Постанова № 74095790, 26.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2018 рокусправа № 808/768/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Дурасова Ю.В.

судді: Уханенко С.А. Божко Л.А.

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.

представника позивача: Сокрута Максима Миколайовича,

представника відповідача: Лисенка Євгена Андрійовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 (суддя Лазаренко Максим Сергійович)

у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"", звернувся з позовом до відповідача Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач дійшов необґрунтованих та безпідставних висновків про порушення позивачем вимог пп."д" п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" в частині проведення ПАТ "ЗТР" операцій з валютними цінностями без ліцензії НБУ. Зазначає, що списання валютних коштів в індійських рупіях на загальну суму 268,20 індійських рупій було здійснено саме на потреби визначені у пп.5.2 п.5 ліцензії НБУ №147 від 04.12.2015, оскільки безпосередньо пов'язані з утриманням відокремленого підрозділу, а саме вказані кошти були списані в якості податків за відокремлений підрозділ та в якості банківської комісії. Також, позивач вказав на ту обставину, що контролюючий орган не мав повноважень на застосування до ПАТ "ЗТР" санкцій передбачених п.2 ст.16 Декрету Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", оскільки такими повноваженнями наділено виключно Національний банк України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду України від 07.02.2012 у справі №21-904а10.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0000784707 від 30.12.2016.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішень. Національним банком України 04.12.2015 року видано ПАТ «ЗРТ» індивідуальну ліцензію на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України строком дії до 30.11.2016 року. Натомість контролюючий орган протиправно прийняв ППР за проведення позивачем операцій з валютними цінностями без ліцензії НБУ.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем (Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що відповідно до пп. «д» п. 4 ст. 5 Декрету №15-93 Національний банк України видав позивачу Індивідуальну ліцензію №147 від 04.12.2015 року на розміщення валютних цінностей на рахунках (в індійських рупіях) за межами України з визначеним переліком джерел надходження коштів на ці рахунки та їх списання з рахунків. Так, за умовами вказаної ліцензії НБУ дозволяє розмістити чітко визначені валютні цінності. Однак в порушення п. 5.2 Ліцензії позивачем були списані кошти на загальну суму 268,20 індійських рупій на потреби не визначені п. 5.2 Ліцензії: оплата в бюджет податку на послуги з продажу валюти. Тому, за наявності ліцензії здійснювалися операції, що не передбачені умовами ліцензії.

Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до Фінансового Акта 1994 при здійсненні зарахування коштів, отриманих представництвом ПАТ «ЗТР» в Республіці Індія від ПАТ «ЗТР» здійснено обов'язковий продаж валютних надходжень в доларах США та зараховані на відповідний рахунок індійські рупії. При цьому, банк здійснює списання з рахунку податок з продажу валюти, а також здійснює списання податку з комісії, які списує банк на свою користь. Відповідні податки сплачуються у державний бюджет Республіки Індія. Тому списання коштів щодо оплати в бюджет податку на послуги з продажу валюти та податку за банківську комісію здійснено відповідним банком Республіки Індії самостійно, відповідно до вимог міжнародного права - Фінансового Акта 1994 (Finance Act, 1994). Тому позивач не мав змоги впливати на вказані обставини, що свідчить про відсутність вини позивача по перерахуванню таких коштів.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити. Надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Надав пояснення аналогічні, викладеним в відзиві проти апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції дослідженні встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "ЗТР" з питань дотримання вимог Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України та умов індивідуальної ліцензії від 04.12.2015 №147, за період з 23.05.2016 по 15.12.2016, за результатами якої складено Акт перевірки від 16.12.2016 №115/28-04-41-02/00213428 (далі - Акт №115).

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пп."д" п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", а саме встановлено проведення підприємством ПАТ "ЗТР" операцій з валютними цінностями без ліцензії НБУ, а саме: списання валютних коштів в індійських рупіях на потреби не визначені у пп.5.2 п.5 ліцензії №147 від 04.12.2015 на загальну суму 268,20 індійських рупій.

Не погодившись з висновками акту перевірки №115, позивач подав письмові заперечення на висновки акту перевірки до СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ ДФС. За результатами розгляду заперечень позивача контролюючий орган вказав на те, що висновки акту перевірки у повному обсязі відповідають вимогам чинного законодавства України.

30 грудня 2016 року, на підставі висновків актів перевірок від 16.12.2016 №115/28-04-41-02/00213428, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000784797, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 101,24 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Офісу ВПП ДФС. Рішенням Офісу ВПП ДФС від 17.03.2017 №15361/10/28-10-10-4-33 скаргу ПАТ "ЗТР" на податкове повідомлення - рішення від 30.12.2016 №0000784797 залишено без розгляду та повернуто скаржнику.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Так, матеріалами справи підтверджено, що Національним банком України 04 грудня 2015 року ПАТ "ЗТР" видано індивідуальну ліцензію №147 на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України, строком дії до 30.11.2016.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що відповідно підпункту 5.2 пункту 5 Індивідуальної ліцензії №147 з рахунку списуються кошти на розрахунки за межами України (за винятком придбання нерухомого майна) з нерезидентами України та працівниками структурного підрозділу власника ліцензії у Республіці Індія (далі - структурний підрозділ) з утримання структурного підрозділу у сумі, що не перевищує протягом строку дії ліцензії еквівалент 15000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США в індійських рупіях за курсом Citibank (Республіка Індія) на дату відповідного списання (а.с. 154 з/с).

При цьому, в Акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про те, що на порушення пп.5.2 п.5 Ліцензії від 04.12.2015 з рахунку №0711513019 списано кошти на загальну суму 268,20 індійських рупій на потреби не визначені у пп.5.2 п.5 у тому числі:

- оплата в бюджет податку на послуги з продажу валюти та податку за банківську комісію: 23.05.2016 у сумі 160,66 індійських рупій; 09.06.2016 у сумі 90,28 індійських рупій; 27.06.2016 у сумі 2,26 індійських рупій;

- оплата банківської комісії: 27.06.2016 у сумі 15,00 індійських рупій.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Так, відповідно до ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Матеріалами справи підтверджено, і не заперечується відповідачем, що позивачу Національним баком України позивачу видана Індивідуальна ліцензія від 04.12.2015 №147 строком до 30.11.2016 року. Натомість відповідач зазначає, що позивачем в порушення п. 5.2 зазначеної Ліцензії були списані кошти на загальну суму 268,20 індійських рупій на потреби не визначені п. 5.2 Ліцензії: оплата в бюджет податку на послуги з продажу валюти. Як наслідок цього, відповідач вважає, що за наявності ліцензії здійснювалися операції, що не передбачені умовами ліцензії.

Зважаючи на вказане відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції дає оцінку чи порушені судом першої інстанції норми матеріального або процесуального права, та чи з'ясовано обставини справи у повному обсязі, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно пп."д" ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

- розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України,

за винятком:

- відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

- відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці 4 пункту 5 статті 1 цього Декрету;

- відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.

Тобто, підставою для застосування до штрафних санкції за п.2 ч.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" є порушення резидентами та нерезидентами правил валютного регулювання і валютного контролю в частині здійснення операцій з валютними цінностями без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував зазначену норму матеріального права та не порушив її.

При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив, що обов'язковою складовою правопорушення, відповідальність за яке передбачене п.2 ч.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", є наявність в діях резидента/нерезидента вини.

В даному випадку позивачем у встановленому законодавством порядку було отримано індивідуальну ліцензію НБУ на списання коштів на розрахунки за межами України з нерезидентами України та працівниками структурного підрозділу власника ліцензії - ПАТ "ЗТР" у Республіці Індія.

В частині 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" надано визначення поняттю "нерезидента", так нерезидентом України є, серед іншого, юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Фінансового Акту від 1994 року (Finance Act, 1994) при зарахуванні коштів, отриманих представництвом ПАТ "ЗТР" в Республіці Індія від позивача (ПАТ "ЗТР"), Citibank NA (Республіка Індія) здійснено обов'язковий продаж валютних надходжень в доларах США та зараховано на рахунок №0711513019 індійські рупії. При цьому, безпосередньо банком Індії здійснюється списання з рахунку податку з продажу валюти, а також списання податку з комісій; такі списання Citibank NA здійснює самостійно на свою користь.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідні податки сплачуються у державний бюджет Республіки Індія.

Отже, списання коштів щодо оплати в бюджет податку на послуги з продажу валюти та податку за банківську комісію та оплати банківської комісії, здійснюється уповноваженим банком - Citibank NA (Республіка Індія) самостійно, відповідно до вимог міжнародного права - Фінансового Акту від 1994 року (Finance Act, 1994), а тому позивач об'єктивно не мав змоги впливати на вказані обставини, що свідчить про відсутність вини ПАТ "ЗТР" по перерахуванню таких коштів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі витрати не можуть вважатись такими, що не пов'язані з утриманням відокремленого підрозділу, оскільки такі витрати є обов'язковими в країні в якому розташований такий відокремлений підрозділ.

Враховуючи вищевикладене, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість висновків контролюючого органу в частині порушення ПАТ "ЗТР" пп.5.2 п.5 Ліцензії щодо списання валютних коштів в індійських рупіях на потреби на загальну суму 268,20 індійських рупій.

В апеляційній скарзі також зазначено, що Наказам Державної податкової адміністрації України від 04.10.1999 року № 542 затверджено Порядок застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства (зареєстровано в Мінюсті України 19.10.1999 року № 712/4005). Відповідач в апеляційній скарзі вказує на абзац 2 пункту 3.1 ст. 3 сказаного Порядку, згідно якого визначено, що органи державної податкової служби штрафні санкції, визначені в цьому Порядку, застосовують до резидентів і нерезидентів, за винятком банків та інших фінансово-кредитних установі. Тому вважає, що Податковим кодексом України передбачено право податкових органів здійснювати контроль за дотриманням платниками податків валютного законодавства.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції щодо наявності у контролюючого органу підстав для застосування штрафних санкції на підставі п.2 ч.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", суд першої інстанції правильно зазначив наступне.

Відповідно до Указу Президента України від 27.06.1999 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" з метою врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України постановлено, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті (далі - договори), підлягають реєстрації Національним банком України.

Також, відповідно до ч. 2 зазначеного Указу встановлено, що у разі одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів до резидентів застосовуються фінансові санкції - штрафи у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики і перерахованій у національну валюту України за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день одержання кредиту, позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів. Суми штрафів спрямовуються до Державного бюджету України.

Санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України. Оскарження рішень про застосування фінансових санкцій здійснюється в судовому порядку (частина 3 Указу).

Слід звернути увагу на визначення санкції. Так, санкції - це штрафи, зазначені у частині 1 цієї статті, сплачуються не пізніше п'яти днів з дня вручення резиденту, нерезиденту рішення про накладення штрафу. У разі несплати штрафу у зазначений строк сума штрафу списується з рахунків резидента, нерезидента відповідно до законодавства.

Відповідальність (фінансові санкції), яка застосовується до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, встановлена п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Пунктом 3 Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" визначено, що санкції, передбачені п. 2 ст. 16 Декрету, застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, контролюючими органами - до інших резидентів і нерезидентів України. Оскарження рішень про застосування фінансових санкцій здійснюється в судовому порядку.

Разом з тим, у листі ДФС від 10.11.2014 №9929/7/99-99-10-02-02-17 "Щодо повноважень ДФС застосовувати окремі санкції" зазначено, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 07.02.2012 року у справі №21-904а10, єдиним повноважним органом на застосування міри відповідальності (фінансові санкції) до резидентів та нерезидентів, винних за порушення валютного законодавства, є Національний банк України. Положення Указу не підлягають застосуванню, оскільки суперечать обмеженням, встановленим п.4 Перехідних положень Конституції України, та необґрунтовано створюють протиріччя у правовому регулюванні відносин.

Отже, певна правова позиція щодо даного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 07.02.2012 року (справа №21-904а10) та є обов'язковою для застосування у відповідності до ст. 244-2 КАС України (в редакції КАС, що діяв на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

Викладене також, відображено у рішеннях Вищого адміністративного суду України від 03.04.2013 №К/9991/53796/12, від 30.05.2013 №К-23650/10, від 24.09.2014 №К/9991/20411/11.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що рішенням ДФС України від 10.03.2017 №4890/6/99-99-11-01-02-25 контролюючим органом в адміністративному порядку було прийнято рішення про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.2016 №0000934102, прийняте стосовно ПАТ "ЗТР", за аналогічних обставин та з подібних правовідносин - це було також взято до уваги судом першої інстанції (а.с.43-47).

Судом апеляційної інстанції не знайдено порушень ст. 159 КАС України, про які зазначено в апеляційній скарзі (а.с. 155 з/с).

Отже, виходячи з викладених доводів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи та норм законодавства України, що регулює дані правовідносини, права та інтереси позивача захищені..

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017р. - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 р. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 26.04.2018 та відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню не підлягає, оскільки в силу ч. 6 ст. 12 КАС дана справа є справою незначної складності.

В силу п. 2 частини 5 ст. 328 КАС постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів в порядку та строки, встановлені ст. 328, 329 КАС України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 26.04.2018.

В повному обсязі постанова виготовлена 04.05.2018.

Головуючий суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Л.А. Божко