Постанова № 74098137, 15.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1688/17 Головуючий у 1 інстанції: Литвиненко І.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Міністерства оборони України та ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання неправомірними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України та Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати неправомірними та скасувати рішення Міністерства оборони України п. 15 від 06.10.2017 року протоколу № 104 про відмову у призначенні одноразової допомоги ОСОБА_5, як інваліду війни ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_5 одноразову грошову допомогу, як інваліду війни третьої групи, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року, встановленому п. п. 6 пункту 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, в редакції закону з 07.05.2017 року, Постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 року та перерахувати на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату суму одноразової грошової допомоги, як інваліду війни 3 групи для подальшої виплати ОСОБА_5;

- зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат виплатити ОСОБА_5 суму одноразової грошової допомоги, як інваліду війни третьої групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, встановленому п. п. 6 пункту 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ в редакції закону з 07.05.2017 року, Постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано пункт № 15 протоколу № 104 від 06.10.2017 року засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

Зобов'язано Міністерство оборони України (місцезнаходження - Повітлофлотський проспект, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплати ОСОБА_5 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням III групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 27- ми місячного грошового забезпечення, відповідно до пп. 2 п. 2 «Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у такій редакції: «Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_5 одноразову грошову допомогу, у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби про перебуванні у країнах де велись бойові дії у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, відповідно до п. п. б пункту 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та перерахувати суму грошової допомоги на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату з метою її подальшої виплати».

Також, не погодившись з рішенням суду, відповідач - Міністерство оборони України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт посилається на те, що, оскільки позивач проходив військову службу у збройних силах СРСР, тому виплата йому одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України, а також, вказує, що позивачем не надано документ, який підтверджує причини та обставини поранення.

30 березня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від Чернігівського обласного військового комісаріату надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, яким відповідач підтримує вимоги апеляційної скарги Міністерства оборони України та зазначає, що у дії Чернігівського обласного комісаріату не спрямовані на порушення прав позивача.

16 квітня 2018 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу Міністерства оборони України, в якому позивач зазначає, що надав до військового комісаріату усі необхідні документи, передбачені чинним законодавством, відтак, має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка настала внаслідок поранення та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, що призначається Міністерством оборони України.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні, суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 05 лютого 1985 року по 20 жовтня 1986 року ОСОБА_5 приймав участь у виконанні інтернаціонального обов'язку в Демократичній республіці Афганістан, що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_1 та довідкою Чернігівського об'єднаного військового комісаріату від 23.04.2013 року № 895.

Під час проходження строкової військової служби у республіці Афганістан позивач отримав закриту черепно-мозкову травму, контузію.

17 квітня 2013 року ОСОБА_5 після первинного огляду, відповідно до довідки МСЕК серія НОМЕР_2, було встановлено ІІІ групу інвалідності, строком до 01.05.2016 року, у зв'язку з захворюванням пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до довідки МСЕК серія АВА № 029531 від 05 квітня 2016 року , позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, безтерміново.

З Витягу протоколу Центральної військово-лікарської комісієї Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 06.10.2017 № 104 вбачається, що поранення ОСОБА_5, ЗЧМТ - контузія головного мозку, пов'язано з виконанням позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дій.

У зв'язку з вищевказаним, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності.

12 листопада 2015 року позивач звернувся до Військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням III групи інвалідності.

Листом від 14.12.2015 року № 6297 Чернігівський обласний військовий комісаріат, з посиланням на лист Департаменту фінансів від 09.12.2015 року № 248/3/6/3844, повідомив позивачу про відсутність законних підстав для задоволення його заяви, оскільки виплата одноразової грошової допомоги передбачена тільки військовослужбовцям та звільненим особам, які отримали первинно інвалідність після 01.01.2017 року.

Позивач оскаржив бездіяльність відповідача в судовому порядку. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 року, вимоги ОСОБА_5 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність розпорядника бюджетних коштів - Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви ОСОБА_5 з доданими до неї документами, про виплату йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності III групи, передбаченої ст. 16 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_5 про виплату йому одноразової грошової допомоги з доданими до неї документами відповідно до ст.. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийняти відповідне рішення.

Міністерством оборони України, згідно протоколу № 104 від 06.10.2017 року було прийнято рішення про відмову ОСОБА_5 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби з тих підстав, що інвалідність позивача настала пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Вважаючи відмову відповідачів протиправною, ОСОБА_5 звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу III групи інвалідності), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Матеріали справи свідчать, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 17 квітня 2013 року, у зв'язку з проходженням військової служби, тому днем виникнення у позивача права на отримання спірної допомоги є день встановлення інвалідності.

Пунктом 8 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що діє з 01 січня 2014 року), встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

З наведенного слідує, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в ухвалі від 31 травня 2017 року у справі №711/5733/16-а.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 має право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Щодо посилання ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на те, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі встановленому п.п. б п. 1 ст. 16-2 Закону №2011-ХІІ в редакції з 07 травня 2017 року, а саме: інвалідам війни ІІІ групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, а не в розмірі, встановленому Постановою КМУ № 499 від 25.08.2008 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції з 07 травня 2017 року), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

Положеннями ч. 9 ст. 16-3 передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

У п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року, яка набрала законної сили з 24 січня 2014 року, встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, датою, з якої у військовослужбовця виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, є момент первинного встановлення такої інвалідності в період дії таких актів. Особи, допомога яким не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на день встановлення такої інвалідності.

Тобто, право на отримання одноразової грошової допомоги, в зв'язку з інвалідністю військовослужбовця, у позивача виникло з моменту встановлення інвалідності, а саме: з 17 квітня 2013 року.

На час виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги діяла наступна редакція ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»: у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Також, діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів Українивід 28 травня 2008 р. N 499.

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку № 499 (у редакції, чинній на час встановлення позивачу III групи інвалідності - 17.04.2013 року), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше, ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам III групи виплачується у розмірі 27-ми місячного грошового забезпечення.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду III групи, у розмірі 27-ми місячного грошового забезпечення.

Колегія суддів суд звертає увагу на те, що п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції з 07 травня 2017 року), у даному випадку застосуванню не підлягає.

Щодо доводів Міністерства оборони України, викладених в апеляційній скарзі, про те, що в матеріалах справи відсутній документ, що посвідчує причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно абзацу 24 пункту 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років при призначенні пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 № 530, у разі настання інвалідності копія довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - до розпорядника бюджетних коштів подається тільки в тому разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення про військово - лікарську експертизу у збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі).

Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Таким чином, з урахуванням наведеного, рішення, оформлене протоколом Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України №2469 від 11 грудня 2012 року, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між захворюванням та несенням військової служби, підтверджує правомірність вимог позивача.

Згідно п. 3 Порядку № 499, особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військкомату заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності; довідку медико- соціальної експертної про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва); копію документа що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Приписами пункту 7 Порядку № 499 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.

Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Як вбачається з матеріалів справи до заяви позивачем були подані всі необхідні документи.

Отже, Міністерство оборони України безпідставно посилається у своїй апеляційній скарзі на те, що позивач не надав документ, що посвідчує причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), оскільки з наданих документів встановлено, що причиною захворювання є виконання позивачем обов'язків військової служби (автомобіль яким керував позивач був підбитий із гранатомета).

Крім того, відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання неправомірним та скасування пункту № 15 протоколу № 104 від 06.10.2017 року засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби та зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_5 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням III групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 27- ми місячного грошового забезпечення відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку №499.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано, що виплата спірної допомоги не відноситься до компетенції Міноборони України у зв'язку з тим, що позивач не проходив службу у Збройних Силах України, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, для призначення пенсій за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців військових формувань колишнього СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України.

Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними інші доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В. Повний текст постанови виготовлено 21 травня 2018 року.