Постанова № 74097476, 15.05.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2018 рокусправа № 808/3086/17 суддя І інстанції - Лазаренко М.С.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Чепурнов Д.В.

судді: Сафронова С.В. Мельник В.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків ДФС про визнання дій незаконними, нарахування та виплати грошового забезпечення та зобов'язання вчинити певні дії - ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом в якому, з урахуванням уточнень просив:

- визнати факт порушення трудового законодавства щодо незаконного перебування позивача - ОСОБА_1 в розпорядженні МГУ Міндоходів - ЦО з обслуговування великих платників у період з 28.05.2014 по 11.03.2015;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення по останній штатній посаді за період незаконного перебування позивача в розпорядженні МГУ Міндоходів - ЦО з обслуговування великих платників, а саме з травня 2014 року по березень 2015 року, у розмірі 68192,08 грн.;

- зобов'язати відповідача підготувати та направити до Управління Пенсійного фонду в Запорізькій області довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» відносно ОСОБА_1 за період з липня 2014 по березень 2015.

В обґрунтування позову посилається на те, що йому безпідставно не виплачено грошову винагороду за час зарахування у розпорядження МГУ Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників у період часу з 28 травня 2015 року по 11 березня 2015 року, що також вплинуло на розмір пенсійних виплат при розрахунку пенсії.

Ухвалою суду Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про визнання факту порушення трудового законодавства щодо незаконного перебування позивача - ОСОБА_1 в розпорядженні МГУ Міндоходів - ЦО з обслуговування великих платників у період з 28.05.2014 по 11.03.2015.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року позов задоволено частково. Зобов'язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період перебування в розпорядженні МГУ Міндоходів - ЦО з обслуговування великих платників, а саме з 29 травня 2014 року по 10 березня 2015 року, в розмірі 62647,48 грн. (шістдесят дві тисячі шістсот сорок сім гривень 48 копійок). Зобов'язано відповідача підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» відносно ОСОБА_1 за період з липня 2014 року по березень 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції Офіс великих платників податків ДФС подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що перебування позивача у розпорядженні МГУ ДФС-ЦО після 28 травня 2014 року не було оформлено відповідними наказами, а тому таке перебування у розпорядженні понад два місяці продовжується без оплати. Вказує, що довідка про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії позивача видана відповідно до постанову КМУ від 17 липня 1992 року № 393. Крім того посилається на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду передбаченого ч. 3 ст. 99 КАС України (в редакції на час звернення до суду). Вказує, що суд першої інстанції фактично вирішив питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку , а не грошового забезпечення при тому, в її нарахування включена премія, виплата якої входить до виключної компетенції начальника Офісу і є його правом, а не обов'язком.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, позивач та його представник просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного адміністративного суду, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом першого заступника Міністра від 14.05.2014 №1291-о «Про звільнення з посад працівників податкової міліції», наказано звільнити із займаних посад та зарахувати у розпорядження Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, серед іншого: полковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-020656), заступника начальника - начальника головного оперативного відділу спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

В червні 2014 року за травень 2014 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення за 11 робочих днів у розмірі 2480,75 грн. (в т.ч. основний оклад - 1519,74 грн.; надбавки за звання - 78,16 грн.; вислугу - 559,27 грн., компенсація сум податку з доходів фізичних осіб - 323,58 грн.).

Інші виплати грошового забезпечення до 11.03.2015 на користь позивача не здійснювались, що не заперечувалось представниками сторін.

Наказом Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 11.03.2015 №26-о «По особовому складу податкової міліції» призначено полковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-020656), який перебуває в розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, виконуючим обов'язки заступника начальника оперативного управління Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, встановивши йому посадовий оклад згідно зі штатним розписом.

18 липня 2016 року позивача було звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 підпунктом "г" (через скорочення штатів).

Підставою для невиплати позивачу грошового забезпечення за весь період перебування у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, став висновок про те, що оскільки ОСОБА_1 був зарахований у розпорядження лише на 15 діб, то і відповідно грошове забезпечення могло бути виплачено за вказаний період.

Вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції вірно виходив з того, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі, крім того зазначив про відсутність вини позивача у неналежному оформленні часу його перебування у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників понад установленні строки, а тому позивач має право на збереження середнього заробітку за весь час перебування у розпорядженні.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 №1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» установлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114.

Так, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114, визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки (далі - Положення №114).

Відповідно до підпункту «в» пункту 40 Положення №114 (в редакції чинній на момент прийняття наказу про зарахування позивача у розпорядження Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників) Призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке: при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках /крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною/, на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах.

Станом на момент прийняття наказу Міністерства доходів і зборів України від 14.05.2014 №1291-о «Про звільнення з посад працівників податкової міліції», ОСОБА_1 мав спеціальне звання полковник міліції, а відтак відносився до старшого начальницького складу.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач відповідно до пункту 40 Положення №114 міг бути зарахований у розпорядження Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників строком до двох місяців, з дозволу Міністра.

В той же час жодних рішень про продовження строку перебування позивача у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників уповноваженими особами не приймалось, а тому строк перебування ОСОБА_1 у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників не міг перевищувати 15 діб.

Вищевикладене свідчить про те, що позивач всупереч вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ перебував у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників понад установлений 15 денний термін, а саме з 14.05.2014 по 11.03.2015.

В той же час неналежне виконання відповідачем вимог вказаного Положення не може позбавляти позивача права на компенсацію за несення служби у цей період. Крім того в Положенні №114 не міститься норми за яких виплата грошового забезпечення припиняється у разі перевищення строку перебування співробітника у розпорядженні з незалежних від нього підстав.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи вищевказані правові норми колегія суддів зазначає, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21- 389а13), а тому до даних правовідносин слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України, які регламентують порядок стягнення середнього заробітку .

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, сума грошового забезпечення, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу складає 62647,48 грн. (196 робочих днів х 319,63 грн. середньоденний заробіток = 62647,48 грн.), як вірно зазначив суд першої інстанції.

Виплата вказаного грошового забезпечення безпосередньо впливає і на розмір нарахованої ОСОБА_1 пенсії за вислугою років, як це передбачено Порядком обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою КМУ від 17.07.1992 р. № 393.

Виходячи з положень частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013 зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Поняття «грошове забезпечення» та «заробітна плата» є тотожними.

Отже, в даному випадку колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що питання строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого грошового забезпечення регулюється саме частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України - без обмеження будь-яким строком, а не частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України - у місячний строк, як на цьому наполягає відповідач та спростовує його доводи щодо вирішення судом першої інстанції питання щодо стягнення середнього заробітку замість грошового забезпечення.

Доводи викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки висновків, зроблених судом першої інстанції та довільного трактування правових норм, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, колегія суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі постанова складена 18 травня 2018 року.

Головуючий суддя: Д.В. Чепурнов

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: В.В. Мельник