Рішення № 74094483, 16.05.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

16 травня 2018 року Справа №927/152/18

Господарським судом Чернігівської області у складі

судді Федоренко Ю.В.

секретаря судового засідання Ткач І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали справи 927/152/18

за позовом: Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва

до відповідача: Чернігівської міської ради

про визнання недійсним рішення

за участю представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1, адвокат,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 29.01.2018.

У розгляді справи приймала участь прокурор Чернігівської місцевої прокуратури ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано позов в якому просить суд визнати недійсним рішення Чернігівської міської ради сьомої сесії п’ятого скликання від 31 серпня 2006 року про надання згоди на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова відомчого та державного житлового фонду разом із вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, зовнішніми меражами електро-, тепло-, водопостачання та водовідведення, а також будівлями призначеними для обслуговування цього фонду, в частині п.п. 4-18 Додатку № 1 до Рішення Чернігівської міської ради сьомої сесії п’ятого скликання від 31 серпня 2006 року, Перелік житлового фонду, який передається у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова.

Ухвалою суду від 28.02.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження та відкрив провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21.03.2018.

У судовому засіданні 21.03.2018 суд ухвалив відкласти розгляд підготовчого засідання на 05.04.2018.

На підставі заяви Чернігівської місцевої прокуратури від 04.04.2018 №3316-вих18 про вступ прокурора у справу 05.04.2018 суд допустив до участі у справі прокурора на боці відповідача.

У судовому засіданні 05.04.2018 судом оголошено ухвалу про відкладення розгляду справи до 17.04.2018.

У судовому засіданні 17.04.2018 оголошена перерва до 26.04.2018.

У судовому засіданні 26.04.2018 суд перейшов до розгляду справи по суті та оголосив перерву до 16.05.2018.

Представник позивача підтримав позовні вимоги. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням надано згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова житлового фонду, який знаходиться в статутному капіталі позивача. Позивач вважає, що при прийнятті даного рішення відповідач невірно застосував норми матеріального права, а саме: ст. 336, 347 Цивільного кодексу України, порушив норми Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", Закону України "Про місцеве самоврядування", тому рішення є незаконним та таким, що порушує майнові права позивача.

Відповідач позов не визнав, свої заперечення обґрунтовує тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог, а саме щодо наявності права власності та реєстрації відповідного права на об'єкти нерухомого майна, що містяться у додатку до оскаржуваного рішення, в розумінні ст. 182 Цивільного кодексу та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тобто позивачем не обґрунтовано правових підстав пред'явлення позову як власником майна у розумінні цивільного і господарського права. Також відповідач зазначає, що визнання недійсним вказаного рішення призведе до порушення прав інших осіб. Крім того, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки вважає, що позивачем пропущено строк на звернення з відповідним позовом до суду та у зв'язку з цим відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач з позицією відповідача не погоджується, заперечує щодо застосування строку позовної давності та зазначає, що Житлово-комунальне підприємство Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва на законних підставах володіє та користується майном, на яке відповідач оскаржуваним рішенням надав згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова.

У своїх поясненнях прокурор вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Житлові будинки, які зазначені у додатку до оскаржуваного рішення перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Чернігова. Більша частина мешканців даних будинків скористались своїм правом на приватизацію. Визнання недійсним зазначеного рішення призведе до порушення прав громадян, які не залучені до участі у розгляді справи. Також прокурор вважає, що позивачем не надано доказів щодо наявності права власності та реєстрації відповідного права на об'єкти нерухомого майна, що містяться у додатку до оскаржуваного рішення, тобто позивачем не обґрунтовано правових підстав пред'явлення позову як власником майна у розумінні цивільного і господарського права. Крім того, прокурор зазначає, що позивачем заявлена вимога поза межами строку позовної давності.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та прокурора суд встановив наступне.

Відповідно до ст.328, 329 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Згідно зі статутом Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, затвердженим рішенням зборів повноважних представників підприємств-засновників корпорації "Чернігівоблагропромбуд" від 26.03.1997 (протокол № 1), перереєстрованим розпорядженням голови Чернігівської міської ради та виконкому №48-р від 05.02.1998, її створено у відповідності з Законами України “Про підприємства в Україні”, “Про власність”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство” шляхом реорганізації об’єднання „Чернігівоблагробуд”.

ОСОБА_4 складається з основних фондів, позаоборотних активів та обігових коштів, відображених в самостійному балансі (а.с. 38-52).

Витягом з протоколу № 1 загальних зборів уповноважених представників засновників і учасників Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва від 28.04.1999 підтверджується створення Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва шляхом реорганізації житлово-комунальної контори Чернігівського обласного об'єднання по агропромисловому будівництву „Чернігівоблагробуд” (а.с. 23).

Статут Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва (надалі – ЖКП) затверджено протоколом №1 від 28 квітня 1999 року Загальними зборами повноважних представників Засновників та Учасників Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, перереєстровано розпорядженням Чернігівського міського голови від 22.07.1999 № 335-р (а.с. 17-22).

Згідно з п. п. 1.1, 1.2, 1.4 статуту ЖКП створено шляхом реорганізації житлово-комунальної контори Чернігівського обласного об’єднання по агропромисловому будівництву „Чернігівоблагропромбуд” і є її правонаступником. ЖКП засновано на майні, що є власністю ОСОБА_4 „Чернігівоблагропромбуд” (засновника).

У відповідності з п. п. 3.1-3.4 статуту ЖКП, майно підприємства складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Засновник наділяє підприємство статутним фондом у вигляді майна та грошових коштів. Розмір статутного фонду становить: основних фондів 16281 тис. грн., оборотних коштів 25 тис. грн. Джерелом формування майна підприємства є, зокрема, грошові та майнові внески засновника. Підприємство має право за згодою з засновником продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям і установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування або в позику споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу в установленому порядку.

Відповідно до наказу Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва "Про реорганізацію житлово-комунальної контори Чернігівського обласного об’єднання по агропромисловому будівництву „Чернігівоблагропромбуд” в житлово-комунальне підприємство обласної корпорації агропромислового будівництва" №2 від 28.04.1999 затверджено акт приймання-передачі майна, яке увійшло в статутний фонд та передане в повне господарське володіння житлово-комунального підприємства обласної корпорації агропромислового будівництва (а.с. 24). В перелік майна включено і житловий фонд:

1. вул. Шевченка, 39-А,

2. вул. Шевченка, 45,

3. вул. Космонавтів, 22,

4. вул. Космонавтів, 20,

5. вул. Освіти, 26,

6. вул. Леніна (проспект Миру), 182,

7. вул. Леніна (проспект Миру), 186,

8. вул. Любецька, 21,

9. вул. Любецька, 60,

10. вул. Богунського, 58,

11. вул. Богунського, 54,

12. проспект Жовтневої революції (Перемоги), 21,

13. вул. Фрунзе, 132-А,

14. вул. Борисенка, 19,

15. вул. Ак. Павлова, 19,

16. вул. Корольова, 21, с. Олександрівка,

17. вул. Кривулевська, 2,

18. вул. Кривулевська, 3,

19. вул. Берегова, 24;

гуртожитки, які знаходяться за адресами:

1.проспект Жовтневої революції (Перемоги),

2. 205, вул. Белова, 8,

3. вул. Смирнова, 34.

Рішенням Чернігівської міської ради сьомої сесії п’ятого скликання від 31 серпня 2006 року "Про передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова житлового фонду та об'єктів соціальної інфраструктури", зокрема п.1, надано згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова відомчого та державного житлового фонду разом із вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, зовнішніми мережами електро-, тепло-, водопостачання та водовідведення, а також будівлями призначеними для обслуговування цього фонду, згідно з додатком 1 (а.с. 11).

В Додатку 1 до рішення міської ради від 31 серпня 2006 року наведений перелік житлового фонду, який передається у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова (а.с. 12-16).

Як зазначає позивач, даним рішенням надано згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова житлового фонду, який знаходиться в статутному капіталі позивача, а саме: п.п. 4-18 Додатку 1 до рішення Чернігівської міської ради від 31 серпня 2006 року.

Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2008 у справі №8/140, яке набрало законної сили, встановлено, що майно, яке знаходилось на балансі і в користуванні обласних міжгосподарських підприємств, не було державним. Вказує, що актом приймання-передачі від 28.04.1999 було передано до його статутного фонду житловий фонд та гуртожитки.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2008 у справі №8/140 судом встановлено факт прийняття рішення загальними зборами уповноважених представників Засновників та Учасників Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва про передачу у власність ОСОБА_4 «Чернігівоблагропромбуд» майна, що знаходиться на балансі і в користуванні обласних міжгосподарських підприємств, зокрема житлово-комунальної контори, а також про створення житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва шляхом реорганізації Житлово-комунальної контори Чернігівського обласного об’єднання по агропромисловому будівництву «Чернігівоблагробуд» та затверджено статут житлово-комунального підприємства корпорації.

Тобто, цим рішенням не було встановлено того, що майно, яке знаходилось на балансі і в користуванні обласних міжгосподарських підприємств, не було державним, Також цим рішенням не встановлено факту передачі у власність ОСОБА_4 «Чернігівоблагропромбуд» житлових будинків та гуртожитків, які включені за №№4-18 в додаток №1 до рішення Чернігівської міської ради від 31.08.2006 (7 сесія 5 скликання).

При вирішенні спору судом враховується рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.11.2010 у справі № 18/33 (19/133 (2/126 (7/115 (15/116)) – 2/155)) за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, 2. ОСОБА_5, 3. ОСОБА_6, 4. Комунальне підприємство “Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації”; відповідачі: 1. Житлово-комунальне підприємство Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, 2. Чернігівська обласна корпорація агропромислового будівництва; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Житлово комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва: ОСОБА_7; за позовом: Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору: Чернігівська міська рада; відповідач: Житлово комунальне підприємство Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва; Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Чернігівська обласна корпорація агропромислового будівництва, яким встановлено, що будівництво гуртожитку по вул. Генерала Бєлова, 8, який включено до переліку житлового фонду за №18 додатку №1 до оспорюваного позивачем рішення, здійснювалось на замовлення Міністерства сільського будівництва СРСР за рахунок державних капітальних вкладень, що підтверджується довідками про виконання будівельно –монтажних робіт по ПМК-82 за 1977 – 1978 роки.

Вказаним рішенням Житлово –комунальне підприємство Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва зобов’язано передати гуртожиток, розташований в місті Чернігові по вулиці Бєлова, 8 у комунальну власність Чернігівської міської ради.

Рішення набрало законної сили 14.03.2011, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/Review/14216485.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки позивач був стороною при розгляді судом справи № 18/33 (19/133 (2/126 (7/115 (15/116)) – 2/155)) факт будівництва гуртожитку по вул. Генерала Бєлова за державні кошти є встановленим, та не підлягає повторному доведенню при вирішення даного спору.

Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів у порядку і в строки, що визначаються Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів ОСОБА_8 РСР (ч. 2 ст. 5 Житлового кодексу УРСР).

З 15 квітня 1991 року був введений в дію ОСОБА_8 РСР „Про власність” в статті 1 якого вказано, що житловий фонд становить складову частину національного багатства України і є власністю народу України.

Положеннями ст. ст. 31, 35 цього Закону було визначено, що до державної власності в ОСОБА_8 РСР належать загально державна (республіканська) власність і власність адміністративно територіальних одиниць (комунальна власність). Об'єктом права комунальної власності є, зокрема, державний житловий фонд.

В п. 5 Постанови Верховної Ради ОСОБА_8 РСР від 26.03.1991 року № 885-ХІІ „Про введення в дію Закону ОСОБА_8 РСР „Про власність” зазначено, що майно, необхідне для задоволення соціально економічних потреб населення відповідної адміністративнотериторіальної одиниці, підлягає передачі в її комунальну власність до 1 липня 1991 року.

Основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну врегульовані Законом України „Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, який набрав чинності з 01.04.1998 року.

У відповідності з ст. 2 цього Закону, об'єктом передачі згідно з цим Законом є, зокрема, житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури (далі - об'єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Статтею 3 Закону України „Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” встановлено, що ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Особливості передачі об'єктів соціальної інфраструктури визначені в ст. 4-1 даного Закону згідно положень якої передача об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Ініціатива щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Рішення щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.

В даному випадку ініціатива по передачі житлового фонду та гуртожитків у комунальну власність виходила від Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, яка є засновником позивача який в свою чергу є житлово експлуатаційною організацією, на балансі якого знаходився житловий фонд, Ініціювання Копрорацією передачі об’єктів житлового фонду в комунальну власність не суперечило положенням ч. 1 ст. 4-1 Закону України „Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частинами 1, 10, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Судом встановлено, що оспорюване рішення відповідачем прийняте у межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Згідно п.1 ч.1 ст.2, ч.1 ст.3, ч. 4 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є:

гарантування державою об’єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

обов’язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

публічність державної реєстрації прав;

внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Позивачем не було зареєстровано право власності на житлові будинки та гуртожитки, щодо який прийнято оспорюване рішення до набрання чинності Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” хоча і Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу ОСОБА_8 РСР від 31.01.1966р., затвердженою Заступником Міністра комунального господарства ОСОБА_8 РСР та погодженою з Заступником Голови Верховного суду ОСОБА_8 РСР 15.01.1966р. (чинної на момент передачі гуртожитку на баланс житлово комунальної контори), і Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. № 121, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.1998р. за № 399/2839 (чинної на момент створення відповідача), було передбачено обов'язкову реєстрацію таких прав.

Судом враховується, що наданою суду інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджуються факти реєстрації права власності за фізичними особами на квартири в житлових будинках, які включені до переліку житлового фонду, що передається у комунальну власність за спірним рішенням, а саме: по вул. Космонавтів, 20, 22, Корольова, 21, ОСОБА_9, 8. Тобто, позивачем фактично оспорюється і право власності на житло, яке вже набули громадяни у встановленому законом порядку, і визнання недійсним оспорюваного рішення призведе до порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 3,4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивачем не надано доказів на підтвердження набуття права власності у встановленому законом порядку на об’єкти житлового фонду та гуртожитки, які увійшли до переліку житлового фонду, що передається у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова відповідно до оспорюваного рішення.

За таких обставин у позові необхідно відмовити.

Заперечуючи позов відповідач та прокурор посилаються на порушення позивачем строків позовної давності.

Відповідно до ст.256, 257, ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зі змісту рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.11.2010 у справі № 18/33 (19/133 (2/126 (7/115 (15/116)) – 2/155)) вбачається, що в березні 2007 року заступником прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради заявлено позов до Житлово комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва про зобов'язання передати гуртожиток, розташований по вул. Бєлова, 8 в м. Чернігові, у комунальну власність Чернігівської міської ради разом з відповідною технічною документацією на нього. Тобто, про наявність рішення Чернігівської міської ради від 31.08.2006 позивач знав ще в 2007 році.

З позовом про визнання недійсним вказаного рішення позивач звернувся 27.02.2018, що відповідно до ч3, та 4 ст.267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові в зв’язку з заявою відповідача про застосування позовної давності.

Оскільки судом при розгляді справи не встановлено порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом якого він звернувся до суду, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості. У таких випадках позовна давність не застосовується.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Судові витрати у справі покладаються на позивача відповідно до ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 21.05.2018.

Суддя Ю.В. Федоренко