувались по території Новоазовського району Донецької області, яка на даний час не підконтрольна владі України, обвинувачених ніхто не охороняв та вони мали можливість безперешкодно залишити зазначену територію, що в подальшому і зробили.

Твердження в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_11 про те, що на досудовому слідстві до нього застосовували недозволені методи ведення слідства, колегія суддів вважає надуманими та безпідставними, оскільки на ці обставини він вказує тільки в апеляційній скарзі, в ході апеляційного розгляду на них не наполягав та в ході проведення розгляду кримінального провадження в суді першої інстанцій, а також при проведенні досудового слідства, ніяких клопотань з цього приводу не заявляв.

Призначаючи обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_11 покарання, суд першої інстанції, правильно врахував характер і тяжкість вчинених ними злочинів, особи обвинувачених, які задовільно характеризуються за місцем проживання, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебувають, раніше не судимі, ОСОБА_1 має на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_2 має на утриманні неповнолітніх дітей 2004 та 2007 років народження, та призначив необхідне і достатнє покарання, передбачене санкцією інкримінованих статей.

Доводи обвинувачених про те, що судом першої інстанції обрано дуже сурове покарання та не в повному обсязі враховано обставини, що характеризують їх особу, являються безпідставними, оскільки при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції було прийнято до уваги та враховано всі обставини, необхідні для правильного та законного розгляду кримінального провадження.

У зв’язку з вищезазначеним, колегія суддів не знаходить підстав для зміни або скасування вироку суду першої інстанції, так як він являється справедливим, законним та обґрунтованим, суттєвих порушень кримінального процесуального закону не виявлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_3, обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2017 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без змін.

Відповідно до положень ч.5 ст. 72 КК України (в редакції від 26.11.2015 року) зарахувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк попереднього ув’язнення з 07 вересня 2015 року по день набрання вироком законної сили, тобто по 16 травня 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку в Касаційний кримінальний суд Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді: