Постанова № 74097739, 18.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/2064/17 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Лічевецького І.О., Губської Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу публічного акціонерного підприємства "Черкасиобленерго" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2018 у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного підприємства "Черкасиобленерго" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у Черкаській області №0001221300 від 22.09.2017 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується та вірно встановлено судом першої інстанції, що Головним управлінням ДФС у Черкаській області винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0001221300 від 22.09.2017, за яким до Тальнівських районних електричних мереж, який є відокремленим структурним підрозділом позивача, застосовано штраф у розмірі 148926,68 грн. за період з 21.03.2017 до 07.08.2017 та нараховано пеню у розмірі 39408,48 грн., всього у сумі 188335,16 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі №01/1494, на зобов'язання щодо сплати вказаної заборгованості та нарахованих штрафу і пені не розповсюджується, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.10 №2464-VI, платниками єдиного внеску є зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пунктів 5, 8 статті 9 Закону №2464, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Відповідно до пункту 2 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.15 за №508/26953) (далі - Інструкція №449), сплата єдиного внеску здійснюється за місцем: обліку платника у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, розрахунок фінансових санкцій згідно оскаржуваного рішення здійснено на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, згідно з якими, позивачем у період з 21.03.2017 по 07.08.2017 несвоєчасно перераховано єдиний внесок, що не заперечувалось позивачем і стало підставою прийняття оскаржуваного рішення. А відтак, спір між сторонами щодо своєчасності сплати єдиного соціального внеску відсутній.

Правова позиція апелянта ґрунтується на необхідності застосування норм статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 №2343-ХІІ в редакції до 22.12.2011.

Так, ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 порушено провадження у справі №01/1494 про банкрутство ВАТ "Черкасиобленерго", одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Спеціальним законом, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів є Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон №2343-XII) .

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VI (далі - Закон № 4212-VI) наведений Закон № 2343-XII викладено в новій редакції, яка набрала чинності 19.01.2013р.

При цьому, згідно пункту 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212-VI положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Положення Закону № 4212-VI, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.

Положення Закону № 4212-VI, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відтак, положення Закону № 4212-VI застосовуються до позивача лише в частині продажу його майна в провадженні у справі про банкрутство, в решті застосовуються відповідні положення Закону № 2343-XII, які діяли до внесення змін Законом № 4212-VI.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції вважає необґрунтованим посилання апелянта на частину 4 статті 12 Закону № 2343-XII, згідно якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Отже, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів та не поширює свою дію на зобов'язання поточних кредиторів, в тому числі щодо нарахування неустойки (штрафів, пені), та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Крім того, наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 4 липня 2011 року, 7 травня, 11 червня, 1 жовтня 2012 року, 26 лютого, 7 липня 2013 року (справи №№ 21-144а11, 21-289а11, 21-179а12 та 21-298а12, 21-34а13, 21-178а13 відповідно).

Між тим, ПАТ "Черкасиобленерго" після введення мораторію продовжує на загальних підставах здійснювати господарську діяльність, надавати послуги, виконувати роботи, сплачувати податки та заробітну плату працівникам.

Відтак, в спірних правовідносинах відповідач є поточним кредитором, а тому дія мораторію, введеного ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі №01/1494, на зобов'язання щодо сплати вказаної заборгованості та нарахованих штрафу і пені не розповсюджується.

Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає законних підстав для скасування спірного рішення суду та задоволення позовних вимог.

Так, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На виконання вказаного податковий орган під час апеляційного розгляду справи навів достатні аргументи на підтвердження правомірності своїх дій та рішень.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, що жодним чином не спростовує правове обґрунтування суду першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного підприємства "Черкасиобленерго" залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 18.05.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя І.О. Лічевецький

Суддя Л.В. Губська