Постанова № 74094984, 14.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2018 р. Справа№ 910/12846/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія - Пак»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018

у справі №910/12846/17 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Харів Галини Миколаївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія-Пак»

про стягнення 455 048, 46 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Харів Галина Миколаївна (надалі - ФОП Харів Г.М., позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія-Пак» (надалі - ТОВ «Асканія-Пак», відповідач) про стягнення 455 048,46 грн, з яких 428 650,00 грн основного боргу, 5 460,88 грн 3% річних та 20 937,58 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих послуг з перевезення за договорами-заявками на перевезення вантажів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі №910/12846/17 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Асканія-Пак» на користь ФОП Харів Г.М. 380 550,00 грн заборгованості, 2 033,08 грн 3% річних, 10 336,50 грн інфляційних втрат, 5 893,79 грн судового збору та 22 450,15 грн витрат на професійну правничу допомогу, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі було укладено договір транспортного експедирування у спрощений спосіб, шляхом виконання договорів-заявок на перевезення; спірні акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) підписані від імені директора відповідача з використанням факсиміле, що не було узгоджено сторонами, однак, такі підписи були скріплені печаткою відповідача, який, в свою чергу, несе повну відповідальність за законність її використання; факт надання послуг з перевезення вантажу підтверджується також підписаними та скріпленими печаткою відповідача товарно-транспортними накладними, факт складання та підписання яких останнім не заперечується; відповідач у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги свого обов'язку з оплати наданих позивачем послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання; враховуючи, що частина договорів-заявок на перевезення вантажів не містять підпису директора відповідача, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявленого розміру заборгованості.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Асканія-Пак» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач наголошував на тому, що договір транспортного експедирування від 01.04.2017, на який посилається позивач, між сторонами не укладався; директор відповідача договори-заявки на перевезення вантажів не підписував, про їх існування не знав, а тому такі документи не можуть розглядатися як підтвердження реальності здійснення вказаних в них операцій; сторони не погоджували можливість використання факсиміле при підписанні актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), у зв'язку з чим останні не можуть вважатись належними і допустимими доказами у справі; суд неправомірно прийняв у якості доказу лист ДПІ у Дарницькому ГУ ДФС у м. Києві в частині задекларованих доходів відповідачем та сплачених на користь позивача, оскільки такий не є первинним документом; суд дійшов помилкового висновку про надання позивачем відповідачеві послуг з перевезення на підставі спірних договорів-заявок та, як наслідок, наявності обов'язку відповідача здійснити їх оплату.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20.03.2018 вищевказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Асканія-Пак» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі №910/12846/17.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що судом першої інстанції було правильно встановлено факт існування між сторонами правовідносин щодо надання послуг з транспортного експедирування, оскільки у період із 01.04.2016 по 01.12.2016 шляхом вчинення конклюдентних дій, а саме, наданням замовлення відповідачем та виконанням послуг позивачем, фактично укладено договір та здійснено його виконання; враховуючи наявність в матеріалах справи скріплених печаткою відповідача актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) та товарно-транспортних накладних, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Асканія-Пак» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі №910/12846/17 призначено на 23.04.2018.

Судове засідання 23.04.2018 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Дикунської С.Я., яка входить до складу колегії суддів, на лікарняному.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Асканія-Пак» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі №910/12846/17 призначено на 14.05.2018.

У судове засідання відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, враховуючи відсутність клопотань останнього про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як зазначає позивач, на виконання договорів-заявок на перевезення вантажів № 06/01 від 06.10.2016, № 21/03 від 21.10.2016, № 24/03 від 24.10.2016, № 27/09 від 27.10.2016, № 31/01 від 31.10.2016, № 01/01 від 01.11.2016, № 01/02 від 01.11.2016, № 01/03 від 01.11.2016, № 01/04 від 01.11.2016, № 03/01 від 03.11.2016, № 03/02 від 03.11.2016, № 03/03 від 03.11.2016, № 03/04 від 03.11.2016, № 03/06 від 03.11.2016, № 03/05 від 03.11.2016, № 04/09 від 04.11.2016, № 07/03 від 07.11.2016, № 08/02 від 08.11.2016, № 09/02 від 09.11.2016, № 07/01 від 07.11.2016, № 08/01 від 08.11.2016, № 09/01 від 09.11.2016, № 10/01 від 10.11.2016, № 10/02 від 10.11.2016, № 10/03 від 10.11.2016, № 11/03 від 11.11.2016, № 11/02 від 11.11.2016, № 11/04 від 11.11.2016, № 15/02 від 15.11.2016, № 15/01 від 15.11.2016, № 17/01 від 17.11.2016, № 18/02 від 18.11.2016, № 18/03 від 18.11.2016, № 18/04 від 18.11.2016, № 22/01 від 22.11.2016, № 25/01 від 25.11.2016, № 25/02 від 25.11.2016, № 25/04 від 25.11.2016, № 28/01 від 28.11.2016, № 28/03 від 28.11.2016, № 29/02 від 29.11.2016, № 30/01 від 30.11.2016 та № 30/02 від 30.11.2016 позивачем були надані послуги перевезення на загальну суму 428 650,00 грн, а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг): № 190/10 від 06.10.2016, № 224/10 від 24.10.2016, № 228/10 від 26.10.2016, № 240/10 від 29.10.2016, № 245/11 від 01.11.2016, № 246/11 від 02.11.2016, № 247/11 від 02.11.2016, № 248/11 від 03.11.2016, № 249/11 від 04.11.2016, № 250/11 від 04.11.2016, № 251/11 від 05.11.2016, № 252/11 від 05.11.2016, № 253/11 від 05.11.2016, № 254/11 від 07.11.2016, № 255/11 від 07.11.2016, № 256/11 від 07.11.2016, № 258/11 від 08.11.2016, № 259/11 від 08.11.2016, № 260/11 від 09.11.2016, № 257/1 від 10.11.2016, № 261/11 від 10.11.2016, 262/11 від 10.11.2016, № 263/11 від 11.11.2016, № 264/11 від 11.11.2016, № 265/11 від 11.11.2016, № 266/11 від 14.11.2016, № 267/11 від 14.11.2016, № 268/11 від 14.11.2016, № 269/11 від 16.11.2016, № 270/11 від 16.11.2016, № 271/11 від 18.11.2016, № 272/11 від 21.11.2016, № 273/11 від 22.11.2016, № 274/11 від 22.11.2016, № 275/11 від 23.11.2016, № 276/11 від 28.11.2016, № 277/11 від 28.11.2016, № 278/11 від 28.11.2016, а також відповідними товарно-транспортними накладними.

Проте, за твердженням позивача, відповідач за надані послуги у період з 06.10.2016 по 01.12.2016 не розрахувався, а також не підписав акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 279/11 від 29.11.2016, № 280/11 від 29.11.2016, № 281/11 від 30.11.2016, № 282/12 від 01.12.2016 та № 283/11 від 01.12.2016, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у сумі 428 650,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 1 від 21.02.2017, в якій позивач просив відповідача в 10-ти денний строк з моменту отримання даної претензії погасити заборгованість у розмірі 428 650,00 грн, в додатках до якої направлялись для підписання акти № 279/11 від 29.11.2016, № 280/11 від 29.11.2016, № 281/11 від 30.11.2016, № 282/12 від 01.12.2016, № 283/11 від 01.12.2016 та акт звірки взаєморозрахунків, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком (а.с. 172-180, т. 1).

Вказана претензія відповідно до даних з сайту ПАТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень за штрихкодовим ідентифікатором була отримана відповідачем 27.02.2017 (а.с. 181, т. 1), однак, залишена останнім без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами у справі, що договір між сторонами у формі єдиного документу не складався.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними, а також у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між сторонами, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 ГК України та статей 202, 205, 626, 628, 638, 639 ЦК України, колегія суддів вважає, що між сторонами у справі у період із 01.04.2016 по 01.12.2016 шляхом вчинення конклюдентних дій, а саме, надання замовлень відповідачем, їх погодження сторонами у справі та виконання позивачем було укладено ряд договорів транспортного експедирування у спрощений спосіб.

Особливості укладення договорів транспортного експедирування регламентуються Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 N 1955-IV та главою 65 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

За приписами ст. 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно зі ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є такі:

1) відомості про сторони договору, зокрема, для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2) вид послуги експедитора;

3) вид і найменування вантажу;

4) права, обов'язки сторін;

5) відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;

6) розмір плати експедитору;

7) порядок розрахунків;

8) пункти відправлення та призначення вантажу;

9) порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;

10) строк (термін) виконання договору;

11) усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з наданих позивачем договорів-заявок на перевезення вантажів, останні містять усі істотні умови договору транспортного експедирування у відповідності до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Таким чином, вказані договори-заявки є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме, майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно з ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.

При цьому, доводи апелянта про те, що директор відповідача договори-заявки на перевезення не підписував, про їх існування не знав, а тому такі документи не можуть розглядатися як докази на підтвердження волевиявлення відповідача на здійснення вказаних в них операцій позивачем, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем договори-заявки на перевезення вантажів, а саме: № 06/01 від 06.10.2016, № 21/03 від 21.10.2016, № 24/03 від 24.10.2016, № 27/09 від 27.10.2016, № 31/01 від 31.10.2016, № 01/02 від 01.11.2016, № 01/03 від 01.11.2016, № 01/04 від 01.11.2016, № 03/02 від 03.11.2016, № 03/03 від 03.11.2016, № 03/04 від 03.11.2016, № 03/05 від 03.11.2016, № 04/09 від 04.11.2016, № 07/03 від 07.11.2016, № 08/02 від 08.11.2016, № 09/02 від 09.11.2016, № 07/01 від 07.11.2016, № 08/01 від 08.11.2016, № 09/01 від 09.11.2016, № 10/01 від 10.11.2016, № 11/03 від 11.11.2016, № 11/02 від 11.11.2016, № 11/04 від 11.11.2016, № 15/02 від 15.11.2016, № 15/01 від 15.11.2016, № 17/1 від 17.11.2016, № 18/02 від 18.11.2016, № 18/03 від 18.11.2016, № 18/04 від 18.11.2016, № 22/01 від 22.11.2016, № 25/01 від 25.11.2016, № 25/02 від 25.11.2016, № 25/04 від 25.11.2016 містять підписи директора ТОВ «Асканія-Пак» ОСОБА_3, які скріплені печаткою товариства.

Договори-заявки на перевезення вантажів № 01/01 від 01.11.2016, № 03/01 від 03.11.2016, № 03/06 від 03.11.2016, № 10/02 від 10.11.2016 не підписані зі сторони ТОВ «Асканія-Пак», проте скріплені печаткою товариства.

Договори-заявки на перевезення вантажів № 10/03 від 10.11.2016, № 28/01 від 28.11.2016, № 28/03 від 28.11.2016, № 29/02 від 29.11.2016, № 30/01 від 30.11.2016 та № 30/02 від 30.11.2016 не містять ані підпису зі сторони ТОВ «Асканія-Пак», ані печатки товариства.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі № 910/12846/17 було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення експерта поставлено наступні питання:

- Чи виконано рукописні підписи від імені директора ТОВ «Асканія-Пак» ОСОБА_3 на договорах-заявках на перевезення вантажів № 06/01 від 06.10.2016, № 21/03 від 21.10.2016, № 24/03 від 24.10.2016, № 27/09 від 27.10.2016, № 31/01 від 31.10.2016, № 01/01 від 01.11.2016, № 01/02 від 01.11.2016, № 01/03 від 01.11.2016, № 01/04 від 01.11.2016, № 03/01 від 03.11.2016, № 03/02 від 03.11.2016, № 03/03 від 03.11.2016, № 03/04 від 03.11.2016, № 03/06 від 03.11.2016, № 03/05 від 03.11.2016, № 04/09 від 04.11.2016, № 07/03 від 07.11.2016, № 08/02 від 08.11.2016, № 09/02 від 09.11.2016, № 07/01 від 07.11.2016, № 08/01 від 08.11.2016, № 09/01 від 09.11.2016, № 10/01 від 10.11.2016, № 10/02 від 10.11.2016, № 10/03 від 10.11.2016, № 11/03 від 11.11.2016, № 11/02 від 11.11.2016, № 11/04 від 11.11.2016, № 15/02 від 15.11.2016, № 15/01 від 15.11.2016, № 17/01 від 17.11.2016, № 18/02 від 18.11.2016, № 18/03 від 18.11.2016, № 18/04 від 18.11.2016, № 22/01 від 22.11.2016, № 25/01 від 25.11.2016, № 25/02 від 25.11.2016, № 25/04 від 25.11.2016 саме ОСОБА_3 чи іншою особою?;

- Чи виконано рукописний підпис на актах здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 190/10 від 06.10.2016, № 224/10 від 24.10.2016, № 228/10 від 26.10.2016, № 240/10 від 29.10.2016, № 245/11 від 01.11.2016, № 246/11 від 02.11.2016, № 247/11 від 02.11.2016, № 248/11 від 03.11.2016, № 249/11 від 04.11.2016, № 250/11 від 04.11.2016, № 251/11 від 05.11.2016, № 252/11 від 05.11.2016, № 253/11 від 05.11.2016, № 254/11 від 07.11.2016, № 255/11 від 07.11.2016, № 256/11 від 07.11.2016, № 258/11 від 08.11.2016, № 259/11 від 08.11.2016, № 260/11 від 09.11.2016, № 257/1 від 10.11.2016, № 261/11 від 10.11.2016, 262/11 від 10.11.2016, № 263/11 від 11.11.2016, № 264/11 від 11.11.2016, № 265/11 від 11.11.2016, № 266/11 від 14.11.2016, № 267/11 від 14.11.2016, № 268/11 від 14.11.2016, № 269/11 від 16.11.2016, № 270/11 від 16.11.2016, № 271/11 від 18.11.2016, № 272/11 від 21.11.2016, № 273/11 від 22.11.2016, № 274/11 від 22.11.2016, № 275/11 від 23.11.2016, № 276/11 від 28.11.2016, № 277/11 від 28.11.2016, № 278/11 від 28.11.2016 в графі «Від Замовника ОСОБА_3.» самим директором ТОВ «Асканія-Пак» ОСОБА_3 чи іншою особою?

За результатами проведення судової-почеркознавчої експертизи, дорученої Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами, попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку (п. 1 ст. 384, п. 1 ст. 385 Кримінального кодексу України) було складено висновок №19697/17-32/19698/17-33 від 22.12.2017.

Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Дослідивши та оцінивши зазначений висновок судової експертизи за правилами ст. 86 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд погоджується з позицією суду першої інстанції, стосовно того, що такий не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей та відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності та обґрунтованості, а тому є належним та допустимим доказом відповідно до ст. 76 ГПК України.

Так, за наслідками проведення судової експертизи, експертами встановлено, що, зокрема, у наданих на дослідження договорах-заявках на перевезення вантажів № 06/01 від 06.10.2016, № 21/03 від 21.10.2016, № 24/03 від 24.10.2016, № 27/09 від 27.10.2016, № 31/01 від 31.10.2016, № 01/01 від 01.11.2016, № 01/02 від 01.11.2016, № 01/03 від 01.11.2016, № 01/04 від 01.11.2016, № 03/01 від 03.11.2016, № 03/02 від 03.11.2016, № 03/03 від 03.11.2016, № 03/04 від 03.11.2016, № 03/06 від 03.11.2016, № 03/05 від 03.11.2016, № 04/09 від 04.11.2016, № 07/03 від 07.11.2016, № 08/02 від 08.11.2016, № 09/02 від 09.11.2016, № 07/01 від 07.11.2016, № 08/01 від 08.11.2016, № 09/01 від 09.11.2016, № 10/01 від 10.11.2016, № 10/02 від 10.11.2016, № 10/03 від 10.11.2016, № 11/03 від 11.11.2016, № 11/02 від 11.11.2016, № 11/04 від 11.11.2016, № 15/02 від 15.11.2016, № 15/01 від 15.11.2016, № 17/01 від 17.11.2016, № 18/02 від 18.11.2016, № 18/03 від 18.11.2016, № 18/04 від 18.11.2016, № 22/01 від 22.11.2016, № 25/01 від 25.11.2016, № 25/02 від 25.11.2016, № 25/04 від 25.11.2016 підписи, що містяться у графі «Директор ОСОБА_3.» виконані за допомогою рельєфного кліше штампу із зображенням підпису від імені ОСОБА_3, тобто не пишучим приладом (ручкою), а являють собою відтиски, нанесені штемпельною фарбою за допомогою факсиміле.

Відповідно до п. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Отже, при укладенні договорів законодавство дозволяє використовувати підпис факсиміле, але ставить при цьому умову, що таке використання має бути передбачене або законом, або письмовою згодою сторін.

Оскільки законом спеціальне застосування підпису факсиміле не передбачене, зокрема і у договорах транспортного експедирування, у разі використання факсимільного підпису сторони повинні або у договорі або у додатковій угоді до договору письмово узгоджувати можливість такого підпису. Тобто, єдиною можливістю підтвердження факту вчинення правочину з використанням факсиміле є погодження щодо можливості використання такого факсиміле, на якому мають стояти підписи представників сторін договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.11.2016 у справі № 903/1334/15.

У випадку, коли сторони уклали договір з використанням факсимільного відтворення підпису і при цьому не уклали угоди, передбаченої ч. 3 ст. 207 ЦК України, такий договір може бути визнаний судом недійсним. Відповідної позиції дотримується Вищий господарський суд України, який в своїй постанові від 01.03.2006 №23-14/208-05-6005 зазначив, що правочин, що вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, в якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, якщо особа, факсиміле підпису якої було використано при підписанні договору, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Відповідна позиція Вищого господарського суду України викладена у постановах №6/150/10 від 28.03.2011 та №07/2076 від 14.04.2011. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, можливість використання факсиміле при підписанні договору не була узгоджена сторонами шляхом укладення угоди, передбаченої ч. 3 ст. 207 ЦК України.

Водночас, підписи, що містяться у договорах-заявках на перевезення вантажів у графі «Директор ОСОБА_3.», які виконані за допомогою рельєфного кліше штампу із зображенням підпису від імені ОСОБА_3 та являють собою відтиски, нанесені за допомогою факсиміле, були скріплені печаткою ТОВ «Асканія-Пак».

Згідно зі ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Враховуючи, відсутність доказів на підтвердження втрати або крадіжки печатки підприємства ТОВ «Асканія-Пак» або ж будь-яких матеріалів службового розслідування щодо неправомірного використання печатки працівниками апелянта, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори-заявки на перевезення вантажів, в яких містяться відтиски печаток товариства, а саме: № 06/01 від 06.10.2016, № 21/03 від 21.10.2016, № 24/03 від 24.10.2016, № 27/09 від 27.10.2016, № 31/01 від 31.10.2016, № 01/02 від 01.11.2016, № 01/03 від 01.11.2016, № 01/04 від 01.11.2016, № 03/02 від 03.11.2016, № 03/03 від 03.11.2016, № 03/04 від 03.11.2016, № 03/05 від 03.11.2016, № 04/09 від 04.11.2016, № 07/03 від 07.11.2016, № 08/02 від 08.11.2016, № 09/02 від 09.11.2016, № 07/01 від 07.11.2016, № 08/01 від 08.11.2016, № 09/01 від 09.11.2016, № 10/01 від 10.11.2016, № 11/03 від 11.11.2016, № 11/02 від 11.11.2016, № 11/04 від 11.11.2016, № 15/02 від 15.11.2016, № 15/01 від 15.11.2016, № 17/1 від 17.11.2016, № 18/02 від 18.11.2016, № 18/03 від 18.11.2016, № 18/04 від 18.11.2016, № 22/01 від 22.11.2016, № 25/01 від 25.11.2016, № 25/02 від 25.11.2016, № 25/04 від 25.11.2016; № 01/01 від 01.11.2016, № 03/01 від 03.11.2016, № 03/06 від 03.11.2016, № 10/02 від 10.11.2016, є такими, що схвалені відповідачем.

При цьому, судова колегія бере до уваги, що про подальше схвалення такого правочину ТОВ «Асканія-Пак» свідчить прийняття ним визначених сторонами у вказаних договорах-заявках та наданих позивачем послуг з перевезення вантажів, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), а також товарно-транспортними накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту надання позивачем та прийняття відповідачем послуг з перевезення на загальну суму 428 650,00 грн, позивачем були надані акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг): № 190/10 від 06.10.2016, № 224/10 від 24.10.2016, № 228/10 від 26.10.2016, № 240/10 від 29.10.2016, № 245/11 від 01.11.2016, № 246/11 від 02.11.2016, № 247/11 від 02.11.2016, № 248/11 від 03.11.2016, № 249/11 від 04.11.2016, № 250/11 від 04.11.2016, № 251/11 від 05.11.2016, № 252/11 від 05.11.2016, № 253/11 від 05.11.2016, № 254/11 від 07.11.2016, № 255/11 від 07.11.2016, № 256/11 від 07.11.2016, № 258/11 від 08.11.2016, № 259/11 від 08.11.2016, № 260/11 від 09.11.2016, № 257/1 від 10.11.2016, № 261/11 від 10.11.2016, 262/11 від 10.11.2016, № 263/11 від 11.11.2016, № 264/11 від 11.11.2016, № 265/11 від 11.11.2016, № 266/11 від 14.11.2016, № 267/11 від 14.11.2016, № 268/11 від 14.11.2016, № 269/11 від 16.11.2016, № 270/11 від 16.11.2016, № 271/11 від 18.11.2016, № 272/11 від 21.11.2016, № 273/11 від 22.11.2016, № 274/11 від 22.11.2016, № 275/11 від 23.11.2016, № 276/11 від 28.11.2016, № 277/11 від 28.11.2016, № 278/11 від 28.11.2016.

При цьому, як було встановлено експертами за наслідками проведення судової експертизи, на актах здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 190/10 від 06.10.2016, № 224/10 від 24.10.2016, № 228/10 від 26.10.2016, № 240/10 від 29.10.2016, № 245/11 від 01.11.2016, № 246/11 від 02.11.2016, № 247/11 від 02.11.2016, № 248/11 від 03.11.2016, № 249/11 від 04.11.2016, № 250/11 від 04.11.2016, № 251/11 від 05.11.2016, № 252/11 від 05.11.2016, № 253/11 від 05.11.2016, № 254/11 від 07.11.2016, № 255/11 від 07.11.2016, № 256/11 від 07.11.2016, № 258/11 від 08.11.2016, № 259/11 від 08.11.2016, № 260/11 від 09.11.2016, № 257/1 від 10.11.2016, № 261/11 від 10.11.2016, 262/11 від 10.11.2016, № 263/11 від 11.11.2016, № 264/11 від 11.11.2016, № 265/11 від 11.11.2016, № 266/11 від 14.11.2016, № 267/11 від 14.11.2016, № 268/11 від 14.11.2016, № 269/11 від 16.11.2016, № 270/11 від 16.11.2016, № 271/11 від 18.11.2016, № 272/11 від 21.11.2016, № 273/11 від 22.11.2016, № 274/11 від 22.11.2016, № 275/11 від 23.11.2016, № 276/11 від 28.11.2016, № 277/11 від 28.11.2016, № 278/11 від 28.11.2016 підписи, що містяться у графі «Від замовника ОСОБА_3.», виконані за допомогою рельєфного кліше штампу із зображенням підпису від імені ОСОБА_3, тобто не пишучим приладом (ручкою), а являють собою відтиски, нанесені штемпельною фарбою за допомогою факсиміле.

Доводи апелянта про те, що надані позивачем акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) не можуть вважатись належними і допустимими доказами у справі, оскільки сторони не погоджували можливість використання факсиміле при їх підписанні, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з надання послуг підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції Закону України № 1724-VIII від

03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (надалі - Положення №88) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення №88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, відповідно до п. 2.5. Положення №88, документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів на обчислювальних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію.

Виходячи з того, що підписання первинних документів не є вчиненням правочину, на переконання колегії суддів, використання факсиміле при підписанні первинних документів можливе і без домовленості сторін про його використання, встановленої приписами п. 3 ст. 207 ЦК України, особливо зважаючи на те, що можливість його використання в даному випадку передбачена законодавством.

Крім того, як було зазначено вище, в силу положень ст. 62 ГК України, відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті наданих позивачем послуг з перевезення вантажів).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09 квітня 2013 року у справі №5023/5085/12.

Відповідно до п. 101 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію» №736 від 19.10.2016 документи і справи з грифом «Для службового користування» зберігаються у шафах, сейфах, що розташовані у службових приміщеннях або сховищах архіву. Шафи, сейфи, службові приміщення, сховища архіву повинні надійно замикатися і опечатуватися металевими печатками. Порядок виготовлення, ведення обліку, використання металевих печаток та порядок ведення обліку шаф, сейфів і ключів від них визначаються керівником установи. Зберігання документів і справ із грифом «Для службового користування» здійснюється працівниками, які безпосередньо отримали їх під розписку, у спосіб, що унеможливлює доступ до них сторонніх осіб.

Отже, як правильно зазначив у рішенні суд першої інстанції, саме відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних, а тому за відсутності доказів втрати печатки ТОВ «Асканія-Пак», спірні акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) вважаються такими, що скріплені печаткою підприємства відповідача.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечував проти автентичності відтиску печатки на наданих позивачем документах, та не надав жодних доказів на підтвердження обставин незаконного вибуття у товариства даної печатки, зокрема, матеріалів службового розслідування або звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою про незаконне використання печатки.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), які підписані відповідачем за допомогою факсиміле та містять печатку ТОВ «Асканія-Пак» є такими, що оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажів на виконання умов відповідних договорів-заявок.

Крім того, факт надання позивачем послуг з перевезення вантажів на замовлення відповідача також підтверджується товарно-транспортними накладними, відповідно до яких замовником та вантажоодержувачем або вантажовідправником є ТОВ «Асканія-Пак», автомобільним перевізником - ФОП Харів Г.М.

Частинами 11, 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (надалі - Правила), товарно-транспортна накладна (надалі - ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п. 11.1 вищевказаних Правил основним документом на перевезення вантажів є ТТН, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. ТТН може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Пунктом 11.4 Правил визначено, що ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр ТТН залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику (п.п. 11.5-11.6. Правил).

Як вбачається зі змісту наявних в матеріалах справи ТТН, такі оформлені відповідно до вимог п. 11.1 Правил, в них містяться підписи представника відповідача про прийняття/здачу вантажу, які, в свою чергу, скріплені печаткою ТОВ «Асканія-Пак».

При цьому, факт складання та підписання відповідних товарно-транспортних накладних як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідачем не заперечувався.

Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно прийнято в якості додаткового підтвердження існування між сторонами договірних правовідносин листа-відповіді ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 03.07.2017 № 5668/К/26-51-08-02-24 на адвокатський запит представника позивача від 21.06.2017 № 21/06-02, згідно якого за період з 01.01.2016 по 30.03.2017 ФОП Харів Г.М. отримало доходи, зокрема від ТОВ «Асканія-Пак» на загальну суму 1 938 400,00 грн (а.с. 192-193, т. 1).

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що дослідивши обставини справи, перевіривши їх з урахуванням поданих сторонами вищенаведених доказів, з огляду на наявність у матеріалах справи договорів-заявок на перевезення вантажів та актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), які не містять підпису директора відповідача та печатки останнього, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заборгованість ТОВ «Асканія-Пак» перед ФОП Харів Г.М. становить 380 550,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами у договорах-заявках на перевезення вантажів, а також в актах здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) не було узгоджено строк виконання замовником обов'язку з оплати наданих експедитором (виконавцем) послуг.

Отже, до даних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми частини 2 статті 530 ЦК України, згідно якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 1 від 21.02.2017 з вимогою погасити заборгованість у розмірі 428 650,00 грн, яка була отримана відповідачем 27.02.2017.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач зобов'язаний був здійснити оплату наданих послуг у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто до 06.03.2017, а починаючи з 07.03.2017 допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Зважаючи на встановлене, враховуючи, що надання позивачем послуг з перевезення вантажів відповідачем не спростовано, строк оплати відповідно до норм чинного законодавства настав, доказів оплати наданих послуг відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір частково підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню частково у розмірі 380 550,00 грн.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати наданих послуг, позивачем було заявлено вимоги про стягнення 5 460,88 грн 3% річних та 20 937,58 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 07.12.2016 по 10.05.2017.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, є правомірними.

Водночас, враховуючи невірно визначений позивачем початок перебігу строку прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, а також суму основного боргу, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вказаних вимог, а саме, стягнення 3% річних у сумі 2 033,08 грн та інфляційних втрат у сумі 10 336,50 грн, нарахованих за період з 07.03.2017 по 10.05.2017 на суму боргу у розмірі 380 550,00 грн.

З урахуванням наведених обставин справи, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача 380 550,00 грн заборгованості, 2 033,08 грн 3% річних та 10 336,50 грн інфляційних втрат. В іншій частині вказаних вимог, а саме, у стягненні 48 100,00 грн основного боргу, 3 427,80 грн 3% річних та 10 601,08 грн інфляційних втрат необхідно відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі №910/12846/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Асканія-Пак» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія-Пак» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі №910/12846/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 у справі №910/12846/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12846/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.05.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська