Постанова № 74094697, 14.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2018 р. Справа№ 910/23369/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Андрієнка В.В.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників:

від позивача - Чорноткач Н.З., адвокат, ордер серія ХВ № 000083 від 10.05.2018;

від відповідача - Луценко С.О., адвокат, довіреність № 358 від 30.01.2018,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 у справі №910/23369/17 (суддя Чинчин О.В., м. Київ, повний текст складено - 05.03.2018) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору поруки.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання з 04.11.2016 року Договору поруки №4П15118И/П від 25.10.2016 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" та публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 у справі №910/23369/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання Договору поруки №4П15118И/П від 25.10.2016 року відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору.

Також, місцевий господарський суд вказав про відсутність доказів на підтвердження звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" до відповідача з відповідними вимогами про надання необхідних документів, передбачених п.10 Договору поруки №4П15118И/П від 25.10.2016 року, наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів.

Крім цього, зазначено про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.

Окрім наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у даному випадку, відсутні будь-які відомості щодо завдання позивачеві відповідної шкоди з боку відповідача у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням умов спірного договору поруки.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на виконання ним, як поручителем, обов'язку боржника за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015 р., а саме погашення боргу в розмірі 1 363 437 156 грн. 23 коп., та вказує, що дії відповідача з не передання йому документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, позбавляють його можливості реалізувати передбачені законом права нового кредитора.

З огляду на наведене, позивач вважає доведеними обставини істотності порушення відповідачем умов договору, а також заподіяння поручителю збитків у розмірі сплаченої суми.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

У судовому засіданні представник відповідача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" (Поручитель) та публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Кредитор) 25.10.2016 року було укладено Договір поруки №4П15118И/П, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОЙЛ" своїх зобов'язань за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015 р. з повернення кредиту, сплати відсотків та сплати винагороди за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 8 Договору до Поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права Кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед Кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до п.10 Договору зазначено, що Кредитор зобов'язаний у випадку виконання Поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Дострокове розірвання цього Договору здійснюється за письмовою згодою Сторін (п.14 Договору).

На виконання умов Договору поруки №4П15118И/П від 25.10.2016 року товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" було перераховано публічному акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" грошові кошти у розмірі 1 363 437 156 грн. 23 коп., що підтверджується платіжним дорученням №1390 від 28.10.2016 року із призначенням платежу: "виконання зобов'язань за кред. дог. №4П15118И від 17.12.2015 р. згідно з договором поруки №4П15118И/П від 25.10.2016".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскільки він виконав зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОЙЛ" за кредитним договором перед відповідачем з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у загальному розмірі 1363437156 грн. 23 коп., публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" зобов'язано передати поручителю належним чином завірені копії документів, що підтверджують зобов'язання боржника за кредитним договором.

Як вказує позивач, не передання йому зазначених документів позбавляє його можливості звертатися з позовами про стягнення відповідних коштів з цих осіб, тобто товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" вважає, що наведеним порушуються його права та просить суд розірвати з 04.11.2016 року Договір поруки №4П15118И/П від 25.10.2016 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" та публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Колегія суддів вважає, що вказані доводи не можуть бути підставою для розірвання договору, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.

Отже, матеріально-правовий аспект захисту прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред'явлення позову у особи виникає після порушення її права.

Тобто, захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні.

При вирішенні спору про розірвання договору підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав розірвання правочину, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позивач, зазначаючи про не передання відповідачем йому документів, що підтверджують зобов'язання боржника за кредитним договором, доказів звернення до відповідача з відповідними вимогами та його відмови у наданні документів, не надав.

З огляду на викладене, позивачем не доведено обставин порушення або оспорення відповідачем його прав і охоронюваних законом інтересів.

Окрім наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Приписами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України визначена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина друга цієї статті визначає одну підставу для розірвання та зміну договору, а саме "істотне порушення договору другою стороною". Водночас цією нормою визначено, що названа підстава не є єдиною. Апелюючи до інших підстав розірвання та зміни договору, законодавець не виключає їх існування у передбачених положеннях договору або закону. "Істотність порушення договору" є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки "істотності" у порушенні договору. У разі існування загальної підстави у вигляді "істотності порушення договору" суб'єктом оцінки, відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті, має бути лише суд. Відповідно визначається, що договір, у разі істотності його порушення може бути розірвано лише за рішенням суду.

Визначення "істотності порушення договору" у ч. 2 зазначеної статті надано через іншу оціночну категорію "значна міра" позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Значна міра позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору має визначатися посилаючись на об'єктивні обставини. Так, зміст договору може допомогти визначити очікування особи на які вона розраховувала при укладенні договору і які вона визначила об'єктивно погоджуючи його умови. Ч. 2 вказаної статті передбачає лише загальну підставу - "істотність порушення договору" без можливості вказівки на об'єктивні ознаки такого порушення. Можливість зазначення об'єктивних ознак істотності порушення договору може існувати лише у поіменованих договорах, коли у абстрактній формі можна визначити його зміст та правову мету.

З огляду на те, що істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення договору в межах питання визначення його істотності та відповідно розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України .

Частина 2 зазначеної статті також, у питанні розірвання або зміни договору, визначає можливість розірвання договору за рішенням суду, на вимогу однієї із його сторін, у разі коли підстави такого розірвання передбачені у договорі та законі. Законодавець не вказує у ч. 2 зазначеної статті, що інші підстави розірвання та зміни договору, мають обов'язково ґрунтуватися на істотності порушення договору. Навпаки, за змістом ч. 2 ст. 651, можна зробити висновок, що у визначенні інших договірних підстав розірвання або зміни договору, сторони можуть відійти від "істотності порушення договору", як загальної підстави його розірвання у судовому порядку, і передбачати ознаки "неістотного порушення договору", що за волею сторін, будуть підставою для розірвання або зміни договору. Якщо ж спеціальним законом або договором сторін не визначено інше, порушення договору, що не є істотним, не може бути підставою для розірвання договору у судовому порядку. Спеціальні норми про розірвання того чи іншого, врегульованого положеннями ЦК України договору, можуть передбачати випадки, коли договір може бути розірваний без факту "істотності його порушення", вказуючи на інші обставини розірвання та зміни договорів.

Оціночна категорія "істотність", що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, має функцію отримання таких оціночних результатів як "істотність порушення" або навпаки "неістотність порушення". У свою чергу оціночні результати "істотність порушення" або "неістотність порушення" має функцію встановлення наявності або відсутності підстави для зміни або розірвання договору. Через поміщення у ч. 2 ст. 651 оціночної категорії "істотність порушення договору", суб'єкту правозастосування надається можливість у спосіб оцінки визначитися з наявністю або відсутністю оціночного факту - факту порушення договору, наявність якого і є підставою для розірвання договору. Виходячи із об'єкту оцінки суб'єкт оцінки має визначити "міру позбавлення того, на що розраховувала сторона договору при укладенні договору". У даному випадку результат оцінки, зокрема "істотність порушення" не є об'єктивно існуючим даним, як наприклад юридичний факт, а залежить від оцінки міри позбавлення можливості отримання очікуваних результатів виконання договору. Оціночний факт на відміну від інших підстав розірвання договору необхідно отримувати шляхом оцінки та не встановлюється шляхом доказування. Шляхом доказування встановлюються факти (обставини), що на момент їх встановлення є існуючими. Оціночний факт доказуванню не підлягає так як його виникнення залежить лише від оцінки та об'єктивації його існування, зокрема у спосіб встановлення його рішенням суду. При об'єктивації оціночного факту, зокрема істотності порушення договору звичайно необхідно визначати, у спосіб оцінки, ті об'єктивні ознаки, що слугують свідченням його існування. Першою об'єктивною ознакою, що має бути встановлена у спосіб оцінки і яка свідчить про "істотність порушення договору" є "значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору".

Отже, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Позивачем не надано суду доказів, підтверджуючих, що не передання відповідачем зазначених документів значною мірою позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні договору та внаслідок чого поручитель позбавився можливості вимагати від боржника повернення (сплати) коштів, сплачених поручителем за договором поруки.

Так, зокрема, позивачем не надано доказів звернення до боржника з вимогою про повернення, сплачених поручителем коштів або доказів звернення позивача з відповідним позовом до суду та наявності відповідних відмов у задоволенні вказаних вимог саме внаслідок не передання відповідачем вказаних документів позивачу.

Таким чином, наявність вказаного критерію істотного порушення договору - "значна міра" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору, у даному випадку позивачем не доведено.

Також, позивачем не доведено наявність іншого критерію істотного порушення договору, а саме того, що йому було завдано шкоди.

Крім цього, колегією суддів також враховується наступне.

Порука - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, в силу якого поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, згідно з положеннями ст. 553 та ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором тільки в разі порушення зобов'язання боржником. Відповідальність поручителя настає лише тоді, коли настає відповідальність основного боржника. У будь-якому випадку вимоги до поручителя не можуть бути заявлені раніше, ніж настане термін вимоги до основного боржника і буде встановлено, що останній не виконав свого зобов'язання або виконав його неналежним чином.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що з урахуванням ч. 2 ст. 556 та п. 3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов'язанні. Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 512 Цивільного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

При цьому, слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Разом з тим, слід також враховувати наступне.

Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, який передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 23 вересня 2015 року у справі №6-466цс15 та від 7 жовтня 2015 р. у справі № 6-932цс15.

Позивач, як в позовній заяві, так і апеляційній скарзі, зазначає про те, що він повністю виконав обов'язок божника - товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОЙЛ" перед кредитором - публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015 р.

Проте, позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами обставин того, що сума заборгованості, яка ним була сплачена, відповідає повній сумі заборгованості Боржника за кредитним договором №4П15118И від 17.12.2015 р., яка існувала на дату погашення.

Отже, позивачем не доведено, що поручитель виконав зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

За наведених обставин, позивачем не доведено повне виконання ним своїх зобов'язань, як поручителем, що могло б бути підставою для переходу до нього прав кредитора.

Отже, підстави для розірвання договору відсутні.

Крім цього, слід зазначити, що вимога про розірвання договору з конкретної дати (04.11.2016), що минула до подачі позову є неправомірною, оскільки суперечить положенням ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, згідно якої договір вважається розірваним з дня набрання чинності рішенням суду.

Враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому відповідно доводи апелянта в частині непогодження із прийнятим судом першої інстанції рішенням відхиляються за необґрунтованістю.

Отже, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, оскільки правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес брук" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 у справі №910/23369/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 21.05.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді В.В. Андрієнко

Л.В. Кропивна