Рішення № 74098846, 18.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 травня 2018 року № 826/19490/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Скочок Т.О., суддів: Кармазіна О.А., Катющенка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1 до Державної фіскальної служби Українипропоновлення на роботі, визнання недійсним наказу про звільнення та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі також - відповідач, ДФС України), в якому просить:

- скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 19.09.2016 №3182-о про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України;

- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на незаконність його звільнення 19.09.2016 з посади головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методології роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України з підстави, передбаченої п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про держану службу». Позивач вважає, що відповідач мав залишити його на роботі, запропонувавши йому посаду у відділі взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу новоствореного Департаменту методологічної та нормотворчої роботи, як працівнику, який за своїм рівнем кваліфікації та продуктивністю праці має переважне право на залишення на роботі, з урахуванням тих обставин, що: у позивача на утриманні наявні троє утриманців (дві неповнолітні дитини, з яких одна інвалід, та дружина, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною); в сім'ї позивача, він єдиний працівник з самостійним заробітком. При цьому, посадові обов'язки у новоствореному відділі по суті ні чим не відрізняються від тих, які виконував позивач на займаній посаді у ліквідованому відділі. Однак відповідач, всупереч норм чинного законодавства, спочатку запропонував позивачу перелік посад відповідно до штатного розпису ДФС, які були або тимчасові (на період відпусток по догляду за дітьми), або не були державною службою, та з нижчим окладом, або не відповідали спеціалізації роботи позивача. У зв'язку з чим від переведення на жодну із запропонованих посад позивач відмовився. Безпосередньо в день звільнення відповідач запропонував наявні посади згідно штатного розпису ДФС, проте без надання для ознайомлення позивачу посадових інструкцій до таких посад, що у свою чергу свідчить про неналежне виконання відповідачем вимог ст. 32 Кодексу законів про працю України. За наведених обставин позивач вважає, своє звільнення з посади незаконним, а свої права та інтереси порушеними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2016 (суддя Балась Т.П.) відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2017 дана справа прийнята до провадження суддею Скочок Т.О. та призначена до судового розгляду у складі колегії суддів.

У судових засіданнях позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги повністю, а представник відповідача заперечував проти позову з підстав та мотивів, що наведені у тексті їх заперечень.

Свої заперечення відповідач мотивував тим, що оскаржуваний наказ від 19.09.2016 №3182-о виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку з реорганізацією (відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України) та у зв'язку зі скороченням штатної чисельності (відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «По державну службу»), в ході якої було ліквідовано підрозділ, в якому працював позивач, та створений новий. 25.05.2016 позивача у встановленому письмовому порядку було попереджено про вивільнення та тричі (21.07.2016, 25.07.2016 та 19.09.2016) запропоновано вакантні посади у різних структурних підрозділах ДФС України, переважно посади головних державних інспекторів (в тому числі дві посади, які не належали до тимчасових посад, з посадовим окладом 4 308 грн., а саме посади: головного державного інспектора відділу бюджетування підвідомчих установ і підприємств та фінансового супроводження в рамках міжнародного співробітництва управління бюджетування та методології Департаменту фінансування, бухгалтерського обліку та звітності та головного державного інспектора відділу організації роботи територіальних органів по супроводженню податкових спорів управління супроводження судових спорів Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження). Проте від усіх запропонованих посад позивач відмовився. За наведених обставин представник відповідача вважає, що ДФС України дотрималась всіх вимог законодавства при звільнені позивача.

На підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України судом ухвалено про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 упродовж періоду з 20.06.2008 по 19.09.2016 працював в Державній фіскальній службі України, в тому числі на посадах головного державного податкового інспектора відділу роботи з органами державної влади Управління координації нормотворчої роботи та взаємодії з органами державної влади, головного державного податкового інспектора відділу взаємодії з органами державної влади Департаменту обслуговування платників податків, головного державного податкового інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління координації та вдосконалення податкового та митного кодексів Департаменту координації нормотворчої та методологічної роботи з питань оподаткування, головного державного податкового інспектора відділу взаємодії з органами влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування. Попередньо з 22.09.1995 по 20.02.2007 працював на різних посадах у державних податкових інспекціях (що засвідчується наявнимим у матеріалах справи копіями аркушів трудової книжки ОСОБА_1).

Наказом ДФС України від 01.08.2014 №128-о позивача переведено на посаду головного державного податкового інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування.

За змістом Положення про відділ взаємодії з органами державної влади Управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування, затвердженого Головою ДФС України 18.11.2014, основними завданнями цього Відділу є: організаційне, експертно-аналітичне та інформаційне забезпечення взаємодії ДФС з Верховною Радою України та її органами, Кабінетом Міністрів України та іншими органами державної влади; здійснення системного аналізу щодо стану розроблення і проходження проектів нормативно-правових актів, моніторингу проектів законодавчих актів з питань, що стосуються повноважень ДФС; координація роботи структурних підрозділів ДФС щодо розгляду запитів та звернень народних депутатів України.

Наказом ДФС України від 02.09.2014 №101 «Про введення в дію Структури ДФС та внесення змін до наказу ДФС від 09.07.2014 №1» введена в дію затверджена Головою ДФС України 12.08.2014 та погоджена Міністром фінансів України Структура Державної фіскальної служби України. Одночасно цим Наказом ДФС України ліквідувало Департамент методологічної роботи з питань оподаткування (77 штатних одиниць) та на його базі вирішено утворити департамент з аналогічною назвою (60 штатних одиниць), передавши 10 штатних одиниць та здійснення функцій методології митних платежів новоутвореному Департаменту адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання.

Відповідно до затвердженої Наказом ДФС України №1 від 09.07.2014 (у редакції Наказу ДФС України №101 від 02.09.2014) Організаційної структури Державної фіскальної служби України, Департамент методологічної роботи з питань оподаткування (всього 60 штатних одиниць) включав 3 управління, в т.ч. управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади, до складу якого входив відділ взаємодії з органами державної влади (7 штатних одиниць).

За даними Штатного розпису на 2015 рік ДФС України, затвердженого 21.01.2015, відділ взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування складався з 7 штатних одиниць, з них 5 штатних одиниць за посадою - головний державний інспектор.

Наказом ДФС України від 23.07.2015 №535 «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України» в редакції наказу ДФС України від 12.08.2015 №598 затверджено Організаційну структуру Державної фіскальної служби України, відповідно до якої замість Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування передбачено створення Департаменту забезпечення розвитку та вдосконалення податкової системи зі штатною чисельністю 45 одиниць, функціональний напрям - забезпечення сервісної функції.

Наказом ДФС України від 30.12.2015 №1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України» вирішено: скоротити штатну чисельність апарату ДФС України на 30%, введено в дію Структуру апарату ДФС України та реорганізовано, зокрема, Департамент забезпечення розвитку та вдосконалення податкової системи (45 штатних одиниць) у Департамент методологічної та нормотворчої роботи (41 штатна одиниця).

За даними Штатного розпису на 2015 рік ДФС України, затвердженого 31.12.2015, у складі Департаменту методологічної та нормотворчої роботи утворене управління координації роботи з вдосконалення податкової системи, яке складається з відділу загальної методології оподаткування та відділу взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу (останній зі штатною чисельністю 5 одиниць, з них 4 посади головного державного інспектора).

Відповідно до Положення про відділ взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи, затвердженого 12.12.2017, основними завданнями цього Відділу є: організаційне, експертно-аналітичне та інформаційне забезпечення взаємодії ДФС з Верховною Радою України та її органами, Кабінетом Міністрів України та іншими органами державної влади; здійснення узагальнення інформації щодо стану розроблення і проходження проектів нормативно-правових актів, що стосуються повноважень ДФС; моніторинг проектів законодавчих актів з питань, що стосуються повноважень ДФС, зареєстрованих у Верховній Раді України суб'єктами права законодавчої ініціативи; координація роботи структурних підрозділів ДФС щодо реалізації державної регуляторної політики.

25.05.2016 позивачу вручено попередження про наступне вивільнення із займаної посади 25.07.2016 (а саме - з посади головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади Управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України) згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів України про працю та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв?язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників ДФС України. В цьому повідомленні ОСОБА_1 повідомлено про відсутність в ДФС України станом на 25.05.2016 вакантних посад.

Згодом позивачу було запропоновано перелік наступних вакантних посад:

- згідно письмової пропозиції від 21.07.2016: головного державного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3; головного державного інспектора відділу експлуатації майна управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4; головного державного інспектора відділу організації проведення заходів управління організаційно-контрольного забезпечення Департаменту організації роботи Служби - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5; головного державного інспектора відділу податкового співробітництва управління міжнародних зв'язків Департаменту організації роботи Служби - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_6; головного державного ревізора-інспектора відділу координації та аналізу Департаменту внутрішнього аудиту - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_7; головного державного інспектора відділу організації роботи територіальних органів по супроводженню податкових спорів управління супроводження судових спорів Департаменту адміністрування оскарження та судового супроводження - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_8; головного державного інспектора відділу узагальнення судової практики управління супроводження судових спорів Департаменту адміністрування оскарження та судового супроводження - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_9;

- згідно письмової пропозиції від 25.08.2016: головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників основних галузей економіки управління планових перевірок Департаменту аудиту - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_10; провідного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури; провідного інженера відділу організації будівництва управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури; головного державного інспектора відділу управління майном та соціального забезпечення управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

- згідно письмової пропозиції від 19.09.2016: головного державного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури; провідного інженера відділу організації будівництва управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури; провідного інженера відділу електронного документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури; головного державного ревізора-інспектора відділу обліку об'єктів оподаткування управління реєстрації та обліку платників Департаменту обслуговування платників - на період відпусток по догляду за дитиною ОСОБА_11, ОСОБА_12; головного державного ревізора-інспектора відділу координації та аналізу Департаменту внутрішнього аудиту осіб - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_7; головного державного ревізора-інспектора відділу інформаційного забезпечення перевірок управління перевірок відомостей в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру Департаменту податків і зборів з фізичних осіб - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_13; головного державного інспектора відділу управління майном та соціального забезпечення управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_14; головного державного інспектора відділу бюджетування підвідомчих установ і підприємств та фінансового супроводження в рамках міжнародного співробітництва управління бюджетування та методології Департаменту фінансування, бухгалтерського обліку та звітності; головного державного інспектора відділу євро інтеграції та проектів розвитку управління міжнародних зв'язків Департаменту організації роботи Служби - на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_15; головного державного інспектора відділу організації роботи територіальних органів по супроводженню податкових спорів управління супроводження судових спорів Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження; головного державного інспектора відділу організації роботи територіальних органів по супроводженню податкових спорів управління супроводження судових спорів Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження - на час періоду відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_16

Від переведення на запропоновані посади позивач відмовився, про що зазначив у текстах пропозицій.

Наказом Голови ДФС України від 19.09.2016 №3182-о «Про звільнення ОСОБА_1» позивача звільнено з 19.09.2016 з посади головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади Управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України, у зв?язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників ДФС України відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів України про працю та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Підставою для прийняття наказу про звільнення позивача зазначено попередження про наступне вивільнення.

Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.

Розглядаючи справу по суті виходив з наступного.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус позивача, як державного службовця, а також правовідносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням і припиненням державної служби врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ, який набув чинності з 01 травня 2016 року (далі по тексту - Закон №889-VІІІ).

Статтею 83 цього Закону встановлені підстави для припинення державної служби, серед них, в тому числі за ініціативою суб'єкта призначення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VІІІ).

У свою чергу, за приписами ст. 51 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), які кореспондуються зі ст. 43 Конституції України, є однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підставами припинення трудового договору згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Частиною 4 ст. 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Нормами ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Виходячи з нормативного тлумачення наведених положень КЗпП України, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також у випадку масового вивільнення довести до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

При цьому, як відзначив Верховний Суд України в тексті своєї постанови від 23.03.2016 у справі № 6-2748цс15, під час звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених ст. 49-2 КЗпП України.

Суд звертає увагу на те, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо.

Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації. Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 09.12.2010 № К-20764/08.

З матеріалів справи вбачається, що з метою проведення реорганізації та скорочення штатної чисельності ДФС України, наказом ДФС України від 30.12.2015 №1022 скорочено штатну чисельність апарату ДФС та введено у дію нову організаційну структуру, а також у зв'язку з цим Головою ДФС України був затверджений новий штатний розпис ДФС України на 2015 рік. Згідно цього ж наказу ДФС України від 30.12.2015 №1022 реорганізовано Департамент забезпечення розвитку та вдосконалення податкової системи (створеного замість Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування, в одному із відділів якого працював позивач) та створено новий структурний підрозділ - Департамент методологічної та нормотворчої роботи з меншою чисельністю штатних одиниць. У складі новоствореного Департаменту передбачалося три структурних підрозділи - управління, в тому числі управління координації роботи з вдосконалення податкової системи, до якого увійшов відділ взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу. Загальна чисельність такого відділу складала 5 штатних одиниць, з них 4 - за посадою головного державного інспектора.

Тобто, в даному випадку мало місце як перетворення одного структурного підрозділу в інший, так і скорочення штатної чисельності працівників такого підрозділу.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Між тим, за приписами ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Також, абз. 1 і 2 ст. 42-1 цього Кодексу передбачено, що працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Як вбачається зі змісту письмових попередження про наступне вивільнення з посади від 25.05.2016 та пропозицій відповідача від 21.07.2016, 25.08.2016 та 19.09.2016, позивачу не було запропоновано жодної із 4-х посад головного державного інспектора у відділі взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи. Натомість позивачу у період з 25.05.2016 по 19.09.2016 були запропоновані як рівнозначні вакантні посади в інших структурних підрозділах ДФС (Департаменті матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, Департаменті внутрішнього аудиту, Департаменті податків і зборів з фізичних осіб, Департаменті обслуговування платників, Департаменті адміністративного оскарження та судового супроводження, Департаменті фінансування, бухгалтерського обліку та звітності, Департаменті організації роботи Служби). Переважна більшість із запропонованих посад були тимчасові.

Поряд з цим, проаналізувавши зміст положень Положення про відділ взаємодії з органами державної влади Управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування та Положення про відділ взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи, суд дійшов висновку, що загалом правовий статус, зміст завдань і основних функцій відділу взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи аналогічні тим, що були визначені для попередньо ліквідованого відділу взаємодії з органами державної влади Управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування.

У своєму листі від 23.01.2018 №936/З/99-99-15-01-02-14 ДФС України зазначило, що у структурі Департаменту методологічної та нормотворчої роботи також передбачений відділ взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу управління координації роботи з вдосконалення податкової системи, який функціонує по теперішній час та виконує у тому числі функції ліквідованого відділу взаємодії з органами державної влади.

Відповідно до текстів посадової інструкції головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади Управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування, затвердженої 18.11.2014 Головою ДФС України, та посадової інструкції головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи, затвердженої 12.12.2017, вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня головного державного інспектора таких відділів тотожні.

Згідно даних трудової книжки позивач працював у структурних підрозділах апарату ДФС України за напрямком взаємодія з органами державної влади з 14.05.2012, в тому числі з 01.08.2014 - у відділі взаємодії з органами державної влади Управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування. Крім того, позивач працював в органах державної податкової служби у період з 22.09.1995 по 20.02.2007, та сукупно в апараті ДФС України - з 20.06.2008 по 19.09.2016.

Крім того, відповідно до наданих позивачем до матеріалів позову копій свідоцтв про народження та свідоцтва про шлюб, позивач одружений (дружина ОСОБА_2) та має двох неповнолітніх дітей (ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_2). Згідно довідки №1581 від 20.10.2015 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді ОСОБА_17 потребує відповідного домашнього догляду (дійсна станом на 19.09.2016). Відповідно до наказу ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.02.2014 №64-в, ОСОБА_2 була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, - з 24.02.2014 по 17.12.2016.

У своєму позові позивач стверджує, що він на момент звільнення з посади був єдиним годувальником сім'ї.

Наведені обставини відповідачем в ході судового розгляду справи жодними документальними доказами спростовані не були. Також відповідач не надав суду без поважних причин пояснення та документальні докази на підтвердження факту призначення на вакантні посади головного державного інспектора у відділі взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи до дня звільнення позивача з посади осіб, які мали перед ним переважне право на переведення на такі посади згідно зі ст. 42 КЗпП України (в тому числі з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці).

Враховуючи вище наведене суд приходить до висновку про не надання відповідачем до суду доказів пропозиції позивачу іншої роботи на рівнозначній посаді одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності штату), як того вимагає ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на виконання ним вимог трудового законодавства в частині надання ОСОБА_1 перед звільненням пропозицій про переведення останнього на рівнозначні вакантні посади головного державного інспектора у інші структурні підрозділи апарату ДФС України, оскільки у матеріалах справи відсутні документи, що характеризують такі посади як рівнозначні посадам головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади Управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування чи головного державного інспектора у відділі взаємодії з органами державної влади та координації регуляторного процесу управління координації роботи з вдосконалення податкової системи Департаменту методологічної та нормотворчої роботи.

Окрім того, з текстів копій наданих позивачем листів ДФС України від 14.09.2016 №9669/3/99-99-04-01-01-14, від 16.02.2018 №2256/3/99-99-04-01-02-14, від 23.02.2017 №2698/3/99-99-04-01-01-14, від 10.03.2017 №3350/3/99-99-04-01-01-14 вбачається, що позивачу у період з 25.05.2016 по 19.09.2016 відповідачем були запропоновані не весь перелік вакантних головного державного інспектора (головного державного ревізора-інспектора) в ДФС України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів неможливості переведення позивача з його згоди на іншу роботу за рівнозначною посадою та/або доказів відсутності роботи за такою посадою до дня звільнення позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням ст.ст. 40, 42, 42-9, 43 КЗпП України, оскільки ДФС України не було виконано свого обов'язку та не враховано права позивача на переважне залишення на роботі та не запропоновано всі наявні інші рівнозначні вакантні посади одночасно з попередженням про звільнення.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а наказ ДФС України від 19.09.2016 №3182-о про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України є таким, що підлягає скасуванню як протиправний.

Що стосується позовних вимог позивача про зобов'язання ДФС України поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч. 3 ст. 245 зазначеного Кодексу).

Враховуючи вищенаведений висновок суду про те, що позивача було протиправно звільнено з державної служби, суд дійшов висновку, що належним способом захисту його порушеного права є поновлення позивача на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме - на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України, з 20.09.2016.

В даному випадку суд керується також правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 (№ рішення у ЄДРСР 41602330), відповідно до якої у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Стосовно правомірності позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 Порядку №100 встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно довідки ДФС України від 09.02.2017 №81 про середньомісячну плату ОСОБА_1, за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням (тобто, липень і серпень 2016 року) середньомісячна зарплата позивача склала 7 534,12 грн., з урахуванням того, що за вказаний період ОСОБА_1 фактично відпрацював 12 робочих днів, а середньоденна заробітна плата становить 342,46 грн. Достовірність та правильність такого розрахунку розміру середньоденної заробітної плати позивачем в межах спору не заперечуються, а тому суд відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України приходить до висновку про визнання цих обставин сторонами та відсутність необхідності у їх додатковому доказуванні.

Позивача звільнено з державної служби в ДФС України згідно з наказом ДФС України від 19.09.2016 №3182-о з 19.09.2016.

Вимушений прогул позивача з 20.09.2016 (наступний робочий день за днем звільнення) по 18.05.2018 (дата ухвалення судом рішення).

Відповідно до листів Міністерства праці та соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» та від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та роз'яснення Мінсоцполітики з питання розрахунку норм тривалості робочого часу на 2018 рік (https://news.dtkt.ua/labor/labor-relations/45537) кількість робочих днів в у 2016 році за період з 20.09.2016 по 31.12.2016 становила 73 робочі дні, в 2017 році всього 249 робочих днів та в 2018 році за період з 01.01.2018 по 18.05.2018 - 93 робочі дні.

Таким чином, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача за 2016 рік становить 73 дні, за 2017 рік - 249 днів, за 2018 рік - 93 дні, сукупно - 421 день. Відповідно середній заробіток ОСОБА_1, за час вимушеного прогулу з 20.09.2016 по 18.05.2018 складає 144 175,66 грн.

При цьому, що стосується посилань позивача щодо необхідності розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадового окладу позивача відповідно до положень п. 10 Порядку №100, то суд відхиляє їх через відсутність у матеріалах справи документальних доказів, які визначають розмір посадового окладу позивача на момент звільнення.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України з 20.09.2016 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 7 362,89 грн. (342,46 * 21,5, де 21,5 - середньомісячне число робочих днів за останні два місяці перед звільненням) підлягає негайному виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 04208, АДРЕСА_1) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 19.09.2016 №3182-о «Про звільнення ОСОБА_1.».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України з 20.09.2016.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 144 175,66 грн.

Допустити негайне виконання цього рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 з 20.09.2016 на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 7 362,89 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Судді Т.О. Скочок О.А. Кармазін В.П. Катющенко