Постанова № 74094920, 17.05.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2018 р. Справа № 922/245/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

за участю представників учасників справи:

позивача – адвокат ОСОБА_1, ордер серії ХВ №269000008 від 19.02.2018 року; свідоцтво №3922 від 18.05.2011 року; довіреність від 23.10.2017 року;

відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Роній Фарм” (вх. № 554Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018р. у справі №922/245/18, ухваленого в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Лаврова Л.С.), повний текст якого складено 06.03.2018р.

за позовом ТОВ “Тетафарм”, м. Львів

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Роній Фарм”

про стягнення коштів в розмірі 19 106,96 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2018 року до господарського суду Харківської області з позовом звернулось ТОВ" Тетафарм", в якому просило стягнути з ТОВ" Роній Фарм" суму заборгованості у розмірі 19.106, 96 грн., яка складається з таких сум: заборгованість за договором поставки № 274-Хв/17 від 03.01.2014 року у сумі 13.978,88 грн.; пеня - 3.303,23 грн.; інфляційні втрати - 1.448,85 грн; 3 % річних - 376,00 грн.; витрати по сплаті судового збору у сумі 1.700,00 грн. та витрати на оплату послуг з надання правової допомоги за договором про надання правових послуг № 23/10/17-02 у сумі 2.096,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків оплати за отриманий товар за договором поставки № 274-Хв/17 від 03.01.2017 року .

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.03.2018р. у справі №922/245/18 позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Роній Фарм" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Тетафарм" заборгованість за договором поставки № 274-Хв/14 від 03.01.2017 р. у розмірі 13.978,88 грн., пеню у розмірі 3.303,23 грн., інфляційні у розмірі 1.448,85 грн., 3% річних у розмірі 376,00 грн., судовий збір у розмірі 1762,00 грн. та витрати на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 1425,28 грн.

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Роній Фарм” з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018р. щодо задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, посилаючись на наступне.

Позовна заява ТОВ «Тетафарм» підписана та подана неправомочною особою, оскільки в позовній заяві не зазначено чому її підписано та подано не директором позивача, а адвокатом ОСОБА_1

Позивачем не надано документів, що підтверджують перебування адвоката ОСОБА_1 в складі АО «Шевердін і партнери», чи інші документи, які підтверджують його право діяти від імені АО «Шевердін і партнери», з огляду на те, що згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, адвокат ОСОБА_1 входить до складу АО «Фундація адвокатів України міста Харкова».

Також, апелянт, з посиланням на п. 1.2 договору поставки від 03.01.2014 року вважає, що без наявності специфікацій, що є Додатком №1 до договору та є його невід’ємною частиною та заявок відповідач не визнає обґрунтованості постачання певних партій товару за договором.

В позовній заяві не вказано з яких саме поставок складається сума позовних вимог, не наведено переліку видаткових накладних на підставі яких відбулось постачання товару.

Надані позивачем копії видаткових накладних в більшості не містять прізвищ та посад осіб, що їх підписали в графі «Отримав», що унеможливлює ідентифікацію осіб, що прийняли участь в господарських операціях.

Вказані видаткові накладні не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть вважатися первинними документами.

Наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків не підписаний як з боку позивача, так і з боку відповідача, а тому не може вважатися документом, який підтверджує наявність заборгованості.

Долучені до позовної заяви копії банківських виписок не завірені печатками, а тому не є належними доказами існування заборгованості.

ОСОБА_3 надання послуг, в тому числі правових, повинен підтверджуватися первинним документом, який би відповідав приписам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Будь-яких первинних документів (акту здачі-приймання наданих послуг), підтверджуючих виконання АО «Шевердін і партнери» робіт з надання послуг правової допомоги позивачу, останнім не надано, а платіжне доручення про сплату коштів адвокатському об’єднанню не є таким первинним документом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2018 року, суддею – доповідачем у справі №922/245/18 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Роній Фарм” на рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018р. у справі №922/245/18; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу – 5 днів з вручення ухвали; попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами п. 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

11.04.2018 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№2775), який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх заперечень позивач вказує на наступне.

ОСОБА_3 отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своєї правової позиції є самостійною підставою для виникнення обов’язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

За загальним правилом, що випливає з тлумачення положення п. 5.3 договору, оплата товару покупцем здійснюється на підставі договору та видаткових накладних, за якими передавався товар або на підставі рахунку.

За період дії договору оплата здійснювалась не за кожною накладною на поставлений товар, а за договором взагалі без прив’язки до дати чи визначеної поставки товару відповідачу.

Позивачем у позовній заяві здійснено докладний і обґрунтований розрахунок ціни позову окремо по основному боргу, пені, 3% та інфляційним втратам.

Первинними документами (видатковими накладними), які були надані позивачем до господарського суду першої інстанції у вигляді належним чином завірених копій, відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорячої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», підтверджено фактичне здійснення господарських операцій.

Повноваження адвоката ОСОБА_1 як представника позивача підтверджуються довіреністю від 23.10.2017 року, а повноваження останньої як адвоката підтверджуються ордером та договором про надання правової допомоги від 23.10.2017 року, укладеного між ТОВ «Тетафарм» та АО «Шевердін та партнери».

Відповідно до протоколу засідання ради партнерів АО «Шевердін і партнери» від 01.11.2017 року, адвоката ОСОБА_1 включено до складу учасників об’єднання та інформація відображена у Єдиному реєстрі адвокатів України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 року призначено справу №922/245/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Роній Фарм” на рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018р. до розгляду на 17.05.2018р.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (рішення “Mirovni Institut v.Slovenia” від 13.03.2018р.), відповідно до якої судові розгляди мають гарантувати право на публічне слухання в розумінні п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та згідно абзацу 2 пункту 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

У судовому засіданні 17.05.2018 року представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання 17.05.2018 року не з’явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102224907191, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Між ТОВ “Тетафарм” (постачальник) та ТОВ “Роній Фарм” (покупець) 03 січня 2017 року був укладений договір поставки № 274-Хв/17 (надалі – договір).

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату, в порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 5.1. договору оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем періодично, протягом 28 (двадцяти восьми) банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця, виходячи з ритмічності поставок товару по договору.

Згідно пункту 5.2. договору, оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у договорі або шляхом внесення грошових коштів у касу постачальника.

Пунктом 10.1. договору передбачено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє протягом одного року.

У відповідності до п.9.2. договору, останній автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його. Термін дії пролонгації не обмежений.

З матеріалів справи вбачається, що договір поставки № 274-Хв/17 був укладений 03 січня 2017 року, але після спливу строку його дії від сторін не надходили повідомлення з приводу його розірвання.

Отже, договір був автоматично пролонгований на той самий строк.

Як вказує позивач, ним на виконання умов договору було здійснено відповідачу поставку товару відповідно до видаткових накладних, перелік яких зазначено в Акті звірки взаєморозрахунків, який складений позивачем, та згідно яких було поставлено позивачем товару на загальну суму – 18 072,34 грн., а відповідачем сплачено лише 4 093,46 грн.

Оскільки, відповідач сплачував за товар періодично (не систематично) без прив’язки до видаткових накладних, що перераховані у Акті звірки взаєморозрахунків між сторонами (період 03.02.2017р. по 01.06.2017 р.), позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення заборгованості по накладним, за якими не було оплачено вартість отриманого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2017 р. була здійснена остання поставка товару за договором, а тому дата 02.06.2017 р. вважається відправною, так як до цього розрахунки між сторонами відбувалися не в повному обсязі, а частково, то сума за неоплаченими видатковими накладними підсумовується наростаючим підсумком за даними з неоплачених видаткових накладних, що на час розгляду справи в господарському суді першої інстанції становить загальну суму заборгованості у розмірі 13 978,88 грн.

Позивачем на юридичну адреси відповідача була направлена претензія про сплату заборгованості та вимога за вих. № 203 від 03.11.2017 року.

Втім, вказані претензія про сплату заборгованості та вимога були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

05.03.2018 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 19.106, 96 грн., яка складається: з заборгованості за договором поставки № 274-Хв/17 від 03.01.2014 року у сумі 13 978,88 грн.; пені – 3 303,23 грн.; інфляційних втрат – 1 448,85 грн.; 3 % річних - 376,00 грн.; витрат по сплаті судового збору у сумі 1 700,00 грн. та витрат на оплату послуг з надання правової допомоги за договором про надання правових послуг № 23/10/17-02 у сумі 2 096,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами статей 525, 615 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Як визначено в ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.

За змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.

У відповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства, тощо.

Отже, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.

Так, на виконання умов договору позивачем було здійснено відповідачу поставку товару відповідно до видаткових накладних, згідно яких було поставлено позивачем товару на загальну суму – 18 072,34 грн., а відповідачем сплачено лише 4 093,46 грн.

Як вбачається з вказаних видаткових накладних, останні надані позивачем на підтвердження факту постачання товару відповідачу та містять у собі посилання на договір № 274-Хв/17 від 03.01.2017 р.

Разом з тим, в них містяться печатки відповідача про отримання товару.

Відповідачем вказані обставини належним чином не спростовані.

Абзацем 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» вказано, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції вірно зазначив, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є первинними документами, в розумінні ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та абз. 2 ч. ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки містять підписи сторін та скріплені їх печатками, відповідно до вимог діючого законодавства України.

Таким чином, видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є достатнім підтвердженням факту здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами у даній справі, а тому є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

А відтак, факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов’язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Отже, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть вважатися первинними документами.

Таким чином, враховуючи те, що факт постачання позивачем відповідачу товару підтверджується матеріалами справи, він не спростований відповідачем у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, докази повної оплати відповідачем отриманого товару в матеріалах справи не містяться, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що сума заборгованості у розмірі 13978,88 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, у відповідності до п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верхового Суду України від 15.11.2010 року у справі № 4/720, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 року у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 року у справі № 12/207.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, а тому наявність вини відповідача не є необхідною умовою для їх стягнення.

Також, у пункті 6.1. договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України.

У відповідності до пункту 6.2. договору у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов’язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов’язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Отже, обов’язок сплатити пеню, у разі прострочення покупцем оплати товару, передбачений умовами укладеного між сторонами договору.

Втім, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача або підтверджували сплату вартості отриманого товару у строк, встановлений договором.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені, дійшов висновку, що дане нарахування відповідає наданому розрахунку та не суперечить приписам чинного законодавства України.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 3 303,23 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 448,85 грн. та 3% річних у розмірі 376,00 грн.

Аргументи апелянта щодо того, що позовна заява ТОВ «Тетафарм» підписана та подана неправомочною особою, оскільки в позовній заяві не зазначено чому її підписано та подано не директором позивача, а адвокатом ОСОБА_1 не приймаються та є недоречними, оскільки позовна заява (а.с.4-7) підписана директором позивача ОСОБА_3.

Щодо посилань апелянта на те, що позивачем не надано документів, що підтверджують перебування адвоката ОСОБА_1 в складі АО «Шевердін і партнери», чи інших документів, які підтверджують його право діяти від імені АО «Шевердін і партнери», з огляду на те, що згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, адвокат ОСОБА_1 входить до складу АО «Фундація адвокатів України міста Харкова», останні, також, не приймаються, оскільки згідно Протоколу засідання ради партнерів АО «Шевердін і партнери» від 01.11.2017 року було вирішено включити адвоката ОСОБА_1 до складу учасників АО «Шевердін і партнери».

Доводи апелянта щодо того, що без наявності специфікацій, що є додатком №1 до договору та є його невід’ємною частиною та заявок, останній не визнає обґрунтованості постачання певних партій товару за договором, також, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять специфікацію №1 що є додатком №1 до договору та є його невід’ємною частиною, яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, в якій визначений перелік товару, його кількість, ціна та термін придатності товару.

Разом з цим, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків не підписаний як з боку позивача, так і з боку відповідача, а тому не може вважатися документом, який підтверджує наявність заборгованості, з огляду на наступне.

Так, відповідно до приписів чинного законодавства акт звірки - є документом, за яким підприємства звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо).

Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.

Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов’язків.

А отже, акт звірки взаєморозрахунків не є документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, тобто первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Також, розрахунок основного боргу містить інформацію про вартість кожної поставленої партії товару (згідно видаткових накладних) та строк її оплати.

Розрахунок пені складений по кожній партії товару (окремо за кожною накладною), містить дати з яких починається нарахування пені, дати в які закінчується нарахування, кількість днів прострочення, суми боргу, на які нараховується пеня (з зазначенням сплачених та нарахованих сум), розміри ставок пені (з зазначенням розміру облікової ставки НБУ на рік та відповідно розрахованої ставки на день).

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат містить дані з яких починається нарахування, дати в яких воно закінчується, кількість днів прострочення, суми боргу на які нараховується 3% річних та інфляційні втрати (з зазначенням сплачених та нарахованих сум), що свідчить про безпідставність аргументів апелянта щодо того, що в позовній заяві позивачем не вказано з яких саме поставок складається сума позовних вимог, не наведено переліку видаткових накладних на підставі яких відбулось постачання товару.

Щодо позовної вимоги про стягнення витрат на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 2 096,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, місцевий господарський суд, частково задовольняючи позов в частині стягнення витрат на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 1425,28 грн. виходив з того, що позивачем надано договір про надання правової допомоги, за яким позивачем здійснено оплату за правничу допомогу адвоката у розмірі 1425,28 грн., та підтверджено правовий статус адвоката, який брав участь у судових засіданнях господарського суду Харківської області по даній справі.

Згідно ч.1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Колегія суддів враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено про наступне.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, 23 жовтня 2017 року між ТОВ “Тетафарм” та АО “Шевердін і партнери” укладено договір № 23/10/17-02 про надання правової допомоги.

Згідно додаткової угоди № 1 до договору № 23/10/17-02 ТОВ “Тетафарм” зобов’язане сплатити АО “Шевердін і партнери” гонорар у розмірі 2 096,00 грн.

Оплата згідно додаткової угоди № 1 до договору № 23/10/17-02 здійснюється наступними частинами: перша частина у розмірі 712,64 грн. - протягом двох днів з моменту укладення договору що дорівнює 34 %; друга частина у розмірі 712,64 грн. - протягом двох днів після подання позову до господарського суду Харківської області ( 34 % гонорару) та третя частина у розмірі 670,72 грн. протягом п’яти днів з моменту повного виконання рішення суду.

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3922 від 18.05.2011 року, ордер на надання правової допомоги серії ХВ № 529000045 від 11.12.2017 р. ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Тетафарм” у господарському суді Харківської області адвокатом ОСОБА_1, АО “Шевердін і партнери”.

Втім, матеріали справи не містять акту приймання – передачі наданих послуг між клієнтом – ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Тетафарм” та адвокатом- Єфіменко М.Ю.

Так само не містять матеріали справи й детального розрахунку відповідних витрат, що є підставою для відмови в позові в цій частині.

А отже, позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, а саме доказів на підтвердження виконання послуг, переліку складових наданих послуг, розрахунку відповідних витрат.

За таких обставин, приймаються аргументи апелянта щодо того, що позивачем не надано будь-яких первинних документів (акту здачі-приймання наданих послуг), підтверджуючих виконання АО «Шевердін і партнери» робіт з надання послуг правової допомоги позивачу.

Таким чином, місцевий господарський суд в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення витрат на оплату послуг з надання правової допомоги неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018р. у справі №922/245/18 в цій частині слід скасувати.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Питання справедливості розгляду не обов’язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, рішення місцевого господарського суду в частині часткового задоволення позову щодо стягнення витрат на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 1425,28 грн. слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову щодо стягнення витрат на оплату послуг з надання правової допомоги відмовити повністю, а в решті оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, як таке, що прийнято при дотриманні норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.2 ст. 275, п. 1, 2 ч. 1 статті 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Роній Фарм” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018р. у справі №922/245/18 скасувати в частині часткового задоволення позову щодо стягнення витрат на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 1425,28 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову щодо стягнення витрат на оплату послуг з надання правової допомоги відмовити повністю.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018р. у справі №922/245/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження передбачено ст. ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.05.2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.