Постанова № 74096596, 18.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/12276/17 Суддя (судді) першої інстанції: Українець Віталій Васильович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Андрієнко Н.А.

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Івано - Франківського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року, -

У с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1), Івано - Франківського обласного військового комісаріату (далі - відповідач 2), у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив: визнати протиправними дії відповідачів щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності ІІІ групи; стягнути з відповідачів на його користь одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на день встановлення інвалідності в сумі 827624 гривні; зобов'язати відповідачів призначити та виплатити йому вказану одноразову грошову допомогу відповідно до постанови КМ України від 25 грудня 2013 року № 975 та статей 16-163 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що встановлення йому інвалідності IIІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, підтверджується довідкою МСЕК, однак відповідачі відмовили йому у реалізації його права на соціальний захист.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»; зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до вищенаведених нормативно - правових актів з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні. Відмовлено в задоволенні позову в частині вимог до Івано-Франківського обласного військового комісаріату.

Рішення суду умотивовано тим, що оскільки по суті заява про призначення одноразової грошової допомоги розглянута не була, позивач має право на вирішення цього питання.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги Міністерство оборони України посилається на те, що позов поданий та задоволений за відсутності відмови МОУ в нарахуванні та виплаті грошової допомоги. Також, скаржник зазначає, що оскільки право на спірну допомогу виникає на момент встановлення інвалідності, така повинна призначатися та виплачуватися в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання допомоги. До того ж, існують сумніви щодо об'єктивності висновків про наявність та характер поранень позивача. Окрім того, з урахуванням оскарження дій міністерства, даний позов має розглядатися окружним адміністративним судом колегією у складі трьох суддів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що позивач звернувся із заявами до військового комісару Івано - Франківського обласного військового комісаріату та Міністра оборони України про виплату йому одноразової грошової допомоги в 150-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.

Міністерством оборони України рішення щодо розгляду заяви прийнято не було.

Івано - Франківський обласний військовий комісаріат листом від 01.04.2017 року повідомив позивача, що у зв'язку із відсутністю довідки, що свідчить про причини та обставини отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), підстав для оформлення висновку щодо призначення одноразової грошової допомоги та направлення документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України не вбачається.

Уважаючи бездіяльність відповідачів щодо не призначення допомоги протиправною, позивач звернувся у суд із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 16 Закону України від 20.12.91р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Закон № 2011-XII) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до п. «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

Отже, виходячи із буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-ХІІ колегія суддів дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження, а тому доводи апелянта щодо відсутності підстав для призначення та виплати особі грошової допомоги у разі встановлення інвалідності після перебігу 3-х місячного строку з моменту звільнення особи зі служби є необґрунтованими.

Такого правового висновку у справах з аналогічних правовідносин також дійшов Верховний Суд України (постанови від 18.11.14р. року справа № 21-446а14; від 21.04.15р. справа№21-135а15).

Згідно висновку МСЕК, захворювання позивача пов'язане з виконанням обов'язку військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначений Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.15р. №975.

Відповідно до п. 3 Порядку, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.

Таким чином, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що право на отримання одноразової грошової допомоги набувається у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності та не ставиться у залежність від первинного чи вторинного встановлення такої інвалідності.

Як убачається з матеріалів справи, позивачу встановлено 3 групу інвалідності з 31.05.2016 р., причина інвалідності: поранення (контузія) пов'язана із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Отже, днем виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб, є 31.05.16р.

Пунктом 12 Порядку передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Згідно п. 13 вказаного Порядку, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Як встановлено вище, позивач звертався до відповідачів із заявами про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, втім усупереч вищенаведеним вимогам відповідачем 1 не було прийнято рішення відповідно до чинного законодавства.

При цьому, під час розгляду справи Міністерство оборони України посилається на те, що підстави для прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги відсутні, оскільки позивачем не надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Однак, такий висновок відповідачем - 1 було зроблено без врахування положень абзацу 24 пункту 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років при призначенні пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.14р. № 530, яким передбачено, що на військовослужбовців строкової військової служби, стосовно яких винесена постанова ВЛК з формулюванням: «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби», командир військової частини подає документи на МСЕК тільки в тому разі, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) не пов'язане із вчиненням військовослужбовцем злочину чи адміністративного порушення та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Окрім того, згідно підпункту «Б» пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом від 14.08.08р. № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.08р. за №1109/15800 (надалі - Положення № 402), причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, встановлюється у разі якщо вони не є наслідком протиправного діяння.

Відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення №402, за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі).

Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема: в) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення. г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

При цьому, колегія суддів дійшла до висновку, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Окрім того, посилання відповідача 1 в апеляційній скарзі на те, що дана справа повинна розглядатися окружним адміністративним судом суперечить вимогам чинного адміністративного процесуального законодавства, а саме п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України(в редакції на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції), яким справи, зокрема щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання чи одержання соціальних виплат віднесено до предметної підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів, яким і розглянуто дану адміністративну справу, у якій предметом спору є призначення та виплата соціальної допомоги суб'єктом владних повноважень.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо того, що позовна вимога про зобов'язання призначити та виплатити вказану допомогу не може бути задоволена, оскільки жодного рішення про відмову її призначити Міністерством оборони України не приймалося, а зобов'язання прийняти таке рішення є втручанням в дискреційні повноваження відповідача. Позаяк, оскаржуваним судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви позивача про виплату відповідної допомоги та зобов'язано прийняти рішення за результатами розгляду цього питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Такі дії місцевого суду відповідають його повноваженням, встановленим ч. 4 ст. 245 КАС України.

Отже, колегія суддів вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України (у новій редакції від 15 грудня 2017 року) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС України (у новій редакції від 15 грудня 2017 року) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, ч. 3 ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко суддя О.М. Кузьмишина суддя О.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 18 травня 2018 року.)