Постанова № 74097297, 15.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6178/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача-головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

при секретарі - Ханділян Г.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Лук’янчук Є .С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління ДФС в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування наказу № 1301-0 від 07.11.2017р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулась з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління ДФС в Одеській області про звільнення ОСОБА_4 від 07.11.2017 р. № 1301-0; поновити ОСОБА_4 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ДФС в Одеській області; стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням заяви про зміну підстав позову зазначалось, що 07 листопада 2017 року Наказом № 1301-1 її було звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ДФС в Одеській області на підставі пункту 2 статті 87 Закону України «Про державну службу», тобто припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення в разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, однак така підстава не може бути застосована, оскільки не було встановлено строк випробування, тобто не визначено підставу звільнення. Звільнення відбулось за відсутності попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, що є грубим порушенням вимог трудового законодавства України. Крім того, позивач є інвалідом другої групи з 06 листопада 2017 року внаслідок погіршення здоров'я через постійну важку працю, отже вирішувати питання щодо звільнення необхідно було вже після отримання інвалідності. Також звільнення відбулось майже через два тижні після виходу на роботу та початку виконання професійних обов'язків. Застосування частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу» після того, як позивача було допущено до виконання службових обов'язків більш ніж два тижні, сплачено заробітну плату та належним чином прийняті листки непрацездатності є порушенням законодавства про державну службу, гарантій прав працівника та законодавства про працю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що позивач була призначена на посаду заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ДФС в Одеській області в порядку переведення наказом Головного управління ДФС в Одеській області від 01лютого 2016 року №17-о «Про переведення працівників ГУ ДФС в Одеській області».

Наказом Головного управління ДФС в Одеській області від 07 листопада 2017 року №1301-о «Про звільнення ОСОБА_4», позивача звільнено з займаної посади на підставі пункту 2 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Наказом Головного управління ДФС в Одеській області від 30 листопада 2017 року №1355-0 «Про внесення змін до наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 07.11.2017 року №1301-о «Про звільнення ОСОБА_4» внесено зміни, а саме слово «пункт» замінено словом «частина».

20.11.2017, позивач звернулась до Головного управління ДФС в Одеській області із заявою в якій зазначила, що вважає звільнення незаконним, та з проханням поновити її на посаді. До звернення було додано копію відповіді Первинної профспілкової організації працівників Головного управління ДФС в Одеській області та копію довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності.

Головне управління ДФС в Одеській області листом від 07.12.2017 №8067/К/15-32-04-03-20 надало позивачу відповідь у якій роз'яснено про підстави звільнення та наголошено про прийняття наказу від 30 листопада 2017 року №1355-0 «Про внесення змін до наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 07.11.2017 року №13.01-0 «Про звільнення ОСОБА_4».

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України «Про державну службу».

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року

№ 889-VIII ( далі Закон України «Про державну службу») визначені принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, її проходження, припинення.

За змістом частини 1 статті 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно частини 2 Закону України «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

20.10.2017 року в.о. начальника управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС в Одеській області Кондрашенко Г.М. звернулась до начальника ГУ ДФС в Одеській області з доповідною запискою від 20.10.2017 № 209/11/15-32-05-03-05 щодо нез'явлення ОСОБА_4 на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд.

Зокрема, в даній доповідній записці було зазначено що заступник начальника управління - начальник відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_4 з 22 червня 2017 року не з'являється на службі. Документи, які підтверджують неявку на роботу до ГУ ДФС в Одеській області не надходили.

Отже, в.о. начальника управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС в Одеській області Кондрашенко Г.М. запропонувала в зазначеній доповідній записці надати доручення управлінню по роботі з персоналом ГУ ДФС в Одеській області з'ясувати причини тривалої відсутності на робочому місці та доцільність перебування на державній службі, відповідно до вимог Закону України «Про державну службу».

З наявних в матеріалах справи копій табелів обліку використання робочого часу за 2017 рік щодо ОСОБА_4 встановлено, що в період з 18 квітня 2017 року по 22 травня 2017, з 22 червня 2017 року по 23 жовтня 2017 року позивач не з'являлася на службу внаслідок тимчасової непрацездатності, що підтверджено, зокрема: листок непрацездатності Серія АДЖ № 409032 (звільнено від роботи з 18.04.2017 по 03.05.2017); листок непрацездатності Серія АДЖ № 714486 (звільнено від роботи з 04.05.2017 по 22.05.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299318 (звільнено від роботи з 21.06.2017 по 27.06.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299521 (звільнено від роботи з 28.06.2017 по 19.07.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299344 (звільнено від роботи з 20.07.2017 по 17.08.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ №. 299372 (звільнено від роботи з 18.08.2017 по 05.09.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299687 (звільнено від роботи з 06.09.2017 по 19.09.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299903 (звільнено від роботи з 20.09.2017 по 03.10.2017); листок непрацездатності Серія АГШ № 701933 (звільнено від роботи з 04.10.2017 по 17.10.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299816 (звільнено від роботи з 18.10.2017 по 23.10.2017).

При цьому вказані обставини не заперечуються позивачем.

Таким чином, фактично підставою для звільнення ОСОБА_4 є частина 2 статті 87 Закону України «Про державну службу», яка застосована за результатами розгляду доповідної записки в.о. начальника управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС в Одеській області Кондрашенко Г.М. та листків непрацездатності від 18.04.2017, від 04.05.2017,від 21.06.2017,від 28.06.2017, від 20.07.2017, від 18.08.2017,від 06.09.2017,від 20.09.2017, від 04.10.2017, від 18.10.2017 року.

Листом від 07.12.2017 № 8067/К/15-32-04-03-20 Позивача повідомлено про прийняття наказу ГУ ДФС в Одеській області від 30 листопада 2017 року № 1355-0 «Про внесення змін до наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 07.11.2017 року № 1301-0 «Про звільнення ОСОБА_4» та запропоновано їй прибути до ГУ ДФС в Одеській області для внесення відповідних змін до трудової книжки.

Отже, доводи апелянта про невідповідність підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення фактичним обставинам спростовується наявністю Наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 30 листопада 2017 року №1355-0 «Про внесення змін до наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 07.11.2017 року №1301-о «Про звільнення ОСОБА_4», яким внесено зміни до наказу про звільнення, а саме слово «пункт» замінено словом «частина», тобто відповідачем помилково зазначено підставу звільнення та самостійно виправлено допущену помилку.

Стосовно звільнення позивача без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), варто вказати, що позивач була членом первинної профспілкової організації працівників Головного управління ДФС в Одеській області.

На момент звільнення позивача діяв Колективний договір між адміністрацією Державної податкової служби в Одеській області та профспілковою організацією працівників Державної податкової служби в Одеській області на 2013-2015 року, дію якого було продовжено до укладання нового Договору (грудень 2017 року).

Умови та порядок надання згоди виборного органу первинної профспілкової організації врегульовано Кодексом законів про працю України, норми якого застосовуються в разі, якщо питання не врегульовано Законом України «Про державну службу». На виконання законодавчих норм укладено зазначений Колективний договір, згідно з п. 2.1.11 якого адміністрація зобов'язується не допускати звільнення працівників з ініціативи роботодавця без достатніх підстав і без погодження такого звільнення з профспілковою організацією.

Водночас згідно пункту 7 частини 1 статті 43-1 Кодексу законів про працю України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

Позивач обіймала посаду заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ДФС в Одеській області, яка прирівнюється до посади заступника головного бухгалтера Відповідача, а також позивач на час звільнення була службовою особою органів доходів і зборів, якій присвоєно спеціальне звання.

Отже, у Головного управління ДФС в Одеській області були наявні підстави для звільнення ОСОБА_4 без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Стосовно доводів апелянта про те, що її звільнили через два тижні після того, як вона вийшла на роботу після відсутності внаслідок тимчасової працездатності, слід зазначити таке.

За правилами частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено окрему підставу для припинення державної служби, а саме, нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.

Отже, Законом України «Про державну службу» визначено право суб'єкта призначення прийняти рішення про припинення державної служби після встановлення факту нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності та не встановлено строк, протягом якого може бути прийняте відповідне рішення про припинення державної служби.

Також, в уточненому позові та поясненнях Позивач зазначила, що 06 листопада 2017 року їй було встановлено інвалідність на підставі Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, згідно з якою вона є інвалідом другою групи, тому вирішувати питання щодо її звільнення необхідно було вже після того, як вона отримала інвалідність.

Пунктом 2 частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що за державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Посаду за позивачем було збережено як до відновлення працездатності, так і до встановлення інвалідності, тобто Позивача звільнено наступного дня після встановлення інвалідності. Як повідомила позивач, 06.11.2017 року вона перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, а 07.11.2017 року знаходилась на роботі, отже вимоги зазначеної норми закону відповідачем не порушені, тому твердження про необхідність встановлення наявності інвалідності під час перевірки доцільності перебування на державній службі не заслуговують на увагу.

Стосовно позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди варто зазначити наступне.

За змістом статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

На підставі частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно положень п.3 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 зазначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

Відповідно до статті 37-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Отже, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявність факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи те, що позивачем не було доведено заподіяння діями та бездіяльністю відповідача моральної шкоди, яка полягла у моральних стражданнях, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Позивач, необхідність відшкодування моральної шкоди обґрунтовує тим, що внаслідок «незаконних» дій Головного управління ДФС в Одеській області ОСОБА_4 було втрачено душевний спокій, вона перебувала у пригніченому стані з причин відсутності засобів для забезпечення належного рівня життя та інше. Проте, ОСОБА_4 не надано жодних підтверджуючих документів щодо звернення до медичних закладів, щоб підтверджувало твердження позивача.

Враховуючи те, що звільнення ОСОБА_4 проведено з дотриманням вимог діючого законодавства за відсутності порушення прав позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги

Повертаючись до доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що позивач втратила працездатність та в подальшому 06.11.2017 року їй була встановлена 2 друга інвалідності саме у зв'язку з виконанням службових обов'язків, що є порушенням вимог абзацу 2 частини 2 статі 87 Закону України «Про державну службу».

Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи щодо спрів, які стосуються питань, пов'язаних із працевлаштуванням державних службовців, їхнім кар'єрним просуванням і завершенням служби.

Зокрема у рішенні «Пеллегрен проти Франції" від 08 грудня 1999 року, заява № 28541/95 Європейський суд з прав людини надав автономне тлумачення терміна «Державна служба»». З цією метою Суд запровадив функціональний критерій, що визначається характером обов'язків і функцій службовця. Ті, що обіймають посади, які передбачають виконання функцій, пов'язаних із забезпеченням загальних інтересів, або участь у здійсненні повноважень, наданих за публічним правом, наділені часткою суверенної влади держави. Отже, держава має законний інтерес вимагати від таких посадових осіб особливих відносин довіри і лояльності. З іншого боку, стосовно інших посад, які не містять такого аспекту "державного управління", цього інтересу немає (пункту 60,65 згаданого вище рішення).

Судом встановлено, що позивач не повідомляла відповідача про тимчасову непрацездатність та знаходження на лікарняному , хоча такий обов'язок випливає із приписів пункту 25 Постанови Правління ФСС з ТВП № 26 від 22.12.2010р. «Про затвердження Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності»

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що позивач, займаючи таку високу посаду - заступник начальника управління-начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ДФС в Одеській області, була пов'язана обов'язком особливих відносин довіри і лояльності до держави в особі начальника Головного управління ДФС в Одеській області, зважувати все, що стосувалося виконання її професійних завдань та правових наслідків щодо не знаходження на роботі більш як 120 календарних днів підряд або більше як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, що прямо передбачено частиною 2 статі 87 Закону України «Про державну службу».

Суд передусім відзначає, що всі права і обов'язки позивача чітко визначені у профільному Законі України «Про державну службу», були чинними на час подій у справі, а відтак надавали позивачу можливість передбачити наслідки своїх дій.

Доводи апелянта, що звільнення відбулось після початку виконання посадових обов'язків, що не узгоджується із положеннями статі 3 КЗпП України та статтею 5 Закону України «Про державну службу» та не попередження її про скорочення посади, яку вона займала є не коректними, оскільки у спірному наказі чітка зазначена правова підстава для її звільнення, а відтак втручання в її право було на підставі закону , пропорційним та з дотриманням необхідного балансу.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9.12.94 р., статтю 6 пункту 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати розподіляються відповідно до приписів статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року у справі № 815/6178/17 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 18 травня 2018 року.

Головуючий: Шляхтицький О.І.Суддя: Суддя: Потапчук В.О. Семенюк Г.В.