Постанова № 74096925, 15.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/6532/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Бегунца А.О. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 по справі № 820/6532/17, ухвалене о 10:55 за адресою вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст рішення складено 03.03.2018р.

за позовом ОСОБА_1

до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

про зобов'язання призначити виплати пенсії за віком,

ВСТАНОВИВ:

22.12.2017р. позивач, ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (надалі - відповідач), в якому просив суд:

- зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 14.06.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що звернувшись до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова з заявою про призначення та виплату пенсію за віком з 14.06.2017 року, отримав відмову.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2018р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

19.04.2018р. відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційної інстанції залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, справу розглядати за відсутності уповноваженого представника.

15.05.2018р. від представника позивача на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, яке колегія суддів вважає таким, що не підлягає задоволенню, оскільки скаржником не долучено до поданого клопотання належних доказів на підтвердження вказаних у клопотанні обставин.

В судове засідання сторони не з'явилися, були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 має трудовий стаж 20 років, що підтверджується копією трудової книжки, що міститься в матеріалах справи.

08.09.2001р. ОСОБА_1 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в державі Ізраїль та має ізраїльське посвідчення особи № НОМЕР_1, видане органом МВС в м. Афула 15.10.2001р.

14.06.2017р. позивач через уповноважену особу ОСОБА_2, звернулась до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова з заявою від 23.03.2017р. про призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Однак, рішенням відповідача від 16.06.2017 року в призначенні пенсії ОСОБА_1 відмовлено оскільки відповідно до п. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Договір між Україною та Ізраїлем в галузі пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, відсутній. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. № 25-рп/2009 визнано, що положення пункту 2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не відповідають Конституції України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника, однак заява про призначення пенсії за віком подана позивачем через уповноважену особу ОСОБА_2 та до заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсію за віком з 14.06.2017 року, було надано лише довіреність на представництво інтересів позивача та апостіль виданий на ОСОБА_1.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не можуть бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Конституції України, України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера за кордон на постійне місце проживання пенсія, призначена в Україні за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

До заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про місце проживання (реєстрації) заявника.

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

До заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсію за віком з 14.06.2017р. було надано лише довіреність на представництво інтересів позивача та апостіль виданий на ОСОБА_1.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, ні до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, ні до суду першої інстанції до прийняття рішення не було надано документу, підтверджуючого громадянство України ОСОБА_1, що порушує Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Однак, позивачем не виконано вимоги ч. 1 ст. 77 КАС України та не підтверджено належним чином обставини на яких гуртуються заявлені вимоги.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції від 22.02.2018р. відповідає вимогам ст. 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 по справі № 820/6532/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.С. РезніковаСудді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц В.В. Старостін Повний текст постанови складено 21.05.2018.