Рішення № 74094167, 21.05.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/1468/18

РІШЕННЯ

іменем України

21 травня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області) в якому просить визнати протиправною відмову УПФУ у м.Хмельницькому у відновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) з часу припинення та зобов'язати УПФУ у м.Хмельницькому відновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) з часу припинення такої виплати, а саме : з 08.12.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є громадянином України, та з 19.07.2017 йому призначена пенсія за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Позивач 22.11.2017 вибув на постійне місце проживання до Республіки Польща, при цьому як стверджує, що з громадянства України він не вибував та при цьому пенсії у Польщі не оформляв. В грудні 2017 року по приїзду до України позивачу стало відомо, що йому припинено нарахування та виплату пенсії.

В зв'язку із цим, 09.01.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою згідно якої просив повідомити про причини та підстави для припинення пенсії та негайно відновити її виплату.

Проте, відповідач листом від 24.01.2018 №15/м-12 відмовив позивачу в поновленні нарахування та виплати пенсії, обґрунтовуючи своє рішення про припинення виплати пенсії від 08.12.17 №391 тим, що воно прийнято згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV та п.2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 в редакції від 07.07.2014 №13-1, поновлення виплати пенсії проводиться згідно документу, що засвідчує місце проживання особи, а саме: паспорту або довідки відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Вказану відмову відповідача позивач вважає протиправною, оскільки право громадянина України пенсійного віку на отримання пенсії не може ставитися в залежність від факту наявності в нього постійного місця проживання на території Україні, або ж від факту наявності між Україною та країною перебування особи міжнародного договору про механізм перерахування пенсійних платежів.

Ухвалою суду від 03.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідно до ч.2 ст.263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній зазначає, що проти позовних вимог заперечує, оскільки відповідно до ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, відповідач зазначає, що згідно листа управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області № 03-02/21822т від 27.11.2017 повідомлено відповідача про прийняття рішення про оформлення документів за кордон на постійне проживання громадянину ОСОБА_1 у зв'язку із виїздом до Республіки Польща (дата отримання дозволу 23.11.2017).

Враховуючи норми законодавства та відповідні дії позивача, відповідач вважає, що при винесені відмови у відновленні пенсії ОСОБА_1 діяв у межах норм чинного законодавства України, а тому просить в задовленні позовних вимог відмовити.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, оцінивши належні та допустимі докази в їх взаємозв'язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що позивач є громадянином України. Доказів на підтвердження протилежного відповідачем суду не надано та судом в ході судового розгляду не встановлено.

Позивачу з 19.07.2017 відповідачем призначена пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закону №1058-ІV).

Згідно рішення від 08.12.2017 №391 позивачу з 01.01.2018 року припинено виплату пенсії Управлінням Пенсійного фонду України в м.Хмельницькому, у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в Республіку Польща згідно листа УДМС України в Хмельницькій області №03-02/21822 від 27.11.17.

При цьому позивач виїхав на постійне місце проживання до Республіки Польща та 23.11.2017 був прийнятий на консульський облік.

Позивач 09.01.2018 звернувся до УПФУ у м.Хмельницькому із заявою, в якій, зокрема, просив поновити йому виплату раніше призначеної пенсії.

Листом від 24.01.2018 за №15/м-12 відповідач відмовив позивачу в поновленні виплати пенсії, посилаючись на п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV.

Не погоджуючись із даною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до з ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст.51 Закону №1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому, суд зауважує, що міжнародні договори між Україною та Республікою Польща з питань пенсійного забезпечення не укладалися.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення.

В рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, зазначено , що оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Таким чином, з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

При цьому, не укладення Україною міжнародного договору у галузі пенсійного забезпечення з іншою державною, в якій проживає громадянин України, не може бути правовою підставою для відмови такому громадянину України в отриманні передбаченого статтею 46 Конституції України соціального захисту у вигляді отримання пенсії.

Одночасно, суд зауважує, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки на підставі рішення управлінням Пенсійного фонду України в м.Хмельницькому від 08.12.2017 №391 позивачу припинено виплату пенсії з 01.01.2018 року, належним способом захисту прав позивача є саме - визнання протиправним та скасування вказаного рішення, а не визнання дій протиправними щодо відновлення її виплати з 08.12.2017 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови йому у поновленні виплати пенсії та зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з часу припинення такої виплати, а саме : з 08.12.2017 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За ч.ч.1-2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог та враховуючи вихід за їх межі судом, системного аналізу положень чинного законодавства України та письмових доказів по справі, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд встановив, що за подання позовної заяви до суду, позивач сплатив судовий збір на суму 1409,60 грн., що підтверджується квитанцією №856366 від 03 квітня 2018 року. В зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, сума в розмірі 704 ( сімсот чотири ) грн. 80 коп. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністартивний позов ОСОБА_1 (29000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області (29000, Хмельницька область, м.Хмельницький, вул.Герцена, 10, ідентифікаційний код - 21318350) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення управління Пенсійного фонду України у м.Хмельницькому про припинення виплати пенсії від 08.12.2017 року №391 (пенсійна справа №894198) за віком раніше призначеної ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) .

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відновити з 01 січня 2018 року виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, раніше призначену йому.

В задоволені інших вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його підписання.

Головуючий суддя О.П. Шевчук